04 вересня2025 року м. Київ
Унікальний номер справи № 757/35166/24-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/12226/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Григоренко І.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -
У серпні 2024 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до Держави Україна в особі Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державної казначейської служби України, в якому просить стягнути з Держави Україна на користь позивача завдану моральну шкоди у сумі 100 000, 00 грн (т. 1 а.с. 1-71).
В обґрунтування позову зазначав, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09 червня 2022 року, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 580/2077/22, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо призначення з 18 лютого 2022 року щомісячного довічно грошового утримання йому, як судді у відставці, у розмірі 50 %, замість 64 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 17 лютого 2022 року № 04-16/6/2022; зобов'язано ГУ ПФУ в Черкаській області здійснити йому перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 64 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, на підставі довідки про суддівську винагороду від 17 лютого 2022 року № 04-16/6/2022, виданої Черкаським апеляційним судом, починаючи з 18 лютого 2022 року, а також виплатити різницю між нарахованою та фактично отриманими сумами.
На виконання вказаного рішення суду Черкаським окружним адміністративним судом 21 листопада 2022 року було видано виконавчий лист № 580/2077/22, який він пред'явив для виконання до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального МУ МЮ (м. Київ).
29 листопада 2022 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального МУ МЮ (м. Київ) Вельган О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2. У подальшому, постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального МУ МЮ (м. Київ) Вельган О.В. від 16 січня 2023 року виконавче провадження № НОМЕР_2 було закінчено. При цьому рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01 березня 2023 року у справі № 580/1130/23 визнано протиправними дії Відділу примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального МУ МЮ (м. Київ) щодо порушення строку відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 та не направлення йому документів виконавчого провадження № НОМЕР_2; визнано протиправною та скасовано вказану постанову про закінчення виконавчого провадження від 16 січня 2023 року. Крім того, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у справі № 580/2155/23, визнано протиправною бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального МУ МЮ (м. Київ) Вельган О.В. щодо не відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_2 у строки передбачені частиною першою ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» та не вжиття заходів примусового характеру, спрямованих на примусове виконання виконавчого листа від 21 листопада 2022 року № 580/2077/22 та зобов'язано державного виконавця вжити заходів примусового характеру під час забезпечення повного примусового виконання виконавчого листа від 21 листопада 2022 року № 580/2077/22, виданого 21 листопада 2022 року Черкаським окружним адміністративним судом. Посилається на те, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01 березня 2023 року у справі № 580/1130/23 встановлено порушення строку відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 та не направлення йому документів виконавчого провадження № НОМЕР_2 та скасовано постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 16 січня 2023 року. На думку позивача, така противоправна поведінка позбавила його права на виконання судового рішення, що передбачено положеннями ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому навіть після визнання судом протиправною та скасування постанови від 16 січня 2023 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2, державним виконавцем продовжувалася протиправна бездіяльність щодо невиконання рішення суду та не відновлення виконавчого провадження у порядку та строки, встановлені судом. У зв'язку із чим, він був змушений знову звертатися до суду з позовом за захистом своїх прав. На думку позивача, Держава Україна позбавила його права власності на грошові кошти, єдиного засобу для існування у розмірах, визначених законом, на яке він розраховував, виходячи у відставку. Вказує на те, що така протиправна поведінка держави, в особі її органів та посадових осіб, викликала в нього психологічне напруження, розчарування, вимушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя, він позбавлений можливості витрачати достатній час та кошти на лікування. Крім того, звернення до Міністерства юстиції України зі скаргою від 20 березня 2023 року також не дало очікуваного результату, що додатково потягло у нього відчуття розчарування та безвихідності. Такими діями та бездіяльністю держави йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 100 000, 00 грн. Посилаючись на зазначені обставини, положення ст.ст. 19, 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, практику ЄСПЛ, позивач звернувся до суду з указаним позовом (т. 1 а.с. 1-71).
13 вересня 2024 року від представникаЦентрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Литвин А.А. надійшов відзив на позовну заяву в якому заперечувала проти позову і просила його відхилити (т. 1 а.с. 96-100).
18 вересня 2024 року представник Державної казначейської служби України - Олешко О.М. подав відзив якому просив позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення (т. 1 а.с. 127-134).
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 березня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - відмовлено (т. 1 а.с. 214-221).
Не погодившись з рішенням районного суду, 26 травня 2025 року позивач ОСОБА_1 направив до суду апеляційну скаргу, в якій просив рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Держави Україна на його користь завдану моральну шкоду у сумі 100 000, 00 грн (т. 2 а.с. 1-15).
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що, рішення судів, на які позивач посилався, копія скарги до Мін'юсту та відповідь на неї були подані до суду першої інстанції як доказ разом з позовною заявою, а тому висновок суду, про те, що він не подав доказів, не відповідає матеріалам справи і у порушення статті 89 ЦПК України, цим доказам взагалі судом не надано ніякої оцінки, як і не надано ніякої оцінки і фактам систематичного вчинення протиправних дій ДВС щодо нього.
Обґрунтовуючи завдану моральну шкоду позивач вказував, що протиправна поведінка держави, в особі її органів та посадових осіб, викликала у нього психологічне напруження, розчарування та незручності, та змушувало його докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а саме витрачати час на написання численних звернень і скарг. При цьому він має проблеми із здоров'ям, що підтверджується доказами про інвалідність, а внаслідок таких дій держави, він позбавлений можливості витрачати достатній час та кошти на лікування. У нього виникло відчуття безвихідності та сумніву у своїх юридичних знаннях і можливостях закону, оскільки будучи суддею та у складі суду захищаючи права інших, виявилось, що у цій країні через дії держави в особі виконавчої служби та інших органів і посадових осіб, зводиться нанівець рішення суду, яке набрало законної сили, а тому підлягає обов'язковому виконанню, а свавільні дії державного виконавця, направлені на порушення права сторони виконавчого провадження, продовжуються, оскільки вказана посадова особа не несе жодної відповідальності за прямі порушення закону, а відтак їх продовжує і не вчинює дій направлених на виконання рішення суду. Не дали жодного результату і звернення до органу, який має право контролю, за діяльністю виконавця, що додатково потягло психологічне напруження, розчарування та незручності, оскільки тягне відчуття, відсутності механізму захисту свого порушеного права, та очікування подальших незаконних дій держави.
Позивач вказував, що посилався на постанову Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі № 686/32571/23, згідно з якою наявність моральної шкоди та її розмір встановлюється з врахуванням обґрунтування, зазначеного позивачем у позовній заяві, однак суд першої інстанції проігнорував її.
В апеляційній скарзі позивач наполягав, що всі складові шкоди: дія (бездіяльність), наслідки та причинний зв'язок доведені належними та допустимими доказами, а тому висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи.
Тому апелянт вважав, що рішення районного суду ухвалене з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Литвин А.А. заперечувала проти доводів апелянта, вважаючи їх необґрунтованими, а суд першої інстанції правильно застосував норми законодавства, повно та всебічно з'ясував обставини, що мають значення для справи (т. 2 а.с. 24-48).
Представник відповідача вказувала у відзиві, що позивач не надавав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження розміру шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між заподіяною шкодою та діями (бездіяльністю) відповідачів.
В судовому засіданні представникЦентрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Литвин А.А. просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення районного суду залишити без змін.
Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, були сповіщені завчасними повідомленнями до Електронного кабінету в ЄСІТСТ, кожної сторони по справі окремо, із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином про що у справі є докази. Позивач ОСОБА_1 подав заяву з прохання розглянути справу за його відсутності (т. 2 а.с. 49-56, 91).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі правом визначити свою участь у тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», № 16652/04).
Зважаючи на вищезазначене і вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, частини п'ятої ст. 130, частини другої ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09 червня 2022 року, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 580/2077/22, адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Черкаській області про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити дії задоволено частково: визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Черкаській області щодо призначення з 18 лютого 2022 року щомісячного довічно грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 50 %, замість 64 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 17 лютого 2022 року № 04-16/6/2022; зобов'язано ГУ ПФУ в Черкаській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 64 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, на підставі довідки про суддівську винагороду від 17 лютого 2022 року № 04-16/6/2022, виданої Черкаським апеляційним судом, починаючи з 18 лютого 2022 року, а також виплатити різницю між нарахованою та фактично отриманими сумами (т. 1 а.с. 38-46; 52-66).
На виконання вказаного рішення суду 21 листопада 2022 року Черкаським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 580/2077/22, який стягувач пред'явив для виконання до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального МУ МЮ (м. Київ).
29 листопада 2022 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального МУ МЮ (м. Київ) Вельган О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 червня 2022 року у справі № 580/2077/22 (т. 1 а.с. 9-10).
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального МУ МЮ (м. Київ) Вельган О.В. від 16 січня 2023 року виконавче провадження № НОМЕР_2 було закінчено у зв'язку із невиконанням боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01 березня 2023 року у справі № 580/1130/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального МУ МЮ (м. Київ) та Центрального МУ МЮ (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови задоволено; визнано протиправними дії Відділу примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального МУ МЮ (м. Київ) щодо порушення строку відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 та не направлення йому документів виконавчого провадження № НОМЕР_2; визнано протиправною та скасовано вказану постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 16 січня 2023 року, винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального МУ МЮ (м. Київ) Вельган О.В. (т. 1 а. с. 11-22).
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2023 року, у справі № 580/2155/23 адміністративний позов ОСОБА_2 до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області, Центрального МУ МЮ (м. Київ) та Центрального МУ МЮ (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального МУ МЮ (м. Київ) Вельган О.В. щодо не відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_2 у строки передбачені частиною першою ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» та не вжиття заходів примусового характеру, спрямованих на примусове виконання виконавчого листа від 21 листопада 2022 року № 580/2077/22 та зобов'язано державного виконавця вжити заходів примусового характеру під час забезпечення повного примусового виконання виконавчого листа від 21 листопада 2022 року № 580/2077/22, виданого 21 листопада 2022 року Черкаським окружним адміністративним судом. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (т. 1 а.с. 23-34).
Колегією суддів апеляційного суду також встановлено, що 14 квітня 2023 року Мін'юст надав відповідь щодо результатів розгляду звернення ОСОБА_1 із скаргою від 20 березня 2023 року стосовно виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 червня 222 року, зміненого постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року, зокрема, що за порушення вимог чинного законодавства, що встановлені рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01 березня 2023 року № 580/1130/23 на даний час [станом на час надання відповіді] вирішується питання про притягнення винних посадових осіб до відповідальності (т. 1 а.с. 35-37, 47-51).
Місцевий суд у своєму рішенні від 03 березня 2025 року зробив висновок, що позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження розміру шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між заподіяною шкодою та діями (бездіяльністю) відповідачів.
З таким висновком районного суду колегія суддів не може погодитись з наступних підстав.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до частини першої статі 18 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин) виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Частиною другою статті 1167 Цивільного кодексу України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї частини 2 зазначеної статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.
Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегіїсуддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 686/11185/16-ц (провадження № 61-16993св18), моральна шкода, завдана особі внаслідок бездіяльності державного виконавця, визнаної неправомірною судовим рішенням, відшкодовується державою на підставі статті 1174 ЦК України.
Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності на підставі статті 1176 Цивільного кодексу України є наявність в діях особи складу цивільно-правового правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 1174 Цивільного кодексу України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між ними.
Так, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01 березня 2023 року у справі № 580/1130/23 встановлено, що постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 винесено головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Вельган О.В. з порушенням строку, встановленого частиною п'ятою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (т. 1 а.с. 15).
Також рішенням окружного суду від 01 березня 2023 року встановлено, що у порушення вимог абзацу 2 частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» відповідачем поштова кореспонденція направлялася позивачу не належним чином, що свідчить про протиправність його дій (т. 1 а.с. 16).
Окрім цього, Черкаський окружний адміністративний суд у своєму рішенні від 01 березня 2023 року виснував, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення і не свідчить про неможливість його виконання (т. 1 а.с. 18).
Крім того, рішенням від 01 березня 2023 року встановлено, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження. Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем законодавчих приписів. Водночас, вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) не є належними і достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання (т. 1 а.с. 19).
Отже Черкаський окружний адміністративний суд у рішенні від 01 березня 2023 року у справі № 580/1130/23 визнав протиправними дії та бездіяльність Відділу примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо здійснення виконавчого провадження № НОМЕР_2 відкритого за заявою ОСОБА_1 на виконання набравших законної сили рішень суду та визнав протиправною та скасував постанову про закінчення виконавчого провадження від 16 січня 2023 року ВП № НОМЕР_2, винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Вельган О.В. (т. 1 а.с. 21)
Рішенням від 06 квітня 2023 року Черкаський окружний адміністративний суд у справі № 580/2155/23 визнав протиправною бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Вельган О.В. щодо не відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_2 у строки, передбачені частиною першою ст. 41 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», та не вжиття заходів примусового характеру, спрямованих на примусове виконання виконавчого листа від 21 листопада 2022 року № 580/2077/22, і зобов'язав головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Вельган О.В. вжити заходів примусового характеру під час забезпечення повного примусового виконання виконавчого листа від 21 листопада 2022 року №580/2077/22, виданого 21 листопада 2022 року Черкаським окружним адміністративним судом (т. 1 а.с. 33).
Висновки суду першої інстанції у рішенні від 06 квітня 2023 року підтверджено постановою Шостого адміністративного апеляційного суду від 23 травня 2023 року.
Таким чином протиправність дій та бездіяльності відповідача Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), структурним підрозділом якого є Відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), щодо здійснення виконавчого провадження № НОМЕР_2 відкритого за заявою ОСОБА_1 на виконання набравших законної сили рішень суду щодо своєчасного і у належному розмірі отримання довічного утримання судді у відставці ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, встановлена вищенаведеними судовими рішенням, які набрали законної сили.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц, від 04 березня 2019 року у справі № 295/443/17, від 08 травня 2019 року у справі № 233/3464/17.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок неправомірних дій та бездіяльності посадових осіб державного органу, яка визнана протиправною судовими рішеннями, позивачу заподіяно моральну шкоду, що полягала у позбавленні його права на своєчасне і у належному розмірі отримання довічного утримання судді у відставці ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, відчутті психологічного напруження, розчарування, відсутності механізму захисту свого порушеного права та очікування подальших незаконних дій держави і незручностей, що виразилися у необхідності докладання ним додаткових зусиль для організації свого життя, а саме витрачання часу на написання численних звернень і скарг.
Відповідно висновків ЄСПЛ, існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справах «Скордіно проти Італії» (N 1), пп. 203 - 204, та «Вассерман проти Росії» (N 2), N 21071/05, від 10 квітня 2008 року, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу.
На підставі викладених норм права, враховуючи зібрані у справі докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що внаслідок тривалої бездіяльності, неналежного виконання своїх обов'язків, виконавчою службою, що зумовило необхідність неодноразового звернення до судів, та призвело до порушення прав та інтересів позивача, ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, відшкодування якої має бути стягнуто з держави.
Відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб'єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.
Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (за змінами та доповненнями), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Пунктом 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 визначено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 56 Конституції судам, слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд апеляційної інстанції врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його життєвій ситуації, час і зусилля, та вважає справедливим визначити суму компенсації у розмірі 10 000, 00 грн.
З огляду на це колегія суддів доходить висновку, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження розміру шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між заподіяною шкодою та діями (бездіяльністю) відповідача.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 березня 2025 року скасувати і ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000, 00 грн.
Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 05 вересня 2025 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов