про повернення позовної заяви
05 вересня 2025 року Київ № 320/25518/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Скрипка І.М., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 в особі представника звернувся 15.05.2025 засобами поштового зв'язку до Київського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , предметом якого є бездіяльність відповідача, яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови КМУ № 704 у редакцій, чинній до 24.02.2018, та пункту 1 Приміток до Додатку 1 та пункту 1 Приміток до Додатку 14 до цієї постанови при обчисленні позивачу розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 29.01.2020 по 19.07.2022, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками 1 і 14 до постанови КМУ № 704.
У зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам процесуального закону, керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалою від 13.06.2025 позовну заяву залишив без руху з наданням позивачеві десятиденного строку для усунення її недоліків. В ухвалі судом зазначені недоліки позовної заяви та запропоновані способи їх усунення шляхом подання до суду: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цієї ухвали.
Від представника позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків та поновлення строку, відповідно до якої вважає помилковою позицію суду щодо застосування до спірних правовідносин, які виникли в період 29.01.2020 по 19.07.2022, статті 233 КЗпП в редакції чинній на момент звернення позивача до суду, з урахуванням змін внесених Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022. Така позиція аргументована тим, що поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, здійснюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. На переконання представника позивача, до спірних правовідносин щодо не виплати грошового забезпечення в повному розмірі позивачу за період 29.01.2020 по 19.07.2022, підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України в редакції до 19.07.2022, якою було визначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, на думку представника позивача, доводи щодо застосування до спірних правовідносин, які виникли в період з 29.01.2020 по 19.07.2022 статті 233 КЗпП України у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком, знаходять своє відображення у висновках Верховного Суду у справі № 460/21394/23.
Із посиланням на окремі пункти названої постанови Верховного Суду, уважають, що відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, що почався 01.07.2023 та сплинув 30.09.2023, стосується спірних правовідносин які виникли після 19.07.2022 та регулюються статтею 233 КЗпП України в редакції від 19.07.2022.
З огляду на викладене, на переконання представника позивача, до спірних правовідносин, які виникли в період з 29.01.2020 по 19.07.2022, не підлягають застосуванні приписи частини першої, другої статті 233 КЗпП України в редакції після 19.07.2022, тому позивачем не може бути пропущений тримісячний строк звернення до суду.
У поданій заяві про усунення недоліків позовної заяви, представником позивача фактично висловлено незгоду з постановленою суддею ухвалою суду про залишення позову без руху, а наведені обґрунтування щодо не пропуску строку, суд не визнає поважними.
Таким чином із заяви про усунення недоліків та поновлення строку, не встановлено поважних причин пропуску вказаного строку.
Абзацом 1 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.
Позивач оскаржує бездіяльність відповідача, яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови КМУ № 704 у редакцій, чинній до 24.02.2018, та пункту 1 Приміток до Додатку 1 та пункту 1 Приміток до Додатку 14 до цієї постанови при обчисленні позивачу розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 29.01.2020 по 19.07.2022, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками 1 і 14 до постанови КМУ № 704.
Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач 13.08.2019 підписав контракт про проходження військової служби в ЗСУ, та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.03.2019 № 63 був зарахований до списків особового складу відповідача.
У період з 25.03.2019 по 22.06.2023 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , та у подальшому був переведений до іншої військової частини, до списків особового складу якої був зарахований наказом від 23.06.2023 № 207.
Проте, за період проходження військової служби у військовій частині відповідача, отримував грошове забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018.
Із заявою про вирішення спірного питання до відповідача не звертався.
Суд констатує, що грошове забезпечення має періодичний систематичний (щомісячний) характер виплати, і позивач кожного разу, отримуючи такі виплати, має знати, що вони виплачуються у неналежному розмірі, а у відповідності до положень статті 233 КЗпП України, до спірних правовідносин установлений тримісячний строк, у той час як позивач визначив спірний період з 29.01.2020 по 19.07.2022, а з позовом звернувся до суду засобами поштового зв'зяку лише 15.05.2025 (відмітка на конверті також містить дату 16.05.2025), тобто майже через три роки з дня порушення прав.
Як зазначалось в ухвалі про залишення позову без руху, судом не встановлено поважних причин пропуску строку звернення до суду.
Натомість із заяви по усунення недоліків та поновлення строку, не встановлено поважних причин пропуску вказаного строку.
При цьому, при виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та вибуття до нового місця служби, із позивачем проведені відповідні розрахунки, і саме із цього моменту суд обраховує тримісячний строк на оскарження незгоди позивача з такими розрахунками, і саме у цей проміжок часу позивач мав реальну можливість дізнатися про всі суми, що належать йому до виплати, та реалізувати право, у разі його порушення, на судовий захист у межах тримісячного строку.
Із урахуванням викладеного, суд зазначає таке.
Приписами частин третьої і п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частинами першою, другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і, відповідно, до частин першої, другої статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Суд зазначає, що положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві.
Як установлено судом, військову службу у відповідача (військова частина НОМЕР_1 ) позивач проходив у період з 25.03.2019 по 22.06.2023.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.06.2023 № 183, із 22.06.2023 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , та після цього проведено всі розрахунки.
Як зазначено у позові, у подальшому позивач переведений до іншого місця служби до військової частини НОМЕР_2 , незгода з діями з якою не оскаржується, та не є предметом цього спору.
Із цим позовом позивач звернувся засобами поштового зв'язку лише 15.05.2025 (відмітка на конверті також містить дату 16.05.2025), оскільки майже три роки не виявляв належної зацікавленості в стані його справ у правовідносинах з військовою частиною НОМЕР_1 , а до відповідача із заявою (рапортом) про вирішення спірного питання взагалі не звертався.
Відповідно до приписів статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Отже, зважаючи на зміст спірних правовідносин, позивачу, у цьому випадку, встановлено тримісячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.
Водночас, суд наголошує, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відтак, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відтак, строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Як зазначено в позові, спірні правовідносини, з приводу яких позивач звернувся до суду із цим позовом, виникли з 29.01.2020 по 19.07.2022, а виключення зі списків особового складу відбулося 22.06.2023. При вибутті до нового місця служби, військовою частиною НОМЕР_1 із позивачем проведені відповідні розрахунки.
Разом із тим, позивач звернувся до суду 15.05.2025 (відмітка на конверті також містить дату 16.05.2025), тобто зі значним пропуском тримісячного строку, який був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Як зазначив Верховний Суд у пункті 65 своєї постанови від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, Судова палата дійшла таких висновків: 65.1. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). 65.2. З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.
Проте Судова палата зауважила, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік строку звернення до суду з позовом, у подібних цій справі правовідносинах щодо застосування строків звернення до суду, розпочався 01.07.2023 та мав би сплинути 30.09.2023 (пункт 80 постанови).
Отже, звернувшись до суду з позовом 15.05.2025 (відмітка на конверті також містить дату 16.05.2025), позивач пропустив визначений законом строк звернення до суду та не навів поважних причин, які зумовили його пропуск.
Окремо суд звертає увагу на таке.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що названим Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом із цим відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 № 651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
У справі ж, що розглядається, на момент звернення позивача до суду 15.05.2025 (відмітка на конверті також містить дату 16.05.2025), в Україні не діяв карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що вказує на правомірність застосування до спірних правовідносин строків, установлених статтею 233 КЗпП України.
Решта доводів заяви не спростовує висновків суду, ураховуючи правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 28.08.2024 у справі № 580/9690/23, та від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, які у силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу, враховані судом у спірних правовідносинах.
Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку.
Слід зазначити, що встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду із цим позовом, а повідомлені представником у позовній заяві та заяві про усунення недоліків і поновлення строку підстави щодо не пропуску такого строку, суд не визнає поважними.
Згідно з резолютивною частиною ухвали про залишення позовної заяви без руху позивача було попереджено судом, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява буде вважатись неподаною та повернута заявнику.
Відповідно до пунктів 1 та 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, а також у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
У зв'язку з тим, що позивач не усунув у повному обсязі недоліки, про які зазначено в ухвалі від 13.06.2025, що набрала законної сили 13.06.2025 та є обов'язковою до виконання, а з повідомлених у позовній заяві та заяві про усунення недоліків доводів і аргументів, судом не встановлено поважних причин пропуску вказаного строку, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає поверненню.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позовну заяву ОСОБА_1 - повернути позивачеві без розгляду.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позов.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Скрипка І.М.