Рішення від 27.02.2025 по справі 911/2092/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2025 р. м. Київ Справа № 911/2092/23

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., секретар судового засідання Яковенко М.С. розглянув матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

АДРЕСА_1

адреса для листування: АДРЕСА_2

до:

1) Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Миколаївська Парафія Київської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Тетіїв Київської області"

09800, Київська область, Білоцерківський район, місто Тетіїв, садове товариство «Радуга» садове товариство, вулиця Райдужна, будинок 56, код ЄДРПОУ 24890487;

2) Державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Шепеля Олега Костянтиновича

04050, місто Київ, вулиця Студентська, будинок 7

за участі третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору

ОСОБА_2

АДРЕСА_3

про визнання недійсним рішення загальних зборів та скасування реєстраційних дій

за участі представників сторін:

позивача: Герасимова Т.І., дані КЕП ЕЦП, ордер серії ВВ №1040251 від 03.06.2024, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1022 від 23.02.2012;

відповідача-1: Йосипенко С.Т., посвідчення адвоката України №9245/10 від 31.07.2020, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС№9245/10 від 31.07.2020, ордер серії АІ№1433072 від 28.07.2023;

відповідача-2: Чіпко В.В., посвідчення Київської міської державної адміністрації №б/н, виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: не з'явився;

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №1806/23 від 10.07.2023) ОСОБА_1 до Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Миколіївська Парафія Київської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Тетіїв Київської області" та Державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Шепеля Олега Костянтиновича про визнання недійсним рішення загальних зборів та скасування реєстраційних дій.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав позивача на свободу совісті та віросповідання тим, що релігійна громада, засновником якої є позивач, зазнала неправомірного втручання в свою діяльність: за відсутності реального волевиявлення членів релігійної організації - підпорядкована іншому релігійному управлінню (центру) - Православній Церкві України.

Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.07.2023 позовну заяву (вх. №1806/23 від 10.07.2023) про визнання недійсним рішення загальних зборів та скасування реєстраційних дій прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/2092/23 за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого засідання суду призначено на 15.08.2023.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.08.2023 відкладено підготовче засідання у справі на 26.09.2023.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.09.2023 зупинено провадження у справі № 911/2092/23 за позовом ОСОБА_1 до Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Миколаївська Парафія Київської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Тетіїв Київської області" та Державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Шепеля Олега Костянтиновича про визнання недійсним рішення загальних зборів та скасування реєстраційних дій до набрання законної сили постановою Верховного Суду у справі №906/1330/21.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.04.2024 поновлено провадження у справі, призначено підготовче засідання на 04.06.2024 о 15:20, заяву (вх.№1534 від 02.02.2024) повернуто заявнику без розгляду.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.06.2024 відкладено підготовче засідання на 02.07.2024.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.07.2024 підготовче засідання відкладено на 30.07.2024.

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору (вх. №3105/22 від 02.07.2024) ОСОБА_2 до Релігійної організації “Релігійна громада Свято-Миколаївська Парафія Київської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) про визнання недійсними рішень загальних зборів.

Судом перевірено позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору і додані до неї документи на відповідність вимогам статей 49,162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України та встановлена їх невідповідність вимогам частини 1 статті 172 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.07.2024 позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 (вх. №3105/22 від 02.07.2024) залишена без руху, зобов'язано виправити недоліки та встановлено строк на їх виправлення - 10 днів з моменту вручення даної ухвали.

До Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про виклик свідків (вх. №8208/24 від 30.07.2024).

До Господарського суду Київської області від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення у справі (вх. №8186/24 від 30.07.2024).

У судове засідання 30.07.2024 з'явились представники позивача та відповідачів.

У судовому засіданні 30.07.2024 відкладено підготовче засідання у справі до 10.09.2024 о 16:20.

До Господарського суду Київської області надійшла заява (вх. №8482/24 від 12.08.2024) від третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору про усунення недоліків позовної заяви (вх. №3105/22 від 02.07.2024).

Судом встановлено, що позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору (вх. №3105/22 від 02.07.2024) ОСОБА_2 до Релігійної організації “Релігійна громада Свято-Миколаївська Парафія Київської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) про визнання недійсними рішень загальних зборів і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.08.2024 прийнято до розгляду у справі №911/2092/23 позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 (вх. №3105/22 від 02.07.2024).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.08.2024 повідомлено учасників справи про розгляд справи у підготовчому судовому засіданні 10.09.2024 о 16:20.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.09.2024 задоволено клопотання позивача про участь у підготовчому судовому засіданні 10.09.2024 о 16:20 в режимі відеоконференції.

У підготовче засідання 10.09.2024 з'явились представники позивача та відповідачів; представник третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений через підсистему ЄСІТС “Електронний суд».

Під час підготовчного засідання представником позивача заявлене усне клопотання про перегляд його клопотання (вх.№5781/24 від 26.07.2024) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У підготовчому засіданні 10.09.2024 оголошена перерва до 01.10.2024 о 16:00, відповідно до пункту 4 частини 5 статті 183 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.09.2024 повідомлено учасників справи, що підготовче судове засідання відбудеться 01.10.2024 о 16:00.

У підсистемі ЄСІТС “Електронний суд» від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву (вх.№10032/24 від 16.09.2024) про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .

Через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла заява (вх.№9830/24 від 30.09.2024) про вступ у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від представника відповідача-1 надійшла заява (вх.№9896/24 від 01.10.2024) про ознайомлення з матеріалами справи.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від представника відповідача-2 надійшла заява (вх.№9897/24 від 01.10.2024) про ознайомлення з матеріалами справи.

У підготовче судове засідання 01.10.2024 з'явився представник позивача та відповідачів, представник третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету позову не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений через підсистему ЄСІТС “Електронний суд».

У судовому засіданні представником відповідача-1 заявлене усне клопотання про надання дозволу подати письмові пояснення щодо заяви (вх.№9830/24 від 30.09.2024) про вступ у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, представники інших учасників справи не заперечили проти задоволення вказаного клопотання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.10.2024 відкладено розгляд справи на 22.10.2024, задоволено клопотання позивача (вх.№5781/24 від 26.07.2024) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, надано дозвіл учасникам справи подати додаткові пояснення з питання подання у справу заяви (вх.№9830/24 від 30.09.2024) про вступ у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору у строк до 11.10.2024, відкладено розгляд клопотання позивача про долучення до матеріалів справи заяв свідків (вх.№8130/24 від 29.07.2024) - до наступного судового засідання, відкладено розгляд заяви (вх.№9830/24 від 30.09.2024) про вступ у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - до наступного судового засідання, встановлено процесуальні строки учасникам справи.

У підсистемі ЄСІТС “Електронний суд» від відповідача - 1 надійшла заява (вх.№7823 від 07.10.2024) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду Київської області (суддя Ярема В.А.) задоволено заяву відповідача-1 (вх.№7823 від 07.10.2024) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У підсистемі ЄСІТС “Електронний суд» від відповідача - 1 надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№11268/24 від 11.10.2024) щодо заяви (вх.№9830/24 від 30.09.2024) про вступ у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

У підсистемі ЄСІТС “Електронний суд» від позивача надійшло клопотання (вх.№8268 від 22.10.2024) про поновлення процесуального строку, а саме: строку на долучення до матеріалів справи доказів у формі заяв свідків.

У підсистемі ЄСІТС “Електронний суд» від третьої особи надійшла відповідь на відзив (вх.№11695/24 від 22.10.2024).

У підсистемі ЄСІТС “Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№11696/24 від 22.10.2024) щодо заяви (вх.№9830/24 від 30.09.2024) про вступ у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

У підсистемі ЄСІТС “Електронний суд» від позивача надійшла заява (вх.№8288 від 22.10.2024) про зміну підстав позову.

У підсистемі ЄСІТС “Електронний суд» від позивача надійшла заява (вх.№11741/24 від 22.10.2024) щодо уточнення позовної заяви.

У підготовче судове засідання 22.10.2024 з'явились представники позивача та відповідача - 1, представник відповідача - 2 та представник третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені через підсистему ЄСІТС “Електронний суд».

Суд врахував клопотання позивача (вх.№5781/24 від 26.07.2024) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.10.2024 відкладено підготовче засідання на 07.11.2024 о 10:00 в режимі відеоконференції.

У підготовче судове засідання 07.11.2024 з'явились представники позивача та відповідачів, представник третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету позову не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений через підсистему ЄСІТС “Електронний суд».

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.11.2024 закрито підготовче провадження у справі № 911/2092/23 та призначено справу до розгляду по суті на 05.12.2024 о 12:00 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява (вх. № 11899/24 від 05.12.2024) про проведення судового засідання без участі представника.

У судове засідання з розгляду справи по суті 05.12.2024 з'явились представники позивача та відповідачів, представник третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету позову не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений через підсистему ЄСІТС “Електронний суд».

У судовому засіданні 05.12.2024 суд дійшов висновку про оголошення перерви до 23.01.2025 об 11:30, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

У підсистемі ЄСІТС “Електронний суд» надійшла заява позивача (вх. № 914/25 від 22.01.2025) про відкладення судового засідання.

Через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла заява третьої особи (вх. № 613/25 від 23.01.2025) про відкладення судового засідання.

У судове засідання 23.01.2025 з'явились представники відповідачів, представник позивача та третьої особи не з'явились.

Враховуючи обставини справи, клопотання позивача та третьої особи про відкладення судового засідання, суд дійшов висновку про оголошення перерви у судовому засіданні на 27.02.2025 об 11:30, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

Також судом враховане попередньо подане клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У зв'язку із наявністю у Господарського суду Київської області технічної можливості для проведення судового засідання в режимі відеоконференції та відповідністю клопотання вимогам статті 197 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про задоволення вказаного клопотання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.01.2025 повідомлено учасників справи, що судове засідання з розгляду справи по суті відбудеться 27.02.2025 об 11:30 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судове засідання 27.02.2025 з'явились представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2, представник третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору не з'явився.

У судовому засіданні 27.02.2025 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

За результатами розгляду матеріалів справи, дослідження доказів та оцінки їх у сукупності, з урахуванням позицій всіх учасників справи та вимог чинного законодавства суд

встановив:

Позиція позивача

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 08.06.2022 являється засновником та членом релігійної організації Свято-Миколаївська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви м. Тетіїв Київської області, що підтверджується протоколом загальних зборів Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Миколаївська Парафія Київської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Тетіїв Київської області" №03/22 від 08.06.2022.

Позивач зазначає, що в ході проведення масових заходів невідомого характеру 25.12.2022 громадянином ОСОБА_3 спільно з іншими особами були проведені загальні збори Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Миколаївська Парафія Київської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Тетіїв Київської області", на яких прийняті рішення про зміну назви юридичної особи, зміну керівника, зміну статуту шляхом викладення його в новій редакції, а також зміну місцезнаходження юридичної особи та засобів зв'язку.

На переконання позивача, фіктивним рішенням загальних зборів релігійної громади, оформленим протоколом від 25.12.2022, без згоди членів релігійної громади, змінено підлеглість релігійної громади від Української Православної Церкви до Православної Церкви України.

За доводами позивача, зміна підлеглості релігійної громади від Української Православної Церкви до Православної Церкви України відбулась без згоди самих членів релігійної громади, без проведення загальних зборів у спосіб та за процедурою, визначеними Статутом і нормами законодавства України, а також без дотримання процедури державної реєстрації статуту релігійної організації у новій редакції.

Позивач посилається на порушення норм статей 12, 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", оскільки при поданні до Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) заяви про реєстрацію зміни підлеглості релігійної громади не подано оригінали Статуту релігійної громади та свідоцтва. Відтак, Київською обласною державною адміністрацією (Київською обласною військовою адміністрацією) як органом, що здійснює державну реєстрацію Статуту релігійної громади у новій редакції, порушені норми статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", а також положення пункту 1 частини першої статті 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", відповідно до якої до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян. Неправомірним розпорядженням начальника Київської обласної державної адміністрації порушені законність, охоронювані права, свободи і законні інтереси громадян - членів релігійної громади.

Окрім того, позивач посилається на порушення державним реєстратором норм Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" щодо нотаріального засвідчення підписів членів релігійної громади (уповноважених ними осіб або підписів голови та секретаря загальних зборів) у рішенні загальних зборів, яке оформлене у формі протоколу та у Статуті.

За наведених підстав, позивач заявляє такі позовні вимоги: 1) визнати недійсними рішення загальних зборів Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Миколаївська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної Церкви України) м. Тетіїв Київської області», оформлені протоколом №1 загальних зборів Релігійної громади Української православної Церкви Свято - Микільської парафії Білоцерківської єпархії м. Тетіїв Київської області від 25 грудня 2022 року, підписи на якому посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського нотаріального округу Київської області Всалатьєвою О.А.; 2) скасувати реєстраційну дію та запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу: дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань: 10.03.2023, №1003491070004000611, державний реєстратор Шепель О.К. Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Позиція відповідача-1

Відповідач-1 проти позову заперечує, з посиланням, зокрема, на таке.

Відповідач-1 вказує, що жодні права та/або законні інтереси позивача, якими обгрунтований позов, не були порушені, тому що відповідно до частини 3 статті 8 Закону України «Про свободу совісти та релігійні організації», держава визнає права релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади.

Тобто, за твердженнями відповідача-1, законодавство України передбачає право релігійної громади вільно змінити свою підлеглість, а тому зміна цієї підлеглості, сама по собі, не може порушувати права та/або законні інтереси будь-кого на будь-що/стосовно будь-чого, так як це окреме право (вільно змінити свою підлеглість), реалізація якого не може зачіпати можливості реалізації будь-чого іншого.

Рішення загальних зборів, оформлені протоколом від 25.12.2022 №1, якими, зокрема, прийнято статут в новій редакції, є чинними; позивачем не наведено та не надано доказів суперечності статуту у новій редакції нормам чинного законодавства, а тому, на переконання відповідача-1, відсутні підстави для визнання вказаних рішень недійсними.

Позиція відповідача-2

Відповідач-2 проти позову заперечує, посилаючись на таке:

Відповідно до абзацу 3 пункту 14 частини 1 статті 1 Закону України №755 суб'єкт державної реєстрації: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації - у разі державної реєстрації юридичних осіб - релігійних організацій.

Міністерством юстиції України прийнято наказ №3642/5 від 30.08.2022 «Про внесення змін до наказів Міністерства юстиції України №898/5 від 28.03.2016 та №3359/5 від 25.11.2016», який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 30.08.2022 за №980/38316 (далі - наказ №3642/5).

Положенням наказу №3642/5 встановлено, що в умовах воєнного стану та протягом одного місяця з дня його припинення або скасування державна реєстрація юридичних осіб - релігійних громад, місцезнаходження яких є місто Київ або Київська область, проводиться уповноваженими суб'єктами державної реєстрації міста Києва та Київської області.

Відповідач-2 зазначає, що під час проведення державної реєстрації реєстратор виступає лише «інструментом» щодо офіційного визнання шляхом засвідчення державою факту зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, приймає рішення на підставі поданих заявником документів та при прийнятті рішення щодо проведення державної реєстрації обмежений вимогами закону №755.

Позиція третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору

ОСОБА_2 зазначає, що являється засновником та постійним членом релігійної організації Свято-Миколаївська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Тетіїв Київської області, код ЄДРПОУ: 24890487 (далі - відповідач), що підтверджується списками парафії 1991 року, протоколом приходських зборів № 12 від 20.12.1999, а також протоколом загальних зборів відповідача № 03/22 від 08 червня 2022 року, реєстром членів релігійної громади відповідача, копії яких додаються.

Вказує, що до проведення спірних загальних зборів (25.12.2022), а саме: 08 червня 2022 року, у місті Тетієві Київської області були проведені загальні збори релігійної громади Свято-Миколаївської парафії Української Православної Церкви (Код ЄДРПОУ: 24890487), на яких прийняті рішення, серед іншого, про прийняття нових членів релігійної громади та викладення реєстру членів релігійної громади в новій редакції. Вказані рішення були оформлені протоколом загальних зборів № 03/22 від 08 червня 2022 року, копія якого додається. Так, за результатом прийнятих 08 червня 2022 року рішень, до складу релігійної громади відповідача входило вже 125 членів. Однак, жоден із 125 членів релігійної громади, що були прийняті до її складу 08 червня 2022 року, у спірних загальних зборах 25.12.2022 участі не брав та повідомлений про такі збори або запрошений на них не був. У свою чергу, не була присутня на таких загальних зборах і не була запрошена на такі збори ОСОБА_2 , хоча вона являється засновником, постійним членом та незмінним членом парафіяльної ради релігійної громади. Таким чином, в даному випадку, невідома меншість прийняла фундаментальні рішення без участі та фактично замість постійної та підтвердженої більшості членів релігійної громади.

Отже, загальні збори релігійної громади 25.12.2023 були скликані особами, що не були членами релігійної громади, тобто, в пряме порушення вимог статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а рішення на таких зборах приймались неуповноваженими на те особами, відповідно. Вказані обставини свідчать про наявність підстав для визнання рішень таких загальних зборів недійсними з подальшими правовими наслідками у формі скасування реєстраційних дій, проведених на підставі протоколу загальних зборів № 1 від 25.12.2022.

При цьому, сам факт скликання загальних зборів релігійної громади та прийняття рішень неуповноваженими на те особами з подальшими реєстраційними діями призвів до порушення прав та законних інтересів ОСОБА_2 як засновника та постійного члена релігійної громади, члена керівного органу релігійної громади, в частині права участі в управлінні релігійною громадою, адже фактично вона була усунута від управління релігійною громадою.

Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи

За результатом розгляду матеріалів справи, дослідження та оцінки усіх поданих у справу доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Згідно із статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Відповідно до статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 96-1 Цивільного кодексу України передбачено, що права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.

Отже, у корпоративних відносинах об'єктом захисту виступають корпоративні права учасника товариства.

Статтею 55 Господарського кодексу України визначено, що господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Відповідно до статті 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Відповідно до частин 1, 2 статті 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Згідно із статтею 13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Відповідно до статті 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).

На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється.

Положеннями частин 1-2 статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначено, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Згідно із статтею 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції від 15.03.2022) Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

При цьому, судом враховано, що станом на час прийняття рішення у справі, відповідно до частини 3 статі 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції Закону України № 3894-IX від 20.08.2024) держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням), крім тих керівних центрів (управлінь), які знаходяться за межами України в державі, яка визнана такою, що здійснила або здійснює збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, і діяльність яких заборонена в Україні, та релігійних організацій, діяльність яких не допускається відповідно до вимог статті 5-1 цього Закону.

Суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16 вказано, що підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК в редакції, чинній на час подання позову, згідно з пунктом 4 частини першої якої господарськими судами розглядаються справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскарження рішення загальних зборів учасників є спором, пов'язаним з реалізацією загальними зборами членів громадської організації права на управління юридичною особою у вигляді формування органу управління, підставою для прийняття рішення про усунення голови громадської організації від виконання обов'язків зазначені положення Статуту товариства, тому його слід розглядати за правилами господарського судочинства.

Отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19. Так, Велика Палата Верховного Суду уточнила правову позицію, викладену в постановах від 18 грудня 2019 року у справі №916/2086/19, від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19, від 22 січня 2020 року у справі № 809/1025/17 та інших, в яких викладена аналогічна позиція, зазначивши, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатись в порядку господарського судочинства.

Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно із статтею 97 Цивільного кодексу України, управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу (стаття 98 Цивільного кодексу України).

Надаючи оцінку доводам, що наведені позивачем та третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, суд виходить із такого.

Частинами 1, 2 статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" правоздатність релігійної організації визначає її статут (положення), який підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях.

Стаття 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Закон не визначає порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади, їх обліку, а залишає вирішення цього питання самій громаді.

Законодавством, а саме частиною 4 статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", передбачено, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади і такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21, здійснивши аналіз положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", зробила такі висновки:

"Законодавець лише в необхідних загальних рисах врегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях:

1) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами;

2) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади;

3) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах:

- членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;

- релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням)".

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що стаття 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" в редакції від 15.03.2022 жодним чином не обмежила чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління. З точки зору статті 9 Конвенції застосованої разом зі статтею 11, це були рішення, які лежать в площині приватного права та які не мають бути об'єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб, чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції. Іншими словами, держава не може зобов'язати легально існуюче приватно-правове об'єднання прийняти нових та виключити обраних членів. Втручання такого роду суперечитиме свободі релігійних об'єднань вільно регулювати свою поведінку та вільно вести свої справи (пункти 146, 150 вказаного рішення Європейського суду з прав людини).

У зазначеному вище рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що релігійні об'єднання вправі визначати на власний розсуд спосіб, в який вони прийматимуть нових та виключатимуть існуючих членів. Внутрішня структура релігійної організації та норми, що регулюють членство в ній, мають розглядатися як спосіб, в який такі організації виражають їх погляди та дотримуються своїх релігійних традицій. Суд вказав, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів.

У пунктах 52, 147, 151 рішення у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що Верховний Суд у складі трьох суддів відхилив касаційну скаргу громади-заявника, тому що положення статуту Парафії суперечили відповідному законодавству. Колегія також зазначила, що положення статуту відносно фіксованого членства суперечили законодавству, оскільки не дозволяли більшості релігійної групи проявляти свої релігійні переконання шляхом участі в управлінні церковними справами. Зокрема, Верховний Суд України зазначив: "...статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Оскільки діюче законодавство не передбачає обов'язкового чи іншого фіксованого членства віруючих даного віросповідання, в правовому значенні парафіяльні збори та загальні збори релігійної громади є поняттями тотожними, судова колегія виснувала, що пункти 2.12, 2.13 статуту не повністю відповідають діючому законодавству, що призвело до фактичного усунення від вирішення статутних питань більшості релігійної громади і порушення їх права на віросповідання". Європейський суд з прав людини визнав, що не є "належними та достатніми" висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду від 21 квітня 2000 року, що вимога "фіксованого членства" в релігійній організації не була закріплена законодавчо та що "збори парафіян" та "загальні збори релігійної групи" збігаються за значенням, і, таким чином, що права більшості релігійної групи та їх права на віросповідання були порушені. Суд вважав, що внутрішня організація Парафії чітко визначена статутом. Органи державної влади, включно з судами, знехтували цією внутрішньою структурою Парафії як приватно-правового об'єднання, зазначивши, що відповідна релігійна група була лише меншістю з "постійного складу релігійної групи", яка складалась близько з 300 осіб, які не були запрошені взяти участь в Парафіяльних зборах, хоча вони й є частиною групи.

Разом з тим, дотримання принципу вільного волевиявлення, визначеного в ч. 2 ст. 8 Закону, здійснюється шляхом реалізації права на свободу совісті, закріпленого в ст.3 Закону, а правом на прийняття рішення про включення нових та виключення існуючих членів релігійної громади володіє виключно релігійна громада, яка приймає таке рішення в порядку визначеному статутом (положенням).

Однак, Статутом не встановлено будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади. Не визначено такого порядку і Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Відповідно до п. 54 постанови касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 10.07.2024 у справі №902/1283/21 безпідставним є ототожнення членства у релігійній громаді та членство у вищому органі управління парафії Парафіальних зборів. Ані законодавство України, ані Статут релігійної громади не містить поняття фіксованого членства в релігійній громаді, не містить визначену процедуру прийняття до членів релігійної громади.

Водночас, відсутність врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду не може нівелювати прав релігійної громади на прийняття рішень про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21: "… у питанні наявності порушеного права, що є підставою для звернення до суду, необхідно враховувати, що право на свободу віросповідання включає забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями".

Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові також виходить з того, що: "законодавець у частині восьмій статті 8 Закону закріпив правило, спрямоване на захист права на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості: вона має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Тому далі Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 також вказала, що завданням суду є визначення того, чи заходи, вжиті на національному рівні, є виправданими та пропорційними, а також наскільки виправданим є втручання суду у внутрішні справи релігійної громади.

25.12.2022 загальними зборами релігійної громади Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Миколаївська Парафія Київської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Тетіїв Київської області", з оформленням протоколом №1, були прийняті рішення, що оскаржуються позивачем та третьою особою у цій справі, зокрема про зміну назви юридичної особи, зміну керівника, зміну підлеглості в канонічних та організаційних питаннях, зміну статуту шляхом викладення його в новій редакції, а також зміну місцезнаходження юридичної особи та засобів зв'язку.

Судом враховано, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 щодо визначення критеріїв, яким мають відповідати члени релігійної громади, які брали участь у загальних зборах релігійної громади, що приймали оспорювані рішення про зміну підлеглості у канонічних питаннях та прийняття в новій редакції статуту, при відсутності визначеного у статуті релігійної громади в редакції на момент проведення оспорюваних загальних зборів, порядку прийняття до членів релігійної громади, фіксованого членства.

Такими критеріями, відповідність яким може бути об'єктивно встановлена, з перелічених є досягнення 18-річного віку і регулярне відвідування богослужіння.

З огляду на відсутність даних, які б дозволяли перевірити регулярне відвідування богослужіння, варто враховувати критерій територіального зв'язку, тобто проживання у місцевості, де діє релігійна громада, оскільки відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння.

Судом встановлена відповідність учасників спірних зборів критерію територіального зв'язку, а також досягнення вказаними особами 18-річного віку, за особистими даними членів релігійної організації, що зазначені у Додатку № 1 до протоколу №1 спірних загальних зборів: датами народження та адресами проживання. Доказів на спростування наведеного суду не надано.

Як зазначено судом вище, згідно із статтею 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції від 15.03.2022) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами, що спростовує доводи позивача та третьої особи про те, що порушений порядок скликання спірних загальних зборів, оскільки за редакцією чинного на той час статуту відповідача, право на скликання загальних зборів мали лише настоятель або парафіяльна рада, а також те, що первісним джерелом правосуб'єктності релігійної громади являються її засновники, які отримали право управління релігійною громадою, відтак, статут, в цій частині, не відповідав вимогам закону, які підлягають застосуванню, оскільки відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" статути (положення) релігійних організацій мають бути приведені у відповідність із цим Законом упродовж одного року з дня набрання ним чинності; до приведення статутів (положень) у відповідність із цим Законом релігійні організації керуються положеннями діючих статутів (положень) у частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до редакції статуту відповідача, чинній станом на час проведення спірних загальних (парафіяльних) зборів, від 28.02.1991, органами парафіяльного управління відповідача є Парафіяльні збори, очолювані настоятелем та Парафіяльна рада, підзвітна настоятелю (пункт 8. Розділу ІІ Статуту), Парафіяльна рада є виконавчим і розпорядчим органом Парафіяльних зборів і як така підзвітна Парафіяльним зборам і настоятелю (пункт 11. Розділу ІІ Статуту), відтак, саме Парафіяльні збори є органом управління релігійною організацією, що уповноважені на прийняття усіх, без виключення, рішень щодо управління релігійною організацією, тоді як Парафіяльна рада є виконавчим і розпорядчим органом, яка згідно з пунктом а пункту 12 Розділу ІІ Статуту (в редакції від 28.02.1991) здійснює рішення Парафіяльних зборів.

При цьому, в силу загальних положень корпоративного права загальні збори учасників мають право приймати рішення з усіх питань діяльності юридичної особи, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Згідно із статтею 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції від 15.03.2022) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади, проте, статут відповідача, в редакції, чинній станом на час проведення спірних загальних (парафіяльних) зборів, від 28.02.1991, не визначав кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, не визначав такого обов'язкового кворуму для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади і Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції від 15.03.2022).

Отже, оскільки Законом не встановлено кворуму для загальних зборів членів релігійної громади, це означає, що учасники можуть самостійно визначити у статуті, за якої присутності учасників збори будуть вважатися повноважними, якщо це не суперечить закону.

Відтак, в силу вимог статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції від 15.03.2022) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту є таким, що прийнято за наявності кворуму, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини від кількості членів релігійної громади, що були присутніми на загальних зборах релігійної громади, за умови належного повідомлення про такі збори.

Судом враховано, що неналежним повідомленням є таке, що не відповідає вимогам закону або статуту до такого повідомлення, проте, ані законом, ані статутом релігійної організації - відповідача-1 не передбачено вимог щодо належного повідомлення про парафіяльні збори, особисте повідомлення всіх членів громади, з огляду на особливість членства в релігійній громаді, не є обов'язковим та, зазвичай, можливим, відтак, судом враховано, що таке повідомлення може здійснюватись в публічний спосіб.

Відповідачем-1 зазначено про повідомлення про скликання спірних зборів у мережі Інтернет, в соціальній мережі у загальнодоступних групах "Сьогодення Тетіївської ОТГ" та "Тетіївська міська територіальна громада", таке повідомлення, на думку суду, відповідає критеріям легкого та вільного доступу до ресурсу та його офіційність, завчасність такого повідомлення не оспорювалась у справі, оскільки позивачем заперечувалось саме джерело публічної інформації - доступність Інтернет-ресурсу для деяких членів релігійної організації та стверджувалось про належність повідомлення виключно у місцевому друкованому періодичному виданні, у зв'язку з чим, суд зазначає, що, як вказано вище, належного способу повідомлення про загальні збори не встановлено, а доступність Інтернет-ресурсу не має ототожнюватись із небажанням ним користуватись, тоді як друковане видання також не відповідає критерію абсолютно доступного джерела інформації, отримання якої теж залежить від того, чи ознайомлюється особа періодично з цим виданням.

У спірних загальних зборах 25.12.2022 брали участь 112 членів релігійної організації, відповідно до наданої до матеріалів справи копії протоколу цих загальних зборів за прийняті на цих зборах рішення проголосувало 112 членів, відтак, рішення загальних зборів вважаються прийнятими відповідно до статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції від 15.03.2022).

Стосовно доводів учасників справи щодо членства в релігійній громаді судом враховане таке.

За статтею 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції від 15.03.2022) релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями), а згідно із статтею 8 цього Закону релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Відтак, чинне, станом на час спірних загальних зборів, законодавство визначало религійні громади як один із видів релігійної організації, яка, з огляду на її визначення у Законі, у питанні членства значною мірою має відповідати територіальному критерію проживання для участі в ній та відвідування догослужінь.

Судом враховані відомості Додатку №1 до протоколу № 1 спірних загальних зборів, про те, що усі присутні члени релігійної громади (релігійної організації) проживають за місцезнаходженням релігійної громади у місті Тетієві Білоцерківського району Київської області та відомості про те, що всі вони досягли вісімнадцятирічного віку.

Докази відвідування богослужінь членами релігійної громади - відповідача-1 до матеріалів справи не надав ані позивач, ані третя особа, ані відповідач-1, відтак, суд не має змоги оцінити ці докази та встановити фактичне відвідування богослужань кожною із осіб за списками членів, що надані позивачем та відповідачем-1, у зв'язку з чим, суд, з огляду на подібність спірних правовідносин, враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21

Велика Палата Верховного Суду у пункті 8.52 постанови виснувала, що релігійна громада може не збігатися з межами певного населеного пункту, водночас територіальному критерію все ж має надаватися певне значення у питанні членства в релігійній громаді з огляду на законодавче визначення поняття релігійної громади як місцевої релігійної організації, а також з огляду на поширений критерій для визначення членства у релігійній громаді - регулярне відвідування богослужінь, що також є критерієм членства в релігійній громаді.

В пунктах 8.78 та 8.80 постанови Велика Палата Верховного Суду на власний розсуд, звівши всі можливі критерії членства у релігійній громаді до проживання у певній місцевості, проте, вказує на існування інших критеріїв, таких як досягнення 18-річного віку і регулярне відвідування богослужіння.

Критерій же проживання на певній території являється факультативним, оскільки вказує на теоретичну можливість відвідувати богослужіння.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вказує на регулярне відвідування богослужінь як на основний і фундаментальний критерій членства в релігійній громаді, проте, у разі відсутності доказів, які б дозволяли перевірити регулярне відвідування богослужіння, Велика Палата Верховного Суду враховує критерій територіального зв'язку (підпункти 8.47-8.56), тобто проживання у місцевості, де діє релігійна громада, оскільки відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння.

З огляду на такі висновки Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, у цій справі суд таким же чином оцінює наявні докази та встановлює такі ж обставини справи щодо членства в релігійній громаді: суду надали докази проживання членів - учасників спірних зборів у відповідній місцевості знаходження релігійної організації, що підтверджує територіальний зв'язок і фактичну можливість відвідування богослужінь, а також досягнення ними вісімнадцятирічного віку, доказів відвідування богослужінь особами із списків членів релігійної громади, що надані позивачем та відповідачем-1 суду не надано, що суд враховує в порядку частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Судом враховані висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 03.04.2024 № 906/1330/21, зокрема, про таке.

Насамперед релігійна громада є об'єднанням з метою спільного задоволення релігійних потреб. Як об'єднання громада користується автономією, яка покликана забезпечувати її членам право вирішувати питання організації.

У контексті визнаного державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості у канонічних і організаційних питаннях ідеться про те, що встановлений державою механізм реалізації цього права (шляхом ухвалення рішення загальними зборами) не може бути знівельований встановленням вимог, які фактично унеможливлюють реалізацію самого цього права, навіть якщо ці вимоги відповідають ієрархічній та інституційній структурі релігійної організації.

Тобто йдеться про те, щоб поставити дійсність рішення релігійної громади про зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях та визнання державою цього рішення в залежність від умови обов'язкового схвалення (згоди) ієрарха релігійної організації, з-під підлеглості якій громада має намір вийти і яка вочевидь такому її рішенню опирається.

Прийняття такого підходу робить неможливим реалізацію визнаного державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях, а саме право - ілюзорним.

Зміна підлеглості в канонічних питаннях таким чином стає неможливою без санкції ієрарха церкви, з підлеглості якій має намір вийти релігійна громада. Якби держава законодавчо закріпила цей порядок або суди, застосовуючи Закон, визнавали б обов'язковість такої санкції ієрарха для того, аби зміна підлеглості в канонічних питаннях визнавалась державою, то мала б місце ситуація, у якій держава поставила б визнання релігійної громади в залежність від волі визнаної церковної влади, яка вочевидь такому визнанню громади опирається (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Metropolitan Church of Bessarabia and others v. Moldova», заява № 45701/99, § 123), що свідчило б про недотримання нею обов'язку бути нейтральною та неупередженою у відносинах з різноманітними релігіями, конфесіями та переконаннями.

У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду також ураховує, що законодавець у частині восьмій статті 8 Закону закріпив правило, спрямоване на захист права на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості: вона має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

Тому далі Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує Позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання.

У цій справі позивач та третя особа також посилаються на те, що така обов'язковість схвалення є умовою дійсності рішення і навіть умовою його прийняття, також про те, що членство в релігійній громаді неодмінно пов'язане з послухом єпископові і настоятелю, а зв'язок з церквою втрачається у разі виявлення непослуху членом громади, у зв'язку з цим, позивач також посилається на те, що єдиними дійсними членами релігійної громади є ті, що прийняті на загальних зборах виключно за ініціативи настоятеля та Парифіяльної ради та включені ними до списків членів, а приналежність до відповідної релігійної громади позивач визначає за очильниками Церкви - митрополитами, тоді як за змістом Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції від 15.03.2022) визначальним є єдність віросповідання.

Відповідно до пункту 8. Статуту релігійної організації від 26.11.1991, парафіяльні збори складаються з православних віруючих, кліриків та мирян, які досягли 18-річного віку, визнають обов'язковість Статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.

З урахуванням того, що статутом релігійної організації порядку, який би дозволяв установити її членів, в тій частині, що не суперечить Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", не визначений, у тому числі, щодо складання реєстрів членів, що наданий позивачем, суд застосовує критерій територіального зв'язку як такий, що робить об'єктивно можливим виконання визначеної у статуті умови членства - регулярне відвідування богослужіння.

Стосовно позовної вимоги про скасування реєстраційної дії, з огляду на її підстави, що визначені позивачем, суд враховує таке.

Стаття 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначає порядок реєстрації статуту релігійної організації (центру, громади, монастиря, релігійного братства тощо), а також визначає перелік документів, які додатково подаються до статуту релігійної організації в новій редакції.

Стаття 15 цього Закону передбачає, що у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

Як юридична особа релігійна організація має реєструватися відповідно до встановленого законом порядку; відмова у державній реєстрації статуту релігійної організації можлива лише з підстав, визначених законом.

Європейський Суд з прав людини у рішенні «Свято-Михайлівська Парафія проти України» зауважив, що відмова органів національної влади надати громаді віруючих статус юридичної особи є порушенням права на свободу віросповідання згідно зі статтею 9 Конвенції (див. Metropolitan Churh of Bessarabia and Others v. Moldova, § 105) та права на свободу зібрання. Право віруючих на свободу віросповідання передбачає, що громада зможе функціонувати мирно без будь-якого свавільного втручання держави (див. Hasan and Chaush v. Bulgaria, § 62). Європейський Суд з прав людини вважає, що ситуація, коли релігійна організація вочевидь конфліктує з керівництвом церкви, до якої вона належить (див. §§ 17- 21 та 23 рішення ЄСПЛ), та зобов'язана внести зміни до статуту та зареєструвати їх (інакше вона ризикує бути виключеною зі складу юридичної особи, яку вона сама створила), вимагала від органів державної влади надзвичайно делікатного та нейтрального підходу до конфлікту. Суд робить висновок, що відмова Київської міської державної адміністрації зареєструвати зміни до статуту громади-заявника, яка була підтримана Київським міським судом та Верховним Судом (див. пункти 42 та 50- 52 названого рішення ЄСПЛ), становить втручання у право громади-заявника на свободу віросповідання, передбачене статтею 9 Конвенції, взятою окремо та у поєднанні зі статтею 11 Конвенції.

Отже, втручання держави у свободу віросповідання в її колективному аспекті може мати місце як унаслідок рішень, дій, бездіяльності органів, які здійснюють реєстрацію релігійної організації, так і внаслідок рішень суду втрутитись у внутрішні питання релігійної організації.

З огляду на вказане, судом взято до уваги таке.

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються: 1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади; 2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Зважаючи на дотримання вказаних вимог при реєстрації відповідних змін, витребування державним реєстратором додаткових документів чи відомостей було б втручанням держави у свободу віросповідання в її колективному аспекті діями органу держави, який здійснює реєстрацію релігійної організації, а, відтак, протиправним.

Доводи позивача про відсутність повноважень у представника релігійної організації Сліпого І.Д. на подання документів для вчинення спірних реєстраційних дій спростовуються тим, що рішення про надання таких повноважень прийняте органом управління релігійної організації, що оформлене протоколом від 25.12.2022.

Крім того, з огляду на вищевикладені висновки суду про відсутність підстав для визнання недійсними спірних рішень загальних зборів, ця позовна вимога також не підлягає задоволенню як похідна.

При цьому, позивачем не наданого жодного доказу на підтвердження того, що особи, які прийшли на парафіяльні збори та прийняли оскаржувані рішення про зміну канонічного підпорядкування, про прийняття нової редакції статуту та керівника релігійної громади, не були парафіянами релігійної громади.

З огляду на викладене, суд відхиляє посилання позивача та третьої особи на те, що у зборах брали участь особи, які не є членами релігійної громади, оскільки саме позивач стверджує, що оспорювані рішення загальних зборів релігійної громади приймались особами, які не були членами цієї громади, відповідно саме він мав довести, на чому ґрунтуються такі твердження, тобто вказати на критерії, які дозволяли б суду встановити, чи є певна особа членом громади.

Не спростовується членство у релігійній громаді - відповідачі - 1 осіб, що брали участь у спірних загальних зборах, і заявами свідків, оскільки обставини членства у громаді ОСОБА_3 не стверджується та, відповідно, не встановлюється у справі, активна участь у житті парафії, визнання статуту Української Православної Церкви та внесення до реєстрів членів релігійної громади виключно настоятелем чи Парафіяльною радою, як зазначено судом вище, не є критерієм такої участі, як і не є перешкодою для такої участі і прихільність до Православної Церкви України, доводи про те, що свідки ніколи не бачили на богослужіннях осіб, які брали участь у зборах, на яких свідки, за їх твердженнями, не були присутні, суд оцінює критично, суду не доведено, як свідки ідентифікували цих осіб, якщо не були на зборах та яким чином ідентифікують тих, хто регулярно відвідує богослужіння, окрім затвердженого реєстру, інші доводи заяв свідків не являються повідомленнями про особисто відомі їм обставини, а є оцінкою кожного із свідка належності порядку включення членів релігійної громади до їх реєстру та критеріїв, яким має відповідати такий член громади, що входить до предмету доказування у справі і має бути оцінено і встановлено судом та являється юридичним питанням, відтак, вказане не є показанням свідка в розумінні частини 1 статті 87 Господарського процесуального кодексу України, також не беруться судом до уваги ті показання свідків, що грунтуються на тому, що хтось повідомив свідка про наявність або про відсутність певних обставин, відповідно до частини 4 цієї статті.

За встановлених вище обставин, рішення прийняті загальними зборами відповідно до вимог статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" (пункти 2, 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення").

Судом не встановлено жодних порушень чинного законодавства чи статуту, які б знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи. У свою чергу, позивачем та третьою особою не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження доводів щодо недійсності спірних рішень.

Враховуючи викладене у сукупності та зважаючи на те, що чинним законодавством саме релігійну громаду наділено виключною компетенцією вирішення питань щодо зміни канонічного підпорядкування, а також затвердження нової редакції статуту, обрання керівника релігійної громади, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21, у суду відсутні правові підстави вважати, що рішення загальних зборів релігійної громади від 25.12.2022 Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Миколаївська Парафія Київської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Тетіїв Київської області", оформлених протоколом №1, прийняті з порушенням вимог чинного законодавства.

Водночас, суд зазначає, що позивач заявив вимоги про визнання недійсними рішення загальних зборів Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Миколаївська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) м. Тетіїв Київської області», оформлені протоколом №1 загальних зборів Релігійної громади Української православної Церкви Свято - Микільської парафії Білоцерківської єпархії м. Тетіїв Київської області від 25 грудня 2022 року, підписи на якому посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського нотаріального округу Київської області Всалатьєвою О.А.; скасування реєстраційної дії та запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу: дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань: 10.03.2023, №1003491070004000611, державний реєстратор ОСОБА_4 . Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - ОСОБА_2 заявляє вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів Свято-Миколаївської парафії Української Православної Церки (код ЄДРПОУ: 24890487), назва якої після переменування - Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Миколаївська парафія Київської Єпархії Української Православної Церки (Православної Церкви України) місто Тетіїв Київської області", оформлені протоколом №1 загальних зборів Релігійної громади Української Православної Церки Свято-Микільської парафії Білоцерківської єпархії місто Тетіїв Київської області від 25 грудня 2022 року, підписи на якому посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського нотаріального округу Київської області Васалатьєвою О.А.

За результатом розгляду вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд зазначає таке.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та вказує, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права (аналогічна позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 у справі №990/150/23).

Позивач на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами щодо предмета спору, що відповідає принципу диспозитивності у господарському процесі, закріпленому у статті 14 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд зауважує, що позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Враховуючи приписи статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися, як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто, інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов'язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Суд зауважує, що рішення загальних зборів є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тобто офіційним письмовим документом, що породжує певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання правових актів індивідуальної дії (ненормативних актів) незаконними (недійсними) є невідповідність їх вимогам чинного на час його видання (затвердження) законодавства, в тому числі Конституції України, та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт (постанова Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі №916/375/17).

Для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлений, господарський суд не має підстав для задоволення позову. Не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №927/265/17, від 21.03.2018 у справі №927/699/17).

Рішення, які були прийняті загальними зборами релігійної громади, належать до рішень, які були прийняті всередині цієї громади (релігійної організації) її членами, спрямовані на реалізацію прав, свобод та інтересів цих членів релігійної громади, а також спрямовані на забезпечення діяльності релігійної громади з метою задоволення інтересів членів релігійної громади.

Позивач та третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, з огляду на обґрунтування заявлених позовних вимог, звернулись до суду за захистом права на свободу віросповідання, яке вважають порушеним у зв'язку із позбавленням їх можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє їх переконання, тобто позов поданий на захист цього права саме в його колективному вимірі, а тому визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказують позивач та третя особа, не може порушуватись право члена такої громади на свободу віросповідання.

Відповідно до пункту 8 частини 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

Відтак, позивач та третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору не позбавлені можливості зберігати живий зв'язок зі своєю парафією, сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 14.06.2007 у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" зазначив, що в той час, як свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу "сповідувати релігію" самому або в об'єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру. Оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, стаття 9 має тлумачитися в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає об'єднання від невиправданого втручання з боку держави.

Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов'язком, визначеним у практиці суду, бути нейтральною та безсторонньою.

За наведених вище обставин у сукупності, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем та третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору порушення їх прав оскаржуваними рішеннями, а також про неправомірність їх прийняття, у зв'язку з чим позовні вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Миколаївська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) місто Тетіїв Київської області», оформлених протоколом №1 загальних зборів Релігійної громади Української православної Церкви Свято - Микільської парафії Білоцерківської єпархії місто Тетіїв Київської області від 25 грудня 2022 року, підписи на якому посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського нотаріального округу Київської області Всалатьєвою О.А., задоволенню не підлягають.

Враховуючи чинність спірних рішень загальних зборів Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Миколаївська парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) місто Тетіїв Київської області», оформлених протоколом №1 загальних зборів Релігійної громади Української православної Церкви Свято - Микільської парафії Білоцерківської єпархії м. Тетіїв Київської області від 25 грудня 2022 року, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні вимог позивача також в частині скасування реєстраційної дії та запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу: дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань: 10.03.2023, №1003491070004000611, державний реєстратор Шепель О.К. Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Інші доводи та докази сторін оцінені судом у сукупності з вищевикладеними та не наводяться у рішенні суду, позаяк не спростовують вказаних у рішенні висновків суду та не покладені судом в його основу.

Згідно із статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові збори залишаються за позивачем та третьою особу, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору в повному обсязі.

Керуючись статтями 13, 74, 123, 129, 233, 236-240, 252 Господарського процесуального кодексу України

вирішив:

1. У задоволенні позову (вх. №1806/23 від 10.07.2023) ОСОБА_1 до Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Миколаївська Парафія Київської Єпархії Української Православної Церкви та Державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Шепеля Олега Костянтиновича про визнання недійсним рішення загальних зборів та скасування реєстраційних дій - відмовити повністю.

2. Судові витрати позивача залишити за позивачем.

3. У задоволенні позову (вх. №3105/22 від 02.07.2024) третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 до Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Миколаївська Парафія Київської Єпархії Української Православної Церкви про визнання недійсними рішень загальних зборів - відмовити повністю.

4. Судові витрати третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 залишити за третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 08.09.2025.

Суддя С.О. Саванчук

Попередній документ

130024498

Наступний документ

130024500

Інформація про рішення:

№ рішення:	130024499
№ справи:	911/2092/23
Дата рішення:	27.02.2025
Дата публікації:	09.09.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Київської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, з них; оскарження рішень загальних зборів учасників товариств, органів управління

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (27.02.2025)
Дата надходження:	10.07.2023
Предмет позову:	Визнання недійсним рішення, скасування реєстраційних дій та записів

Розклад засідань:

Минулі засідання (10)

15.08.2023 15:00	Господарський суд Київської області
04.06.2024 15:20	Господарський суд Київської області
02.07.2024 14:40	Господарський суд Київської області
30.07.2024 17:00	Господарський суд Київської області
10.09.2024 16:20	Господарський суд Київської області
01.10.2024 16:00	Господарський суд Київської області
07.11.2024 10:00	Господарський суд Київської області
05.12.2024 12:00	Господарський суд Київської області
23.01.2025 11:30	Господарський суд Київської області
27.02.2025 11:30	Господарський суд Київської області