ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
08 вересня 2025 року Справа № 903/420/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Маціщук А.В.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Качинського Юрія Антоновича на рішення Господарського суду Волинської області від 13 червня 2025 року по справі №903/420/25 (повний текст рішення складено 13 червня 2025 року, суддя Бідюк С.В.)
за позовом Акціонерного товариства Укрпошта
до відповідача Качинського Юрія Антоновича
про стягнення 16 104 грн 92 коп.
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.
Акціонерне товариство “Укрпошта» (надалі - Позивач) звернулось в Господарський суд Волинської області з позовом до Качинського Юрія Антоновича (в позовній заяві зазначено фізична особа -підприємець; надалі - Відповідач) 14 158 грн 26 коп. основного боргу, 639 грн 47 коп. інфляційних втрат, 141 грн 47 коп. 3% річних, 1 165 грн 72 коп. пені.
В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на обґрунтовання неналежним виконанням Відповідачем зобов'язань по сплаті орендних платежів взятих на себе згідно договору оренди нерухомого майна №11/566 від 3 грудня 2020 року (надалі - Договір; а.с. 7-10).
Рішенням Господарського суду Волинської області від 13 червня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 14 158 грн 26 коп. орендної плати, 639 грн 47 коп. інфляційних втрат, 141 грн 47 коп. 3% річних, 1 165 грн 72 коп. пені.
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що рахунками-актами приймання-передачі наданих послуг, довідкою від 21 січня 2025 року, підтверджена заборгованість Відповідача по сплаті орендних платежів в розмірі 14158 грн 26 коп. та Відповідачем неоспорена, підставна і підлягає до стягнення з Відповідача, оскільки в силу статті 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Суд першої інстанції вказав, що нараховані Позивачем на орендні платежі 639 грн 47 коп. інфляційних втрат, 141 грн 47 коп. 3% річних підставні та підлягають до стягнення з Відповідача на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.
Також, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що здійснивши власний розрахунок штрафних санкцій, судом встановлено, що нарахована Позивачем пеня в сумі 1165 грн 72 коп. є підставною та підлягає до стягнення з Відповідача на підставі пункту 7.2 Договору.
При цьому, оскільки позовні вимоги виникли з Договору, укладеного Качинським Ю.А. як підприємцем, то суд першої інстанції виснував, що спір підлягає розгляду господарським судом.
Не погоджуючись із рішенням суду Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвали нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Мотивуючи дану апеляційну скаргу Відповідач, зокрема виходив з того, що пунктом 10.4 Договору визначено, що Договір може бути достроково припинений Позивачем чи Відповідачем в односторонньому порядку з будь-яких підстав за умови направлення іншій стороні письмового повідомлення про дострокове припинення Договору не менше ніж за 180 календарних днів до дати припинення. При цьому Відповідач як на підставу припинення дії Договору з квітня 2022 року покликається на те, що представниками Позивача орендоване приміщення було від'єднане від електромережі, через що приміщення стало неможливо використовувати за призначенням.
Також апелянт зауважує, що на початку 2023 року направив Позивачу лист про неможливість подальшої оренди приміщення та дострокове припиненні дії Договору покликаючись при цьому на пункт 10.4 Договору.
Окрім того, в апеляційній скарзі Відповідач зазначає, що на даний час він не має статусу ФОП а є фізичною особою.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28 липня 2025 року справу № 903/420/25 прийнято до провадження суду та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача, запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідача.
Через підсистему «Електронний суд» 8 серпня 2025 року від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача, в якому Позивач заперечив прости задоволення апеляційної скарги та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач вказав, що пунктом 3.7 Договору передбачалось, що грошові зобов'язання Орендаря за Договором забезпечуються у вигляді завдатку в розмірі, не меншому, ніж орендна плата за один місяць оренди. Завдаток підлягав внесенню одночасно з оплатою за перший місяць оренди як оплата оренди майна за останній місяць дії договору оренди. Забезпечувальний платіж Орендар не вніс. Перший платіж за Договором оренди Позивач отримав 11 грудня 2023 року в сумі 1264 грн 31 коп.. Всього за Договором в період з 3 грудня 2020 року по 31 грудня 2024 року від Відповідача отримано 61 822 грн 50 коп., що підтверджується Довідкою №103-06 від 21 січня 2025 року. В зв'язку із виникненням заборгованості по орендних платежах, Позивачем направлено на адресу Відповідача Претензію та Акти звіряння взаємних розрахунків за період з 1 грудня 2020 року по 26 липня 2024 року, які були вручені особисто одержувачу, проте залишились без відповіді.
Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Згідно частини 2 статті 270 ГПК України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Частиною 3 статті 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
В силу дії частини 10 статті 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно частини 13 статті 8 ГПК України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України.
Суд констатує, що дана справа № 903/420/25 не підпадає під дані винятки.
Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 202 рік", з 1 січня 2025 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 3028 грн Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 302800 грн 00 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).
З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно, ухвалою суду від 28 липня 2025 року повідомлено сторін про те, що розгляд справи №903/420/25 проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, та що постанова по даній справі буде виготовлена до 29 вересня 2025 року включно.
Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 3 грудня 2020 року між Позивачем (орендодавець) та Відповідачем (орендар) укладено Договір.
Згідно умов пункту 1.1 Договору, Позивач передав, а Відповідач прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, розташоване в смт. Любешів Волинської області по вул. Незалежності №76, гараж загальною площею 73,5 кв. м. Мета використання - склад. Вартість майна по балансовій вартості станом на 30 листопада 2020 року складає 40 206 грн 35 коп..
Як визначено пунктом 2.1 Договору, передача майна в користування здійснюється одночасно з підписанням акту приймання-передачі майна, форма якого затверджена в додатку №1 до Договору. Орендна плата включає плату за користування майном та вартість послуг з його утримання (додаток №2): починаючи з 3 грудня плата за користування майном становить 1 126 грн 25 коп. за орендну площу 73,5 кв.м. в місяць.
Між тим пунктом 3.1 Договору встановлено, що Відповідач додатково відшкодовує вартість послуг з утримання орендованого майна згідно діючих тарифів на підставі виставлених Позивачем рахунків або окремо укладених договорів з постачальниками послуг.
Пунктами 3.4 та 3.5 Договору визначено, що сплата орендної плати за перший та останній місяці здійснюється Відповідачем не пізніше 10 робочих днів після підписання акту приймання-передачі майна в оренду; щомісячно не пізніше 12-го числа місяця, наступного за звітним, Позивач надає Відповідачу акт про надані послуги, яким підтверджується обсяг та вартість послуг оренди за звітний місяць. Відповідач зобов'язався підписати акт про надані послуги та повернути його Позивачу не пізніше 15 числа поточного місяця. Орендна плата сплачується Відповідачем щомісяця до 20 числа розрахункового місяця. Не виставлення рахунку Позивачем не звільняє Відповідача від сплати орендної плати за Договором.
Як визначено пунктом 7.2 Договору, у разі порушення строків виконання грошових зобов'язань за цим Договором, Відповідач на вимогу Позивача сплачує пеню від суми простроченого зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь час прострочення.
У відповідності до пункту 10.1 Договору, Договір набирає чинності після підписання його сторонами з 3 грудня 2020 року та діє до 2 листопада 2023 року та до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Додатком №2 сторони визначили розрахунок орендної плати за використання нерухомого майна, згідно якого плата за користування майном в місяць становить 1 126 грн 25 коп. та вартість послуг з утримання.
3 грудня 2020 року сторонами підписано акт приймання-передачі майна в оренду.
Позивач 21 листопада 2024 року на адресу Відповідача направив вимогу про погашення заборгованості з орендної плати в сумі 11 093 грн 84 коп., яка виникли станом на 13 листопада 2024 року. У зв'язку з невиконанням умов Договору в частині сплати орендної плати, Позивач просив Відповідача 13 грудня 2024 року звільнити орендоване приміщення від особистих речей, повернути ключі від орендованого приміщення. Надісланий Позивачем на адресу Відповідача акт приймання-передачі (повернення) орендованого майна Відповідачем не підписаний.
2 серпня 2025 року Позивачем на адресу Відповідача надіслано претензію про сплату 11627 грн 26 коп. боргу з орендної плати станом на 26 липня 2024 року, 854 грн 59 коп. пені, 240 грн 12 коп. інфляційних втрат, яка залишена Відповідачем без відповіді та задоволення.
Позивач звернувся до суду, за захистом, порушеного, на його думку, права з даним позовом до господарського суду.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги про те, що на час розгляду справи Відповідач є фізичною особою, а не підприємцем, то колегія суду констатує, що за змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
В силу дії пункту 1 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ передбачених частиною другою цієї статті) та інші справи, що виникають при укладенні, зміна , розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, сторою яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання сторонами якого є юридичні особи та фізичні особи-підприємці.
Як встановлено колегією суду, Договір укладено Качинським Юрієм Антоновичем, як підприємцем, а отже даний спір виник при виконанні Договору, стороною якого є Відповідач, як ФОП, що в призмі дії статтей 51,52, 598-609 Цивільного кодексу України та статтей 202-208 Господарського кодексу України, статі 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», підтверджує вірність відсення цього спору місцевим господарським судом до господарського спору, котрий відноситься до юрисдикції господарських судів.
В той же час даний спір не відноситься до винятків, визначених частиною 2 статті 20 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, Позивач, звертаючись до господарського суду, визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у Відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились. Подальше ж скасування Відповідачем своєї реєстрації не змінює сторін в Договорі, що виконується (діє до повного виконання), а отже і не змінює юрисдикції господарського суду розглядаючи цей спір, що виникає з Договору.
З огляду на все вищевказане суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника, щодо того, що спір у даній справі щодо виконання Договору стороною в котрому є Відповідач як ФОП перестав ніби то бути господарським після скасування цієї реєстрації.
Що ж до суті позовних вимог у призмі заперечень, котрі висвітлені в апеляційній скарзі, то колегія суду констатує наступне.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Аналогічні положення містить частина перша статті 283 Господарського кодексу України.
Частиною третьою статті 285 Господарського кодексу України передбачено, що орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Водночас, відповідно до частини четвертої статті 286 Господарського кодексу України строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно із статтею 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Таким чином, аналізуючи встановленні обставини у даній справі саме в правовому полі регулювання даних відносин, враховуючи заперечення апеляційної скарги, котрі зводяться до того, що приміщення, яке орендував Відповідач було відключене від електромережі, що в свою чергу ніби то є втручанням в господарську діяльність та про дострокове розірвання Договору в силу вимог пункту 10.4.2 Договору, колегія суддів констатує, що між сторонами у справі склалися правовідносини щодо своєчасного неповернення орендованого приміщення.
Одностороння відмова від договору допустима лише як виключення з загального правила у випадках, прямо передбачених договором або законом.
Цивільний кодекс України передбачає три основні види односторонньої відмови від договору: як санкцію за порушення умов договору другою стороною; як право на вчинення односторонньої відмови без застосування мір цивільно- правової відповідальності; як безпідставну відмову від договору за відсутності порушень умов договору другою стороною з покладенням на сторону, що відмовилася, негативних правових наслідків, передбачених договором або законом.
В усіх перерахованих випадках одностороння відмова від договору не спричиняє, як правило, його автоматичне припинення або розірвання, оскільки інша сторона має право оспорити односторонню відмову від договору у суді, який може визнати її неправомірною (правомірною) і визнати на вимогу однієї із сторін договір розірваним із застосуванням відповідних правових наслідків до винної сторони. Якщо ж відмова безпідставна, суд може на вимогу позивача зобов'язати виконати договір, за винятком тих випадків, коли законом стороні надається безумовне привілеєве право на відмову від договору або визнати його розірваним.
У будь-якому випадку, мова йде саме про право односторонньої відмови від договору, яке встановлено Законом або укладеним договором.
Між тим підпунктом 4.2.1 Договору визначено, що Відповідач має право відмовитися від Договору та подальшого користування орендованим майном і достроково припинити дію цього Договору в разі якщо він не згідний зі зміною орендної плати за умови письмового повідомлення Позивача про дострокове припинення Договору не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати введення нового розміру орендної плати.
Окрім того, пунктом 10.4 Договору визначено, що Договір може бути достроково припинений Позивачем чи Відповідачем в односторонньому порядку з будь-яких підстав за умови направлення іншій стороні письмового повідомлення про дострокове припинення Договору не менше ніж за 180 календарних днів до дати припинення.
При цьому Відповідач як на підставу припинення дії Договору з квітня 2022 року покликається на те, що представниками Позивача орендоване приміщення було від'єднане від електромережі, через що ніби то приміщення стало неможливо використовувати за призначенням.
Також апелянт зауважує, що на початку 2023 року направив Позивачу лист про неможливість подальшої оренди приміщення та дострокове припиненні дії Договору покликаючись на пункт 10.4 Договору.
В той же час, колегія суду дослідивши матеріали справи, зазначає що в підтвердження доводів Відповідача як про від'єднання від електромереж, як про неможливість користування орендованим приміщенням, як і про направлення Позивачу листа про дострокове розірвання Договору не додано будь-яких належних та допустимих доказів, в підтвердження доводів апеляційної скарги.
Таким чином, в порушення норм діючого Господарського-процесуального кодексу України, Відповідач не підтвердив жодним належними і допустимими доказами, що в свою чергу позбавляє господарські суди (як місцевим так і апеляційним господарським судом) вважати такими, що доведені апелянтом.
При цьому колегія суду не заперечує право Відповідача в силу дії пункту 10.4 Договору на односторонню відмову від Договору, однак така відмова мала б бути направлена іншій стороні письмовим повідомленням про дострокове припинення Договору не менше ніж за 180 календарних днів до дати припинення, що в даній справі Відповідачем не доведено.
В котре колегія суду зауважує, що Відповідачем не долучено жодного доказу в підтвердження зазначених ним в апеляційній скарзі доводів, зокрема, щодо повідомлення Позивача про розірвання Договору так як і в спростування доводів Позивача.
Відтак, у матеріалах справи відсутні докази настання обставин, передбачених пунктом 10.4 Договору на який покликається Відповідач як на підставу припинення Договору.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.
При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.
Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб.
Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту, а необґрунтоване і безпідставне розірвання Договору, вочевидь порушує принцип добросовісності.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи усе вищезазначене у даній постанові та оцінивши докази у справі в їх сукупності, апеляційний господарський суд констатує, що Відповідачем не доведено наявності обставин, передбачених Договором, які є підставою для його дострокового розірвання, враховуючи порушення як порядку так і строків повідомлення про таке розірвання, та зважаючи на відсутність згоди іншої сторони.
Разом з тим, Позивач повинен був довести обставини, які б свідчили про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане Відповідачем і що, що він не відповідає за ці обставини. В той же час апелянтом (як встановлено вище в цій постанові) дані обставини не були доведені належними і допустимими доказами, а ні місцевому господарському суду, а ні суду апеляційної інстанції.
Частиною 6 статті 762 ЦК України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Приписи частини 6 статті 762 ЦК України визначають в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Обставини, зазначені у даній статті можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією як орендодавця, так і орендаря.
Отже, для застосування частини 6 статті 762 ЦК України та звільнення наймача (орендатора) від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою звільнення від сплати орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає, це такі обставини, за яких майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за ці обставини.
Правова позиція щодо застосування приписів статті 762 ЦК України узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у справах № 914/2264/17, № 914/1248/18, № 914/70/18.
Отже, звільнення від сплати орендної плати відбувається переважно у разі повної неможливості доступу до приміщення, навіть незважаючи на той факт, що орендар у зв'язку з форс-мажорними обставинами не може здійснювати там свою звичайну господарську діяльність. В той же час і дані обставини, котрі могли б дати апеляційному господарському суду право застосувати приписи частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України не доведені належними і допустимими доказами, що наявні у матеріалах справи.
Згідно пункту 5 статті 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із положеннями статтей 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частинами 1, 4 статті 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі
При укладенні Договору сторони, зокрема, домовилися про умови, розмір та порядок внесення орендної плати.
Пунктами 3.4 та 3.5 Договору визначено, що сплата орендної плати за перший та останній місяці здійснюється Відповідачем не пізніше 10 робочих днів після підписання акту приймання-передачі майна в оренду; щомісячно не пізніше 12-го числа місяця, наступного за звітним, Позивач надає Відповідачу акт про надані послуги, яким підтверджується обсяг та вартість послуг оренди за звітний місяць. Відповідач зобов'язався підписати акт про надані послуги та повернути його Позивачу не пізніше 15 числа поточного місяця. Орендна плата сплачується Відповідачем щомісяця до 20 числа розрахункового місяця. Не виставлення рахунку Позивачем не звільняє Відповідача від сплати орендної плати за Договором.
Як вбачається із розрахунку позовних вимог, та підтверджується матеріалами справи (зокрема рахунками-актами, актами приймання-передачі наданих послуг, довідкою від 21 січня 2025 року, заборгованість Відповідача по сплаті орендних платежів становить 14158 грн 26 коп., з огляду на що є підставною і обгрунтованою, а відтак колегія суду виснує про задоволення позовних вимог щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 14158 грн 26 коп. боргу.
Дане рішення прийнято і місцевим господарським судом.
Відповідно приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в частині стягнення боргу без змін.
Крім стягнення основного боргу, Позивачем заявлено вимоги про стягнення з Відповідача 1165 грн 72 коп. пені за період прострочення з 21 травня по 20 січня 2025 року, який розрахований по кожному щомісячному періоду коремо.
Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Згідно частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Як встановлено вище в даній постанові Відповідач обов'язку по сплаті грошових коштів у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, а тому дії Відповідача слід кваліфікувати як порушенням договірних зобов'язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив їх виконання (стаття 612 Цивільного кодексу України), що в свою чергу вказує на наявність підстав для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно пункту 7.2 Договору, у разі порушення строків виконання грошових зобов'язань за цим Договором, Відповідач на вимогу Позивача сплачує пеню від суми простроченого зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь час прострочення.
Відтак, колегія суддів досліджуючи наданий Позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум пені (а.с. 6), здійснивши розрахунок пені за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора, вважає підставною та обгрунтованою до задоволення пеню в розмірі 1165 грн 72 коп., яка заявлена Позивачем. Відповідно суд апеляційної інстанції стягує з Відповідача на користь Позивача 1165 грн 72 коп. пені.
Аналогічне рішення прийнято і судом першої інстанції в оспорюваному судовому рішенні.
Відповідно приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в частині стягнення пені без змін.
Що ж до позовних вимог про стягнення з Відповідача 639 грн 47 коп. інфляційних втрат, 141, 47 грн 3% річних, то колегія суддів зауважує наступне.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Визначивши правильні періоди нарахування та здійснивши за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" обрахунок 3% річних, колегія суддів констатує, що розмір річних та інфляційних втрат, заявлених Позивачем є підставним та арифметично вірним.
Відповідно колегія суддів приходить до висновку, що до задоволення підлягають позовні вимоги про стягнення з Відповідача 639 грн 47 коп. інфляційних втрат, 141, 47 грн 3% річних та задовільняє позов у відповідній частині. Дане рішення щодо стягнення річних та інфляційних втрат прийнято також і судом першої інстанції.
Відповідно приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в частині стягненні 3 % річних та інфляційних втрат без змін.
Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду (з огляду на недоведеність належними і допустимими доказами).
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача, згідно статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Волинської області від 13 червня 2025 року по справі №903/420/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 13 червня 2025 року по справі №903/420/25 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
5. Справу №903/420/25 повернути Господарському суду Волинської області.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Маціщук А.В.