04 вересня 2025року м. Київ
Унікальний номер справи № 367/9042/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/11419/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Мерзлого Л.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Опитний завод М» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «Опитний завод М» про стягнення заборгованості по заробітній платі, мотивуючи вимоги наступним.
У період з 06 жовтня 2023 року по 12 червня 2024 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Опитний завод М» (ЄДРПОУ 33330969) на посаді інженера з проєктно-кошторисної роботи, згідно з наказом № 14K від 05 жовтня 2023 року. ТОВ «Опитний завод М» нарахував та виплачував заробітну плату, згідно з довідкою ОК-5 від 11 серпня 2024 року, сформованою засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України. Згідно з довідкою ОК-5 від 11 серпня 2024 року та електронної трудової книжки, позивач звільнений 12 червня 2024 року на підставі ст. 38 КЗпПУ наказом № 81K від 11 червня 2024 року. Тобто підставою для видання наказу роботодавця про звільнення є письмова заява працівника, однак він заяву про звільнення не подавав та звільнятись не мав наміру. Позивач дізнався про звільнення тільки після отримання довідки ОК-5 від 11 серпня 2024 року. 16 серпня 2024 року позивач звернувся з листом до директора ТОВ «Опитний завод М» Сапьолкіної Н.В. з проханням надати на електронну адресу позивача скановані копії наступних документів: 1. Заяву на прийом. 2. Заяву на звільнення. 3. Довідку про сплачені податки при виплаті заробітної плати. 4. Наказ про звільнення. 5. Наказ про прийом 6. Довідку розрахунок при звільненні з роботи, але досі документи позивачу не надано.
Позивач зазначає про те, що про нараховані суми, належні при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум, але позивача не повідомили ні про які виплати.
Крім того, вказував про те, що частинами першою, другою ст. 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника, йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, однак компенсація за 16 календарних днів щорічної відпустки не нарахована.
З аналізу вказаної правової норми вбачається, що остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться у день його звільнення з обов'язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих сум. Однак, у день звільнення позивача 12 червня 2024 року відповідач письмово не повідомив його про нараховані суми, належні при звільненні та не здійснив виплату цих коштів, що є грубим порушенням частини першої ст. 116 КЗпП України.
Позивач також зазначає наступне. Згідно з довідкою ОК-5 від 11 серпня 2024 року, позивачу нараховано виплати заробітної плати з жовтня 2023року по червень 2024року. Він стверджує, що ця інформація у довідці ОК-5 є помилковою. Наводить розрахунок сум, перерахованих відповідачем коштів та зазначає про те, що за таких обставин відповідач повинен сплатити до Пенсійного фонду України суми помилково несплаченого Єдиного соціального внеску (22 %) із заробітної плати, сплаченої позивачу на електронну банківську картку Приватбанк рахунок НОМЕР_1 , у період його роботи у відповідача з жовтня 2023 року по 12 червня2024 року, а саме наступні суми по місяцях: листопад 2023 року - 3 375, 17 грн, грудень 2023року - 3 305, 30 грн, січень 2024 року - 1 358, 60 грн, лютий 2024 року - 1 630, 20 грн, березень 2024 року - 3 109, 04 грн, квітень 2024 року - 2 946, 83 грн, травень 2024 року - 2 869, 23 грн, червень 2024 року -1 530, 28 грн.
Також згідно з довідкою ОК-5 від 11 серпня 2024 року та довідками банків заробітна плата за останні два календарні місяці роботи склала 43 926, 76 грн. За таких обставин, середньоденна заробітна плата позивача складає 976, 15 грн.
У зв'язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 62 робочих днів, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 60 521, 30 грн, компенсація за невикористані 16 календарних днів відпустки - 11 713, 80 грн.
З урахуванням наведеного, позивач просив суд стягнути з ТОВ «Опитний завод М» заборгованість по заробітній платі на свою користь у сумі 11 713, 80 грн, середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення 60 521, 30 грн, а також зобов'язати ТОВ «Опитний завод М» сплатити до Пенсійного фонду України суми помилково несплаченого Єдиного соціального внеску (22%) із заробітної плати ОСОБА_1 , сплаченої у період його роботи у ТОВ «Опитний завод М» з листопада 2023 року по 12 червня 2024 року по місяцях: листопад 2023 року - 3 375, 17 грн, грудень 2023 року - 3 305, 30 грн, січень 2024 року - 1 358, 60 грн, лютий 2024 року - 1 630, 20 грн, березень 2024 року - 3 109, 04 грн, квітень 2024 року - 2 946, 83 грн, травень 2024 року - 2 869, 23 грн, червень 2024 року - 1 530, 28 грн. (т. 1 а.с. 1-5)
26 вересня 2024 року до суду від представника відповідача надходив відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог (т. 1 а.с. 33-43).
На обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що у зв'язку із зазначенням у позовній заяві у цій справі про те, що позивач не подавав заяву про звільнення з ТОВ «Опитний завод М» та те, що він не мав наміру звільнятися, а також з метою недопущення порушення трудових прав позивача, відповідач 24 вересня 2024 року прийняв наказ № 156K, згідно з яким вирішено: скасувати наказ (розпорядження) Товариства з обмеженою відповідальністю «Опитний завод М» № 81K від 11 червня 2024 року про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 ; поновити ОСОБА_1 на посаді інженера з проєктно-кошторисної роботи у ТОВ «Опитний завод М» з 12 червня 2024 року; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 червня 2024 року по 24 вересня 2024 року включно.
Такий наказ було надіслано на адресу фактичного місця проживання позивача. Зауважують, що відповідач, звільняючи позивача, виходив з усної та узгодженої у телефонному режимі заяви. Однак, у зв'язку із запереченням вказаного позивачем, вирішено відновити права позивача шляхом скасування відповідного наказу про звільнення та виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно, через поновлення на роботі, відповідач нарахував та виплатив позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 червня 2024 року по 24 вересня 2024 року у розмірі 21 709, 69 грн, що підтверджується довідкою про нараховану та виплачену заробітну плату від 24 вересня 2024 року № 75 та платіжною інструкцією від 24 вересня 2024 року № 1664.
Доводи позивача про те, що за період роботи на товаристві з 06 жовтня 2023 року по 12 червня 2024 року йому нібито виплачувалась заробітна плата у більшому розмірі, ніж вказана у наданій ним довідці ОК-5, відповідач вважає необґрунтованими.
Так, відповідно до наказу № 14 к від 05 жовтня 2023 року про прийняття на роботу ОСОБА_1 , йому встановлено заробітну плату згідно з посадовим окладом у розмірі 6 705 грн (підтверджується копією заяви про прийом на роботу та копією наказу). У 2024 році заробітна плата була приведена у відповідність до встановленого законодавством мінімального розміру.
Відповідач стверджував, що нарахування та виплата вказаної заробітної плати відповідає відомостям, зазначеним у довідці ОК-5 від 11 серпня 2024 року, поданої разом із позовною заявою.
Тобто, відповідач нарахував та виплатив позивачу заробітну плату з 06 жовтня 2023 року по 12 червня 2024 року у відповідності з умовами трудового договору та вимог законодавства.
Водночас, у наведених у позовній заяві розрахунках, позивач до розміру власної заробітної плати у ТОВ «Опитний завод М» включає кошти, отримані з особистого поточного рахунку ОСОБА_1 . Таким чином, з наданих позивачем платіжних інструкцій чітко вбачається, що відповідач жодного відношення до виплати таких коштів та підстав їх виплати немає.
Представник відповідача зазначав про те, що відповідні суми не можна вважати заробітною платою позивача у ТОВ «Опитний завод М», через що доводи позивача про те, що розмір його заробітної плати у товаристві є більшим, ніж той, що зазначений у довідці ОК-5, є необґрунтованими.
Підсумовуючи викладене, відповідач зазначав про те, що оскільки позивача поновлено на роботі, то підстава для виплати компенсації за невикористані дні календарної відпустки при звільненні відпала.
Представник відповідача також вказує про те, що через неправильність (надуманість) розрахунків позивача щодо розміру його заробітної плати у ТОВ «Опитний завод М», відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача сплатити єдиний соціальний внесок на державне соціальне страхування.
Наявною у матеріалах справи довідкою ОК-5 та іншими матеріалами цієї справи достовірно підтверджується, що відповідач у повному розмірі сплатив ЄСВ за позивача відповідно до розміру його реальної заробітної плати. Недоречними та недобросовісними є намагання позивача покласти на відповідача обов'язок щодо сплати ЄСВ з доходів, які мають інше походження, ніж заробітна плата у ТОВ «Опитний завод М».
Відповідач, як роботодавець позивача, не зобов'язаний сплачувати єдиний внесок за іншими, ніж заробітна плата, доходами працівника.
Водночас, питання правильності та повноти нарахування ЄСВ відноситься до повноважень контрольних органів, що здійснюють адміністрування за сплатою ЄСВ. Тому у цій частині позовні вимоги до ТОВ «Опитний завод М» у будь-якому випадку є неналежними.
Враховуючи, що у відповідача відсутня заборгованість з виплати заробітної плати позивачу, а також те, що підстава для виплати компенсації за невикористані дні календарної відпустки при звільненні відпала, то відсутні підстави нарахування та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримання розрахунку при звільненні, визначеного ст. 116 КЗпПУ.
04 жовтня 2024 року від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначав про те, що не згоден з висновками, викладеними у відзиві (т. 1 а.с. 44-47).
09 жовтня 2024 року від представника відповідача надходили заперечення на відповідь на відзив, в яких вказує про те, що твердження позивача про ігнорування відповідачем побажань, трудових прав та законних інтересів позивача є недоречним та непослідовним. Відновлення позивача на роботі виключає правові підстави позовних вимог у частині стягнення компенсації за не використані дні щорічної відпустки у будь якому разі, незалежно від правильності/чи неправильності розрахунку такої суми та її виплати.
Зауважує, що у наданих відповідачем доказів з відзивом випливає, що позивачеві була не тільки нарахована компенсація за дні невикористаної відпустки, але й виплачена. При цьому, у зв'язку з поновленням позивача на роботі, така сума компенсації є безпідставно збереженими коштами позивачем за рахунок відповідача, однак, такі кошти не підлягають поверненню відповідачу та не можуть бути відраховані з його заробітної плати через законодавчі обмеження, зокрема положення ст. 127 КЗпПУ та пункту 1 частини першої ст. 1215 ЦК України. При цьому, жодних правових підстав для виплати заробітної плати Позивачу понад визначений трудовим договором розмір заробітної плати немає. Відповідач виплатив у повному обсязі заробітну плату згідно умов трудового договору за період з 06 жовтня 2023 року (прийняття на роботу) по день поновлення його на роботі 24 вересня 2024 року.
Враховуючи вищенаведене, зокрема те, що мотиви відповіді на відзив жодним чином не спростовують позицію відповідача про безпідставність позовних вимог, просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі відмовити повністю (т. 1 а.с. 86-88).
30 жовтня 2024 року від ОСОБА_1 надходили заперечення проти доводів відповідача (т. 1 а.с. 96-98).
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 квітня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (т. 1 а.с. 203-216).
Не погодившись з рішенням міського суду, 06 травня 2025 року ОСОБА_1 направив до суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги (т. 2 а.с. 37-49).
В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
Так, згідно з матеріалами справи, двічі на місяць з жовтня 2023 року по 12 червня 2024 року на картковий рахунок ОСОБА_1 у КБ «ПриватБанк» грошові кошти перераховувались ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ). В якості доказів до позовної заяви були надані платіжні інструкції P24A1893486233D8365 від 01/11/2023, P24A1958792175D8618 від 16/11/2023, P24A2048401484D4082 від 07/12/2023, P24A2110514278D6070 від 21/12/2023, P24A2212631065D5077 від 16/01/2024, P24A2276625572D0259від 01/02/2024, виписка по надходженням у 2024 році по картці/рахунку НОМЕР_3 ( НОМЕР_1 ).
Крім того, ОСОБА_1 03 березня 2025 року подав клопотання про долучення доказів, які були приєднані до заяви, а саме копії декларацій з Єдиного державного реєстру декларацій осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування які подані у 2017 та 2018 році ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ).
Згідно з наданими деклараціями ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) його членами сім'ї є дружина ОСОБА_3 , з якою він володіє ТОВ «Опитний завод М» як спільною власністю і котра є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) вказаного ТОВ, та син ОСОБА_4 .
Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06 грудня 2019 року, ОСОБА_2 є власником ТОВ «Опитний завод М», а згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року N 1058-IV, п. 1, і роботодавцем.
На переконання позивача, суд не взяв до уваги положення Закону України «Про організації роботодавців, їх об'єднання, права та гарантії їх діяльності», Закону України «Про колективні договори і угоди», Закону України «Про колективні договори і угоди» і Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та пояснення надані ним при розгляді справи.
Апелянт вказував на те, що твердження суду, що відповідач та ФОП ОСОБА_2 є різними та окремими суб'єктами господарювання, а також окремими платниками податків безпідставні: ОСОБА_2 є власником відповідача на підставі доказів, наданих скаржником, а саме витягу з Єдиного державного реєстру декларацій осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування подані у 2017 та 2018 році ОСОБА_2 .
Ствердження суду, що скаржником не надано доказів на підтвердження того, що відповідач не у повному обсязі сплатив суми єдиного соціального внеску за періоди червня-вересня 2024 року з урахуванням встановленого позивачу розміру заробітної плати, суду - помилкові. Апелянт надав до суду разом із позовною заявою копію довідки ОК-5 № 4212322203260214 від 11 серпня 2024 року, сформованої Пенсійним фондом України.
У Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування вказано, що у період 2023-2024 років ОСОБА_1 підприємством ТОВ «Опитний завод М» сплачено заробітну плату, з якої виплачено Єдиний страховий внесок (грн), за жовтень, листопад, та грудень 2023 року 5485.91; 6705.00; 6705.00; за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2024 року 7200.00; 7200.00; 7200.00; 8200.00; 8200.00; 7141.76.
Додатково на картковий рахунок НОМЕР_1 ОСОБА_1 у КБ «ПриватБанк» власником ТОВ «Опитний завод М» - ОСОБА_2 сплачувалась заробітна плата без сплати ЕСВ, ПДФО, та військового збору, яка вказана у позовній заяві, по місяцях: листопад 2023 року - 8 004, 02 + 7 337, 69 грн, грудень 2023 року - 7 337, 69 + 7 686, 43 грн, січень 2024 року - 6 793, 00 грн, лютий 2024 року - 7 410, 00 грн, березень 2024 року - 6 729, 18 + 7 402, 80 грн; квітень 2024 року - 6 729, 18 + 6 665, 5 грн, травень 2024 року - 6 666, 0 + 6 375, 96 грн, червень 2024 року - 6 955, 83 грн. Тобто за червень 2024 року відповідачем не сплачено ЄСВ у сумі 1 530, 28 грн. Всі суми були підтверджені платіжними інструкціями та квитанціями ПриватБанку наданими ОСОБА_1 до позовної заяви.
Позивач наголошує на тому, що за період з червня по жовтень 2024 року відповідач вказав у бухгалтерській звітності недостовірну інформацію про те, що сплатив йому заробітну плату за вказані місяці та виплатив з цих коштів ЄСВ після його звільнення з 12 червня 2024 року, оскільки він не працював у відповідача у цей період, що підтверджено відповідачем у п. 3 наказу № 156К від 24 вересня 2024 року. Також апелянт не працював у відповідача з 24 вересня 2024 року, що підтверджено наказом відповідача № 62 від 09 жовтня 2024 року «Про витребування пояснень» та довідкою ОК-7 від 15 квітня 2025 року, що додані ним до апеляційної скарги. Заробітну плату за вказані місяці позивач не отримував, він отримав 24 вересня 2024 року виплату середньої заробітної плати через вимушений прогул за період 13 червня 2024 року - 24 вересня 2024 року, згідно з наказом № 156К від 24 вересня 2024 року, без ПДВ в сумі 21 709, 69 грн, що не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
Позивач стверджує, що виплати коштів на його картковий рахунок НОМЕР_1 у КБ «ПриватБанк» сплачувались власником ТОВ «Опитний завод М» (ЄДРПОУ 33330969) ОСОБА_2 , а саме заробітна плата без сплати ЕСВ, ПДФО та військового збору. Для підтвердження цих доводів позивач просив суд викликати як свідка ОСОБА_2 , проте суд відмовив у задоволенні цієї заяви.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги позивач вказав також, що вимоги наказу № 156К від 24 вересня 2024 року не виконав і до роботи не приступав у зв'язку з тим, що вважає наказ протиправним, оскільки він не вимагав поновлення на посаді, відповідач не сплатив компенсацію за невикористану відпустку, повний середній заробіток за час вимушеного прогулу і не сплатив ЕСВ з заробітної плати позивача за отриману заробітну плату з жовтні 2023 року по червень 2024 року на рахунок у КБ Приватбанк.
Позивач вказав також, що не погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки, норма статті 117 КЗпП України чітко робить прив'язку до факту звільнення особи, який у цій справі на цей момент відсутній. Зазначив, що після звільнення з роботи 12 червня 2024 року не працював і на даний час не працює у відповідача, з дня звільнення не отримував від відповідача заробітну плату.
Відповідач до суду не надав докази роботи позивача після 24 вересня 2024 року, докази, що підтверджують факт (такими доказами можуть бути довідки про нарахування та виплату зарплати, документи, що підтверджують допущення працівника до роботи (наприклад відмітка про проведення інструктажу про техніку безпеки), виконання трудової функції та обсягу робіт (акти виконаних робіт, інше), показання свідків, тощо.
В якості доказу суд посилається у своєму рішенні на Акт від 17 січня 2025 року, наданий Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці, в якому зафіксовано відсутність допущених порушень трудового законодавства щодо виконання вимог трудового законодавства при поновленні та сплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Згідно з вказаним актом, суд прийшов до висновку, що позивач станом на час перевірки знаходиться у трудових відносинах з відповідачем. Він вважає, що відомості, викладені в акті перевірки підлягали перевірці та оцінці на підставі наявних доказів під час розгляду справи, але перевірка, дослідження та оцінка не проводилась судом.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Опитний завод М» - адвокат Митровка Я.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін (т. 2 а.с. 82-86) .
У відповіді на відзив ОСОБА_1 заперечував доводи відповідача. Підтримав подану ним апеляційну скаргу (т. 2 а.с. 71-78).
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав скаргу і просив її задовольнити.
Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, були сповіщені судовими повістками-повідомленнями через підсистему «Електронний суд» відповідача ТОВ «Опитний завод М» та представника - адвоката Митровка Я.В. із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази (т. 2 а.с. 66-70).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ТОВ «Опитний завод М», діє на підставі Статуту затвердженого рішенням учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Опитний завод М» від 27 березня 2023 року (Нова редакція), є юридичною особою, одноосібним виконавчим органом Товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю, є Директор, який призначається Загальними зборами Учасників Товариства. Згідно з наказом № 4 від 03 березня 2016 року ОСОБА_3 є директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПИТНИЙ ЗАВОД М» з 03 березня 2016 року (т. 1 а.с. 155).
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до частини першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Наказом (розпорядження) № 14 від 05 жовтня 2023 року на підставі заяви ОСОБА_1 від 05 жовтня 2023 року, його прийнято на роботу у ТОВ «Опитний завод М» на посаду інженера з проєктно-кошторисної роботи з 06 жовтня 2023 року з окладом 6 705, 00 грн (т. 1 а.с. 40, 41).
09 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовною заявою до ТОВ «Опитний завод М» у справі № 367/9042/24, у якій вказав, що не мав наміру звільнятися і заяву про звільнення не подавав.
У зв'язку із зазначенням ОСОБА_1 у позовній заяві у цивільній справі № 367/9042/24, що ним заява про звільнення не подавалася та звільнятися такий працівник не мав наміру, з метою недопущення порушення трудових прав ОСОБА_1 ТОВ «Опитний завод М» 24 вересня 2024 року прийняв наказ № 156К від 24 вересня 2024 року, наказ (розпорядження) ТОВ «Опитний завод М» № 81К від 11 червня 2024 року про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 скасовано і поновлено останнього на посаді інженера з проєктно-кошторисної роботи у ТОВ «Опитний завод М» з 12 червня 2024 року; нараховано та виплачено йому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 червня 2024 року по 24 вересня 2024 року включно (т. 1 а.с. 36).
Статтею 116 КЗпП України, встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Застосуванню підлягає також стаття 117КЗпП України, відповідно до якої, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові суму строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Листом від 24 вересня 2024 року ОСОБА_1 за адресою його фактичного місця проживання ( АДРЕСА_1 ) за підписом директора ТОВ «Опитний завод М» Сапьолкіної Н. направлено копію вказаного наказу та довідку про нараховану та виплачену заробітну плату № 75 від 24 вересня 2024 року (т. 1 а.с. 37).
Згідно з довідкою про нараховану та виплачену заробітну плату № 75 від 24 вересня 2024 року, ТОВ «Опитний завод М» у період з 13 червня 2024 року по 24 вересня 2024 року всього виплачено ОСОБА_1 заробітну плату (з урахуванням середнього заробітку за час вимушеного прогулу у кількості 74 днів) у розмірі 26 968, 56 грн (т. 1 а.с. 38).
Додатково у довідці надано інформацію щодо утримання податків та зборів з 06 жовтня 2023 року по 24 вересня 2024 року, що також підтверджується платіжною інструкцією № 1664 від 24 вересня 2024 року про перерахування ТОВ «Опитний завод М» на банківську картку ОСОБА_1 виплати середньої заробітної плати через вимушений прогул за період з 13 червня 2024 року по 24 вересня 2024 року, згідно з наказом № 156К від 24 червня 2024 року без ПДВ у розмірі 21 709, 69 грн (т. 1 а.с. 39).
Актом від 17 січня 2025 року, складеним головними державними інспекторами з питань праці Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці Джумеля М.І., Хланта І.Ю., встановлено відсутність порушень вимог трудового законодавства (т. 1 а.с. 148-158).
Також, в акті від 17 січня 2025 року встановлено, що у зв'язку із змінами в організації праці та, керуючись частиною другою ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» ТОВ «Опитний завод М» 24 вересня 2024 року прийняв наказ № 61, згідно з яким визначено робоче місце інженера з проєктно-кошторисної роботи ТОВ «Опитний завод М» ОСОБА_1 в адміністрації за адресою: місто Київ, площа Солом'янська, 2, вказана зміна істотних умов праці застосовується з наступного дня після ознайомлення ОСОБА_1 із цим наказом або вручення копії наказу засобами поштового чи електронного зв'язку.
Як вбачається з акту від 17 січня 2025 року, під час перевірки встановлено, що копію наказу № 61 від 24 вересня 2024 року ОСОБА_1 надіслано поштовим зв'язком з оголошеною цінністю 26 вересня 2024 року. Про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 повідомлено у встановлені законодавством строки відповідно до частини другої ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Станом на час перевірки, ОСОБА_1 знаходиться у трудових відносинах з ТОВ «Опитний завод М» (т. 1 а.с. 156).
Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач ТОВ «Опитний завод М» як роботодавець скасував наказ (розпорядження) № 81K від 11 червня 2024 року про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 , поновив його на посаді інженера з проєктно-кошторисної роботи у ТОВ «Опитний завод М» з 12 червня 2024 року, нарахував та виплатив йому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 червня 2024 року по 24 вересня 2024 року включно, виявивши, що останній не подавав заяву про звільнення і не мав такого наміру (т. 1 а.с. 36).
Позивач наполягає, що у трудових відносинах з відповідачем не перебуває з 24 вересня 2024 року, однак таке твердження спростовується тим, що відповідач поновивши позивача на посаді, виплатив йому суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу і надалі нараховував заробітну плату, зокрема за жовтень 2024 року, що підтверджується відповідними довідками від 24 вересня 2024 року № 75 та від 21 лютого 2025 року № 148, що містяться у матеріалах справи та актом від 17 січня 2025 року Держпраці (т. 1 а.с. 36-39, 148-158, 160).
Наказ від 24 вересня 2024 року № 156K про скасування наказу та про поновлення на роботі ОСОБА_1 не оспорювався.
Відповідно колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком міського суду про відсутність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки положення статті 117 КЗпП України передбачають стягнення у разі звільнення працівника, що у досліджуваний період часу відсутнє.
Позивач стверджує в апеляційній скарзі, що відповідач не сплатив до Пенсійного фонду України суми єдиного страхового внеску із заробітної плати позивача, посилаючись на те, що частина заробітної плати йому виплачувалася на його банківський рахунок НОМЕР_1 у КБ «ПриватБанк» власником ТОВ «Опитний завод М» (ЄДРПОУ 33330969) ОСОБА_2 без сплати ЕСВ, ПДФО та військового збору.
Відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 за №2464-VI (надалі по тексту також Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є роботодавці.
У розумінні п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» для роботодавців базою для нарахування єдиного внеску є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці» та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Статтею 7 Закону №2464-VI визначено базу нарахування єдиного внеску.
Так, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI).
З матеріалів справи встановлено, а саме з копій платіжних інструкцій від 01 листопада 2023 року на суму 8 004, 02 грн, 16 листопада 2023 року на суму 7 337, 69 грн, 07 грудня 2023 року на суму 7 337, 69 грн, 21 грудня 2023 року на суму 7 686, 43 грн, 16 січня 2024 року на суму 6 827, 14 грн, 01 лютого 2024 року - 7 447, 24 грн, долучених позивачем до позовної заяви, що грошові кошти позивачеві перераховувалися ОСОБА_2 як фізичною особою, а не як фізичною особою-підприємцем (т. 1 а.с. 14-19).
У відповіді на відзив позивач також посилається на перекази грошових коштів на його картку в АТ «Райффайзен Банк» директором ТОВ «Опитний завод М» ОСОБА_2 15 березня 2024 року на суму 6 729, 18 грн, 17 березня 2024 року на суму 7 402, 80 грн, 03 квітня 2024 року на суму 7 629, 18 грн, 18 квітня 2024 року - 6 665, 60 грн, 19 травня 2024 року - 6 375, 96 грн, 02 травня 2024 року - 6 666, 00 грн, однак долучені в якості доказів скріншоти екрану телефону не є неналежним підтвердженням таких операцій і не містять обов'язкових реквізитів платіжних документів, зокрема, інформації про платника, отримувача і призначення платежу (т. 1 а.с. 47-53).
Також колегія судів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність у ОСОБА_2 статусу фізичної особи - підприємця не підтверджує того факту, що отримані позивачем грошові кошти шляхом переказів на банківський рахунок від такої особи, відносяться до заробітної плати, яку нараховував та сплатив відповідач ТОВ «Опитний завод М».
Відповідач та ФОП ОСОБА_2 є окремими суб'єктами господарювання, а отже й окремими платниками податків. Твердження позивача про одну адресу місцезнаходження відповідача та ФОП ОСОБА_2 не спростовують цього факту.
Також, як встановлено судом, наведені позивачем розрахунки розміру ЄСВ враховують суми доходу, які були отримані від інших осіб, доказів на підтвердження того, що такі доходи позивача були саме заробітною платою, матеріали справи не містять.
Отже, доказів на підтвердження того, що відповідач не у повному обсязі сплатив суми єдиного соціального внеску за періоди червня-вересня 2024 з урахуванням встановленого позивачу розміру заробітної плати, суду не надано.
Врахувавши зазначене, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними доводи апелянта про протиправну бездіяльність відповідача ТОВ «Опитний завод М», зокрема, у не виплаті йому заробітної плати та не сплаті єдиного соціального внеску, податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ухваливши рішення у справі, суд першої інстанції врахував норми матеріального права, які підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися у сторін, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю, оскільки позивач не надав доказів протиправності дій відповідача.
На підставі ст. 141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати мають бути віднесені на його рахунок.
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 05 вересня2025 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов