вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" вересня 2025 р. Справа№ 910/12362/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Алданової С.О.
Корсака В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 (повний текст складено 12.05.2025)
у справі № 910/12362/24 (суддя Підченко Ю.О.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"
про стягнення 20 975,58 грн,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі - Група) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просило стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі Компанія) 20 975,58 грн суми страхового відшкодування.
Позиції учасників справи.
Від Компанії відзив на позовну заяву не надійшов.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 позов Групи задоволено. Стягнуто з Компанії на користь Групи 20 975,58 грн страхового відшкодування та 3 028,00 грн судового збору.
Суд дійшов висновку, що вимоги Групи є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2025, Компанія звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати частково, змінити рішення, виклавши резолютивну частину: « 1. Позов Групи задовольнити частково. 2. Стягнути з Компанії на користь Групи суму страхового відшкодування в розмірі 14 699,02 грн та судовий збір в розмірі 2 149,88 грн; інші вимоги залишити без задоволення».
Апелянт не заперечує отримання ним 04.11.2024 від позивача заяви (вих. №11/21367) про виплату страхового відшкодування у порядку, визначеному ст. 35 Закону України «Про страхування», однак відзначає, що до цієї заяви Група не долучила всіх доказів розрахунків страхового відшкодування на умовах, визначених п. 12.2 договору страхування.
Скаржник зазначає, що попередньо згідно із заявою потерпілого ТОВ «Транс-Сервіс-1» від 19.10.2022 було заявлено страхове відшкодування у розмірі 49 680,00 грн.
Згідно з результатами оцінки даних Звіту №955.24Е_ПЗУ_23181 про визначення вартості (розміру) збитків, спричинених пошкодженням транспортного засобу, виконаного незалежним оцінювачем Поляковим В.О. 25.10.2024, вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля MAN TGX 18.440 BLS д.р.н. НОМЕР_1 , 2016 року випуску, в результаті його пошкодження при ДТП складає 16 555,80 грн, Компанія прийняла рішення (згідно зі Страховим актом №23181/1 та №23181/2) виплатити страхове відшкодування на користь Групи у розмірі 9 555,80 грн (16 555,80 грн - 7 000,00 грн), де:
16 555,80 грн - вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля MAN TGX 18.440 BLS згідно Звіту № 955.24Е_ПЗУ_23181 від 25.10.2024;
7 000,00 грн - франшиза за іншими ризиками згідно з п. 11.8 договору страхування, укладеного між Компанією та ТОВ «Транс-Сервіс-1», що не враховується в суму страхового відшкодування згідно зі ст. 12 Закону України «Про страхування»;
Скаржник зазначає, що здійснив виплату страхового відшкодування на користь Групи у розмірі 9 555,80 грн платіжними інструкціями від 18.11.2022 №00085625 на суму 3 279,24 грн та від 13.11.2024 №00130123 на суму 6 276,56 грн.
За таких підстав скаржник вважає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні неповно встановив фактичні обставини та хибно зазначив, що «апелянтом сплачено на користь Позивача лише 3 279,24 грн вказаного страхового відшкодування відповідно до платіжного доручення № 00085625 від 18.11.2022».
Апелянт вважає, що оскаржуване рішення має бути скасоване частково, оскільки Компанія сплатила 9 555, 80 грн страхового відшкодування.
Компанія вважає правомірним переглянути оскаржуване рішення та стягнути з неї на користь Групи страхове відшкодування у розмірі 14 699,02 грн (24 254,82 грн - 9 555,80 грн).
Посилаючись на п. 3 ч. 1 ст. 129 ГПК України, Компанія вважає, що правомірним є стягнення судових витрат пропорційно розміру задоволених вимог - 2149, 88 грн.
Позиції учасників справи.
Від Групи відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2025 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12362/24 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Компанії на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 до надходження матеріалів справи №910/12362/24.
09.06.2025 матеріали справи №910/12362/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Компанії на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі №910/12362/24. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом п'яти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз'яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом п'яти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
07.12.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс-1» (далі - Товариство) (страхувальник) уклало з Групою (страховиком) договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водіїв від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-1301-00651/00001 (далі - договір), за умовами якого застраховано транспортний засіб MAN TGX 18.440 BLS, д.р.н. НОМЕР_2 .
18.10.2022 на Західному обході у м. Львів сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля Volkswagen Bora, д.р.н. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля MAN TGX 18.440 BLS, д.р.н. НОМЕР_2 .
Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, а за фактом ДТП було складено повідомлення про ДТП (Європротокол), згідно з яким винуватцем ДТП є водій автомобіля Volkswagen Bora, д.р.н. НОМЕР_3 , ОСОБА_2 .
Власник пошкодженого автомобіля MAN TGX 18.440 BLS, д.р.н. НОМЕР_2 , звернувся до Групи із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від 19.10.2022.
28.10.2022 платіжним дорученням №41999 на підставі Акта огляду транспортного засобу, ремонтної калькуляції, страхового акта, розрахунку суми страхового відшкодування, Група здійснила виплату страхового відшкодування в розмірі 24 254,82 грн.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу Volkswagen Bora, д.р.н. НОМЕР_3 , була застрахована у Компанії згідно з полісом №ЕР/208456245. Сума франшизи за полісом №ЕР/208456245 - 0,00 грн.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За визначенням ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Зазначена норма кореспондується зі ст. 979 ЦК України, згідно з якою за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник (ст. 9 Закону України «Про страхування»).
Статтею 94 Закону України «Про страхування» визначено, що договором страхування може передбачатися франшиза, яка може бути умовною та безумовною. У разі зазначення в договорі страхування умовної франшизи страховик не відшкодовує частину збитку, яка не перевищує розмір франшизи, але відшкодовує збитки в повному обсязі, якщо збиток перевищує розмір франшизи.
Франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (ст. 9 Закону України «Про страхування»).
Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Частиною 2 ст. 1192 ЦК України встановлено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ встановлено Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 (далі - Методика). Методи оцінки, передбачені цією Методикою, можуть використовуватися для оцінки самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, тракторів і комбайнів на колісних шасі, якщо вони не суперечать тим положенням, які регламентують оцінку цих видів транспорту.
Згідно з п. 1.6, 8.1 та 8.3 Методики відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості.
Відповідно до п. 7.38, 7.39 Методики при визначені розміру коефіцієнта зносу КТЗ береться до уваги не тільки строк експлуатації останнього (7 років - для інших легкових КТЗ), а також враховується винятки, зокрема, якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації.
У постанові від 06.07.2018 у справі №924/675/17 Верховний Суд виснував, що якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу, та за мінусом франшизи.
Згідно зі ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Аналогічні положення містить ст. 993 ЦК України.
Отже, страховик внаслідок виконання обов'язку по виплаті страхового відшкодування перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.
Статті 27 Закону України «Про страхування» та 993 ЦК України передбачають перехід права вимоги до страховика, де перехід фактично означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов'язанні до страховика. Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку зазначених норм є суброгацією.
Суд встановив, що 18.10.2022 сталася ДТП за участю автомобіля Volkswagen Bora, д.р.н. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля MAN TGX 18.440 BLS, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Вина водія автомобіля «Volkswagen Bora» підтверджується повідомленням про ДТП (Європротоколом).
Суд встановив, що строк експлуатації транспортного засобу MAN TGX 18.440 BLS, д.р.н. НОМЕР_2 (рік випуску 2016), який вироблений не у країнах СНД, станом на момент дорожньо-транспортної пригоди не перевищував 7 років.
За страховим актом позивач здійснив виплату страхового відшкодування на користь страхувальника у розмірі 24 254,82 грн та звернувся до відповідача (Компанії) із заявою про виплату страхового відшкодування у відповідному розмірі в порядку суброгації (ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому).
Однак Компанія сплатила позивачу лише 3 279,24 грн зазначеного страхового відшкодування (платіжне доручення №00085625 від 18.11.2022).
Враховуючи суму франшизи за полісом №ЕР/208456245 у розмірі 0 грн та ліміт відповідальності за ним, позивач просив суд стягнути з відповідача 20 975,58 грн страхового відшкодування.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що є обґрунтованою та підлягає задоволенню вимоги Групи про стягнення з Компанії суми страхового відшкодування у розмірі 20 975,58 грн.
Компанія у апеляційній скарзі з таким висновком суду не погоджується та зазначає, що згідно з результатами оцінки даних Звіту № 955.24Е_ПЗУ_23181 про визначення вартості (розміру) збитків, спричинених пошкодженням транспортного засобу, виконаного незалежним оцінювачем Поляковим В.О. 25.10.2024, вартість відновлювального ремонту з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля MAN TGX 18.440 BLS реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2016 року випуску, в результаті його пошкодження при ДТП складає 16 555,80 грн. Тому Компанія прийняла мотивоване рішення (згідно зі Страховими актами №23181/1 та №23181/2) виплатити страхове відшкодування на користь Групи у розмірі 9 555,80 грн (16 555,80 грн - 7 000,00 грн.), де:
16 555,80 грн - вартість відновлювального ремонту з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля MAN TGX 18.440 BLS згідно Звіту №955.24Е_ПЗУ_23181 від 25.10.2024;
7 000,00 грн - франшиза за іншими ризиками згідно п. 11.8 договору страхування, укладеним між позивачем та Товариством, що не враховується в суму страхового відшкодування згідно ст. 12 Закону України «Про страхування»;
За таких підстав, за доводами Компанії, виплата страхового відшкодування на користь Групи у розмірі 9 555,80 грн була здійснена платіжними інструкціями від 13.11.2024 №00130123 на суму 6 276,56 грн та від 18.11.2022 № 00085625 на суму 3 279,24 грн.
Щодо зазначених доводів скаржника апеляційний суд зазначає таке.
З апеляційної скаргою Компанія надала докази, які не подавала суду першої інстанції. У апеляційній скарзі Компанія зазначає, що саме позивачем (Групою) протягом тривалого часу до суду першої інстанції не було надано достовірних доказів щодо часткової оплати страхового відшкодування апелянтом; не зменшено позовні вимоги.
Апелянт не відреагував своєчасно на позовні вимоги з поважних причин - інтенсивні безперервні обстріли Російською Федерацією території України, в тому числі поблизу фактичного місця провадження діяльності по вул. Січових Стрільців в м. Києві, а саме поблизу воєнно-промислового комплексу заводу «Артем» біля м. Лук'янівська.
Надаючи оцінку таким підставам відсутності реакції відповідача на позовну заяву апеляційний суд зазначає, що Господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі, що розглядається ухвалою від 14.10.2024, а оскаржуване рішення постановив 12.05.2025.
В ухвалі від 14.10.2024 суд запропонував відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня одержання даної ухвали, а позивачу - відповідь на відзив протягом 10 днів з дня одержання відзиву в порядку статей 165-166 ГПК України.
Згідно з наявним у матеріалах справи повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи документ в електронному вигляді "ст.176 Ухвала про відкриття провадження у справі (без виклику сторін)" від 14.10.24 по справі № 910/12362/24 (суддя Підченко Ю.О.) було надіслано одержувачу Компанії в її електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету: 14.10.24 17:45.
З урахуванням приписів п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, датою отримання Компанією ухвали від 14.10.2024 є 15.10.2024, а останнім днем подання відзиву - 30.10.2024.
Дійсно, в цей період оголошувались сигнали «Повітряна тривога» (https://kyiv.digital/storage/air-alert/stats.html), однак інтенсивні безперервні обстріли Російською Федерацією поблизу фактичного місця провадження діяльності по вул. Січових Стрільців в м. Києві, а саме поблизу воєнно-промислового комплексу заводу «Артем» біля м. Лук'янівська не відбувались, про що свідчить загальновідома інформація із загальновідомих джерел. Доказів зворотного скаржник не надав, так само як і не підтвердив доводи щодо поважності причин неподання ним до суду першої інстанції відзиву на позов та доказів, які надано лише апеляційному суду.
Апеляційний суд також зазначає, що платіжну інструкцію №00085625 від 18.11.2022 на суму 3 279,24 грн, яку Компанія надала з апеляційною скаргою та просить врахувати при вирішенні спору, Група врахувала у визначенні розміру заявленої до стягнення суми, про що свідчить в т. ч. зміст позовної заяви; крім того, Компанія надала зазначене платіжне доручення з позовною заявою.
Щодо платіжної інструкції №00130123 від 13.11.2024 на суму 6 276,56 грн суд зазначає, що дата цього платіжного документа свідчить про здійснення цього платежу вже після звернення Групи з позовом, а також після отримання Компанією ухвали про відкриття провадження у цій справі та закінчення строку на подання відзиву на позов.
Однак Компанія місцевому суду цей доказ не подала.
Враховуючи тривалість розгляду справи місцевим судом, колегія суддів вважає, що у Компанії було достатньо часу для подання суду відзиву на позов, а також доказів, в т. ч. з клопотанням про поновлення строку на їх подання.
Апеляційний суд наголошує на тому, що зацікавлені сторони зобов'язані проявляти особливу старанність у захисті своїх інтересів і вживати необхідних заходів для того, щоб бути в курсі подій у провадженні (див. рішення у справі «Каракуця проти України» (Karakutsya v. Ukraine), №18986/06, §§ 53-60, від 16.02.2017).
З огляду на приписи ст. 269 ГПК України та недоведення скаржником поважності причин неподання доказів, наданих з апеляційною скаргою, до місцевого суду (наведено вище за текстом цієї постанови), колегія суддів не приймає ці докази до розгляду.
Тут же апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив усі обставини справи спростовуються зазначеним вище, оскільки суд не міг знати обставин, щодо яких був обізнаний відповідач, який ці обставини суду не повідомив.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовує, а тому має бути залишена без задоволення, а оскаржуване рішення - залишене без змін.
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі №910/12362/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі №910/12362/24 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України, за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді С.О. Алданова
В.А. Корсак