вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи 362/6161/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/13409/2025Головуючий у суді першої інстанції - Мартинцова І.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
28 серпня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
секретар Цалко Д.М.,
за участю:
позивачки ОСОБА_1 ,
представника позивачки ОСОБА_2 ,
представника відповідача Гері О.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Герею Олегом Юрійовичем, на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Васильківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 , згідно з яким просила:
- встановити факт спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства, бюджету ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в період часу з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1;
- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вказаної квартири.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що з 1999 року позивачка почала проживати разом з померлим ОСОБА_4 однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_2 (право власності на нерухоме майно належить позивачці).
Відносини між позивачкою та ОСОБА_4 мали характер сімейних, адже у позивачки та померлого були взаємні права та обов'язки як подружжя, вони вели спільне господарство, підтримували у належному стані нерухоме майно, мали спільний сімейний бюджет, спільно купували речі, продукти харчування.
30.11.2007 за спільні кошти позивачки та померлого, як подружжя, була придбана квартира АДРЕСА_1 , а тому остання належить на праві спільної сумісної власності колишньому подружжю, де частки дружини та чоловіка є рівними та становлять по 1/2 кожного. Похорон та поминальні обряди здійснено позивачкою.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12.06.2025 позов задоволено. Встановлено факт, що має юридичне значення, проживання однією сім'єю як чоловік і дружина без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 01.01.2004 по день смерті останнього.
Визнано об'єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у рівних частках квартиру АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного майна колишнього подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4613 грн. 20 коп. (а.с. 169-178).
В апеляційній скарзі відповідачка, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що строк позовної давності для подання позову про визнання права на частку у спільному майні подружжя сплинув ще у 2010 році, а позивачка звернулася до суду лише 2024 році, не надавши, при цьому, жодних доказів поважності причин пропуску строку.
Зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що позивачкою не було надано жодних доказів того, що вона вносила кошти на купівлю спірної квартири. Натомість, наявність квитанцій за період 2023 - 2024 років та фотокарток без позначок дат не підтверджують факт набуття права власності на майно в момент його придбання у 2007 році і не можуть однозначно підтвердити тривале спільне проживання саме у період придбання квартири.
Також, вважає, що суд безпідставно взяв до уваги показання свідків позивачки, оскільки останні є її сусідками або подругами, підтверджують лише факт спільного відпочинку та не можуть підтвердити факт спільної участі у придбанні квартири. Натомість, вказує, що свідок ОСОБА_4 , хоча і має родинний інтерес, але є єдиним, хто мав фактичну інформацію про джерело коштів на придбання квартири, а його показання суд проігнорував без належного мотивування (а.с. 182-186).
У судовому засіданні представник відповідачки підтримавапеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.
Позивачка та її представник у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 05.03.2024.
За життя відповідно до договору купівлі-продажу від 30.11.2007 за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
18.03.2024 за заявою ОСОБА_1 . Першою васильківською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу № 43/2024 після смерті ОСОБА_4
30.08.2024 державним нотаріусом Першої васильківської державної нотаріальної контори прийнято постанову про № 874/02-14 про відмову у вчиненні нотаріальних дій, якою позивачці - ОСОБА_1 відмовлено в оформленні спадкового майна за законом, у зв'язку із відсутністю встановленого факту проживання однією сім'єю та наявність спадкоємця першої черги, який усуває її від спадкування.
Згідно з копією спадкової справи № 43/2024 після смерті ОСОБА_4 , яка міститься в матеріалах справи, спадкоємцем першої черги є матір померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_3 (відповідачка у справі), яка також звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
У справі, що переглядається, позивачка, при зверненні до суду посилалася на те, що з 01.01.2004 до 28.02.2024 вона проживала разом з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю без реєстрації шлюбу та, відповідно, між сторонами склалися фактичні шлюбні відносини, вони проживали в одному помешканні та вели спільне господарство, в інших зареєстрованих шлюбах не перебували, а за час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу набули у власність майно, яке зокрема є предметом спору та було оформлене на ОСОБА_4 .
Так, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до довідки Васильківської міської ради ОСОБА_5 від 04.04.2024 у період часу з 1999 року по 28.02.2024 разом із ОСОБА_1 проживав та вів спільне господарство за адресою: АДРЕСА_2 , її цивільний чоловік ОСОБА_4 . ОСОБА_1 поховала ОСОБА_4 за власний рахунок 01.03.2024.
Відповідно до копій платіжних чеків за період 2023-2024 років вбачається, що позивачка оплачувала комунальні послуги за утримання нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_3 .
На підтвердження спільного проживання з померлим суду першої інстанції були надані квитанцій про оплату комунальних послуг за спірну квартиру, починаючи з 2019 року, де платником значиться ОСОБА_4 , однак оригінали зберігаються у позивачки.
Також, судом першої інстанції було досліджено ряд поданих позивачкою копій фотокарток зі спільного відпочинку та спільної присутності позивачки із померлим ОСОБА_4 у певних місцях: на відпочинку, біля громадських місць, на святкуванні.
Крім того, судом першої інстанції в якості свідків були допитані ОСОБА_6 (сусідка позивачки), ОСОБА_7 (сусідка позивачки), ОСОБА_8 (подруга позивачки), показаннями яких підтверджується факт проживання позивачки разом із померлим ОСОБА_4 однією сім'єю без шлюбу у заявлений в позові період.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив із їх законності, обґрунтованості та доведеності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Так, частиною 2 статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 № 5рп/99 установлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно із частиною 1 статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).
Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.
До прав та обов'язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв.
При цьому, має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Наведені вище правові висновки узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №127/11013/17, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц, від 31 серпня 2022 року у справі № 712/11298/20, від 29 листопада 2023 року у справі № 756/3889/20.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.
В контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх слід також відзначити, що згідно усталеної судової практики самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанови Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16-ц, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20).
Для визнання осіб такими, що проживають однією сім'єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі № 441/1811/20.
У свою чергу, правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу є встановлення належності їм майна, набутого у власність у цей період, на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до частини 1статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц звернуто увагу на те, що на майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків. Особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Аналогічні по суті висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 544/1274/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17, від 15 листопада 2023 року у справі № 937/8424/20, від 12 жовтня 2023 року у справі № 308/1213/19, від 05 червня 2024 року у справі № 757/19682/18-ц, провадження № 61-4627 св 24.
За змістом положень статті 74 СК України, у разі пред'явлення позову про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, позивач повинен довести початок і кінець такого проживання, а також набуття в цей період спірного майна. Обставини проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, існування між ними відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, а також набуття ними спільного майна у цей період має бути підтверджено належними і допустимими доказами.
З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити як обсяг спільного нажитого майна і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільного побуту; взаємних прав та обов'язків (статті 3, 74 СК України).
При застосуванні статті 74 СК України важливо врахувати, щоб особи не перебували у будь-якому іншому шлюбі на цей час, а також, що між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 2, 3 частини 1статті 57 СК України).
Такий же підхід має бути застосований і до жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Презумпція спільності права власності в силу положень статті 74 СК України поширюється й на майно, придбане в період проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Отже, законодавством передбачено рівнозначну презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна та майна, придбаного жінкою та чоловіком, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, до спільної сумісної власності.
Це означає, що якщо майно придбано подружжям під час шлюбу чи жінкою та чоловіком в період проживання однією сім'єю, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя чи ту особу, яка заперечує проти належності майна до об'єктів спільної сумісної власності подружжя чи осіб, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Подібні висновки щодо презумпції належності майна, придбаного в період шлюбу, до спільної сумісної власності подружжя та щодо розподілу тягаря доказування на спростування цієї презумпції викладено в постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 646/6271/16-ц (провадження № 61-34723св18), від 07 грудня 2023 року у справі № 442/3741/21 (провадження № 61-1292св23), від 28 серпня 2024року у справі № 334/2000/21 (провадження № 61-3584св24).
Згідно з частиною 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Презумпція спільності права власності на майно подружжя поширюється і на спадкові правовідносини. За загальним правилом частка в спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив спадкодавця, становить 1/2 майна, підлягає виділу та не входить до складу спадщини і не включається до спадкового майна після смерті іншого з подружжя.
Разом з тим, відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
СК України не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду під час їх оцінки.
З урахуванням вищенаведених положень законодавства, а також враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що позивачкою надано відповідні докази на підтвердження факту проживання та ведення спільного господарства з померлим.
З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що досліджені письмові докази у сукупності з показаннями свідків доводять факт ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, і свідчать про те, що між сторонами склались та мали місце протягом періоду з 01.01.2004 по 28.02.2024 усталені стосунки, які притаманні подружжю, у зв'язку з чим обґрунтовано вважав доведеним факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
При цьому, враховуючи, що на час придбання спірної квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім'єю, а відповідачка не довела, що спірне майно придбавалося за особисті кошти померлого ОСОБА_4 , суд першої інстанцій також дійшов обґрунтованого висновку, що вказана квартира є спільною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а тому позивачці належить 1/2 частина зазначеного нерухомого майна.
Натомість, відповідачка, як заперечуючи факт спільного проживання позивачки та її померлого сина ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, так і вказуючи, що квартира була придбана ОСОБА_4 у тому числі за кошти, запозичені у рідного брата, жодних належних та допустимих доказів на спростування доводів позовної заяви та долучених до неї доказів не навела, обмежившись лише посиланням на недостатність доказів, наданих позивачкою на підтвердження своїх позовних вимог.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги показання свідків позивачки, які мають зацікавленість у розгляді даної справи, оскільки є її подругами та сусідками, колегія суддів відхиляє, адже вирішення даної справи жодним чином не вплине на їх права та обов'язки.
У свою чергу, суд першої інстанції обгрунтовано не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_4 , оскільки останні не узгоджуються з матеріалами справи в їх сукупності та суперечать їм. Також, як вірно зазначив суд першої інстанції, вказаний свідок може мати особистий інтерес у даній справі, адже є єдиним сином відповідачки та єдиним її спадкоємцем.
Посилання апелянта на пропуск позивачкою строків позовної давності для звернення до суду з даним позовом також є безпідставними, адже у позивачки виникло право на звернення до суду з даним позовом лише після отримання нею 30.08.2024 постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії і саме лише 30.08.2024 позивачка довідалася про порушення її права. Тобто, виходячи з наведеного, до 30.08.2024 у позивачки не було підстав для звернення з позовом до суду, оскільки її право ніким не заперечувалося та не оспорювалося.
З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності оскаржуваного рішення не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість ухваленого судом рішення.
Крім цього, наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його запереченнями щодо позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав грунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.
Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення спрямоване на ефективний захист порушених прав позивачки.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, а також те, що при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Також слід зазначити, що у зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені відповідачкою судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Герею Олегом Юрійовичем, - залишити без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 02 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова