03 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 914/1349/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Баранець О.М., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
представників учасників справи:
позивача - Горбунова С.О.,
відповідача - Гангана В.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Дочірнього підприємства "Фарматрейд"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 (головуючий суддя - Бойко С.М., судді: Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.) та додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 (головуючий суддя - Бойко С.М., судді: Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.)
у справі №914/1349/24
за позовом Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго"
до Дочірнього підприємства "Фарматрейд"
про стягнення 6 732 801,28 грн вартості фактично спожитої, але не врахованої приладами обліку електричної енергії,
Короткий зміст позовних вимог
1. Приватне акціонерне товариство "Львівобленерго" (далі також - ПрАТ "Львівобленерго") звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Дочірнього підприємства "Фарматрейд" (далі також - ДП "Фарматрейд" про стягнення 6 732 801,28 грн вартості фактично спожитої, але не врахованої приладами обліку електричної енергії.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при здійсненні перевірки вимірювальних трансформаторів струму комірки 30 РУ-10 кВ ПС-90 "Дрогобич" встановлено, що вимірювальні прилади трансформатори струму ТВЛМ-10 зав. №33942 і №33770 мають фактичний коефіцієнт трансформації 300/5, тоді як на зовнішньому маркуванні трансформаторів, а також у двосторонніх договірних документах і розрахунках обсягів споживання зазначений коефіцієнт 200/5. Така зміна коефіцієнту трансформації призвела до недообліку електричної енергії, яка фактично була спожита, але не була врахованої приладами обліку електричної енергії, та вартість якої позивач просить стягнути з відповідача на підставі норми статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
3. 12.12.2003 ПрАТ "Львівобленерго" (правонаступник ВАТ "Львівобленерго") і ДП "Фарматрейд" уклали договір №90417 про постачання електричної енергії з додатками.
4. Пунктом 9.4 договору визначено, що цей договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2006. Договір вважається щоразу продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
5. У зв'язку з передачею технологічних мереж з балансу ДП "Фарматрейд" на баланс іншого споживача ДП ТОВ "УПТ-Кристал", 16.05.2012 сторони уклали додаткову угоду про внесення змін до договору про постачання електричної енергії від 31.07.2006 №90417, якою низка додатків до договору №90417, зокрема додаток №6 "Однолінійна схема", додаток №11 "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін" викладені в новій редакції, а саме передбачено, що споживач несе відповідальність за технічний стан та експлуатацію електричного обладнання КТП-2-1 та КЛ-10кВ в приєднаних до комірок №№30, 33, РП-10кВ ПС-110/10кВ №90 "Дрогобич" до межі балансової належності. Сторони договору зобов'язуються забезпечити на своїх територіях охорону електромережі іншої сторони за договором та цілодобовий доступ персоналу для проведення необхідних робіт по обслуговуванню електромережі (пункт 8).
6. 27.06.2018 сторони уклали додаткову угоду до договору від 31.07.2006 №90417 про постачання електричної енергії та викладення у новій редакції додатка №2 "Порядок розрахунків" та Додатка №9 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії" щодо створення споживачем персонального кабінету на сайті ПрАТ "Львівобленерго" та онлайн розрахунків (уповноважена особа Мацигін Б.М.).
7. Додатковою угодою від 16.05.2012 сторони погодили внесення змін до договору від 31.07.2006 про постачання електричної енергії №9047, зокрема додатків №6, №7, №9, №11.
8. Додаток № 6 "Однолінійна схема" фіксує межі балансової належності сторін.
9. Додаток №11 (від 16.05.2012) "Акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін" визначає межу балансової належності і межу експлуатаційної відповідальності споживача - на наконечниках відходящих КЛ-10 кВ в чарунках (комірках) №№29, 32, 33, 30, 43, 34 ЗРУ-10 кВ ПС 110/10 № 90 (пункти 4, 5). Постачальник несе відповідальність за технічний стан електрообладнання комірок (пункт 6). Споживач несе відповідальність за технічний стан та експлуатацію КЛ-ЮкВ в чарунках №№29, 32, 33, 30, 34, 43 та електричного обладнання КТП-1-1, КТП -2-1, КТП-31-1. Сторони договору зобов'язуються на своїх територіях охорону електромережі іншої сторони за договором та цілодобовий вільний доступ персоналу для проведення необхідних робіт по обслуговуванню електромережі (пункт 8).
10. Додаток №9 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії" визначає перелік об'єктів і точок комерційного обліку споживача, в тому числі комірка №30 з трансформаторами струму (ТС) і з коефіцієнтом трансформації 200/5.
11. 3 01.01.2019 відповідно до вимог Закону України "Про ринок електричної енергії" та постанови НКРЕКП від 23.11.2018 №1479 ПрАТ "Львівобленерго" припинило діяльність з постачання електричної енергії та отримало ліцензію Оператора системи розподілу (ОСР). Відповідно, зі всіма споживачами були укладені договори про надання послуг з розподілу електричної енергії шляхом приєднання до публічного договору.
12. Договори про постачання електричної енергії втратили чинність, крім технічних додатків, які автоматично стали додатками до договору приєднання.
13. 07.12.2020 ДП "Фарматрейд" підписано заяву - приєднання до умов договору споживача про надання послуги з розподілу електричної енергії.
14. 18.07.2022 складено акт про проведені роботи в колах обліку електроенергії, в якому зазначено, що за участі власника електромереж (основного споживача) та представників оператора системи розподілу ПрАТ "Львівобленерго" перевірено цілісність корпусу приладу обліку, пошкодження, фальсифікацій пломб про повірку приладу обліку, пошкодження чи спрацювання індикаторів дії впливу магнітного поля не виявлено.
15. 18.07.2022 з причини заміни електролічильника складено акт №102329 технічної перевірки вузла обліку електричної енергії, увімкненого через вимірювальні трансформатори струму та напруги, акт про пломбування №704491.
16. 07.09.2023 представники ПрАТ "Львівобленерго" за участі представника ДП "Львівстандартметрологія" та в присутності представника ДП "Фарматрейд" виконали спільну перевірку вимірювальних трансформаторів струму комірки З30 РУ-10 кВ ПС-90 "Дрогобич".
17. Перевіркою встановлено, що вимірювальні трансформатори струму ТВЛМ-10 зав. №№33942 і 33770 мають-фактичний коефіцієнт трансформації 300/5, тоді як на зовнішньому маркуванні трансформаторів, а також у двосторонніх договірних документах і розрахунках обсягів споживання цей коефіцієнт зазначений як 200/5.
18. Представник споживача висловив зауваження: "Підстанція ПС-90 знаходиться у власності ПАТ "Львівобленерго", доступно якої у нас відсутній. Перевірка комерційного обліку ком. 30 проводилась регулярно, дозвіл на відключення надавався постійно. Якогось відношення до даної ситуації ДП "Фарматрейд" не має.".
19. Відповідно до довідок ДП "Львівстандартметрологія" про непридатність законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №№31/0038д і 31/0039д від 07.09.2023, у яких вказано, що за результатами повірки встановлена невідповідність ТС вимогам ДСТУ ІЕС 60044-1:2008 - "номінальне значення струму вказане на трансформаторі 200/5 не відповідає фактично виміряному 300/5.".
20. 20.09.2023 представники оператора системи розподілу у присутності представника споживача виконали заміну спірних вимірювальних трансформаторів струму. При цьому, трансформатор струму типу ТВЛМ-10 зав. №33942 був запакований у мішок та опломбований пломбою № 060064, а трансформатор струму типу ТВЛМ-10 зав. №33770 був запакований у мішок та опломбований пломбою №060065.
21. Одночасно, 20.09.2023, сторони склали акт про опломбування трансформаторів струму №20092023, акт технічної перевірки №104257, акт про пломбування №738395, акт про проведені роботи в колах обліку з протоколом про повірку №31/1541.
22. Представником споживача було висловлене зауваження: "Зняті трансф. струму та нововстановлені знаходяться у власності ПрАТ "Львівобленерго". ДП "Фарматрейд" відношення до даних трансф. немає, та доступу до них немає.".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
23. Господарський суд Львівської області рішенням від 13.01.2025 у справі №914/1349/24 в задоволенні позовних вимог відмовив.
24. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що:
(1) акти про порушення не складались, пошкодження пломб чи пломбувального матеріалу не виявлено, будь-якого впливу на засоби вимірювальної техніки не зафіксовано, тому виключається можливість заміни вимірювальних трансформаторів відповідачем самотужки за умови такої можливості;
(2) вказане обладнання перебуває в зоні відповідальності позивача та могло бути замінено чи встановлено лише працівниками ПрАТ "Львівобленерго". Лише позивач може знати та повинен був представити докази, яким чином відбулась заміна вимірювальних трансформаторів, за яких обставин, в результаті свідомих дій чи помилково. Водночас перевірки в 2021 та 2022 роках та складені за їх результатами акти не виявили будь-яких невідповідностей в обліку електричної енергії;
(3) позивач не надав належних доказів на підтвердження періоду нарахування, а суд на підставі наявних доказів не може встановити дійсний період розрахунку і, як наслідок, кількість необлікованої електричної енергії, оскільки матеріали справи не містять відповідних доказів на підтвердження вказаних обставин;
(4) суд в жодному випадку не спростовує того факту, що невідповідність засобів вимірювальної техніки встановлена та докази такої невідповідності долучені до матеріалів справи, однак позивач не надав належних доказів на підтвердження того, яким чином відповідач мав можливість це зробити, в який період часу, так як жодних доказів втручання в роботу засобу вимірювальної техніки не виявлено.;
(5) невідповідність струму вказана на трансформаторі 200/5 фактично виміряному 300/5 беззаперечно виникла в результаті дій ПАТ "Львівобленерго", оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять. Водночас таке порушення могло виникнути як три роки до виявлення, так і за день до виявлення, однак позивач не зміг пояснити, чому саме він обрав 3 роки до моменту виявлення порушення, вочевидь беручи загальний строк позовної давності.
25. Західний апеляційний господарський суд постановою від 28.05.2025 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 09.06.2025) рішення Господарського суду Львівської області від 13.01.2025 у справі №914/1349/24 скасував та прийняв нове рішення, яким задовольнив позовні вимоги ПрАТ "Львівобленерго" в повному обсязі; стягнув з ДП "Фарматрейд" на користь ПрАТ "Львівобленерго" 6 732 801,28 грн вартості фактично спожитої, але неврахованої приладами обліку електричної енергії; стягнув з ДП "Фарматрейд" на користь ПрАТ "Львівобленерго" 100 992,02 грн в повернення витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції; стягнув з ДП "Фарматрейд" на користь ПрАТ "Львівобленерго" 151 488,03 грн в повернення витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 30.06.2025).
26. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що:
(1) внаслідок підміни на об'єкті відповідача трансформаторів струму з фактичним коефіцієнтом трансформації 300/5 замість передбачених договором та зовнішнім маркуванням 200/5 відбувся систематичний недооблік спожитої електричної енергії, яка не була врахована у взаєморозрахунках з оператором системи розподілу. Занижений коефіцієнт, який застосовувався при розрахунку, призводив до фіксації меншого обсягу споживання, ніж був насправді;
(2) висновки суду першої інстанції про те, що результати перевірок, проведених у 2021 та 2022 роках, свідчать про відсутність порушень у роботі засобів обліку електричної енергії є помилковими, так як установлене порушення - заміна трансформаторів струму з іншим коефіцієнтом трансформації є технічно прихованим і не підлягає виявленню в межах регламентованих процедур контрольного чи технічного огляду. Проведення таких перевірок не передбачає виконання спеціалізованих замірів, а працівники, які їх здійснюють, не забезпечені відповідним вимірювальним обладнанням, що унеможливлює своєчасне виявлення цього порушення. Відсутність зафіксованих невідповідностей у попередні роки не виключає факту порушення обліку, який тривав протягом тривалого періоду;
(3) внаслідок підміни трансформаторів струму відповідач фактично отримав більший обсяг електричної енергії, ніж було зафіксовано у розрахункових документах і сплачено постачальнику електричної енергії. Надлишок електричної енергії був отриманий з електричної енергії, яка належить позивачу (ОСР) і використовувалась для транспортування електроенергії постачальника до споживача;
(4) ПрАТ "Львівобленерго" є оператором газорозподільних систем у спірних правовідносинах, а не постачальником, як це встановив суд першої інстанції, а договірні відносини, які існують між позивачем і відповідачем, не передбачають продаж чи інший перехід права власності на електроенергію ОСР, відповідач набув майно позивача без достатніх правових підстав;
(5) правовідносин, що склалися між сторонами є кондикційними, де вина сторони не є умовою застосування статті 1212 ЦК;
(6) розрахунки позивача щодо вартості фактично спожитої, але не врахованої приладами обліку електричної енергії, є обґрунтованими, так як вони здійснені в межах трирічного строку позовної давності. Сам відповідач у відзиві на позов надав власний контррозрахунок із визначенням періоду, співмірного з періодом, зазначеним позивачем, що підтверджує відсутність спору щодо меж розрахункового періоду. За період з 07.09.2020 по 07.09.2023 позивачем визначено обсяг необлікованої електричної енергії у розмірі 894 327 кВт·год, що за діючим тарифом 6,27362 грн/кВт·год становить 5 610 667,73 грн без ПДВ, або 6 732 801,28 грн з урахуванням ПДВ. Вказані розрахунки є логічно послідовними, документально підтвердженими та відповідають встановленим у справі обставинам.
27. ПрАТ "Львівобленерго" звернулось до Західного апеляційного господарського із заявою про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі №914/1349/24, в якій просило стягнути з ДП "Фарматрейд" на користь заявника 50 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції, та 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
28. Західний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 25.06.2025 у справі №914/1349/24 заяву ПрАТ "Львівобленерго" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково. Стягнув з ДП "Фарматрейд" на користь ПрАТ "Львівобленерго" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 32 000 грн за розгляд справи в суді першої інстанції та 14 000 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. В решті задоволення заяви відмовив.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи
29. ДП "Фарматрейд" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 у справі №914/1349/24 скасувати, а рішення Господарського суду Львівської області від 13.01.2025 залишити без змін.
30. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник зазначає:
- про неврахування судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення висновків Верховного Суду, викладених в постановах: від 12.10.2021 (правильна дата 12.08.2021) у справі №910/17567/19, 25.01.2024 (правильна дата 07.02.2024) у справі №910/3831/22, від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20, від 01.10.2024 у справі №916/3575/23, від 01.10.2024 у справі №910/19574/23, від 24.09.2024 у справі №925/1293/23, від 06.02.2020 у справі №910/13271/18; від 23.01.2020 у справі №910/3395/19; від 23.04.2019 у справі №918/47/18; від 01.04.2019 у справі №904/2444/18; від 16.09.2022 у справі №913/703/20, від 04.07.2023 у справі №917/1655/21, щодо застосування статті 1212 ЦК (пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК);
- апеляційний суд не дослідив належним чином обсяг доказів у справі (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК, що кореспондується з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК).
31. Доводи скаржника зводяться до того, що:
(1) договором з розподілу електричної енергії визначені умови, за якими споживач сплачує необліковану частину енергії виключно за наявності встановленої вини, в той час як суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин кондикційні норми, порушивши принцип правової визначеності та усталену практику Верховного Суду;
(2) наявність чинного публічного договору, який не був визнаний недійсним чи припиненим, виключає застосування статті 1212 ЦК та свідчить про те, що відносини між сторонами регулюються виключно положеннями цього договору, і всі спірні питання повинні вирішуватися відповідно до його умов;
(3) апеляційний суд не дослідив належним чином обсяг доказів, не встановив дійсного волевиявлення відповідача щодо розрахункового періоду та не вказав на наявність експертизи, як того вимагає пункт 8.4.4 Правил роздрібного ринку електричної енергії;
(4) висновок апеляційного суду про відсутність у позивача приладів для вимірювання прямо суперечить його статусу постачальника послуг комерційного обліку. Про відсутність спеціального обладнання, яке б надавало технічну можливість встановити невідповідність обліку електричної енергії, апеляційний суд виснував фактично на припущеннях, адже матеріали справи відповідних доказів не містять;
(5) висновок апеляційного суду про встановлений факт підміни засобів вимірювання є хибним та помилковим, адже матеріалами справи підтверджено наявність пломб, які не були порушені, що, в свою чергу, підтверджується відповідними актами перевірки технічного вузла обліку електроенергії та актами про пломбування;
(6) акт, на який посилається позивач, за своєю суттю не є актом про порушення, а лише фіксує певний технічний стан засобів обліку на момент його складання, без встановлення факту вини відповідача або доказів його причетності до виявленої невідповідності;
(7) саме позивач мав обов'язок забезпечити вимірювальною технікою повірку, обслуговування та заміну ЗВТ, ведення обліку, контроль достовірності вимірювань, а також контролювати стан об'єктів, які знаходяться на його балансі чи в експлуатаційній відповідальності; проводити випробування, техобслуговування, коригування експлуатаційної документації; призначати відповідальних осіб, з огляду на що є очевидним, що спірні трансформатори струму перебували в зоні балансової належності та відповідальності оператора системи розподілу, а саме позивача.
32. У касаційній скарзі на постанову апеляційного суду скаржник зазначає, що планує понести судові витрати на правничу професійну допомогу під час касаційного розгляду в орієнтованому розмірі 50 000 грн, докази понесення яких будуть надані протягом 5-ти днів після ухвалення касаційним судом рішення.
33. Крім цього ДП "Фарматрейд" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 у справі №914/1349/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ПрАТ "Львівобленерго" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю.
34. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження додаткової постанови, скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених в постановах: від 19.07.2021 у справі №910/16803/19, від 27.01.2022 у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21, від 29.06.2022 у справі №161/5317/18, від 17.12.2021 у справі №10/5026/290/2011(925/1502/20), від 07.11.2024 у справі №906/835/23, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, щодо застосування статей 126, 129, 221, 244 ГПК (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК).
35. Доводи скаржника зводяться до того, що суд апеляційної інстанції:
(1) неправомірно прийняв до розгляду заяву ПрАТ "Львівобленерго" про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, неврахувавши відсутність своєчасного волевиявлення щодо компенсації таких витрат у встановлений процесуальним законом строк;
(2) не оцінив дотримання критеріїв розумності, співмірності та необхідності таких витрат, що суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, яка наголошує на тому, що розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути обґрунтованим і не може бути завищеним відносно обсягу правничих послуг і складності справи;
(3) проігнорувавши правову позицію Верховного Суду стосовно того, що неподання стороною доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу у визначений законом строк тягне залишення відповідної заяви без розгляду, фактично застосував норми статей 129, 221 ГПК у спосіб, який суперечить практиці Верховного Суду.
36. У касаційній скарзі на додаткову постанову скаржник зазначає, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які він планує понести під час розгляду цієї касаційної скарги, складає 40 000 грн, докази понесення яких будуть надані протягом 5-ти днів після ухвалення рішення.
37. ПрАТ "Львівобленерго" подало відзив на касаційну скаргу на постанову апеляційного суду по суті спору, в якому просить залишити її без задоволення, оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
38. Доводи скаржника зводяться до законності та обґрунтованості постанови апеляційного суду, який повно та всебічно дослідив усі докази у справі, дав їм правильну правову оцінку та застосував належні норми права до спірних правовідносин. При цьому позивач наголошує, що відсутність між сторонами договірних відносини з приводу відчуження електричної енергії свідчить про те, що відповідач набув майно позивача без достатніх правових підстав, а отже зобов'язаний повернути його чи відшкодувати його вартість на підставі норм статті 1212 ЦК, що не є заходом відповідальності, обов'язковим елементом настання якої у деліктних зобов'язаннях є вина заподіювача шкоди. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
39. У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що поніс витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн, на підтвердження чого до відзиву долучив:
- договір про надання правничої допомоги від 18.07.2025 №25/7-4, укладений між ПАТ "Львівобленерго" та Адвокатським об'єднанням "Юріс Консультус";
- рахунок на оплату від 18.07.2025 №25/076;
- платіжну інструкцію від 23.07.2025 №19423 на суму 20 000 грн;
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 10.06.1999 №816 на ім'я Горбунова С.О.;
- ордер на надання правничої (правової) допомоги ПрАТ "Львівобленерго" адвокатом Сергієм Горбуновим.
Позиція Верховного Суду
Щодо касаційної скарги на постанову апеляційного суду по суті спору
40. Касаційне провадження у цій справі Верховний Суд відкрив на підставі, зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
41. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
42. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
43. При цьому сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК (що визначив сам скаржник у цій справі), покладається на скаржника.
44. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
45. Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
46. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
47. Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
48. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
49. Суд враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
50. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
51. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис необхідно визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема, пункту 1 частини другої статті 287 ГПК та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК, таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
52. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
53. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
54. Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
55. Як зазначалось, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК, зазначив, що апеляційний суд не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах: 25.01.2024 (правильна дата 07.02.2024) у справі №910/3831/22, від 12.10.2021 (правильна дата 12.08.2021) у справі №910/17567/19; від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20, від 01.10.2024 у справі №916/3575/23, від 01.10.2024 у справі №910/19574/23, від 24.09.2024 у справі №925/1293/23, від 06.02.2020 у справі №910/13271/18; від 23.01.2020 у справі №910/3395/19; від 23.04.2019 у справі №918/47/18; від 01.04.2019 у справі №904/2444/18; від 16.09.2022 у справі №913/703/20, від 04.07.2023 у справі №917/1655/21, щодо застосування статті 1212 ЦК.
56. Зокрема, скаржник у контексті визначеної ним підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду про задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача вартості фактично спожитої, але не врахованої приладами обліку електричної енергії, на підставі статті 1212 ЦК стверджує про неврахування апеляційним судом правових позицій стосовно того, що:
- "застосування норм про повернення безпідставно набутого майна можливе лише за відсутності чинного договору або після припинення/визнання недійсним зобов'язання, на підставі якого майно було набуте" (постанова від 12.10.2021 (правильна дата 12.08.2021) у справі №910/17567/19);
- "набуття майна однією особою за рахунок іншої за наявності між ними чинного договору, що регулює відповідні правовідносини, виключає можливість застосування норм про безпідставне збагачення (стаття 1212 ЦК), якщо не доведено припинення чи недійсність такого договору" (постанова від 25.01.2024 (правильна дата 07.02.2024) у справі №910/3831/22);
- для стягнення за безпідставне набуття коштів у спорах щодо необлікованої електроенергії обов'язковим є доказ втручання або технічного порушення, підтверджений спеціалізованою експертизою за Правилами роздрібного ринку електричної енергії (підпункт 8.4.4). Для застосування статті 1212 ЦК необхідно суворо дотримуватися вимог щодо виду доказів, а безпідставне збагачення не встановлюється суперечливими доказами та поясненнями відповідача (постанова від 04.07.2023 у справі №917/1655/21);
- для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність умов: - збільшення майна в однієї особи (набувача), що виражається у набутті нових цінностей, збільшенні вартості або кількості належного майна; - втрата майна іншою особою, тобто збільшення майна у набувача має бути наслідком втрати або недоотримання цього майна потерпілим; - причинний зв'язок між набуттям майна однією особою та відповідною втратою іншою особою; - відсутність правової підстави для набуття майна. Таким чином, збільшення майна однієї сторони одночасно із зменшенням майна іншої сторони не є достатнім для застосування інституту безпідставного збагачення - необхідно також довести відсутність правової підстави для такого набуття (постанови від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20, від 01.10.2024 у справі №916/3575/23, від 01.10.2024 у справі №910/19574/23, від 24.09.2024 у справі №925/1293/23);
- під відсутністю правової підстави слід розуміти такий перехід майна від однієї особи до іншої, який: не ґрунтується на прямій вказівці закону та суперечить меті правовідносин або їх юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач отримав майно поза межами правочину, закону або інших правових актів (постанови від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
57. Надаючи оцінку доводам скаржника щодо неврахування апеляційним судом наведених правових висновків, Суд виходить з такого.
58. У справі №910/17567/19 предметом розгляду були вимоги про стягнення збитків, завданих безпідставним стягненням з позивача заявленої суми, як оплати послуг балансування природного газу за грудень 2018 року, мотивовані тим, що оператор ГТС (відповідач) неправомірно визначив негативний небаланс природного газу замовника (позивача), оскільки не врахував торгову операцію з купівлі природного газу, що призвело до завдання позивачу матеріальної шкоди у вигляді безпідставної сплати грошових коштів як оплати послуг відповідача з балансування на заявлену до стягнення суму.
59. Суд першої інстанції рішенням, яке апеляційний суд постановою залишив без змін, позов задовольнив, зокрема з огляду на те, що відповідач усупереч умовам договору транспортування та вимог Кодексу ГТС під час здійснення комерційного балансування обсягів газу щодо позивача безпідставно не врахував господарську операцію про закупівлю природного газу, що призвело до формування відповідачем незаконного акта про надання послуг балансування на відповідну суму.
60. При цьому суд апеляційної інстанції змінив правову кваліфікацію спірних відносин, зазначивши, зокрема, про те, що завдання збитків та набуття майна без достатньої правової підстави мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. На відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів необхідним є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
61. Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин приписи статті 22, 906 ЦК, статей 224, 225 Господарського кодексу України, оскільки застосуванню підлягали положення статті 1212 ЦК щодо наслідків набуття майна без достатньої правової підстави.
62. З приводу застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК Верховний Суд (а не Велика Палата Верховного Суду, як помилково зазначає скаржник) у пункті 67 постанови від 12.08.2021 (а не 12.10.2021, як помилково зазначає скаржник) у справі №910/17567/19 зазначив, що:
"Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб із метою виникнення у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв'язку з зобов'язанням (правочином), але не відповідно до його умов.".
63. Водночас, залишаючи без змін вказані рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд у межах наведеного застосування статті 1212 ЦК виходив насамперед з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, зокрема щодо підстави перерахування позивачем на користь відповідача спірних грошових коштів, якою стало необґрунтоване, тобто без дотримання встановленого договором та законодавством порядку врегулювання негативного місячного небалансу, а також нарахування плати за послуги комерційного балансування природного газу, з яких вбачалось, що нарахування плати за послуги комерційного балансування природного газу фактично відбулося поза межами умов, передбачених договором транспортування природного газу.
64. У той час, як у цій справі №914/1349/24 підставою задоволення позову стали зовсім інші обставини, зокрема, встановлені апеляційній судом, стосовно того, що:
(1) внаслідок підміни трансформаторів струму відповідач фактично отримав більший обсяг електричної енергії, ніж було зафіксовано в розрахункових документах і сплачено постачальнику електричної енергії. Надлишок електричної енергії був отриманий з електричної енергії, яка належить позивачу (ОСР) і використовувалась для транспортування електроенергії постачальника до споживача;
(2) ПрАТ "Львівобленерго" є оператором газорозподільних систем у спірних правовідносинах, а не постачальником, як це встановив суд першої інстанції, а договірні відносини, які існують між позивачем і відповідачем, не передбачають продаж чи інший перехід права власності на електроенергію ОСР, у зв'язку з чим відповідач набув майно позивача без достатніх правових підстав.
65. При цьому Суд відзначає, що у касаційній скарзі скаржник вказує на те, що (дослівно) "у цій справі ВП ВС дійшла висновку, що за наявності чинного договору (включаючи публічний договір про розподіл електричної енергії), підстави для застосування статті 1212 ЦК України відсутні, якщо не доведено, що зобов'язання за договором припинилися, були змінені або визнані недійсними", хоча постанова Верховного Суду від 12.08.2021 у справі №910/17567/19 взагалі не містить такого висновку, тим більше посилання на публічний договір про розподіл електричної енергії, адже, як зазначалось, у справі №910/17567/19 йшлось про договір транспортування природного газу.
66. У справі №910/3831/22 предметом розгляду були вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, обґрунтовані з посиланням, у тому числі, на норми статті 1212 ЦК тим, що відповідач своєчасно не повернув позивачу безпідставно отримані кошти, що встановлено судовими рішеннями у справі №910/17567/19.
67. Місцевий господарський суд рішенням, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задовольнив, мотивуючи своє рішення простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів, який настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна.
68. Залишаючи без змін вказані рішення, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про те, що за встановлених обставин безпідставного набуття відповідачем грошових коштів 25.02.2019 початком періоду прострочення має бути 26.02.2019, закінченням - 06.05.2021, оскільки грошові кошти відповідач повернув лише 07.05.2021.
69. Посилаючись на неврахування апеляційним судом правового висновку, викладеного у вказаній постанові, скаржник зазначає про неврахування наступної правової позиції (дослівно) "набуття майна однією особою за рахунок іншої за наявності між ними чинного договору, що регулює відповідні правовідносини, виключає можливість застосування норм про безпідставне збагачення (стаття 1212 ЦК України), якщо не доведено припинення чи недійсність такого договору", проте постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 (а не від 25.01.2024, як помилково вказує скаржник) у справі №910/3831/22 взагалі не містить такого висновку.
70. При цьому Суд враховує, що процитовану позицію, яка відсутня в указаній постанові, скаржник наводить у контексті доводів про наявність між сторонами договірних відносин, у той час як у постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 Велика Палата Верховного Суду відзначила, що між сторонами існує спір лише щодо правильного визначення початку періоду прострочення: від моменту отримання грошових коштів відповідачем без належної правової підстави (25.02.2019), як вважає позивач, або з дати набрання законної сили постановою Північного апеляційного господарського суду у справі №910/17567/19 (22.03.2021), як вважає відповідач (пункт 48 постанови від 07.02.2024), а не щодо наявності/відсутності чинного договору.
71. У межах вказаних доводів сторін та поставленого на вирішення питання, з якого моменту у відповідача виникло прострочення виконання зобов'язання з повернення позивачу безпідставно отриманих коштів, а саме з моменту отримання відповідачем безпідставно набутих коштів, як вважає позивач, або з дати набрання законної сили постановою апеляційного суду, якою встановлений факт безпідставності отримання відповідачем коштів від позивача, як вважає відповідач, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 зазначила:
"60. Означене недоговірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.", що фактично продубльовано в пункті 69 вказаної постанови.
72. Проте, у цій справі №914/1349/24 сторони, зокрема скаржник у контексті такої правової позиції не ставить питання щодо початку перебігу строку прострочення зобов'язання з повернення безпідставно отриманого майна.
73. У справі №917/1655/21 предметом розгляду були вимоги про стягнення заборгованості з оплати необлікованої електричної енергії, обґрунтовані виявленням під час перевірки порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії у вигляді втручання в роботу засобу вимірювальної техніки, а саме встановлення пристрою випромінювання електромагнітних полів, внаслідок чого спожита електроенергія електролічильником не враховувалася.
74. Господарський суд першої інстанції рішенням, залишеним без змін постановою апеляційного суду, в задоволенні позову відмовив, зокрема з огляду на те, що надані до справи заяви з показами свідків, диски з відеозаписами та фотографіями, не є належними доказами, на підставі яких суд може встановити наявність чи відсутність порушення, яке зазначено в акті про порушення, оскільки факт втручання споживача в роботу засобів вимірювальної техніки має бути підтверджений лише експертизою, проведеною спеціалізованою організацією (підприємством), яка відповідно до законодавства має право на проведення експертизи щодо встановлення факту втручання в роботу засобів вимірювальної техніки.
75. Верховний Суд постановою від 04.07.2023 у справі №917/1655/21 вказані рішення судів залишив без змін, зокрема з огляду на те, що суди дійшли правильних висновків, що з огляду на невизнання споживачем факту його втручання в роботу засобу вимірювальної техніки, відповідно до вимог пункту 8.4.4 Правил роздрібного ринку електричної енергії, факт втручання споживача в роботу засобу вимірювальної техніки, факт пошкодження засобу вимірювальної техніки, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, має бути підтверджений саме експертизою, проведеною спеціалізованою організацією (підприємством), яка має право на її проведення відповідно до законодавства.
76. При цьому Суд враховує, що посилаючись на застосування апеляційним судом статті 1212 ЦК без урахування правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду (а не Великої Палати Верховного Суду, як помилково вказує скаржник) від 04.07.2023 у справі №917/1655/21, скаржник за текстом касаційної скарги стверджує про незастосування правової позиції (дослівно) про те, що "для стягнення за безпідставне набуття коштів у спорах щодо необлікованої електроенергії обов'язковим є доказ втручання або технічного порушення, підтверджений спеціалізованою експертизою за ПРРЕЕ (п.п.8.4.4); для застосування ст. 1212 ЦК необхідно суворо дотримуватися вимог щодо виду доказів, а безпідставне збагачення не встановлюється суперечливими доказами та поясненнями відповідача", хоча вказана постанова Верховного Суду не лише не містить висновку щодо застосування статті 1212 ЦК, а навіть посилання на цю статтю.
77. У справі №916/2478/20 предметом розгляду були вимоги банку до підприємства про стягнення на підставі статті 1212 ЦК сплаченого податку на додану вартість за договором поставки в складі вартості товару, який звільнений від оподаткування ПДВ.
78. У справі №903/359/21 предметом розгляду були вимоги про стягнення на підставі положень статті 1212 ЦК безпідставно набутих коштів, мотивовані оплатою позивачем послуг послуги за договором тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами з урахуванням рішення виконавчого комітету міськради про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває в комунальній власності територіальної громади, яке в подальшому визнано протиправним та нечинним.
79. У справі №904/4046/20 предметом розгляду були вимоги про (1) визнання незаконним вилучення посадовими особами податкової міліції і неповернення позивачу рухомого майна згідно з наведеним в позові переліком, (2) зобов'язання повернути зазначене майно, обгрунтовані тим, що спірне рухоме майно було вилучено як речові докази слідчим податкової міліції у межах кримінальної справи, порушеної щодо директора позивача, проте після закриття кримінальної справи майно позивачу повернуто не було, що свідчить про те, що відповідач 1 утримує спірне майно, яке є власністю позивача, без належних правових підстав, а тому зобов'язаний повернути його власнику в силу статей 1212, 1213 ЦК.
80. У справі №916/3575/23 предметом розгляду були вимоги про стягнення вартості безпідставно набутого майна, мотивовані невиконанням відповідачем умов щодо розрахунків за договором постачання природного газу, відсутністю (неукладенням) договорів щодо реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ згідно з типовим договором та неподанням графіків погашення заборгованості, у зв'язку із чим у позивача не було правових підстав для постачання природного газу споживачу (відповідачу) у відповідний період, а у відповідача виник обов'язок щодо самостійного припинення використання природного газу у зазначений період.
81. У справі №910/19574/23 предметом розгляду були вимоги страхової компанії про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, обґрунтовані тим, що в забезпечення виконання зобов'язань за договором про закупівлю послуг добровільного медичного страхування позивач надав відповідачу банківську гарантію, оригінал якої просив повернути після припинення дії договору страхування, однак відповідач звернувся до третьої особи (банку) з вимогою про сплату коштів за банківською гарантією з посиланням на порушення позивачем умов договору страхування, яка (третя особа) здійснила списання грошових коштів з рахунку позивача на користь відповідача, хоча позивач умови договору страхування не порушував.
82. У справі №925/1293/23 предметом розгляду були вимоги про стягнення безпідставно утриманих коштів за користування нерухомим майном, мотивовані тим, що позивач відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна є власником торгівельного комплексу, частина якого перебуває в користуванні відповідача, який розмістив там магазин без укладення з позивачем як власником приміщення договору оренди чи будь-якого іншого правочину щодо користування цим приміщеннями. Відповідач як фактичний користувач приміщенням без достатньої правової підстави за рахунок власника цього приміщення зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ним, і на підставі частини першої статті 1212 ЦК зобов'язаний повернути ці кошти власнику приміщення.
83. У справі №910/13271/18 предметом розгляду були вимоги про зобов'язання відшкодувати вартість безпідставно набутого майна відповідно до статей 1212, 1213 ЦК з врахуванням індексу інфляції в розмірі та з нарахуванням 3% річних, обґрунтовані тим, що у зв'язку з розірванням договору купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників), укладеного між позивачем та відповідачем, та визнанням права власності на частку в спільній діяльності за позивачем, а також неможливістю повернути майно у зв'язку з його фактичним знищенням, відповідач зобов'язаний повернути вартість цього майна відповідно до положень статті 1212 та частини другої статті 1213 ЦК
84. У справі №910/3395/19 предметом розгляду були вимоги про стягнення безпідставно набутих грошових коштів за кредитними договорами, в тому числі 3% річних, інфляційних втрат та упущеної вигоди, мотивовані тим, що на виконання рішення суду в іншій справі, яке в подальшому було скасовано, з позивача було стягнуто в примусовому порядку заборгованість за кредитними договорами, у зв'язку з чим позивач вважає, що правові відстави, за яких з нього було стягнуто грошові кошти, відпали, а тому вказані грошові кошти підлягають стягненню з відповідача на підставі статті 1212 ЦК, так як перебувають у нього без достатньої правової підстави.
85. У справі №918/47/18 предметом розгляду були вимоги про стягнення безпідставно набутих відповідачем коштів, які складають вартість незавершеного будівництва дитячого садочка, збитків та інфляційних втрат, обґрунтовані тим, що на виконання договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом дитячого садочка покупець сплатив на користь продавця вартість об'єкту незавершеного будівництва дитячого садочка, проте рішенням суду в іншій справі зазначений договір було розірвано, а право власності на незавершене будівництво дитячого садочка зареєстровано за відповідачем. Матеріально-правовою підставою позову визначено статті 1212, 1214 ЦК.
86. У справі №904/2444/18 предметом розгляду були вимоги про повернення безпідставно набутого майна грошових коштів, мотивовані тим, що позивач помилково перерахував грошові кошти на рахунок відповідача після припинення дії договору про відшкодування витрат балансоутримувача. На думку позивача, нарахування послуг та витрат, які підлягають оплаті за договором може відбуватися виключно за період дії умов цього договору та до моменту його зміни чи припинення, відтак ці кошти є безпідставно набутими та підлягають стягненню на підставі статті 1212 ЦК.
87. У справі №913/703/20 предметом розгляду за первісним позовом були вимоги про стягнення безпідставно набутого майна (грошових коштів),а також нарахованих інфляційних втрат та 3% річних, обґрунтовані, зокрема тим, що на виконання умов договору будівельного генпідряду позивач перерахував відповідачу аванс, проте останній роботи за договором у повному обсязі не виконав, невикористану суму авансу позивачу не повернув, зокрема після припинення договору.
88. Проаналізувавши зміст наведених постанов у вказаних справах, Суд відзначає, що висновки Верховного Суду щодо застосування статті 1212 ЦК, на які посилається скаржник (пункт 56 цієї постанови), є загальними по відношенню до правовідносин щодо стягнення безпідставно набутих коштів (відшкодування вартості безпідставно набутого майна) на підставі 1212 ЦК та зроблені без урахування специфіки правовідносин у цій справі №914/1349/24, хоча, як зазначалось, задля визначення необхідності застосування правових висновків Верховного Суду до конкретних правовідносин на предмет подібності насамперед необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях (питаннях).
89. Так, в жодній з наведених скаржником постанов Верховний Суд не виснував про застосування статті 1212 ЦК у правовідносинах щодо отримання споживачем від оператора системи розподілу електричної енергії, яка належить останньому, а не постачальнику електричної енергії, з яким у споживача існують договірні відносини, і використовувалась ним (оператором системи розподілу) лише для транспортування споживачу електроенергії постачальника. Споживач же, за встановлених судом апеляційної інстанції обставин, зберіг належну позивачу електричну енергію не на підставі договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, який регулює відповідні правовідносини, а внаслідок невідповідності трансформатору струму, визначеного договором розподілу (який не утворює правової підстави для збереження майна в розмірі, який перевищує той, що необхідний для надання послуги з розподілу електроенергії), внаслідок чого відповідач спожив обсяг електричної енергії більший за визначений.
90. У контексті наведеного Суд звертає увагу скаржника на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
91. З огляду на наведене та враховуючи зміст наведених скаржником постанов у контексті доводів касаційної скарги та висновків апеляційного суду в цій справі, Суд зазначає про те, що висновки Верховного Суду в наведених скаржником постановах та у цій справі не можуть вважатися в цьому випадку подібними через те, що встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у вказаних скаржником справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, тобто дійшли певних конкретних висновків з урахуванням наданих сторонами усіх доказів, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовим критерієм. При цьому з'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
92. Наведене свідчить, що визначена скаржником - ДП "Фарматрейд" підстава касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК) постанови Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 у справі №910/9134/24 не знайшла свого підтвердження, що є підставою для закриття касаційного провадження в цій частині на підставі пункт 5 частини першої статті 296 ГПК.
93. Щодо визначеної скаржником підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК в частині дослідження забраних у справі доказів Суд зазначає, що згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу
94. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
95. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
96. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21 тощо.
97. Проте, як зазначалося, визначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, у цьому випадку після відкриття касаційного провадження не отримала підтвердження, а тому доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази, Суд не розглядає.
98. При цьому Суд акцентує увагу, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
99. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
100. Зважаючи на викладене, касаційна скарга на постанову апеляційного суду по суті спору в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК (недослідження доказів), підлягає залишенню без задоволення.
Щодо касаційної скарги на додаткову постанову апеляційного суду
101. Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
102. Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване нормами статті 131-2 Конституції України, статті 16 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК), відповідними нормами Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
103. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).
104. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК).
105. Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
106. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК).
107. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).
108. Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядку.
109. За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
110. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
111. Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений в самому договорі розмір та/або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
112. Як вбачається з додаткової постанови апеляційного суду, який за результатами ухвалення нового рішення здійснював розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем як в суді першої інстанції, так й в апеляційному суді:
- представництво інтересів позивача в суді першої інстанції та в апеляційному суді здійснював адвокат Адвокатського об'єднання "Юріс Консультус" Горбунов Сергій Олегович на підставі ордерів від 17.05.2024 серія ВС №1227988 та від 20.01.2025 серія ВС №1227972;
- позивач у позовній заяві та в апеляційній скарзі повідомив, що ним були понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 грн та в розмірі 30 000 відповідно, на підтвердження чого долучив відповідні докази.
113. Зокрема, апеляційний суд встановив, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції в загальній сумі 50 000 грн позивач надав суду копії: (1) договору про надання правничої допомоги від 10.10.2023 №23/10-7; (2) рахунку на оплату від 10.10.2023 №23/139 на суму 50 000 грн; (3) платіжної інструкції від 16.10.2023 №16283 на суму 50 000 грн.
114. Відповідно до пункту 1.1 договору про надання правничої допомоги від 10.10.2023 №23/10-7, укладеного між позивачем (клієнт) та Адвокатським об'єднанням "Юріс Консультус", адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання забезпечувати представництво клієнта у суді та надавати інші види правничої допомоги, а клієнт приймає на себе зобов'язання оплачувати надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання доручень клієнта.
115. У пункті 1.2 цього договору наведено попередню інформацію про справу: повивач - ПрАТ "Львівобленерго", відповідач - ДП "Фарматрейд", предмет договору - стягнення коштів за безпідставно набуте майно (перша інстанція, Господарський суд Львівської області).
116. Адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання в межах предмету договору: представляти інтереси клієнта в судах; складати процесуальні документи, виконувати необхідні розрахунки; здійснювати самостійний пошук та виявлення документів і речей, які можуть бути доказами у справі; надавати роз'яснення з правових питань, рекомендації з оптимального вирішення справи; інформувати клієнта про перебіг справи, перспективи її вирішення; вживати заходи щодо добровільного вирішення спору і виконання боржником своїх зобов'язань в позасудовому порядку або під час розгляду справи в суді (пункт 2.1 договору).
117. Згідно з пунктом 4.1 договору вартість правничої допомоги становить: авансова оплата 50 000 грн.
118. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом апеляційної інстанції в загальній сумі 30 000 грн позивач надав копії: (1) договору про надання правничої допомоги від 20.01.2025 №25/1-13; (2) рахунку на оплату від 20.01.2025 №25/013 на суму 30 000 грн; (3) платіжної інструкції від 24.01.2025 №2196 на суму 30 000 грн.
119. Відповідно до пункту 1.1 договору про надання правничої допомоги від 20.01.2025 №25/1-13, укладеного між позивачем (клієнт) та Адвокатським об'єднанням "Юріс Консультус", адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання забезпечувати представництво клієнта у суді та надавати інші види правничої допомоги, а клієнт приймає на себе зобов'язання оплачувати надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання доручень клієнта.
120. У пункті 1.2 цього договору наведено попередню інформацію про справу: №914/1349/24 за позовом ПрАТ "Львівобленерго" до ДП "Фарматрейд" про стягнення 6 732 801,28 грн (апеляційна інстанція, Західний апеляційний господарський суд).
121. Адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання в межах предмету договору: представляти інтереси клієнта в судах; складати процесуальні документи, виконувати необхідні розрахунки; здійснювати самостійний пошук та виявлення документів і речей, які можуть бути доказами у справі; надавати роз'яснення з правових питань, рекомендації з оптимального вирішення справи; інформувати клієнта про перебіг справи, перспективи її вирішення; вживати заходи щодо добровільного вирішення спору і виконання боржником своїх зобов'язань в позасудовому порядку або під час розгляду справи в суді (пункт 2.1 договору).
122. Згідно з пунктом 4.1 договору вартість правничої допомоги становить: авансова оплата 30 000 грн.
123. З огляду на визначені умови договорів, апеляційний суд зазначив, що сторони погодили фіксований розмір гонорару в сумі 50 000 грн та 30 000 грн відповідно.
124. Крім цього суд апеляційної інстанції встановив, що адвокат Горбунов С.О.:
- під час розгляду справи судом першої інстанції підготував та надіслав суду позовну заяву на 7-ми аркушах, відповідь на відзив на 7-ми аркушах, заперечення на клопотання про залучення третьої особи на 4-х аркушах, додаткові пояснення на 4-х аркушах, а також здійснив представництво інтересів позивача в 6-ти судових засіданнях (01.07.2024, 05.08.2024, 30.09.2024, 04.11.2024, 25.11.2025, 13.01.2025), загальна тривалість яких становить 2 год. 10 хв.;
- під час розгляду справи апеляційним судом підготував та надіслав суду апеляційну скаргу на 11-ти аркушах та клопотання про відео конференцію на 1 аркуші, а також здійснив представництво інтересів позивача в 2-ох судових засіданнях (09.04.2025 та 21.05.2025), загальна тривалість яких становить 38 хв.
125. У контексті наведеного Суд відзначає, що надані заявником докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судами витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
126. Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (рішення у справі "East / West Alliance Limited" проти України"), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
127. Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
128. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини четверта статті 126 ГПК).
129. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК).
130. Водночас за нормами частини шостої статті 126 ГПК обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
131. У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 ГПК зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
132. Як вбачається з матеріалів справи та змісту додаткової постанови апеляційного суду, відповідач подав клопотання, в якому просив відмовити в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу повністю, зокрема посилаючись на те, що:
(1) ПрАТ "Львівобленерго" не заявило про розподіл витрат на правову допомогу до завершення судових дебатів, як це передбачено частиною третьою статті 126 та частиною восьмою статті 129 ГПК, а відповідно подана заява підлягає залишенню без розгляду;
(2) заявлена позивачем сума витрат в загальному розмірі 80 000 грн не підтверджена належними доказами її фактичного понесення, зокрема відсутній детальний опис робіт адвоката, що не дозволяє суду встановити співмірність витрат до складності справи, витраченого часу, обсягу наданих послуг, предмета спору та його значення.
133. У контексті доводів скаржника, наведених як у вказаному клопотанні, так й у касаційній скарзі, в частині того, що позивач до завершення судових дебатів не заявив про розподіл витрат на правову допомогу, Суд зазначає таке.
134. Питання розподілу між сторонами судових витрат суд вирішує під час ухвалення рішення і зазначає про це в резолютивній частині (пункт 5 частини першої статті 237, пункт 2 частини п'ятої статті 238 ГПК).
135. Відповідно до пункту в) частини четвертої статті 282 ГПК в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
136. Водночас норми частини першої статті 221 ГПК передбачають, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Така норма кореспондується з частиною восьмою статті 129 ГПК України, якою визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
137. Відповідно до частин другої та третьої статті 221 ГПК України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
138. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (частина третя статті 244 ГПК України).
139. Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права, зокрема:
(1) право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (постанова Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19);
(2) процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21 та від 31.05.2022 у справі №917/304/21);
(3) заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц);
(4) потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов'язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №161/5317/18).
140. Як вбачається з матеріалів справи та змісту додаткової постанови апеляційного суду, позивач у позовній заяві та в апеляційній скарзі повідомив, що ним були понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 грн та в розмірі 30 000 відповідно, на підтвердження чого долучив, тобто відразу надав, відповідні докази. У прохальній частині як позовної заяви, так й апеляційної скарги позивач просив судові витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу, покласти на відповідача, що в сукупності можна розцінювати як заявлення заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу та надання доказів на їх підтвердження до закінчення судових дебатів, тобто про виконання позивачем відповідних вимог процесуального закону, адже, як зазначалось, процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми заяви про необхідність розподілу судових витрат, а лише визначає, що вона повинна бути зроблена до закінчення судових дебатів.
141. З огляду на наведене та враховуючи, що позивач як до позовної заяви, так й до апеляційної скарги не лише заявив про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу до закінчення судових дебатів, а й відразу надав докази на підтвердження їх понесення, Суд вважає безпідставними доводи скаржника щодо невиконання позивачем визначеного процесуальним законом обов'язку в цій частині.
142. У контексті доводів скаржника, які наведені як у вказаному клопотанні, так й у касаційній скарзі, стосовно того, що заявлена позивачем сума витрат в загальному розмірі 80 000 грн не підтверджена належними доказами її фактичного понесення, зокрема з огляду на відсутність детального опису робіт адвоката, що не дозволяє встановити співмірність витрат до складності справи, витраченого часу, обсягу наданих послуг, предмета спору та його значення, Суд враховує таке.
143. Здійснюючи розподіл витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд встановив, що умовами укладених договорів сторони погодили фіксований розмір гонорару в сумі 50 000 грн та 30 000 грн відповідно.
144. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
145. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару (як у цьому випадку, що встановив апеляційний суд) сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункти 145, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
146. Отже, відсутність детального опису, на що саме були спрямовані витрати на професійну правничу допомогу та що вони в себе включають, не може свідчити про відсутність документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, відповідно й не може бути підставою для відмови в задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.
147. При цьому Суд зважає, що скаржник ні за текстом поданого апеляційному суду клопотання, ні за текстом касаційної скарги не доводить, що відсутність детального опису, на що саме були спрямовані витрати на професійну правничу допомогу та що вони в себе включають, позбавила його можливості заперечувати заявлені до стягнення з нього витрати на професійну правничу допомогу та/або доводити неспівмірність таких витрат.
148. Доводи скаржника в частині необґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат з посиланням у тексті касаційної скарги на вартість послуг, які надають інші юридичні компанії та/або адвокати, Суд вважає безпідставними та необґрунтованими, зокрема з огляду на те, що вони наведені безвідносно до розміру заявлених самим скаржником у суді першої та апеляційної інстанцій витрат на професійну правничу допомогу в сумі 50 000 грн та 30 000 грн відповідно, а також цін, які були закладені в заявлені скаржником суми витрат на професійну правничу допомогу.
149. Водночас Суд враховує, що проаналізувавши подані позивачем докази на понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 50 000 грн та в суді апеляційної інстанції в сумі 30 000 грн, беручи до уваги предмет спору, кількість документів, що знаходиться у матеріалах справи, незначну складність цієї справи, поведінку сторін, зміст та об'єм наданих адвокатом пояснень, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, пропорційності до предмета спору та обсягу наданих послуг, враховуючи, що для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, апеляційний суд дійшов висновку не присуджувати позивачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції.
150. Зокрема, керуючись критеріями обґрунтованості, пропорційності та розумності, суд апеляційної інстанції вважав, що:
(1) витрати позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції підлягають відшкодуванню відповідачем частково в сумі 32 000 грн (з яких: 7 000 грн за складення та надіслання позовної заяви на 7-ми аркушах, 5 000 грн за складення та надіслання відповіді на відзив на 7-ми аркушах, 4 000 грн за складення та надіслання заперечення на клопотання про залучення третьої особи на 4-х аркушах, 4 000 грн за складення та надіслання додаткових пояснень на 4-х аркушах та по 2 000 грн за участь адвоката у шести судових засіданнях (01.07.2024, 05.08.2024, 30.09.2024, 04.11.2024, 25.11.2025, 13.01.2025), які не були тривалими).
(2) витрати позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції підлягають відшкодуванню відповідачем частково в сумі 14 000 грн (з яких: 9 000 грн за складення та надіслання апеляційної скарги на 11-ти аркушах, 1 000 грн за складення та надіслання клопотання про відеоконференцію на 1-му аркуші та по 2 000 грн за участь адвоката у двох судових засіданнях (09.04.2025 та 21.05.2025), які не були тривалими.
151. З огляду на викладене, Суд вважає цілком законними та обґрунтованими висновки апеляційного суду про часткове задоволення заяви позивача, а саме про відшкодування за рахунок відповідача 32 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі та 14 000 грн - в апеляційному суді, правомірність стягнення яких скаржник у межах визначених ним вимог та доводів касаційної скарги не спростував.
152. Верховний Суд при касаційному перегляді додаткової постанови суду апеляційної інстанції не виявив у діях суду порушень приписів статей 126, 129 ГПК, неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до ухвалення судом незаконного рішення.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції
153. Як зазначалось, у відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що поніс витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 20 000 грн, на підтвердження чого до відзиву долучив:
(1) договір про надання правничої допомоги від 18.07.2025 №25/7-4, укладений між ПАТ "Львівобленерго" та Адвокатським об'єднанням "Юріс Консультус";
(2) рахунок на оплату від 18.07.2025 №25/076;
(3) платіжну інструкцію від 23.07.2025 №19423 на суму 20 000 грн;
(4) свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 10.06.1999 №816 на ім'я Горбунова С.О.;
(5) ордер на надання правничої (правової) допомоги ПрАТ "Львівобленерго" адвокатом Сергієм Горбуновим.
154. Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору про надання правничої допомоги від 18.07.2025 №25/7-4 адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання забезпечувати представництво клієнта у суді та надавати інші види правничої допомоги, а клієнт приймає на себе зобов'язання оплачувати надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання доручень клієнта.
155. У пункті 1.2 цього договору наведено попередню інформацію про справу: №914/1349/24 за позовом ПрАТ "Львівобленерго" до ДП "Фарматрейд" про стягнення 6 732 801,28 грн (Верховний Суд, Касаційний господарський суд).
156. Умовами пункту 2.1 вказаного договору сторони погодили зобовязання, які бере на себе адвокатське об'єднання в межах предмету договору.
157. Згідно з пунктом 4.1 договору вартість правничої допомоги становить: авансова оплата - 20 000 грн.
158. Пунктом 4.2 договору визначено, що оплата здійснюється: авансова оплата - протягом 30 днів з часу підписання цього договору.
159. На виконання умов вказаного договору на підставі виставленого рахунка на оплату від 18.07.2025 №25/076 позивач здійснив оплату на суму 20 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 23.07.2025 №19423 на суму 20 000 грн.
160. Надані позивачем докази є належним підтвердженням позивачем розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, водночас у силу наведеного у цій постанові надані заявником докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
161. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач (скаржник) не скористалась своїм правом подати заяву про зменшення заявленого позивачем розміру витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, не заперечив їх стягнення у заявленому розмірі.
162. Водночас, здійснивши аналіз та оцінку заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, зокрема в аспекті їх співмірності із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, об'єктивно необхідним адвокату на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг, Суд вважає, що підготовка цієї справи до розгляду в суді касаційної інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, зокрема з огляду на те, що правова позиція позивача була сталою і не зазнавала суттєвих змін протягом розгляду спору, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, адвокат позивача супроводжував розгляд цієї справи у судах всіх інстанцій, тому, відповідно, був обізнаний з усіма деталями, що з неї випливають.
163. З огляду на зазначене та враховуючи критерії обґрунтованості, розумності витрат на правову допомогу, їх співмірності зі складністю справи, часом, об'єктивно необхідним адвокату на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг, Суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача, відповідно, про стягнення з відповідача на користь позивача 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
164. Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 296 ГПК).
165. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
166. Згідно із статтею 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
167. З огляду на викладене касаційне провадження у цій справі №914/1349/24 за касаційною скаргою ДП "Фарматрейд" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 по суті спору, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК, підлягає закриттю, а у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК, - залишенню без задоволення із залишенням цієї постанови без змін.
168. Оскільки скаржник не довів неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права при ухваленні додаткової постанови від 25.06.2025 у цій справі №914/1349/24 щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд не вбачає підстав для її зміни чи скасування.
Розподіл судових витрат скаржника
169. У зв'язку із закриттям касаційного провадження за касаційною скаргою ДП "Фарматрейд" у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, та відмовою у її задоволенні в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК, судовий збір за подання касаційної скарги на постанову апеляційного суду по суті покладається на скаржника.
170. Оскільки судовий збір за подання касаційної скарги на додаткову постанову апеляційного суду не сплачується, відповідно розподілу не підлягає.
171. За наведених підстав, витрати скаржника на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 грн за касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції по суті спору та в розмірі 40 000 грн за касаційною скаргою на додаткову постанову апеляційного суду в порядку статті 129 ГПК покладаються скаржника.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Дочірнього підприємства "Фарматрейд" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 у справі №914/1349/24, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційні скарги Дочірнього підприємства "Фарматрейд" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 у справі №914/1349/24 - залишити без задоволення.
3. Постанову від 28.05.2025 та додаткову постанову від 25.06.2025 Західного апеляційного господарського суду в справі №914/1349/24 залишити без змін.
4. Стягнути з Дочірнього підприємства "Фарматрейд" (82100, Львівська область, місто Дрогобич, вулиця Самбірська, будинок, 85; код ЄДРПОУ 32713212) на користь Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" (79026, місто Львів, вулиця Козельницька, будинок, 3; код ЄДРПОУ 00131587) 10 000 (десять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції
5. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Львівської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Бакуліна
Судді О.М. Баранець
В.І. Студенець