03 вересня 2025 рокум. Ужгород№ 260/3424/25
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в особі представника Вакула Юрія Ігоровича ( АДРЕСА_2 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (Відділ державного нагляду (контролю) у Закарпатській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про скасування постанов, -
06 травня 2025 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , через уповноваженого представника Вакула Юрія Ігоровича, звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті (Відділ державного нагляду (контролю) у Закарпатській області), якою просить визнати протиправними та скасувати: постанову відповідача щодо позивача від 16 січня 2025 року №ПШ044102 про накладення штрафу в сумі 17000 гривень, постанову відповідача щодо позивача від 06 березня 2025 року №ПШ044240 про накладення штрафу в сумі 17000 гривень.
19 травня 2025 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
19 червня 2025 року ухвалою суду залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1
11 серпня 2025 року ухвалою суду витребувано від Державної служби України з безпеки на транспорті (Відділ державного нагляду (контролю) у Закарпатській області) копію відеофіксації посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті проведення рейдової перевірки транспортного засобу IVECO, Номерний знак НОМЕР_3 , що належить ФОП ОСОБА_1 .
22 серпня 2025 року відповідачем надано суду копії відеофіксації посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті проведення рейдової перевірки.
1. Позиції сторін.
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у обох випадках відповідач з незрозумілих причин і підстав необґрунтовано виходив фактично лише з припущення, що перевізником є ФОП ОСОБА_1 - не навівши (ані в акті ані в оскаржуваних рішеннях), ані в першому, ані в другому випадках аргументів, та не долучивши жодних доказів того, що саме позивач виступає в ролі автомобільного перевізника. Лише стверджувана відповідачем (у складених останнім актах) сама-по собі належність транспортного засобу на праві власності позивачу (що не відповідає дійсності - оскільки вказані автомобілі не належать ФОП ОСОБА_3 ) - аж ніяк не є свідченням того, що автомобільним перевізником виступає саме позивач. Згідно чинного законодавства (стаття 63.3 Податкового кодексу України) яке регулює господарську діяльність, в тому числі й фізичних осіб - підприємців, передбачено, у разі використання того чи іншого майна у господарській діяльності, подання спеціальної фірми звітності - форми 20-ОПП, якою суб'єкт господарювання доводить до відома держави, які саме об'єкти ним використовуються в господарській діяльності. Жодна обставина, особливо в умовах відсутності у відповідача документів, які б підтверджували трудові відносини між водіями та позивачем або ж належність останньому вантажів, не перешкоджала відповідачу (який представляє державу Україна) скористатись наявними у розпорядженні держави (відповідних реєстрах, дані у яких формуються на підставі поданої позивачем звітності за формою 20-ОПП) відомостями про те, які транспортні засоби використовуються позивачем у підприємницькій діяльності та встановити, що конкретні автомобілі не використовувались ФОП ОСОБА_1
05 червня 2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просять суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування зазначають, що при перевірці виявлено, що автомобіль обладнаний тахографом. Крім того, наданий договір оренди не змінює відповідальності власника за результатом рейдової перевірки, оскільки водієм в момент перевірки такого надано не було. Цим договором також не підтверджено, чи здійснювалося перевезення особою з якою укладено договір оренди, бо у водія ОСОБА_4 не було товарно-транспортної накладної на вантаж із визначенням перевізника, а тільки видаткова накладна. Форма видаткової накладної, яка знаходиться в матеріалах справи відповідача, не може замінювати товарно-транспортну накладну, до якої встановлені вимоги щодо оформлення (ст. 48 Закону України про автомобільний транспорт»), оскільки не містить мінімально необхідної інформації про здійснюване перевезення. У видатковій накладній міститься лише інформація про товар та одержувача товару. Таким чином, єдиним доказом, який позивач в особі представника вважає доказовим при встановленні перевізника, був договір оренди транспортного засобу між власником та орендарем. Але, за відсутності товарно-транспортної накладної та виявлення цього договору при поданні позову до суду, на думку відповідача, такий доказ не є обґрунтованим.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
2. Обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що на підставі графіку проведення рейдових перевірок Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області у період з 02 по 08 грудня 2024 року посадовим особам відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті видано направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 02 грудня 2024 року №НР001797, (а.с. 19-20).
Під час цієї перевірки, 03 грудня 2024 року о 11:05 год було зупинено транспортний засіб марки «IVECO» (номерний знак НОМЕР_4 ) під керуванням водія ОСОБА_4 , що належить ОСОБА_1 на праві власності.
Ураховуючи те, що водій не надав старшому державному інспектору товарно-транспортну накладну або інший визначений законодавством документ на вантаж, протокол перевірки та адаптації тахографа, Відділом державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № АР073042, яким зафіксовано порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», (а.с. 20, зворот).
Указаний акт № АР073042 містить запис про ознайомлення водія з його змістом та про те, що він отримав його копію.
30 грудня 2024 року Відділ державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті повідомив ОСОБА_1 листом № 117266/27/24-24, що розгляд справи про порушення виявлені під час рейдової перевірки (акт № АР073042) відбудеться 16 січня 2025 року о 09:30, (а.с. 68).
Даний лист отримано ОСОБА_1 18 січня 2025 року, (а.с. 71-72).
16 січня 2025 року за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в.о. начальником відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області винесено постанову №ПШ044102 про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу сумі 17 000,00 грн, передбаченого абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», (а.с. 24).
Підставою такого рішення у постанові №ПШ044102 указано, що позивачем допущено порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»».
03 лютого 2025 року на підставі графіку проведення рейдових перевірок Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області посадовим особам відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті видано направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №НР001808, (а.с. 77).
Під час цієї перевірки, 07 лютого 2025 року о 12: 50 год було зупинено транспортний засіб марки «IVECO» (номерний знак НОМЕР_3 ) під керуванням водія ОСОБА_5 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, (а.с. 73).
Ураховуючи те, що водій не надав старшому державному інспектору протоколу перевірки та адаптації тахографа, Відділом державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № АР073212, яким зафіксовано порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», (а.с. 73).
Указаний акт № АР073212 містить запис про ознайомлення водія з його змістом та від підпису відмовився.
18 лютого 2025 року Відділ державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті повідомив ОСОБА_1 листом № 15778/27/24-25, що розгляд справи про порушення виявлені під час рейдової перевірки (акт № АР073212) відбудеться 06 березня 2025 року о 09:30, (а.с. 76).
Даний лист отримано ОСОБА_1 21 лютого 2025 року, (а.с. 30, зворот).
05 березня 2025 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті із листом № 12, у відповідь на лист № 15778/27/24-25 від 18 лютого 2025 року, в якому зазначає, що у своїй господарській діяльності використовує транспортний засіб Volkswagen Crafter з державним номером НОМЕР_5 . Всі інші транспортні засоби, які зареєстровані на громадянина ОСОБА_1 , здані в оренду або не використовуються.
У додаток до даного листа надано копію Договору оренди транспортного засобу від 10 січня 2025 року, (а.с. 82-83).
06 березня 2025 року за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в.о. начальником відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області винесено постанову №ПШ044240 про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу сумі 17 000,00 грн, передбаченого абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», (а.с. 33).
Підставою такого рішення у постанові №ПШ044240 указано, що позивачем допущено порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законодавство про автомобільний транспорт складається із Закону України «Про автомобільний транспорт», яким установлені засади організації та діяльності автомобільного транспорту, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
У статті 1 Закону «Про автомобільний транспорт» (в редакції закону на час виникнення спірних правовідносин) наведено визначення основних термінів, а саме: автомобільний перевізник -фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Завдання та функції державного регулювання та контролю діяльності автомобільного транспорту визначенні статтею Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідно до частини першої якої, основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту, зокрема, спрямовані на забезпечення балансу інтересів держави, органів місцевого самоврядування, користувачів транспортних послуг та підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб - суб'єктів господарювання на автомобільному транспорті незалежно від форм власності (частина друга статті 5 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
За приписами частини сімнадцятої статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) та порядок здійснення габаритно-вагового контролю визначаються Кабінетом Міністрів України (частина двадцять перша статті 6 Закону №2344-III).
На виконання вимог статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт», 08 листопада 2006 року Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок №1567, яким (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) було установлено процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування постанови від 16 січня 2025 року №ПШ044102 про накладення штрафу в сумі 17000 гривень, судом встановлено наступне.
Відповідно до пункту 25 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Пунктом 26 Порядку №1567 визначено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
Згідно з пунктом 27 Порядку №1567 у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Відповідно до пункту 29 Порядку №1567 копія постанови видається не пізніше ніж протягом трьох днів після її винесення уповноваженій особі автомобільного перевізника під розписку чи надсилається рекомендованим листом із повідомленням.
Отже, справа про порушення без участі уповноваженої особи автомобільного перевізника розглядається лише у разі наявності доказів належного повідомлення суб'єкта господарювання про розгляд справи в порядку, визначеному пунктом 26 Порядку №1567, під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
Водночас, Порядком № 1567 не передбачена можливість розгляду справи про порушення без участі уповноваженої особи автомобільного перевізника у разі відсутності інформації щодо вручення суб'єкту господарювання повідомлення про розгляд справи. Відтак, якщо на розгляд справи про правопорушення не прибула особа, яку належним чином не повідомили, то це перешкоджає розгляду цієї справи.
30 грудня 2024 року Відділ державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті повідомив ОСОБА_1 листом № 117266/27/24-24, що розгляд справи про порушення виявлені під час рейдової перевірки (акт № АР073042) відбудеться 16 січня 2025 року о 09:30, (а.с. 68).
Даний лист отримано ОСОБА_1 18 січня 2025 року, (а.с. 71-72).
16 січня 2025 року за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в.о. начальником відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області винесено постанову №ПШ044102 про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу сумі 17 000,00 грн, передбаченого абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», (а.с. 24).
Підставою такого рішення у постанові №ПШ044102 указано, що позивачем допущено порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»».
Таким чином, у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач був належним чином повідомлений про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт за результатами акту № АР073042.
Таким чином, суд вважає, що відповідач не дотримався приписів Порядку №1567, що стосуються процедури розгляду акта перевірки позивача про порушення ним законодавства про автомобільний транспорт, що позбавило останнього законного права бути присутнім під час розгляду справи, подати відповідні докази, висловити заперечення.
Відповідач мав пересвідчитись перед розглядом справи про порушення чи повідомлена (обізнана) особа щодо якої здійснюється розгляд, про дату та час розгляду такої справи, адже, у протилежному випадку нівелюється сама суть визначення обов'язку повідомляти особу про дату та час розгляду справи про застосування адміністративно-господарських санкцій.
Позбавлення можливості взяти участь у розгляді справи, яка стосується безпосередньо позивача, є істотним порушенням процедури розгляду такої справи.
Суд наголошує, що розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт можливий за відсутності уповноваженої особи автомобільного перевізника лише у разі наявності доказів належного сповіщення про розгляд справи.
Також, у постанові від 07 грудня 2023 року у справі № 620/18215/21 Верховний Суд, аналізуючи положення пунктів 25, 26, 27 Порядку № 1567 вказав, що системний аналіз зазначених законодавчих вимог свідчить про те, що повноваження Укртрансбезпеки на розгляд по суті справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт має здійснюватися на основі суворого додержання законності, а застосування адміністративних санкцій - у точній відповідності з законом. Це означає обов'язок Укртрансбезпеки вчинити усі необхідні дії для забезпечення розгляду справи про порушення у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання, яка є основним джерелом доказової інформації для визначення дійсної відповідальної особи - автомобільного перевізника, а також здійснити усі необхідні дії для повного і всебічного розгляду існуючих доказів, які стосуються перевірки, з метою належного здійснення відповідної адміністративної процедури.
Таким чином, факт неповідомлення особи, яка притягується до відповідальності про час та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт є підставою для визнання постанови у такій справі неправомірною, та такою, що винесена з порушенням встановленої процедури.
Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи. Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, як одного із елементів принципу верховенства права.
Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та прийняття спірної постанови не дотримався вимог Порядку №1567, тому вимоги про її скасування є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування постанови від 06 березня 2025 року №ПШ044240 про накладення штрафу в сумі 17000 гривень, судом встановлено наступне.
Відповідно до абзацу 2 пункту 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Статтею 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначені засади діяльності автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах.
За визначенням, наведеним у частині першій статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. підставах .
Загальні положення щодо перевезення вантажів визначені Главою 8 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема статтею 48 якої установлено перелік документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.
За умовами частини першої статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника -документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Вимоги до товарно-транспортної накладної також установлені цією статтею.
Основні права та обов'язки водія транспортного засобу при перевезенні вантажу у внутрішньому сполученні визначені статтею 49 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Так, за приписами частини другої указаної норми водій транспортного засобу зобов'язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Також, наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників (далі - Правила перевезень вантажів).
За визначенням, наведеним у розділі 1 Правил перевезень вантажів передбачено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля (підпункт 11.2 розділу 11 Правил перевезення вантажів).
Відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт установлена Розділом V Закону України «Про автомобільний транспорт». Зокрема, абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Так, у постанові від 19 жовтня 2023 року (справа №640/27759/21) Верховний Суд указав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Такого підходу Верховний Суд дотримувався й у подальшій правозастосовній практиці при розгляді справ, у яких, зокрема, досліджувалося питання правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності лише з тих підстав, що працівники Укртрансбезпеки дійшли висновку, що він, як власник авто, є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».
Вирішуючи питання щодо визначення належного суб'єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2023 року у (справа № 240/22448/20) зауважив на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.
Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом і у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатував, що положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 620/18215/21).
Отож, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб'єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб'єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі №280/2150/23).
У аспекті наведеного, Верховного Суду у постанові від 20 березня 2025 року по справі № 380/13118/23 зазначає, що приписи частини другої статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» містять дві умови, за яких особа, яка здійснює перевезення, відповідає вимогам, що кваліфікують її, як автомобільного перевізника, який несе відповідальність, відповідно до приписів абзацу 3 частини першої статті 60 Закону, а саме:
- особа повинна бути суб'єктом господарювання, який надає послугу з перевезення;
- перевезення вантажів транспортним засобом здійснюється на договірних умовах;
- використання транспортного засобу на законних підставах.
Інших умов щодо визначення особи, як автомобільного перевізника, законодавцем не встановлено.
Водночас саме на органи Укртрансбезпеки покладено обов'язок ретельно перевірити надану водієм інформацію стосовно особи, яка відповідає за перевезення вантажу на предмет її відповідності вимогам автомобільного перевізника та вжити відповідних заходів, у випадку, якщо наданої водієм інформації недостатньо для визначення особи автомобільного перевізника.
19 січня 2025 року між фізичною особою ОСОБА_1 та фізичною особою ОСОБА_2 укладено договір оренди транспортного засобу, відповідно до якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування транспортний засіб IVECO, реєстраційний номер НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 , (а.с. 132).
Під час цієї перевірки, 07 лютого 2025 року о 12:50 год було зупинено транспортний засіб марки «IVECO» (номерний знак НОМЕР_3 ) під керуванням водія ОСОБА_5 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, (а.с. 73).
Ураховуючи те, що водій не надав старшому державному інспектору протоколу перевірки та адаптації тахографа, Відділом державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № АР073212, яким зафіксовано порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», (а.с. 73).
Указаний акт № АР073212 містить запис про ознайомлення водія з його змістом та від підпису відмовився.
18 лютого 2025 року Відділ державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті повідомив ОСОБА_1 листом № 15778/27/24-25, що розгляд справи про порушення виявлені під час рейдової перевірки (акт № АР073212) відбудеться 06 березня 2025 року о 09:30, (а.с. 76).
Даний лист отримано ОСОБА_1 21 лютого 2025 року, (а.с. 30, зворот).
05 березня 2025 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті із листом № 12, у відповідь на лист № 15778/27/24-25 від 18 лютого 2025 року, в якому зазначає, що у своїй господарській діяльності використовує транспортний засіб Volkswagen Crafter з державним номером НОМЕР_5 . Всі інші транспортні засоби, які зареєстровані на громадянина ОСОБА_1 , здані в оренду або не використовуються.
У додаток до даного листа надано копію Договору оренди транспортного засобу від 10 січня 2025 року, (а.с. 82-83).
06 березня 2025 року за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в.о. начальником відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області винесено постанову №ПШ044240 про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу сумі 17 000,00 грн, передбаченого абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», (а.с. 33).
Підставою такого рішення у постанові №ПШ044240 указано, що позивачем допущено порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Таким чином, відповідачем протиправно не враховано договір оренди транспортного засобу від 10 січня 2025 року, наданий у межах розгляду справи про порушення виявленні під час рейдової перевірки (акт № АР073212), оскільки постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб'єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.
Ураховуючи те, що у цій справі судом встановлено, що автомобільного перевізника у цій справі органом контролю було встановлено виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, суд дійшов до висновку про те, що Відділом державного нагляду (контролю) у Закарпатській області оскаржувану постанову від 06 березня 2025 року №ПШ 044240 прийнято необґрунтовано та без врахування всіх обставин у справі.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
Що стосується судових витрат, судом встановлено наступне.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першоїстатті 139 КАС Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу представником позивача приєднано до матеріалів справи договір АБВК25-04/29 про надання правової (професійної правничої) допомоги та представництва від 29 квітня 2025 року.
Відповідно до даного договору сума гонорару становить 34 000 грн.
Опрацювавши надані заявником докази понесених судових витрат на правничу допомогу у їх співвідношенні до тривалості розгляду справи, складності правовідносин та обсягу вчинених представником дій для забезпечення юридичного представництва інтересів, а також ту обставину, що справа слухається без виклику сторін в судове засідання, суд не може прийняти та визнати наведений представником позивача розрахунок як обґрунтований та підтверджений, тому суд вважає, що заява представника позивача є частково обґрунтованою, а відтак приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Крім того, позивач при поданні адміністративного позову сплатив судовий збір у розмірі 1 937,92 грн, що підтверджується квитанціями від 15 травня 2025 року, (а.с. 44-45).
Таким чином, вказана сума судових витрат підлягає стягненню на користь позивача.
Керуючись статтями 9, 14, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -
1. Позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , в особі представника Вакула Юрія Ігоровича до Державної служби України з безпеки на транспорті (Відділ державного нагляду (контролю) у Закарпатській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 про скасування постанов - задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ044102 від 16 січня 2025 року.
3. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ044240 від 06 березня 2025 року.
4. Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51, код ЄДРПОУ 39816845) судові витрати у вигляду сплаченого судового збору у розмірі 1 937,92 грн (одна тисяча дев'ятсот тридцять сім гривень 92 коп.) та витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 5 000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 03 вересня 2025 року.
СуддяТ.В.Скраль