вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" вересня 2025 р. Справа№ 910/14734/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Алданової С.О.
Корсака В.А.
за участю:
секретаря судового засідання Лукінчук І.А.,
від позивача: Омельченко Д.В. (в залі суду);
від відповідача: не з'явились;
розглянувши апеляційну скаргу
Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 (повний текст складено 12.05.2025)
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2025 (повний текст складено 26.05.2025)
у справі № 910/14734/24 (суддя Чебикіна С.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коммодум"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 1 798 776,95 грн,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Коммодум" (далі - Товариство) звернуло до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просить стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Компанія) 1 798 776,95 грн, з яких: 1 439 283,42 грн інфляційних втрат та 359 493,53 грн 3% річних за період з 16.04.2029 по 26.11.2024 на підставі ст. 255, 509, 625 ЦК України та ст. 179, 181, 193, 216, 218, 222 ГК України.
На обґрунтування заявлених вимог Товариство зазначає, що Компанія не сплатила заборгованість за договором поставки №53-120-01-19-01733 від 14.01.2019, яку стягнуто рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 року у справі №910/3675/24.
Позиції учасників справи.
Компанія у поданому відзиві просила зменшити розмір 3% річних до 1%, тобто до 120 056,05 грн; відмовити у задоволенні вимог про стягнення 1 439 283,42 грн інфляційних втрат.
Відповідач вважає, що стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 439 283,42 грн у період воєнного стану зі стратегічного підприємства, яке забезпечує країну електроенергією у надважкий для нього час, є надмірною відповідальністю відповідача.
Компанія зазначає, що згідно з Інфляційним звітом Національного банку України за жовтень 2022 (доступний в мережі за посиланням https://bank.gov.ua/ua/news/all/inflyatsiyniy-zvitjovten-2022-roku) основними чинниками зростання інфляції залишаються наслідки повномасштабної війни Російської Федерації проти України. Серед них: порушення ланцюгів постачання, руйнування виробництв, скорочення пропозиції товарів та послуг, збільшення витрат бізнесу. Ще одним проінфляційним чинником був ефект перенесення на ціни коригування офіційного курсу гривні до долара США. Посилаючись на вище зазначений Інфляційний звіт НБУ та лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, відповідач вважає підтвердженим те, що обставини повномасштабної агресії Російської Федерації з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності за зобов'язаннями, виконання яких настало згідно з умовами договору (контракту) і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). На думку Компанії, можна дійти висновку, що розмір інфляції в Україні з 24.02.2022 є наслідком війни Російської Федерації проти України, був би в кілька разів нижчий за умови відсутності цих обставин та не може бути застосований до відповідача як відповідальність за порушення зобов'язання під час дії обставин непереборної сили.
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних Компанія з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначає таке. Враховуючи, що відсотки річних є штрафними санкціями і покладають на боржника додатковий матеріальний тягар понад компенсацію інфляційних збитків кредитора, у той час як розмір процентів річних, що підлягають стягненню, у ст. 625 ЦК України законодавцем визначено диспозитивно, без означення його мінімальної та максимальної граничної межі, то невизнання за судом аналогічного права на зменшення заявленої кредитором суми відсотків річних суперечить принципам справедливості, розумності, добросовісності, пропорційності відповідальності та збалансованості інтересів сторін, закладеним в основу штрафної відповідальності.
Відповідач вважає, що на даному етапі спрямування коштів державного підприємства на задоволення приватного інтересу позивача в реалізації каральної функції відповідальності шляхом покладення на боржника додаткових матеріальних витрат понад компенсовані інфляційні збитки та, відповідно, отримання кредитором фактично додаткового доходу, ставить під загрозу фінансування заходів із забезпечення сталої та безпечної роботи об'єктів атомної енергетики, а тому є неможливим без завдання шкоди інтересам і безпеці держави та населенню України в цілому.
Компанія зазначає, що порушує перед судом питання лише про зменшення карального впливу застосованої кредитором санкції до нього, позаяк збитковість Підприємства, виходячи з обставин даної справи, матиме негативні наслідки не лише для самого боржника, але й для держави та суспільства в цілому в умовах триваючого воєнного протистояння та зумовленої ним енергетичної кризи. На переконання заявника, обмеження приватного інтересу кредитора заради пріоритетності потреб суспільства та загальнодержавного інтересу, втілення яких покладено на боржника, в умовах триваючого режиму воєнного стану цілком відповідає принципу справедливості та розумності, позаяк отримувати додатковий дохід у вигляді санкції карального характеру, розмір якого перевищує 1 млн гривень, на шкоду публічним інтересам є неприпустимим.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з Компанії на користь Товариства 1 439 283,42 грн інфляційних втрат, 359 493,53 грн 3% річних та 26 981,65 грн судового збору.
Суд встановив, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку зі своєчасної оплати за отримані послуги не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання і відповідач вважається таким, що прострочив його виконання, а тому нарахування інфляційних та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України є обґрунтованим.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат за заявлені позивачем періоди, суд встановив, що зазначені розрахунки є арифметично вірними, отже вимоги Товариства про стягнення з Компанії 1 439 283,42 грн інфляційних втрат та 359 493,53 грн 3% річних підлягають задоволенню повністю.
Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про зменшення розміру 3% річних на 99%, суд зазначив, що сплата 3% від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2025, Компанія звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати з урахуванням наведених відповідачем обставин, в частині стягнення 3% річних та прийняти в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір 3% річних у сумі 359 493,53 грн до 1% річних, тобто до 120 056,05 грн. Судові витрати, понесені відповідачем у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на позивача.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції під час розгляду та винесення оскаржуваного рішення в частині стягнення 3% річних порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
На думку апелянта, відмовляючи відповідачу у задоволенні зменшення 3% річних до 1%, суд не надав належної оцінки обставинам справи, на які відповідач посилався у своєму відзиві, безпідставно не застосував судову практику, а також не врахував обставини, які доводять відсутність вини відповідача з обставин, які не залежали від волі останнього.
Відповідач вважає, що покладення на нього 3% річних у сумі стягнення згідно з рішенням суду першої інстанції є надмірним, оскільки з відповідача вже присуджено до стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 439 283,42 грн, які відповідач не оскаржує. На думку відповідача, позивачу за рахунок стягнення інфляційних втрат компенсовані всі наслідки знецінення національної валюти.
Компанія вважає, що наведені ним обставини свідчать про відсутність його вини та доводять наявність підстав для зменшення заявлених позивачем 3% річних до 1%, а також те, що суд першої інстанції належним чином не дослідив зазначені підстави та необґрунтовано не врахував їх у вирішенні даного питання.
Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2025 заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено. Стягнуто з Компанії на користь Товариства 37 518,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 37 518,00 грн відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати співмірні з виконаною роботою у суді, а отже їх розмір є обґрунтованими, а їх стягнення з відповідача не становитиме надмірний тягар для останнього, що узгоджується із принципом розподілу таких витрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2025, Компанія звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване додаткове рішення скасувати повністю і ухвалити нове, яким зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу у справі №910/14734/24.
Скаржник вважає, що суд не з'ясував обставин, які мають значення для справи, а саме щодо реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру.
Позиції учасників справи.
Товариство надало відзив на апеляційні скарги, у якому проти доводів Компанії заперечує та наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін як законні та обґрунтовані.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2025 для розгляду апеляційної скарги Компанії на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14734/24 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Компанії на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 до надходження матеріалів справи №910/14734/24.
09.06.2025 матеріали справи №910/14734/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Компанії на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у справі №910/14734/24. Розгляд справи призначено на 09.07.2025. Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз'яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом десяти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 11.06.2025 апеляційну скаргу Компанії на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2025 у справі №910/14734/24 передано для розгляду колегії у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Компанії на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2025 у справі №910/14734/24. Постановлено здійснювати розгляд апеляційних скарг Компанії на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2025 у справі №910/14734/24 в одному апеляційному провадженні. Розгляд справи призначено на 09.07.2025. Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз'яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом десяти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.
09.07.2025 колегія суддів у судовому засіданні оголосила перерву у розгляді справи до 03.09.2025 на підставі ст. 216 ГПК України.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Щодо апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
14.01.2019 Компанія (покупець) та Товариство (постачальник) уклали договір поставки №53-129-01-19-01733 (договір), за умовами якого постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, поставити картридж іонообмінний виробництва Pall Corporation, США (Європа: Pall Poland Spolka z.0.0., Польща) (Продукція) для потреб ВП "Рівненська АЕС" ДП НАЕК "Енергоатом", а покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити продукцію.
Найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначені у Специфікації (Специфікація), яка є невід'ємною частиною договору (п. 1.2 договору).
Згідно з п. 3.1 сума договору становить 2 557 800,00 грн, у т. ч. ПДВ 20% - 426 300,00 грн.
Покупець зобов'язаний оплатити продукцію протягом 30 робочих днів з моменту підписання сторонами акта (актів) приймання-передачі продукції (п. 4.2 договору).
Відповідно до п. 4.3 договору оплата покупцем частини вартості поставленої партії продукції, розмір якої відповідає сумі податку на додану вартість, здійснюється виключно після надання постачальником податкової накладної (розрахунку коригування), оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку.
Датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача (п. 5.4 договору).
Згідно з п. 5.10 договору право власності на продукцію набувається покупцем з моменту успішного проходження вхідних контролів, що підтверджується відповідними актами та ярликом на придатну продукцію.
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.12.2019, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку. Стосовно виконання гарантійних зобов'язань постачальника, передбачених договором, договір діє до закінчення терміну дії гарантії на продукцію (п. 10.1 договору).
Специфікацією №1 до договору сторони узгодили найменування товару, кількість, ціну та загальну суму - 2 557 800,00 грн.
На виконання умов договору за видатковою накладною №1 від 25.02.2019 та актом приймання-передачі ТМЦ № 041-36/320 від 01.03.2019 Товариство поставило, а Компанія у свою чергу прийняла товар на суму 2 557 800,00 грн.
Претензіями №23.028-К від 22.08.2023, б/н від 14.03.2024 позивач вимагав у відповідача сплатити заборгованість за договором, що підтверджується копіями описів вкладення у цінні листи від 19.03.2024.
У зв'язку з неналежним виконанням Компанією зобов'язань за договором поставки №53-129-01-19-0133 від 14.01.2019 в частині здійснення оплати поставленої позивачем продукції Товариство звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, у якому просило стягнути з Компанії 2 131 500,00 грн заборгованості.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 у справі №910/3675/24 залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2024, позов Товариства до Компанії про стягнення 2 131 500,00 грн заборгованості за договором поставки № 53-129-01-19-01733 від 14.01.2019 задоволено повністю, стягнуто з Компанії на користь Товариства заборгованість у розмірі 2 131 500,00 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 31 972,50 грн.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3% річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 виснувала, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат на відміну від доведення розміру збитків.
Нарахування на суму боргу 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Суд встановив, що рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 у справі №910/3675/24 залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2024, позов Товариства до Компанії про стягнення 2 131 500,00 грн заборгованості за договором поставки № 53-129-01-19-01733 від 14.01.2019 задоволено повністю, стягнуто з Компанії на користь Товариства заборгованість у розмірі 2 131 500,00 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 31 972,50 грн.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (висновки Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №910/9823/17).
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в т. ч. в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Отже, встановлені Господарським судом міста Києва у рішенні від 03.09.2024 у справі №910/3675/24 обставини є преюдицією та повторного доведення не потребують.
Цим рішенням, зокрема, встановлено, що, враховуючи умови договору, обов'язок відповідача з оплати отриманого товару у загальному розмірі 2 131 500,00 грн настав 15.04.2019, а також встановлений факт невиконання Компанією зобов'язання за договором в частині оплати товару на суму 2 131 500,00 грн та наявність у Компанії заборгованості у зазначеному розмірі.
Отже, оскільки Компанія доказів сплати заборгованості за договором на надала, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для нарахування за період прострочення оплати інфляційних та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У силу вимог ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18 зазначила, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Позивач заявив до стягнення з Компанії 1 439 283,42 грн інфляційних втрат та 359 493,53 грн 3% річних за період з 16.09.2019 по 26.11.2024.
Перевіривши надані позивачем та здійснені судом першої інстанції розрахунки інфляційних нарахувань та 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що ці розрахунки є арифметично вірними.
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю. При цьому місцевий суд зазначив про відсутність підстав для зменшення розміру 3% річних до 1% від заявленої до стягнення суми, оскільки сплата 3% від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами.
Колегія суддів з огляду на доводи апеляційної скарги, зокрема в частині, що стосується зменшення 3% річних, зазначає таке.
Оскільки сторони не встановлювали в договорі іншого розміру процентів річних, то у цій справі до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних на заборгованість слід застосовувати положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.
За змістом вище наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 07.02.2024 у справі №910/3831/22.
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Законодавець в главі 24 ГК України врегулював загальні засади відповідальності учасників господарських відносин таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У справі №902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також у вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
Враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому суд у визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Отже, розмір процентів річних, який встановлений законом (3%), якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не підлягає зменшенню судом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 2.07.2025 у справі №903/602/24 конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (на який посилалася Компанія у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі), та зазначила, що 3% річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником.
Наведеним спростовуються доводи скаржника щодо можливості зменшення судом 3% річних.
Крім того, як правомірно зазначив суд першої інстанції, сплата 3% від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами.
Апеляційний суд окремо зазначає, що обов'язок відповідача з оплати отриманого за договором товару у загальному розмірі 2 131 500,00 грн настав 15.04.2019, тобто майже за 3 роки до настання обставин, на які посилається Компанія на обґрунтування клопотання про зменшення 3% річних.
Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2025.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 позов задоволено повністю, стягнуто з Компанії на користь Товариства 1 439 283,42 грн інфляційних втрат, 359 493,53 грн 3% річних та 26 981,65 грн судового збору.
06.05.2025 Товариство звернулось із заявою від 05.05.2025 про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/14734/24, в якій просив стягнути з відповідача 26 982,00 грн. судового збору та 37 518,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав договір №10/12-20 про надання правової (правничої) допомоги від 10.12.2020, рахунок-фактуру №21-10/2024 від 21.10.2024 на суму 47 000,00 грн, звіт (опис) про надання послуги з правової допомоги №1 від 27.11.2024 на суму 20 018,00 грн, акт №1 приймання передачі наданих послуг від 27.11.2024 на суму 20 018,00 грн, платіжна інструкція №4 від 23.10.2024 на суму 47 000,00 грн, рахунок-фактуру №22-01/2025 від 22.01.2025 на суму 9 000,00 грн, звіт (опис) про надання послуги з правової допомоги №2 від 04.02.2025 на суму 9 000,00 грн, акт №2 приймання передачі наданих послуг від 04.02.2025 на суму 9 000,00 грн, платіжну інструкцію №2 від 27.02.2025 на суму 9 000,00 грн, рахунок-фактуру №05-12/2024 від 05.12.2024 на суму 8 500,00 грн звіт (опис) про надання послуги з правової допомоги №3 від 30.04.2025 на суму 8 500,00 грн, акт №3 приймання передачі наданих послуг від 30.04.2025 на суму 8 500,00 грн, платіжна інструкція №1 від 27.02.2025 на суму 8 500,00 грн.
З наданих Товариством документів суд встановив таке.
10.12.2020 Товариство уклало з адвокатом Омельченко Д.В. договір №10/12-20 про надання правової (правничої) допомоги (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого адвокат зобов'язується за завданням замовника надати адвокатські послуги замовнику, а замовник зобов'язується оплатити адвокату зазначені послуги.
Вартість послуг, що надаються адвокатом за цим договором, буде визначена в акті приймання-передачі наданих послуг, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 4.1 договору).
27.11.2024 сторони підписали акт №1 приймання-передачі наданих послуг (юридичний аналіз, пошук та аналіз судової практики, підготовка, складання та подання проти Компанії позовної заяви до Господарського суду міста Києва про стягнення 3% річних та інфляційних втрат) на суму 20 018,00 грн.
04.02.2025 сторони підписали акт №2 приймання-передачі наданих послуг (підготовка (вивчення відзиву, його аналіз, підбір нормативної бази для відповіді на відзив), написання та подання відповіді на відзив) на суму 9 000,00 грн.
30.04.2025 сторони підписали акт №3 приймання-передачі наданих послуг (супровід (представництво Товариства у судових засіданнях) під час розгляду справи у суді першої інстанції (Господарському суді міста Києва)) на суму 8 500,00 грн.
Зазначені послуги визначені також у звітах (описах) про надання послуги з правової допомоги №1, 2, 3.
Товариство надані йому адвокатом послуги оплатило.
14.05.2025 відповідач подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги позивача до 1 500,00 грн. Компанія вважає, що складність справи є незначною; витрати на правничу допомогу є вибором позивача, а не необхідністю спричиненою об'єктивною неможливістю самопредставництва; норма ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України не встановлює безумовного покладення судових витрат на правничу допомогу на відповідача; позивач не зазначив конкретну кількість витрачених на правничу допомогу годин.
14.05.2025 позивач подав клопотання про відмову в частині стягнення з відповідача 26 982,00 грн судового збору.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 за змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону №5076-VI).
Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.
Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону №5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, згідно із зазначеною нормою гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону №5076-VI як «форма винагороди адвоката», але у розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
А отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
За положенням ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Пункт 1 ч. 3 цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.
Зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема, в абз. 2 пп. 4.1 п. 4 Рішення від 02.11.2004 №15-рп/2004 ним акцентувалася увага на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Так, ч. 3 ст. 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що ч. 3 ст. 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм в оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов'язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.
Отже, у разі встановлення договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Окрім цього, у визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до положень ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України).
У розумінні положень ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Дослідивши надані Товариством докази понесених витрат на правничу допомогу, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що розмір заявлених ним витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 37 518,00 грн відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати мають характер необхідних і співмірні з виконаною роботою у суді першої інстанції (зазначено в актах та звітах), отже їх розмір є обґрунтованими у зазначеному вище розмірі.
Щодо доводів Компанії у клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги та у апеляційній скарзі колегія суддів зазначає таке.
Відповідач вважає, що складність справи є незначною; витрати на правничу допомогу є вибором позивача, а не необхідністю, спричиненою об'єктивною неможливістю самопредставництва; норма ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України не встановлює безумовного покладення судових витрат на правничу допомогу на відповідача; позивач не зазначив конкретну кількість витрачених на правничу допомогу годин.
Стаття 16 ГПК України визначає, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника (ч. 2 ст. 56 ГПК України).
Отже, учасник у справі, незалежно від позиції інших учасників цієї справи, має право мати представника та користуватися правничою допомогою. Товариство у поданій ним заяві про ухвалення додаткового рішення зазначало, що не володіє достатніми юридичними знаннями і у штаті Товариства відсутні юристи, а тому була потреба у правничій допомозі.
Посилання Компанії на ч. 1 та перше речення ч. 2 ст. 126 ГПК України суд оцінює критично та зазначає, що у цьому випадку Товариство не користувалось правничою допомогою за рахунок держави і розподіл витрат на правничу допомогу суд першої інстанції здійснив саме разом із іншими судовими витратами.
Здійснений місцевим судом розподіл судових витрат відповідає положенням п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, згідно з яким інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
З огляду на доводи відповідача про те, що позивач не зазначив конкретну кількість витрачених на правничу допомогу годин, колегія суддів звертається до змісту наданих Товариством актів та звітів і відзначає, що 37 518,00 грн, заявлених Товариством, є сумою усіх актів, у яких зазначено надану послугу правничої допомоги та її вартість.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Враховуючи наведене вище, апеляційні скарги Компанії задоволенню не підлягають; оскаржувані рішення та додаткове рішення залишаються без змін.
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025, витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Оскільки за подання апеляційної скарги на додаткове рішення судовий збір не справляється, розподіл таких витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційні скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2025 у справі №910/14734/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2025 у справі №910/14734/24 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у справі №910/14734/24, покласти на скаржника.
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 8.09.2025.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді С.О. Алданова
В.А. Корсак