05 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/16059/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С. В. головуючий (доповідач), Кібенко О.Р., Студенець В.І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Державної митної служби України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2025 (головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді: Коротун О.М., Сулім В.В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 (суддя Демидов В.О.)
у справі №910/16059/24
за позовом Приватного підприємства "АНКОРБУД"
до 1. Державної митної служби України,
2. Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві
про стягнення 138 011 грн,
Приватне підприємство "АНКОРБУД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної митної служби України та до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення майнової шкоди заподіяної позивачу внаслідок незаконних рішень, дій та бездіяльності органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень у розмірі 138 011 грн.
Господарський суд міста Києва рішенням від 16.04.2025 у справі №910/16059/24, яке Північний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 31.07.2025, позов задовольнив; стягнув з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "АНКОРБУД" майнову шкоду у розмірі 138 011 грн; стягнув з Державної митної служби України на користь Приватного підприємства "АНКОРБУД" 3 028 грн витрат зі сплати судового збору.
Державна митна служба України звернулася 20.08.2025 через підсистему "Електронний суд" з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі №910/16059/24 і ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову - відмовити.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2025 для розгляду справи №910/16059/24 визначено склад колегії суддів: Бакуліна С.В. головуючий, Кібенко О.Р., Студенець В.І.
Перевіривши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 ГПК для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частина сьома статті 12 ГПК визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів на загальну суму 138 011 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент подання позову до суду (302 800 грн), а тому у розумінні ГПК справа №910/16059/24 є малозначною.
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких посиланням на відповідні обставини, судове рішення у малозначній справі може бути предметом касаційного оскарження.
Як убачається з касаційної скарги, Державна митна служба України підставою касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій вказує те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК).
Скаржник зазначає про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК). Також скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК).
Фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами. При цьому, скаржник не наводить жодних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування норм нормативних актів, зазначених ним у касаційній скарзі. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформовано різні правові позиції при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
Доводи касаційної скарги у їх сукупності зводяться до: (1) заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи; (2) переоцінки доказів, які були оцінені судом першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи по суті; (3) заперечення результату розгляду справи.
Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів тільки через те, що такі рішення скаржник вважає незаконними.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що посилання у касаційній скарзі на пункти 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
За змістом статті 7 ГПК правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.
На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
З огляду на відсутність належного обґрунтування наявності обставин, передбачених підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної митної служби України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі №910/16059/24 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК, оскільки вона подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 ГПК, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної митної служби України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі №910/16059/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий С. В. Бакуліна
Судді О. Р. Кібенко
В. І. Студенець