вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" серпня 2025 р. Справа№ 910/15600/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Тарасенко К.В.
Тищенко А.І.
за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.
за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 28.08.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 28.02.2025
у справі №910/15600/24 (суддя Т.Ю. Трофименко)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про зобов'язання вчинити дії,
Короткий зміст позовних вимог
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Грейнсвард» до Акціонерного товариства “Українська залізниця» про зобов'язання внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю “Грейнсвард» № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 40 336,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано відсутністю у відповідача правових підстав для нарахування позивачу збору за зберігання вантажів при накопиченні маршрутного поїзда № 113002.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2025 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Зобов'язано Акціонерне товариство “Українська залізниця» внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю “Грейнсвард» № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 40 336,80 грн.
Стягнуто з Акціонерного товариства “Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Грейнсвард» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд дійшов висновку, що у період накопичення вагонів маршрутного поїзда у відповідача не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, приймаючи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов Додатку 1-4 і ці правовідносини були предметом окремої, належним чином сплаченої Товариством спеціальної послуги. З огляду на те, що відповідачем безпідставно списана сума грошових коштів з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами спору договору, на підставі пункту 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні застосовані бути не можуть, суд дійшов висновку, що позовна вимога про відновлення на особовому рахунку коштів у розмірі 40 336,80 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 28.02.2025 у справі №910/15600/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено місцевим судом з неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому скаржник стверджує, що:
- судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (Сінельник В.І.) підписано без зауважень накопичувальну картку №16010022 від 16.01.2022;
- позивачем пропущено спеціальний строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду.
Узагальнені доводи та заперечення позивача
24.03.2025 через підсистему “Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
У відзиві позивач наголосив, що у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування Товариству збору за зберігання вантажів при накопиченні маршрутного поїзда № 113002, а тому кошти у розмірі 40 336,80 грн набуті Залізницею без достатньої правової підстави.
Також позивач зазначив, що попередній орієнтовний розмір понесених судових витрат на правничу допомогу у зв'язку з апеляційним розглядом справи складає 6 000,00 грн.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2025 апеляційну скаргу у справі №910/15600/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2025 у справі №910/15600/24. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Витребувано матеріали справи №910/15600/24 з Господарського суду міста Києва.
07.04.2025 матеріали справи №910/15600/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
14.04.2025 через підсистему “Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про розподіл судових витрат.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025, у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/15600/24.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 19.05.2025, справу №910/15600/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Кравчук Г.А., Тищенко А.І.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2025, у зв'язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/15600/24.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 18.06.2025, справу №910/15600/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Тарасенко К.В., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2025 повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 17.07.2025.
24.06.2025 через підсистему “Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції.
Розгляд справи відкладено на 28.08.2025.
У судовому засіданні 28.08.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників сторін
У судове засідання 28.08.2025 з'явились представники позивача та відповідача, які надали свої пояснення.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення від 28.02.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
06.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Грейнсвард» (надалі - Товариство, позивач, замовник) та Акціонерним товариством “Українська залізниця» (надалі - Залізниця, відповідач, перевізник) укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №43-41564379/2020-001 (надалі - Договір) шляхом прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укласти публічний договір, що підтверджується Повідомленням про укладення Договору, згідно з яким позивачу присвоєно коди відправника/одержувача: 8104 та платника - 2829531 та відкрито особовий рахунок з ідентичним номером, які повинні використовуватись виключно для перевезення вантажів в межах Договору між сторонами. При цьому, код платника використовується для ідентифікації договірних відносин як номер Договору.
28.10.2021 Залізницею оприлюднено нову редакцію Договору, яку введено в дію з 01.11.2021.
Згідно з п. 1.1. Договору предметом цього Договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (надалі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні Договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за використання (користування) вагона Перевізника не є орендною платою.
Договір є публічним, за яким перевізник бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться (п. 1.5. Договору).
Умовами п. 1.3. Договору передбачено, що маршрутна відправка - партія вантажу за однією накладною, яка відповідає ваговій нормі та/або кількості вагонів у поїзді, що встановлені перевізником; маршрутний поїзд - вантажний поїзд, одночасно пред'явлений до перевезення замовником, який відповідає установленій перевізником масі та/або довжині та прямує без переробки на одну станцію призначення/вихідну станцію. Маршрутний поїзд може бути оформлений одним або декількома перевізними документами; первинні документи - документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, зокрема: перевізні документи, зведена відомість, накопичувальна картка, відомість плати за користування вагонами та контейнерами, подавання, забирання вагонів та маневрову роботи інші; послуги, пов'язані з організацією та здійсненням перевезення вантажів - послуги, що надаються перевізником замовнику згідно з Договором (додатків до нього), у т.ч. на підставі окремої заявки замовника.
Пунктом 1.4. Договору визначено, що надання послуг за Договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
Відповідно до п. 2.1. Договору, обов'язки замовника, становлять, зокрема: сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за Договором з сум внесеної передоплати за кодом платника (п. 2.1.4.); відшкодовувати перевізнику витрати, пов'язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника (п. 2.1.5.); у строки, встановлені розд. 4 Договору, підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості. Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу замовника - підписувати та надавати перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої його вимоги (п. 2.1.7.).
Умовами п. 2.3. Договору передбачено обов'язки перевізника, зокрема: приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у власних вагонах (контейнерах) перевізника, надавати власні вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації розміщеної у Системі планування перевезень, надавати додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатках до Договору та Збірнику тарифів (п. 2.3.2.); складати документи, передбачені п.п. 1.3., 1.4. та розд. 4 Договору, щодо нарахування сум платежів (п. 2.3.5.).
Відповідно до п. 3.1. Договору, розмір провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах Замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника Тарифів.
Умовами п. 3.4. Договору передбачено, що замовник зобов'язаний сплачувати у визначеному Договором розмірі плату за користування власними вагонами перевізника: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих замовнику на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від перевізника (далі - плата за користування власними вагонами відповідача).
Оплата послуг здійснюється на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний в розд. 14 Договору (п. 4.2. Договору).
Відповідно до п. 4.5. Договору щодобово, упродовж періоду виконання Договору, перевізник надає замовнику переліки перевізних документів в електронному вигляді (далі - щодобові переліки перевізних документів), які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання Договору за звітну добу.
Згідно з п. 13 Договору невід'ємною його частиною є додатки до Договору, зокрема, Додаток 1-4 “Умови накопичення вагонів».
У відповідності до п. 13.1. Договору, у випадках, якщо додатками до Договору визначені умови інші ніж в основному тексті Договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту Договору.
Так, положеннями Додатку 1-4 “Умови накопичення вагонів» до Договору (надалі - Додаток 1-4) (п. 1) встановлено, що на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів перевізника та/або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними або контейнерними проїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів).
Станціями накопичення можуть бути станції відправлення та /або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення (п. 2 Додатку 1-4).
Відповідно до п. 5 Додатку 1-4 на станціях накопичення на шляху прямування перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення.
Початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі замовником вагонів перевізнику (п. 6 Додатку 1-4).
Згідно з п. 7 Додатку 1-4, часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагону перевізником.
Час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23 (п. 8 Додатку 1-4).
Відповідно до п. 9 Додатку 1-4, за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує: плату за вільним тарифом “Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1.); за затримку вагонів замовника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (п. 9.2.); за затримку власних вагонів перевізника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4. Договору (п. 9.3.). Плата за маневрову роботу під час надання послуг з накопичення замовнику не нараховується.
Нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника замовника, яким замовлено надання такої послуги (п. 10 Додатку 1-4).
Так, на виконання умов Договору позивачем відвантажено, а відповідачем прийнято до перевезення 50 вагонів у складі одного маршрутного поїзда № 113002 зі станції Хмільник Південно-Західної залізниці на станцію Чорноморська (експ. Для ОПЗ) Одеської залізниці із вантажем (зерно кукурудзи), що підтверджується зокрема графами 7, 19 та 29 перевізного документа № 33509761 та Відомістю вагонів до нього.
За час накопичення маршрутного поїзда № 113002 станцією Хмільник Південно-Західної залізниці нараховано:
- плату за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу у розмірі 9 131,23 грн з ПДВ, що підтверджується Накопичувальною карткою № 26010033 та Переліком № 20220127;
- збір за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 40 336,80 грн з ПДВ, що підтверджується Накопичувальною карткою № 16010022 та Переліком № 20220119;
- плату за користування вагонами у розмірі 217 758,00 грн з ПДВ, що підтверджується Відомістю № 01120001 та Переліком № 20211130.
Звертаючись з даним позовом, позивач вказує про безпідставність списання з особового рахунку Товариства коштів у сумі 40 336,80 грн з ПДВ як збору за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу, а тому вказана сума коштів підлягає поверненню позивачу шляхом її відображення на особовому рахунку.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на відсутність підстав для повернення позивачу стягнутої суми за зберігання вантажу у вагонах. Окрім цього, відповідач зазначає, що до даних правовідносин застосовується спеціальний строк позовної давності, який сплив 19.04.2023, у зв'язку з чим відповідач просить застосувати наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивач, в свою чергу, щодо заяви відповідача про застосування позовної давності заперечив, вказуючи, що списання Залізницею з особового рахунку позивача коштів в розмірі 40 336,80 грн як збору за зберігання вантажу відбулось у зв'язку з Договором, однак не на його виконання, а відтак даний позов не може визначатись як такий, що випливає із перевезення, у зв'язку з чим встановлені статтями 134, 136 Статуту залізниць України та частинами 1-4 ст. 315 ГК України спеціальні строки позовної давності до таких вимог не застосовуються. За доводами позивача до позовних вимог має застосовуватись загальний трирічний строк позовної давності, який Товариством не порушено.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані сторонами пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 ЦК України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ст. 902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вище встановлено судом, відповідно до Накопичувальної картки № 16010022 та Переліку № 20220119 відповідачем здійснено нарахування збору за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 40 336,80 грн з ПДВ.
Пунктом 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зокрема, визначено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).
Положеннями п. 9 Правил зберігання вантажів, зокрема, передбачено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми.
Водночас оформлення/не оформлення окремої накладної на кожну групу вагонів з маршрутного потягу, або одного документа на весь маршрутний потяг ніяк не впливає на відправлення маршрутного потягу до моменту формування (накопичення) складу в 50 вагонів з вантажем.
Відтак, зважаючи на вимоги пунктів 8 та 9 Правил № 644, нарахування збору за зберігання вантажу на коліях загального користування відбувається у разі наявності вини відправника у затримці та у разі, коли простій відбувся в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі з причин, не залежних від залізниці).
Однак, суд першої інстанції вірно зазначив, що затримка вагонів при їх накопиченні з метою формування маршрутного поїзда у 50 вагонів не може кваліфікуватись як “матеріальна відповідальність», оскільки Договір містить спеціальні умови, які відносяться до “окремих послуг», зокрема, Додаток № 1-4 до Договору “Умови накопичення вагонів», який є його невід'ємною частиною.
З урахуванням приписів Додатку №1-4 до Договору та положень самого договору, у спірних правовідносинах мета замовлення позивачем спеціальної послуги полягала саме в накопиченні вагонів для формування маршрутного поїзда в 50 вагонів. Відтак, процедура накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда, на що відповідач надав свою згоду шляхом укладання з позивачем договору.
Таким чином, відповідач, як перевізник, надав позивачу, як замовнику, згідно умов Договору послугу з накопичення вагонів, за попередньо погодженим планом, який мав ознаку “маршрутний» та за попередньою заявкою, без отримання якої замовник не спроможний сформувати маршрутний поїзд.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 01.02.2024 в справі № 915/305/22 та від 09.04.2024 в справі № 915/5/23.
У свою чергу, зважаючи на умови Додатку 1-4 до Договору (п. 8), в актах загальної форми ГУ-23 фіксується лише час перебування вагонів на коліях загального користування, за який сплачується відповідний тариф, визначений цим Додатком.
За наведеного вище, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку, що у період накопичення вагонів маршрутного поїзда у відповідача не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, приймаючи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов Додатку 1-4 і ці правовідносини були предметом окремої, належним чином сплаченої Товариством спеціальної послуги.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 ЦК України “Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.
При цьому, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України та абзацу 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з пунктом 7.4 Договору належним способом захисту в судовому порядку прав та інтересів замовника щодо відображення перевізником в особовому рахунку використання товариства коштів (провізних платежів, неустойки, відшкодування збитків, інших), є відновлення становища, яке існувало до їх порушення - внесення відповідних змін до особового рахунку позивача про зарахування коштів на нього.
З огляду на те, що судоми першої інстанції правильно встановлено безпідставність списання відповідачем суми грошових коштів з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами спору договору, на підставі пункту 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні застосовані бути не можуть, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард".
Щодо доводів апелянта, наведених в апеляційній скарзі про застосування строків позовної даності, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 315 ГК України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів. Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п'яти днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. Для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Водночас у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (аналогічний висновок наведений Верховним Судом України у постанові від 02.10.2013 у справі №6-88цс13).
Набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень ст. 1212 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі №916/707/21).
Отже, застосування норм ст. 315 ГК України (позовів, що випливає з договору перевезення вантажу) та положень глави 83 ЦК України (набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави), зокрема ст. 1212 ЦК України (збагачення за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином) одночасно не можливо.
Оскільки спірні грошові кошти фактично були списані не на виконання умов Договору, позов у даній справі не може бути визнаний як такий, що випливає з перевезення, а тому встановлені ст. ст. 134, 136 Статуту залізниць України, ч. 1-4 ст. 315 ГК України спеціальні строки позовної давності до таких вимог не застосовуються, позов поданий в порядку приписів ст. 1212 ЦК України до яких застосовується загальний трьохрічний строк позовної давності, який Товариством не пропущений, про що обгрунтовано виснував і місцевий господарський суд.
До того ж, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Президент України своїм Указом від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» ввів воєнний стан в Україні з 24.02.2022.
У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався.
Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до Цивільного кодексу України щодо строків позовної давності. Зокрема, розділ “Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, який передбачає, що на період дії воєнного і надзвичайного стану продовжуються загальні і спеціальні строки позовної давності установлені статтями 257-259 ЦК України.
Отже, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 ЦК України продовжуються на строк його дії.
З огляду на викладене позивач звернувся до суду з позовною заявою в межах строку позовної давності, доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інстанції строків позовної давності не знайшли свого підтвердження.
Доводи скаржника про те, що ним правомірно нараховано позивачу збір за зберігання вантажу у зв'язку із чим 16.01.2022 сформовано накопичувальну накладну №16010022, яку підписав представник позивача без зауважень та заперечень, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки згідно з п. п. 2.1.7 договору замовник зобов'язаний підписувати не пізніше двох робочих днів від дати надання послуг, зокрема, накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92. Тобто, підписання накопичувальної картки лише підтверджує, що затримка вагонів під час накопичення останніх відбулася для формування маршрутного поїзду. Такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами договору, який передбачає надання спеціальних послуг в додатку № 1-4 до нього.
В даному випадку, підписання позивачем накопичувальної картки не може позбавити його права на судовий захист при наявності порушеного права та не свідчить про суперечливу поведінку останнього.
Решта викладених в апеляційній скарзі аргументів не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони зводяться виключно до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця".
Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 28.02.2025 відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат, а витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2025 у справі №910/15600/24 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Українська залізниця".
Матеріали справи №910/15600/24 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 02.09.2025
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді К.В. Тарасенко
А.І. Тищенко