26 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/4734/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Бондар А. Г. (у порядку самопредставництва),
відповідача - не з'явився,
розглянув касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
на рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 (суддя Сулімовська М. Б.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 (судді: Аленін О. Ю. - головуючий, Принцевська Н. М., Філінюк І. Г.) у справі
за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до Благодійного фонду творчого розвитку дітей "Райдуга"
про стягнення 5 001 968,49 грн
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У жовтні 2024 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Благодійного фонду творчого розвитку дітей "Райдуга" (далі - Фонд) про стягнення 5 001 968,49 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди нежилого приміщення.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 3019,27 грн заборгованості з орендної плати, 407 867,56 грн неустойки, у задоволенні решти позову відмовлено.
4. Рішення суду мотивовано тим, що при розрахунку розміру неустойки за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму позивач безпідставно включив до її складу податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном. Крім того, позивач неправильно визначив період за який здійснено нарахування неустойки, з огляду на що місцевий суд здійснив власний розрахунок, з урахуванням визначеного судом періоду. Місцевий господарський суд, крім цього, з власної ініціативи, дійшов висновку про можливість зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки на 90%, зокрема врахувавши предмет спору у цій справі, правовідносини, що склались між сторонами, загальні засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, розумності, а також те, що відповідач є благодійним фондом.
5. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 04.06.2025 скасував рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 у справі № 916/4734/24 в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача неустойки в сумі 1 631 470,27 грн, прийняв в цій частині нове рішення про задоволення таких вимог; у решті рішення залишено без змін, виклав його резолютивну частину у такій редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Благодійного фонду творчого розвитку дітей "Райдуга" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 3019 грн 27 коп. заборгованості з орендної плати, 2 039 337 грн 83 коп. неустойки, 30 635,35 грн судового збору за подання позовної заяви. В решті позову відмовити".
6. Постанову мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції в частині зменшення неустойки на 90% є необґрунтованим, оскільки таке рішення може трактуватися як спосіб ухилення відповідача від відповідальності за невиконання умов договору оренди в частині несвоєчасного повернення об'єкта оренди та фактично нівелює головну функцію неустойки - забезпечення виконання зобов'язань та компенсування збитків у разі порушення боржником зобов'язання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. У касаційній скарзі Департамент просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
8. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
Скаржник наголошує на тому, що неустойка за змістом частини 2 статті 785 ЦК України є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні статті 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
9. Фонд не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Розгляд справи Верховним Судом
10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту на рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 у справі № 916/4734/24 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 26.08.2025.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
11. Територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належать нежилі приміщення 1 та 2 поверхів кінотеатру № 501, загальною площею 1112,5 м2, розташовані в м. Одеса, вул. Академіка Воробйова, 26, що підтверджується наявними у справі свідоцтвом про право власності та технічним паспортом.
12. Відповідно до Положення про Департамент, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.03.2021 № 137-VIII, позивач є виконавчим органом Одеської міської ради, у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, рішеннями Одеської міської ради, її виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови та цим Положенням. Департамент підзвітний та підконтрольний Одеській міській раді, підпорядкований міському голові та Виконавчому комітету Одеської міської ради. Департамент є уповноваженим органом, який виступає орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, за виключенням майна, орендодавцем якого уповноважено виступати інший виконавчий орган Одеської міської ради.
13. 05.06.2009 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (орендодавець) та Фондом (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 13/81, за умовами якого:
- орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 283,4 м2, які розташовані за адресою: вул. Академіка Воробйова, 26 (пункт 1.1);
- термін дії договору оренди з 05.06.2009 до 01.06.2012 (пункт 1.3);
- орендна плата визначається на підставі статті19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 з наступними змінами та доповненнями; рішень Одеської міської ради та виконкому Одеської міської ради; протоколу засідання комісії з проведення конкурсів на право укладання договору оренди будівель (споруд та приміщень), які є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси від 05.06.2009 (пункт 2.1);
- за орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 5821,00 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства (пункт 2.2);
- орендар зобов'язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів господарської діяльності (пункт 2.4);
- розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку, передбаченому чинним законодавством (пункт 2.5);
- орендодавець має право виступати з ініціативою розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов'язків, передбачених цим договором, у тому числі несплати орендної плати своєчасно та в повному обсязі (пункт 3.3);
- після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди (пункт 4.7);
- за невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки у відповідності до чинного законодавства. За несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання обов'язку припиняється через 1 рік з дня, коли обов'язок повинен був бути виконаний (пункти 5.1, 5.2);
- у разі невнесення орендарем орендної плати протягом 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу, орендодавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення об'єкта оренди. Також, орендодавець має право відмовитись від договору оренди у разі невикористання орендарем приміщення за його профільним призначенням, невиконання поточного та капітального ремонту, в порядку, передбаченому чинним законодавством України. У разі відмови орендодавця від договору оренди, договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору (пункт 5.3);
- питання, не врегульовані цим договором, вирішуються відповідно до чинного законодавства України (пункт 7.1);
- у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором (пункт 7.8);
- дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; продажу об'єкта оренди за участю орендаря; загибелі об'єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішенням господарського суду; банкрутства або ліквідації орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством (пункт 7.11);
Договір підписано представниками сторін без будь-яких зауважень, підписи скріплені печатками.
14. 05.06.2009 між сторонами було підписано акт прийому-передачі приміщення в оренду.
15. 12.08.2009 додатковим погодженням до договору встановлено орендарю орендну плату у розмірі 1,00 грн в рік за все приміщення на строк дії договору оренди.
16. Додатковим погодженням від 20.07.2010, окрім іншого, сторонами внесено зміни до договору в частині площі об'єкту оренди, збільшено площу орендованого приміщення з 283,4 м2 до 285,0 м2; встановлено орендарю орендну плату у розмірі 1,00 грн в рік за все приміщення на строк дії договору оренди.
17. Додатковим погодженням від 25.08.2011 внесено зміни до договору в частині назви орендодавця з "Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради" на "Департамент комунальної власності Одеської міської ради"; збільшено площу об'єкту оренди на 61,4 м2 за рахунок приміщення другого поверху будівлі та внесено зміни в частині розрахунку орендної плати.
18. Додатковим погодженням від 12.03.2012 внесено зміни до пункту 1.3 договору в частині строку його дії - до 05.06.2014.
19. Додатковим погодженням від 05.11.2012 внесено зміни до договору оренди в частині площі об'єкту оренди, збільшено площу орендованого приміщення на 766,1 м2 до 1112,5 м2 та внесено зміни в частині розрахунку орендної плати.
20. Додатковим договором від 08.01.2013 встановлено орендарю орендну плату, яка до 05.06.2014 становила 1,00 грн в рік на площі 285,0 м2, а на підставі рішення Одеської міської ради від 21.12.2012 № 2572-VІ орендарю встановлено орендну плату, яка з 05.11.2012 до 31.12.2013 становила 1,00 грн в рік на площі 816,1 м2; викладено пункти 4.2 та 2.2 у новій редакції;
21. Додатковим договором від 01.11.2013, окрім іншого, внесено зміни до пункту 1.3 договору в частині строку його дії - до 01.10.2016 та внесено зміни в частині розрахунку орендної плати.
22. Додатковим договором від 31.01.2014 встановлено орендарю орендну плату, яка до 01.06.2014 становила 1,00 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість).
23. Додатковим договором від 25.06.2014 встановлено орендарю орендну плату з 01.06.2014 до 31.12.2014 - 1,00 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції).
24. Додатковим договором від 12.01.2015 внесено зміни у частині розрахунку орендної плати.
25. Додатковим договором від 22.01.2016, окрім іншого, внесено зміни до пункту 1.3 договору в частині строку його дії - до 31.12.2016; встановлено орендарю орендну плату з 01.01.2016 до 31.12.2016 - 1,00 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції); викладено пункти 5.5, 4.2 та 2.2 у новій редакції; внесено зміни в частині розрахунку орендної плати.
26. Додатковим договором від 30.12.2016, окрім іншого, внесено зміни до пункту 1.3 договору в частині строку його дії - до 31.12.2017; встановлено орендарю орендну плату з 01.01.2017 до 31.12.2017 - 1,00 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції); внесено зміни у частині розрахунку орендної плати.
27. Додатковим договором від 27.02.2018, окрім іншого, внесено зміни до пункту 1.3 договору в частині строку його дії - до 31.12.2018; встановлено орендарю орендну плату з 01.01.2018 до 31.12.2018 - 1,00 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції); внесено зміни у частині розрахунку орендної плати.
28. Додатковим договором від 26.12.2018, окрім іншого, внесено зміни до пункту 1.3 договору в частині строку його дії - до 01.12.2021; встановлено орендарю орендну плату з 01.01.2019 до 31.12.2019 - 1,00 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції), а з 01.01.2020 - 64 747,16 грн, що розрахована станом на 01.12.2018 (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць; внесено зміни у частині розрахунку орендної плати.
29. Додатковим договором від 23.12.2019, окрім іншого, встановлено орендарю орендну плату з 01.01.2020 до 31.12.2020 - 1,00 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), а з 01.01.2021 - 68 067,53 грн, що розрахована станом на 01.12.2019 (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць; внесено зміни у частині розрахунку орендної плати.
30. Всі перелічені додаткові угоди підписані повноважними представниками сторін, скріплено печатками контрагентів та є невід'ємними частинами договору оренди.
31. Як вбачається з матеріалів справи, 14.01.2022 позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в загальній сумі 1 040 892,94 грн, з яких: 985 391,29 грн заборгованості з орендної плати та 55 501,65 грн пені; виселення з нежитлових приміщень першого та другого поверхів, загальною площею 1 112,5 м2, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Воробйова, 26, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору оренди від 05.06.2009 № 13/81 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з 01.01.2021 до 30.11.2021 та продовження використання орендованого майна після припинення дії договору.
32. В межах справи № 916/94/22 господарським судом встановлено відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження продовження строку дії договору від 05.06.2009 № 13/81 в порядку, визначеному Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX, а тому господарський суд дійшов висновку про закінчення строку дії договору 02.12.2021.
Враховуючи закінчення строку дії договору від 05.06.2009 № 13/81, а також приймаючи до уваги наявність в матеріалах справи № 916/94/22 акта обстеження нежитлового приміщення, яким встановлено перебування відповідача у ньому, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для виселення відповідача з нежитлових приміщень, а з огляду на відсутність доказів на підтвердження належного виконання Фондом зобов'язань щодо сплати орендних платежів, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених Департаментом позовних вимог про стягнення орендної плати у сумі 985 391,29 грн та пені у сумі 55 501,65 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.10.2022 позовні вимоги Департаменту задоволено в повному обсязі.
33. Як зазначає позивач, оскільки орендарем у добровільному порядку орендоване приміщення за актом не було повернуто, позивач звернувся до державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання вищевказаного рішення суду.
34. 06.10.2023 старшим державним виконавцем Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Рябцевою А. Д. був складений Акт державного виконавця при примусовому виконанні рішення суду у справі №916/94/22, яким засвідчена обставина звільнення відповідачем нежитлових приміщень.
35. Разом з тим, як зазначає позивач, за відповідачем обліковується заборгованість зі сплати орендної плати в сумі 3 019,27 грн за 1 день грудня 2021 року (01.12.2021). У зв'язку із несвоєчасним поверненням об'єкта оренди, позивач нарахував та заявив до стягнення 4 998 949,22 грн неустойки за період з 02.12.2021 до 06.10.2023.
Позиція Верховного Суду
36. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
37. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, з огляду на таке.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України
38. Пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
39. Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
40. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
41. При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
42. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
43. Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
44. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме частини 2 статті 785 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
45. Верховний Суд, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, зазначив про те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов'язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.
46. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, на неврахування висновків у якій посилається скаржник, сформувала правовий висновок про те, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов (неправомірне користування майном), у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам ЦК України та ГК України.
47. В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про те, що в частині зменшення неустойки на 90% висновок суду першої інстанції є необґрунтованим, оскільки таке рішення може трактуватися як спосіб ухилення відповідача від відповідальності за невиконання умов договору оренди в частині несвоєчасного повернення об'єкту оренди та фактично нівелює головну функцію неустойки - забезпечення виконання зобов'язань та компенсування збитків у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, зменшення розміру неустойки на 50%, на переконання суду апеляційної інстанції, є обґрунтованим та фактично становить часткове відшкодування упущеної вигоди позивача у вигляді недоотриманої орендної плати за нежитлові приміщення за спірний період.
48. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
49. Відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов'язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі.
50. Ураховуючи положення чинного законодавства, можна дійти висновку, що санкція, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України, є неустойкою відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 549 ЦК України в сукупності з частиною 2 статті 551 цього Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 230 ГК України у сукупності з частиною 4 статті 231 цього Кодексу).
Таким чином, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі. Отже, така неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 цього Кодексу.
Схожі за змістом висновки викладено в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 та від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22, постанові Верховного Суду від 13.05.2025 у справі № 922/3639/24.
51. Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
52. Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
53. У пунктах 8.20- 8.25, 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 сформульовано такі висновки щодо застосування положень статті 3, 551 ЦК України:
"8.20. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
8.21. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
8.22. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
8.25. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
8.32. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань".
54. Водночас у пунктах 7.25- 7.31, 7.42, 7.43 постанови від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала таке:
"7.25. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
7.26. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
7.27. З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
7.28. При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
7.29. Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
7.30. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).
7.31. Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25- 7.30).
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
7.43. Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України".
55. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків викладених у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, з огляду на таке.
56. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України не в будь-якому випадку, а тоді, коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на ухвалене рішення по суті.
57. Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що апеляційний суд ухвалив оскаржувану постанову без урахування зазначених правових висновків, оскільки зміст оскаржуваних рішення та постанови не суперечить висновкам, на які посилається скаржник, щодо ототожнення неустойки, передбаченої частиною 2 статті 785 ЦК України, зі штрафною санкцією.
58. Так, у справі, що розглядається, та в наведених скаржником справах суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах.
59. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що в пункті 72 постанови від 05.06.2024 у справі № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
60. Ураховуючи останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 05.06.2024 у справі № 755/10947/17, колегія суддів наголошує на тому, що в зазначених скаржником постановах Верховного Суду в співвідношенні з оскаржуваною постановою не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень частини 2 статті 785 ЦК України, статті 230 ГК України.
61. Таким чином, Верховний Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, оскільки установлені обставини у справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, є неподібними зі справою, що розглядається (№ 916/4734/24), з огляду на відмінність установлених фактичних обставин у цих справах, що впливають на зміст відповідних правовідносин.
62. Отже, Верховний Суд констатує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
63. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
64. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
65. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
66. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова - залишенню без змін.
Розподіл судових витрат
67. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишити без задоволення.
Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 у справі № 916/4734/24 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай