03 вересня 2025 рокум. Ужгород№ 260/1409/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцович М.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ), в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме: ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 30 липня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 11 лютого 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
2) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 30 липня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, та у період з 19 липня 2022 року по 11 лютого 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
3) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
4) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону від 30.07.2019 року №312-ОС, позивача виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення, але при звільненні позивачу протиправно не було виплачено належне йому грошове забезпечення, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду. Так, 11.02.2025 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі № 260/4117/24 відповідачем було виплачено належну позивачу індексацію грошового забезпечення в розмірі 98265,71 грн. Таким чином вважає, що в порушення норм діючого законодавства, зокрема ст. 117 КЗпП України, відповідач не провів остаточний розрахунок щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Крім того, при виконанні вказаного судового рішення відповідачем протиправно не виплачено передбачену законодавством компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити. Так, вважає, що передбачена нормами Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація підлягає виплаті у разі несвоєчасного виконання рішення суду, яким присуджено стягнення доходу на користь працівника. Зазначив, що рішення суду від 30 липня 2024 року у справі № 260/4117/24, було своєчасно виконане, а тому підстав для виплати спірної компенсації немає. Крім того, в обґрунтування зазначає, що порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009. Вищезазначене положення не містять норм щодо компенсації затримки виплати військовослужбовцю компенсаційних виплат, а також не передбачає порядок її нарахування. Окремо вказує, що позивач не подавав відповідачу заяв чи клопотань про виплату йому середнього грошового забезпечення за час затримки здійсненого повного розрахунку. Також просить врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 30.07.2019 року №312-ОС старшого прапорщика ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у відставку наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону від 26.07.2019 №304-ОС, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 30 липня 2019 року.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі № 260/4117/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково:
1) визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (військової частини НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року;
2) зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 (військової частини НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум;
3) визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (військової частини НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 30 липня 2019 року індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
4) зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 (військової частини НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 30 липня 2019 року, відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями. поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.
5) в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
11 лютого 2025 року відповідачем на виконання рішення від 30 липня 2024 року у справі № 260/4117/24 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 98265,71 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ).
На підставі статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу 1 пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Як визначено частиною другою цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
На підставі частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналіз правових норм свідчить, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням.
Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.
Питання застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції. Водночас необхідно зазначити, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 Кодексу законів про працю України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Так, у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила таке: «Разом з тим статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц».
Задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів суд теж має брати до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені існуючі доти підходи до застосування приписів статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. На такому підході до досягнення зазначеної мети наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Подібним чином Верховний Суд діяв, приміром, під час розгляду справ №260/1754/23 (постанова від 23.05.2024), № 460/10582/21 (постанова від 02.12.2023), № 560/11489/22 (постанова від 28.06.2023), у яких порушувалося питання про застосування правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 825/742/16 та під час розгляду справи № 420/11416/23 (постанова від 15.02.2024), у якій Верховним Судом надавалась оцінка правильності застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 117 Кодексу законів про працю України з посиланням на висновки Верховного Суду щодо застосування вказаної норми, викладених у постанові від 04.12.2019 у справі № 825/742/16.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
У Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, зокрема, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На думку Конституційного Суду України, спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
За текстом цього Рішення, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
З КП «Діловодство спеціалізованого суду» судом встановлено, що позивач звернувся до суду щодо нездійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у справі № 260/4117/24, однак строк його звернення не був обмежений законом.
Виплата (11.02.2025) позивачу індексації грошового забезпечення на виконання рішення від 30 липня 2024 року у справі № 260/4117/24, є обставиною, яка визначила період затримки розрахунку при його звільненні (адже індексація грошового забезпечення як складова цього забезпечення мала бути виплачена при звільненні, так само як і інші його складові, які належало виплатити військовослужбовцю до виключення його зі списків особового складу).
Таким чином, станом на день виключення позивача зі списків та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі.
Законом № 2011 та Положенням № 1153/2008 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.
Такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - КЗпП України.
Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Так, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ, що діє на час звернення позивача до суду) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Водночас з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у чинній її редакції, якою передбачено, що час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Отож, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Таким чином, період з 31.07.2019 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Період з 19.07.2022 по 10.02.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 та від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 Верховного Суду і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Тож, у межах цієї справи належить застосувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 та від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, та враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Обчислюючи середній заробіток позивача згідно Порядку №100, суд використовує довідку ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) №09/63, згідно якої середньоденне грошове забезпечення позивача складає 372,65 грн. (а.с. 39).
Згідно з випискою по картковому рахунку позивача відповідач виплатив йому заборгованість за рішенням суду від 30 липня 2024 року у справі № 260/4117/24 в сумі 98265,71 грн 11.02.2025.
Однак, не можна вважати співмірною суму несвоєчасно виплаченої при звільненні індексації в розмірі 98265,71 грн. із сумою розрахованої компенсації за несвоєчасний розрахунок в розмірі 403952,60 грн. за період з 31.07.2019 по 18.07.2022 з розрахунку 1084 днів х 372,65 грн.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 98265,71 грн/403952,60 грн (сума виплаченої індексації / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,24. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 372,65 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,24 х 1084 (календарних днів затримки розрахунку) = 96948,62 гривень.
Отже, з урахуванням принципу справедливості та співмірності суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу в розмірі 96948,62 грн. за період з 31.07.2019 по 18.07.2022 з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Що стосується періоду з 19.07.2022 року по 10.02.2025 року, то суд вказує наступне.
В даний період підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, якою законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.
Виходячи із норм статті 117 КЗпП України, в редакції чинній з 19 липня 2022 року середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, підлягає виплаті позивачу за шість місяців з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року, що становить 184 дні.
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 становить: 372,65 грн. х 184 дні = 68567,60 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 висловилася, зокрема, щодо того, чи можна вважати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні заробітною платою, та зазначила, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правових позицій Верховного Суду щодо співмірності, суд вважає, що на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 165516,22 грн. (а саме: за період з 31.07.2019 по 18.07.2022 - 96948,62 грн. та за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 68567,60 грн).
Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).
Враховуючи вищенаведене, із врахуванням статті 9 КАС України, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні 30.07.2019 року та стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 165516,22 грн, а саме: за період з 31.07.2019 по 18.07.2022 - 96948,62 грн. та за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 68567,60 грн.
Щодо позовної вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, суд вказує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення згідно з положеннями ч. 2 зазначеної статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Порядок, об'єкти та підстави проведення індексації грошових доходів населення регламентуються нормами Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282).
При цьому, ст. 2 Закону №1282 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст. 9 Закону №1282 індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно з ст. 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі № 260/4117/24 було захищено право позивача на отримання гарантованої законодавчими нормами індексації його грошового забезпечення. Так, сума такої індексації на виконання рішення суду була виплачена НОМЕР_4 прикордонним загоном 11 лютого 2025 року. Вказана обставина відповідачем не заперечується та не є предметом доказування.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 (далі - Порядок).
Відповідно до ст. 1 Закону №2050, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Ст. 2 Закону №2050 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами в розумінні ст. 2 Закону №2050 слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, сума індексації грошових доходів громадян.
Відповідно до ст. 3 Закону №2050, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно ст. 4 Закону №2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Вищевказане кореспондується також з нормами Порядку.
Норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до відповідача за виплатою такої компенсації.
Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
Суд вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Аналогічна позиція, викладена у постанові судової палати КАС ВС від 02.04.2024, справа № 560/8194/20, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковою під час вирішення наведеного спору.
Таким чином, провівши правовий аналіз зазначених законодавчих норм, суд дійшов висновку, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, індексації).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення, а право на отримання такої особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 09 серпня 2022 року у справі №460/4765/20.
Судом встановлено, що передбачена законодавством сума індексації грошового забезпечення позивачу у встановлені строки виплачена не була.
Разом з тим, покликання відповідача на те, що нараховані позивачу на виконання судового рішення кошти були виплачені своєчасно, є безпідставним, оскільки компенсація, передбачена Законом №2050-ІІІ, виплачується у разі порушення строків виплати доходу (нарахованих сум індексації), а не виконання рішення суду.
Оскільки вказані кошти нараховані в результаті донарахування індексації грошового забезпечення та відновлення права позивача, порушеного при неналежному проведенні індексації грошового забезпечення, вказана сума є доходом в розумінні ст.2 Закону №2050-ІІІ.
Така правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, що наведена у постанові від 16.11.2022 у справі №674/22/17.
З урахуванням того, що несвоєчасне нарахування і виплата остаточного розрахунку з позивачем сум індексації грошового забезпечення відбулось з вини відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ), тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Суд встановив, що на відповідача покладений був обов'язок провести з позивачем повний розрахунок при звільненні з військової служби.
Враховуючи, що такий обов'язок відповідачем виконаний лише 11 лютого 2025 року, з метою відновлення прав позивача, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 11 лютого 2025 року, зобов'язавши відповідача нарахувати та виплатити спірну компенсацію втрат частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні 30.07.2019.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 165516,22 грн (сто шістдесят п'ять тисяч п'ятсот шістнадцять гривень двадцять дві копійки), а саме: за період з 31.07.2019 по 18.07.2022 - 96948,62 грн та за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 68567,60 грн.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 11 лютого 2025 року - відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 11 лютого 2025 року - відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМ.М. Луцович