Житомирський апеляційний суд
Справа №274/1364/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/592/25
Категорія ст.537 КПК України Доповідач ОСОБА_2
01 вересня 2025 року колегія суддів Житомирського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретаря: ОСОБА_5 ,
засудженого: ОСОБА_6 ,
захисника: ОСОБА_7 ,
прокурора: ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18 березня 2025 року, якою залишено без задоволення його клопотання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк,-
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18 березня 2025 року залишено без задоволення клопотання засудженого ОСОБА_6 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
Суд дійшов висновку, що засуджений ОСОБА_6 , хоча і відбув більше ніж п'ятнадцять років призначеного судом покарання, за час відбування покарання мав нетривалі періоди, менше року, працевлаштування, двічі заохочувався, проте, за цей же період засуджений, хоча він й визнається таким, що не має стягнень, 22 рази притягувався до дисциплінарної відповідальності, позитивних характеристик не мав, не приймає участь в безоплатних роботах із благоустрою установи.
Вказані обставини, на думку суду, свідчать, що засуджений лише розпочинає ставати на шлях виправлення, а тому підстав для заміни йому покарання більш м'яким на цей час не вбачав, у зв'язку з чим його клопотання залишив без задоволення.
В апеляційній скарзі засуджений просить скасувати ухвалу суду, постановити нову ухвалу, якою задовільнити його клопотання та замінити покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк з урахуванням відбутого засудженим терміну покарання.
Вважає ухвалу суду першої незаконною та необґрунтованою
Зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема: ч.ч. 1, 3, 5 ст. 82 КК України, які прямо передбачають можливість заміни довічного позбавлення волі, якщо засуджений відбув не менше 15 років, а також став на шлях виправлення.
На думку засудженого, висновок суду про те, що засуджений лише починає ставати на шлях виправлення є суб'єктивним та не ґрунтується на об'єктивних критеріях встановлених законом.
Зазначає, що суд першої інстанції проігнорував позитивні зрушення у поведінці засудженого оскільки він, працевлаштований, має дві заохоти, підтримує соціальні зв'язки, не перебуває на профілактичному обліку, виконує (хоч і частково) індивідуальну програму ресоціалізації, дисциплінарні стягнення відносно нього погашенні, а згідно ч. 3 ст. 82 КК України саме факт перебування на шляху виправлення, а не ідеальний показник, має значення.
Вважає, що суд першої інстанції не оцінив належним чином стандарти судової практики Європейського суду з прав людини, зокрема в справах Пєтухов проти Україн ( № 2) "; " Хатчінсон проти Сполученого Королівства" Дембо та інші проти України "
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого, який підтримав апеляційну скаргу, заперечення засудженого та його захисника на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали провадження відповідно до вимог ст. 404 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга засудженого не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 537 КПК України, під час виконання вироків суд має право вирішувати питання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 82 КК України невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м'яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким.
Згідно з ч. 5 ст. 82 КК України покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п'ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п'ятнадцяти років призначеного судом покарання.
Згідно роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму ВСУ № 2 від 26.04.2002 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому, головною умовою прийняття рішення є доведеність того, що він став на шлях виправлення.
За змістом зазначеної вище статті та роз'яснень, становлення особи на шлях виправлення - це прагнення засудженого до такого виправлення, позитивні зрушення в його поведінці і добросовісне ставлення до праці, які свідчать про сумлінне здійснення процесу виправлення, що може ефективно продовжуватись і в умовах відбування більш м'якого покарання.
Висновок про становлення особи на шлях виправлення повинен бути зроблений на підставі всебічного врахування даних про поведінку засудженого за весь період перебування в установі виконання покарання.
Колегія суддів вважає, що зазначених вимог кримінального процесуального законодавства судом першої інстанції дотримано.
Як вбачається з матеріалів судового провадження ОСОБА_6 засуджений вироком від 14.06.2002 Апеляційного суду Черкаської області за ст. 69, п. «а» ст. 93, ст. 17 , п.п. «а», «г» ст.93, ч. 3 ст. 142 КК України. На підставі ч.1 ст.42 КК України (в редакції Закону від 1960 року) за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворих покарань більш суворим, призначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
Ухвалою Верховного Суду України від 16.09.2004 залишено без змін вирок апеляційного суду Черкаської області від 14.06.2002 в частині, що стосується ОСОБА_6 . Тобто, вказаний вирок суду набрав законної сили 16.09.2004.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.10.2016 в строк покарання зараховано строк попереднього ув'язнення з 24.12.1999 по 16.09.2004 із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, згідно ч. 5 ст. 72 КК України.
Початок строку відбування покарання - з 24.12.1999, фактично відбутий строк покарання - 29 років 11 місяців 16 днів.
На час розгляду клопотання засуджений ОСОБА_6 відбуває покарання у державній установі «Бердичівська виправна колонія (№ 70)».
За змістом характеристики, наданої ДУ «Бердичівська виправна колонія (№70)» засуджений ОСОБА_6 вину в скоєному злочині визнає частково, призначене судом покарання вважає надто суворим. За час перебування в державній установі «Черкаський СІЗО» характеризувався негативно, допустив 7 порушень вимог режиму тримання, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності 6 разів. Заохочень не мав.
За час перебування в ДУ «Сокальська виправна колонія (№ 47)» допустив 1 порушення вимог режиму тримання за що притягувався до відповідальності 1 раз. Заохочень не мав.
За час перебування в ДУ «Бердичівська виправна колонія (№70)» допустив 16 порушень режиму тримання, за що 15 разів притягувався до дисциплінарної відповідальності (стягнення відповідно до ч. 14 ст. 134 КВК України є погашеними). Має 2 заохочення (04.01.2022 та 04.10.2024). На профілактичному обліку в установі не перебуває. Підтримує відносини з дружиною, матір'ю, братами, сином та двоюрідними сестрами, спілкується з рідними по телефону, через мережу Інтернет, отримує посилки та має тривалі побачення з дружиною.
ОСОБА_6 працевлаштований в майстерні установи, на дільниці по виготовленню малопомітної перешкоди, виявляє активне бажання працювати. Разом з тим, засуджений не бере участі в роботах з благоустрою установи і прилеглих до неї територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або допоміжних робіт із забезпечення установи продовольством.
Заходи індивідуальної програми засудженим виконані частково, йому рекомендовано продовжити планування заходів з корекції поведінки та покращення засвоєння здобутих навичок, взяти участь у занятті на тему "Критичні ситуації та способи їх подолання".
Ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та ймовірної небезпеки для суспільства оцінені щодо засудженого як середні.
За результатами проміжної оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, проведеної 31.01.2025 з використанням підсистеми "КАСАНДРА" Єдиного реєстру засуджених та осіб, взятих під варту, має фактори ризику, що впливають на вчинення повторних правопорушень: матеріальне становище - середній, мислення, емоції та поведінка - низький, стосунки у суспільстві - середній. Засуджений не виявляє бажання змінити свою поведінку, не прикладає для цього зусиль та не стає на шлях виправлення.
Комісією установи виконання покарань за результатами оцінювання ступеня виправлення засудженого зроблено висновок, що засуджений не став на шлях виправлення.
Наданий засудженим та досліджений судом індивідуальний план виправлення та ресоціалізації на період з 2025 по 2030 роки від 10.03.2025, здебільшого, є поверхневим, без визначених термінів його виконання, а вказані в ньому заходи не є такими, що свідчать про переконливі перспективи виправлення та ресоціалізації засудженого ( а.п.29-38).
Згідно з довідкою про заохочення та стягнення засудженого ОСОБА_6 останньому оголошено два заохочення, 22 рази притягувався до дисциплінарної відповідальності, позитивних характеристик не мав, не приймає участь в безоплатних роботах із благоустрою установи ( а.п. 30 на звороті, 31).
Згідно висновку щодо ступеня виправлення засудженого, засуджений ОСОБА_6 не став на шлях виправлення (не довів своє виправлення) та не може бути представлений до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, умовно - дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.
Отже, проаналізувавши сукупність вищевказаних даних щодо поведінки засудженого та його ставлення до праці протягом строку відбування покарання, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про недостатність даних, які свідчать про те, що засуджений ОСОБА_6 довів, що став на шлях виправлення, а тому прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у заміні покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яке покарання у виді позбавлення волі.
Колегія суддів зауважує, що в порушення вимог Європейської конвенції з прав людини до 18.10.2022 року в Україні була відсутня передбачена законом процедура пом'якшення довічного позбавлення волі його заміна покаранням у виді позбавлення волі на певний строк.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Петухов проти України №2» від 12 березня 2019 року (заява №41216/13), яке набуло статусу остаточного 09 вересня 2019 року, констатовано порушення Україною вимог статті 3 Конвенції у зв'язку з тим, що покарання заявника у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити.
При цьому розглядаючи доводи заявника, що його покарання у виді довічного позбавлення волі було таким, яке неможливо скоротити, ЄСПЛ звернув увагу на загальні принципи, сформульовані у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства .
Згідно вказаних принципів Конвенцією не заборонено застосування покарання у виді довічного позбавлення волі до осіб, яких було визнано винними у вчиненні особливо тяжких злочинів. Однак, щоб таке покарання відповідало вимогам статті 3 Конвенції, воно має бути dejure ide facto, таким, яке може бути скороченим, що означає як наявність у засудженого перспективи звільнення, так і можливості перегляду. Такий перегляд повинен охоплювати оцінку наявності законних підстав пенологічного характеру для подальшого тримання засудженого під вартою. До цих підстав належить покарання, стримування, захист суспільства та реабілітація.
Європейський суд неодноразово звертав увагу на те, що у національному законодавстві критерії та умови перегляду повинні бути достатньо чіткими та визначеними, а також відображати відповідну практику Суду. Визначеність у цьому питанні є не тільки загальною вимогою принципу верховенства права, а й лежить в основі процесу реабілітації, який може ускладнитися, якщо порядок перегляду покарання та перспективи звільнення є неясними або невизначеними. Отже, засуджені, яким було обрано покарання у виді довічного позбавлення волі, мають право від самого початку знати, що вони повинні зробити для того, щоб питання про їхнє дострокове звільнення було розглянуто та за яких умов.
Колегія суддів вважає, що засуджені до довічного позбавлення волі повинні мати реалістичну перспективу звільнення від такого покарання. Такі засуджені мають право знати, коли та на яких підставах може бути розглянуте питання про їхнє дострокове звільнення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що рішення про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі покаранням у виді позбавлення волі на певний строк приймається судом у кожному конкретному випадку індивідуально, вирішується на розсуд суду, оскільки відноситься до дискреційних повноважень суду та приймається з метою досягнення цілей покарання.
Визначення строку на який може бути замінено покарання у виді довічного позбавлення волі покаранням у виді позбавлення волі на певний строк, повинно відповідати вимогам закону та прийматись з сукупності даних які характеризують особу засудженого, оскільки суд повинен переконатися в тому, що за час відбування покарання в особистості засудженого відбулись певні позитивні зміни, які свідчать, що останній дійсно став на шлях виправлення, яке може відбутися без відбування покарання у виді довічного позбавлення волі.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що сукупність досліджених судом даних не дозволяє прийти до висновку, що засуджений став на шлях виправлення та призначене йому покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції детально врахував дані, які характеризують засудженого протягом відбуття ним покарання у виді довічного позбавлення волі та належним чином мотивував своє рішення щодо відмови у задоволенні відповідної заяви засудженого.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено законне та обґрунтоване рішення, підстави для його скасування відсутні, у зв'язку з чим оскаржувану ухвалу слід залишити без змін, а апеляційну скаргу засудженого без задоволення.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 409 - 411, 418 КПК України, суд
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Бердичівського міськрайонного суду м Житомирської області від 18 березня 2025 року, якою відмовлено в задоволенні його заяви про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк - без змін.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: