про залишення позову без розгляду
05 вересня 2025 року Київ № 320/47713/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 17.10.2024 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 . Предметом спору є дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 21.03.2017 по 28.02.2018, та дії відповідача в частині порушення вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 при нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 13.02.2020.
У якості підстави позову зазначив, що має право на індексацію грошового забезпечення за період з 21.03.2017 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку від 15.01.2004 № 44, на індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 13.02.2020, а також на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, проте відповідач безпідставно обмежив у реалізації вказаного права.
Ухвалою суду від 25.10.2024, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Керуючись частиною тринадцятою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалою суду від 20.06.2025 позов залишено без руху з наданням позивачеві десятиденного строку для усунення його недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цієї ухвали.
Від представника позивача 10.07.2025 надійшла заява про поновлення строку звернення до суду,
Заява мотивована тим, що позивач у період з 21.03.2017 по 13.02.2020 проходив військову службу на різних посадах у відповідача (вч НОМЕР_1 , вона ж військова частина польова пошта НОМЕР_2 ). У подальшому позивач з 13.12.2021 та по теперішній час повторно проходить військову службу в ЗСУ, а саме: з 13.12.2021 по 04.03.2023 у вч НОМЕР_1 , а з 04.03.2023 та на момент звернення з позовом - у вч НОМЕР_3 .
Із посиланням на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, ураховуючи спірний період з 01.01.2008 по 13.02.2020, стверджує необмеження будь-яким строком на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати за період з 01.01.2008 по 13.02.2020.
Зазначив, що про порушення своїх прав дізнався з відповіді відповідача від 13.05.2025 № 939/1/1/954, яку вважає повідомленням про розмір нарахованого грошового забезпечення. Копію цієї відповіді від 13.05.2025 до заяви не додано. При цьому, позов подано до суду 17.10.2024, тобто майже на сім місяців раніше відповіді від 13.05.2025, на яку посилається як на доказ, який до заяви не надано.
Решта доводів заяви зводиться до цитувань окремих положень законодавства та твердження про те, що позивач не міг передбачити, що державний орган (відповідач) може порушити його права.
За результатами вивчення змісту заяви, судом не встановлено поважних причин пропуску тримісячного строку звернення до суду, з огляду на таке.
Приписами частин третьої і п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частинами першою, другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і, відповідно, до частин першої, другої статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Суд зазначає, що положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві.
Як установлено судом, позивач оскаржує дії відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 21.03.2017 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, та індексації різниці за період з 01.03.2018 по 13.02.2020.
Із матеріалів справи слідує, що на військовій службі у відповідача позивач перебував у період з 21.03.2017 по 13.02.2020 на різних посадах.
Наказом від 13.02.2020 звільнений з військової служби. Зі списків особового складу виключений з 13.02.2020. Відповідно, просив суд нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 21.03.2017 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, та індексацію різницю за період з 01.03.2018 по 13.02.2020.
Із заявою про здійснення спірного перерахунку позивач звернувся до відповідача через представника - 04.09.2024. Відповідь отримано листом від 16.09.2024 № 3840.
Із цим позовом звернувся до суду лише 17.10.2024.
За правилами статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Отже, зважаючи на зміст спірних правовідносин, позивачу, у цьому випадку, встановлено тримісячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.
Водночас, суд наголошує, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відтак, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Як зазначалось вище, спірні правовідносини, з приводу яких позивач звернувся до суду із цим позовом, виникли у період з 21.03.2017 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 13.02.2020, а звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 відбулось 13.02.2020 відповідно до наказів № 41-РС та № 46. При звільненні з позивачем проведені відповідні розрахунки, тож із цього моменту позивач повинен був дізнатися про порушення його прав.
Разом із тим, позивач звернувся до суду 17.10.2024, тобто зі значним пропуском тримісячного строку, який був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Як зазначив Верховний Суд у пункті 65 своєї постанови від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, Судова палата дійшла таких висновків: 65.1. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). 65.2. З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.
Проте Судова палата зауважила, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік строку звернення до суду з позовом, у подібних цій справі правовідносинах щодо застосування строків звернення до суду, розпочався 01.07.2023 та мав би сплинути 30.09.2023 (пункт 80 постанови).
Отже, звернувшись до суду з позовом 17.10.2024, позивач пропустив визначений законом тримісячний строк звернення до суду та не навів поважних причин, які зумовили його пропуск.
Продовження військової служби з 13.12.2021 по 04.03.2023, та в іншій військовій частині з 04.03.2023, станом на день подання позову 17.10.2024 після звільнення з військової частини НОМЕР_1 - 13.02.2020, не впливає на строк звернення до суду, оскільки за спірний період, що є предметом спору, правовідносини з відповідачем припинені з 13.02.2020.
Із урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, тримісячний строк звернення до суду, у розглядуваному випадку, обраховується з 01.07.2023 та мав би сплинути 30.09.2023.
Окремо суд звертає увагу на таке.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини названого, Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що зазначеним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у названу статтю Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення таких змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом із цим відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 № 651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
У справі ж, що розглядається, на момент звернення позивача до суду 17.10.2024, в Україні не діяв карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що вказує на правомірність застосування до спірних правовідносин строків, установлених статтею 233 КЗпП України.
Решта доводів заяви, у тому числі із посиланням на воєнний стан, не спростовує висновків суду, ураховуючи правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 28.08.2024 у справі № 580/9690/23, та від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, які у силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу, враховані судом у спірних правовідносинах.
Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку.
Слід зазначити, що встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду із цим позовом, а повідомлені у заяві підстави щодо не пропуску такого строку, суд не визнає поважними.
Згідно з резолютивною частиною ухвали про залишення позову без руху від 20.06.2025, позивача було попереджено судом, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде залишена без розгляду відповідно до пункту 7 частини першої статті 240 з урахуванням частини п'ятнадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною п'ятнадцятою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
За нормами пунктів 7 та 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом, а також із підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
У силу вимог частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Оскільки вказані у заяві підстави про поновлення строку звернення до суду не визнані судом поважними, позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
За таких обставин, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі пунктів 7 та 8 частини першої статті 240 у взаємозв'язку із частиною п'ятнадцятою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 122, 123, 171, 240, 243, 246, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Роз'яснити позивачу, що в силу вимог частини четвертої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Копію ухвали надіслати (видати) учасникам справи (їхнім представникам).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Скрипка І.М.