номер провадження справи 27/101/25
01.09.2025 Справа № 908/1916/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, розглянувши матеріали справи
за позовом: Запорізького обласного центру зайнятості (вул. Незалежної України, 56а, м. Запоріжжя, 69126, ідентифікаційний номер юридичної особи 03491412)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНКАМ ФІНАНС» (вул. Каховська, 11 А, каб. № 8, м. Запоріжжя, 69096, ідентифікаційний номер юридичної особи 40308189)
про стягнення 227 320 грн 12 коп.
без виклику сторін
Запорізький обласний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНКАМ ФІНАНС» про стягнення суму заборгованості за непоставлений товар в розмірі 183 394 грн 45 коп., пеню в сумі 20 032 грн 70 коп., штраф в сумі 18 339 грн 45 коп., інфляційні втрати в сумі 5 553 грн грн 52 коп.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2025 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1916/25 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 30.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1916/25, присвоєно номер провадження 27/101/25. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Згідно з ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 250 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами загального або спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.06.2025 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 18.07.2025.
Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.
Виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
Відповідач був повідомлений про розгляд справи шляхом отримання примірника ухвали суду в електронному кабінеті в підсистемі ЕСІТС - 01.07.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.
Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень»: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення -01.09.2025.
Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд
01.08.2024 Запорізьким обласним центром зайнятості оприлюднено оголошення про проведення процедури закупівлі (запит (ціни) пропозицій) ID: UA-2024-08-01- 005097-а з предметом закупівлі: бензин А-95 за талонами/скретч-картками з очікуваною вартістю 235 195 грн 00 коп.
05.08.2024 з предметом закупівлі: бензин А-95 за талонами/скретч-картками пропозиції подали: ТОВ «Солар», ТОВ «Гарант ойлгрупп», ТОВ «Веллойл» та ТОВ «ІНКАМ ФІНАНС», ТОВ «ТД «ІФС».
За результатами розгляду та оцінки тендерної пропозиції Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНКАМ ФІНАНС» було визначено переможцем вищевказаної процедури закупівлі, тендерна пропозиція якого відповідала кваліфікаційним критеріям, встановленим в тендерній документації та були відсутні підстави для відмови (установлені ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі»).
Надаючи тендерну пропозицію, відповідач повністю погодився із усіма вимогами тендерної документації, в тому числі із основними умовами договору про закупівлю.
08.08.2024 між Запорізьким обласним центром зайнятості (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ІНКАМ ФІНАНС» (постачальник) укладено договір про закупівлю № СК3/575/174 (далі-договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність товар - бензин А-95 за талонами/скетч-картками, за ДК 021:2015 091130000-9 - «нафта і дистиляти», а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього грошову суму.
Згідно п. 3.1 договору загальна вартість товару складає 229 728 60 коп., у тому числі ПДВ (20%) - 38 288 грн 10 коп.
Відповідно до п. 1.2 договору талон/скретч-картка - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на автозаправних станціях (далі - АЗС) фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Згідно п. 1.5 договору талони/скретч-картки, за якими поставляється товар - єдиного зразка номіналом 10, 15, 20 літрів, за якими здійснюється відпуск товару на будь-якій АЗС постачальника та/або його партнерів.
Відповідно до п. 1.6 договору загальна кількість товару, що постачається за цим договором, визначається у Специфікації (Додаток № 1), що додається до договору і є його невід'ємною частиною.
Згідно п. 1.10 договорувідповідно до умов договору постачальник зобов'язується безоплатно зберігати придбаний покупцем у постачальника товар до його відвантаження покупцеві в повному обсязі. Постачальник надає покупцю Гарантійний лист про те, що придбаний товар зберігається безоплатно до повного отримання.
Так, своїм гарантійним листом № 40 від 07.08.2024 товариство з обмеженою відповідальністю «ІНКАМ ФІНАНС» підтвердило своє зобов'язання за договором, безоплатно зберігати придбаний покупцем у постачальника товар, а саме бензин А-95 за талонами/скретч-картками, до його відвантаження покупцеві в повному обсязі.
Пунктом 5.1 договору визначено, що строк поставки товару - до закінчення терміну дії талону/скретч-картки.
Відповідно до п. 5.2 договору строк поставки (передачі) талонів/скетч-карток на весь обсяг товару - 3 робочих дні з моменту отримання постачальником передплати 50% від вартості договору. Покупець отримує активовані талони/скретч-картки, тобто придатні для отримання товару на АЗС постачальника.
На виконання умов договору, Запорізький обласний центр зайнятості виконав всі зобов'язання щодо оплати товару на загальну суму 229 728 грн 60 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 3195 від 16.08.2024 на суму 114 864 грн 30 коп. та платіжною інструкцією № 3200 від 20.08.2024 на суму 114 864 грн 30 коп.
Підпунктом 5.6.5 пункту 5 договору встановлено, що передача постачальником товару покупцеві здійснюється за видатковою накладною з переліком номерів, номіналу, кількості талонів/скретч-карток та вартості товару. При цьому товар залишається на зберіганні в резервуарах АЗС постачальника на весь період дії талонів/скретч-карток. Пунктом 5.7 договору встановлено, що право власності на товар від постачальника до покупця переходить з моменту підписання сторонами видаткової накладної щодо отримання талонів/скретч-карток.
Згідно Специфікації № 0003/0001512-С відпущених скретч-карток на нафтопродукти по купюрах до видаткової накладної № 0003/0001512 від 19.08.2024 Запорізьким обласним центром зайнятості було отримано талони/скретч-картки на товар у кількості 354 скретч-картки на 4140 літрів (за видом талонів: скретч-картка УкрА95 15 л, у кількості -120 шт. (1800 л)), скретч-картка УкрА95 10 л, у кількості - 234 шт.(2340 л)) на суму 229 728 грн 60 коп. (в т.ч. ПДВ 20% - 38 288 грн 10 коп.
Позивач зазначив, що станом на момент подання позовної заяви, відповідач частково виконав взяті за договором зобов'язання, а саме позивач (покупець) отримав 835 л бензинаА-95 на суму 46334,15 грн., скориставшись талонами/скретч-картками в кількості 77 шт. (з них скретч-картка УкрА95 10 л - 64 шт. на 640 л на суму 35513,60 грн., скретч-картка УкрА95 15 л - 13 шт. на 195 л на суму 10820,55 грн.), що підтверджується довідкою начальника управління бухгалтерського обліку-головного бухгалтера Запорізького обласного центру зайнятості від 09.06.2025.
Всі інші видані постачальником талони/скретч-картки на загальний обсяг 3305 л бензину А-95 на загальну суму 183 394,45 грн. з ПДВ, в тому числі скретч-картки УкрА95 15 літрів -107 шт. на 1605 л на суму 89 061,45 грн., та скретч-картки УкрА95 10 літрів - 170 шт. на 1700 л на суму 94 333,00 грн., залишились невикористаними з незалежних від покупця причин.
Причиною невикористання цих талонів/скретч-карток була нічим не обґрунтована відмова АЗС постачальника здійснювати відпуск товару покупцю, що фактично було порушенням умов договору з боку відповідача.
Так, протягом січня 2025 року у водіїв Запорізького обласного центру зайнятості виникли проблеми щодо заправки службових автомобілів бензином А-95 за талонами/ скретч-картками на АЗС зазначених у Додатку №2 до Договору, а саме, водіям відмовляли в заправці бензином А-95 за талонами/скретч-картками, придбаними Запорізьким обласним центром зайнятості (видаткова накладна від 19.08.2024 № 0003/0001512), з причин відсутності палива.
Також відмови були аргументовані тим, що питання стосовно заправки автомобілів за талонами/скретч-картками можливо вирішити за особистою вказівкою керівництва Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКАМ ФІНАНС».
Факт відмови персоналу АЗС у відпуску палива зафіксовано наступними документами:
- службова записка директора Мелітопольської філії Запорізького обласного центру зайнятості Барсук Ю. від 20.01.2025 № 79/16/01-10, акт про відмову у відпуску бензину А-95 від 16.01.2025 (за участю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 );
- службова записка директора Василівської філії Запорізького обласного центру зайнятості Юхна М. від 21.01.2025 № 59/14/01-10, акти про відмову у відпуску бензину А-95 від 17.01.2025; 20.01.2025, 21.01.2025 (за участю ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 );
- службова записка директора Запорізької філії Запорізького обласного центру зайнятості Яковлєвої О. від 19.02.2025 № 522/15/01-14, акт про відмову у відпуску бензину А-95 від 22.01.2025, 27.01.2025 (за участю ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 );
- акт про відмову у відпуску пального від 16.01.2025, 20.01.2025 (за участю ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 ); - акт про відмову у відпуску пального від 24.01.2025, 27.01.2025 (за участю ОСОБА_10 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 ).
У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором про закупівлю № СК3/575/174 від 08.08.2024, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача суму заборгованості за непоставлений товар в розмірі 183 394 грн 45 коп., пеню в сумі 20 032 грн 70 коп., штраф в сумі 18 339 грн 45 коп., інфляційні втрати в сумі 5 553 грн грн 52 коп.
Спірні правовідносини є господарськими та врегульовані договором про закупівлю № СК3/575/174 від 08.08.2024.
Відповідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.
Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склались господарські відносини, що породили взаємні права та обов'язки.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Положеннями статті 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до приписів ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідно до ч. 1 ст. 667 ЦК України якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару, продавець зобов'язаний до передання зберігати товар, не допускаючи його погіршення. Необхідні для цього витрати покупець зобов'язаний відшкодувати продавцеві, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно зі ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов усного договору а відтак договір є укладеним.
З метою вирішення вищезазначеної проблеми Запорізьким обласним центром зайнятості на адреси Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКАМ ФІНАНС», зазначені у Договорі (а саме: вул. Каховська, 11А, каб. 8, м. Запоріжжя, 69096 та вул. Алюмінієва, 2А,м. Запоріжжя, 69002), був відправлений лист (з рекомендованим повідомленням про вручення) від 29.01.2025 № 215/01-22 «Про неможливість отримання придбаного товару за договором СК3/575/174 від 08.08.2024», в якому Запорізький обласний центр зайнятості наполягав на негайному вирішенні питання щодо виконання умов договору, а саме п. 5.6.1 розділу 5 «ПОСТАВКА ТОВАРУ» у повному обсязі, в частині задоволення повної потреби заправки автомобілів/ємностей бензином А-95 за талонами/скретч-картками для забезпечення виконання державних завдань працівниками Запорізького обласного центру зайнятості.
Лист, направлений на адресу: вул. Алюмінієва, буд. 2А, м. Запоріжжя, 69002, (фіскальний чек 6905003669445) був повернутий 15.02.2025, відповідно до довідки про причини повернення «за закінченням терміну зберігання».
Лист, направлений на адресу: вул. Каховська, 11А, м. Запоріжжя, 69096, отримано 03.02.2025 представником відповідача - Варава С.В., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення № 6905003881371.
25.02.2025 Запорізьким обласним центром зайнятості була отримана відповідь на лист (вхідний номер 374/01-21 від 25.02.2025) від Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКАМ ФІНАНС» вих. № 98 від 24.02.2025 про тимчасову неможливість виконання своїх зобов'язань, у зв'язку із порушенням партнерами умов договорів з якими укладені партнерські договори на поставку палива на АЗС «АВІАС», а саме затримки поставки палива на АЗС.
Також своїм листом, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНКАМ ФІНАНС», в особі директора Кириленко О.В., просив надати час для врегулювання питання поставки палива на АЗС та виконання умов договору між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНКАМ ФІНАНС» та Запорізьким обласним центом зайнятості.
Своїм листом відповідач запевнив Запорізький обласний центр зайнятості, що в жодному разі не відмовляється від взятих на себе зобов'язань.
Відповідно до п. 10.3 договору, договір вважається виконаним постачальником після відвантаження товару покупцеві зі зберігання в повному обсязі.
Пунктом 5.3 договору встановлено, що строк дії талону/скретч-картки - не менше 12 (дванадцяти) місяців з дати отримання покупцем від постачальника та не залежить від терміну дії Договору.
Відповідно до п. 10.2 договору строк дії договору до 31 грудня 2024 року, але в будь-якому випадку до повного розрахунку та виконання зобов'язань в частині поставки Товару.
За умовами пункту 6.3 розділу договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором; забезпечити поставку товару, належної якості та кількості відповідно до умов цього договору.
Запорізьким обласним центром зайнятості 17.03.2025 за № 616/01-22 направлена претензія Товариства з обмеженою відполвідальністю «ІНКАМ ФІНАНС» з вимогою виконати умови договору № СК3/575/174 від 08.08.2024 в повному обсязі, в частині задоволення повної потреби заправки автомобілів/ємностей бензином А-95 за талонами/скретч-картками в 30-денний строк. Про прийняте рішення просили повідомити письмово.
Претензія отримана відповідачем 21.03.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення № 0601123914698.
Відповіді від Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКАМ ФІНАНС» на претензію № 616/01-22 від 17.03.2025 не надходило, повна потреба заправки автомобілів/ємностей бензином А-95 за талонами/ скретч-картками Постачальником не задоволена.
Починаючи з 16.01.2025 та станом на дату подання позовної заяви до суду позивач не може отримати товар (бензин А-95) на АЗС постачальника у м. Запоріжжя та Запорізькій області (крім тимчасово окупованих територій).
Заправки «АВІАС ПЛЮС», «ЗНП», «АВІАС» згідно переліку, зазначених в Додатку № 2 до договору № СК3/575/174 від 08.08.2024 у м. Запоріжжя та Запорізькій області не працюють, гаряча лінія за номером телефону: 0-800-501-788 та карта АЗС на офіційному сайті також не працює. Запорізьким обласним центром зайнятості додатково зроблено виїзди на АЗС та зафіксовано, що заправки «АВІАС ПЛЮС», «ЗНП», «АВІАС» не працюють, на інформаційному табло АЗС відсутня інформація щодо наявності палива, роздрібних цін, марки та видів нафтопродуктів, що реалізуються на автозаправних станціях «АВІАС ПЛЮС», «ЗНП», «АВІАС», що підтверджується фотокартками.
Відповідно до п. 7.5 розділу 7 «ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН» договору, у разі неможливості виконання Постачальником своїх зобов'язань за Договором, Постачальник повинен повідомити про це Покупця офіційно в письмовому вигляді та повернути отримані гроші на рахунок Покупця в термін 3 (три) робочих днів з моменту отримання вимоги про це від Покупця. Станом на момент направлення позовної заяви до Суду, жодного листа від Відповідача не надходило, кошти на рахунок Покупця не повернуті. Через відсутність палива на АЗС «АВІАС ПЛЮС», «ЗНП», «АВІАС», Запорізький обласний центр зайнятості не використав талони/скретч-картки номіналом 10 літрів в кількості 170 штук (1700 літрів) на суму 94333,00 грн. (з ПДВ), та талони/скретч_картки номіналом 15 літрів в кількості 107 штук (1605 літрів) на суму 89061,45 грн. (з ПДВ). Залишок неотовареного бензину А-95 за талонами/скретч-картками становить 3305 л на суму 183 394 грн 45 коп., що підтверджується довідкою начальника управління бухгалтерського обліку-головного бухгалтера Запорізького обласного центру зайнятості від 09.06.2025, копії невикористаних талонів/скретч-карток додаються до позовної заяви.
Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997 затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, згідно яких торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу автозаправних станцій, автогазозаправних станцій та автогазозаправних пунктів (надалі - АЗС) (абзац 2 п.3 Правил).
Згідно з п. 9 Правил, розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.
Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155 затверджена Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція).
Згідно з п. 3 Інструкції, талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Порядок відпуску нафтопродуктів за талонами визначений у п.п.10.3.3 Інструкції, а саме: форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона.
Тож, талон є документом, який засвідчує право його власника отримати пальне на АЗС.
Отже, відпускання пального здійснюється за фактом пред'явлення віртуальної паливної карти - віртуального особливого рахунку Покупця, за видами палива, на якому обліковується передплачений обсяг пального у літрах, що надає право отримати пальне за допомогою Терміналу або Мобільного додатку, на АЗС Продавця, що зазначені на Вебсайті.
Пальне обліковується на Паливній віртуальній картці в літрах. Паливна картка не є платіжним засобом.
Тобто, віртуальна картка є достатнім підтвердженням факту укладання договору купівлі-продажу пального і дає право позивачеві на його отримання, а відповідача зобов'язує відпустити пальне. Останній має право на заміну талонів, але ця заміна не повинна позбавляти споживача права власності та не повинна призводити іншу сторону до безпідставного збагачення за рахунок споживачів.
Фактичні обставини справи свідчать, що зобов'язання відповідача щодо поставки товару у строк визначений договором у повному обсязі не виконані.
Так, відповідач порушив умови договору в частині своєчасної поставки товару, а саме залишились не наданими відповідачем довірчі документи (скретч-карти) на загальну суму 183 394 грн 45 коп. (сканкопії довірчих документів - скретч-карток містяться в матеріалах справи).
Отже, зважаючи на визначений сторонами у договорі строк поставки, суд погоджується з доводами позивача про прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару, вимоги в частині стягнення 183 394 грн 45 коп. заборгованості за непоставлений товар обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 20 032 грн 70 коп., штраф в сумі 18 339 грн 45 коп., інфляційні втрати в сумі 5 553 грн грн 52 коп.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).
Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 7.2 Договору сторони визначали, що за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання за цим договором, сторони несуть відповідальність, шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення.
Відповідно до п. 7.3 договору у разі відмови постачальником здійснити поставку товару за цим договором та/або розірвання цього договору з ініціативи постачальника, він сплачує покупцю штраф в розмірі 10 % від вартості непоставленого товару.
Розмір нарахованої позивачем пені за неналежне виконання відповідачем умов та штрафу перевірено судом, є правильним.
Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Оскільки заборгованість за договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем сум інфляційних втрат від знецінення грошових коштів є правомірним, в межах заявлених позовних вимог.
Заявлені до стягнення інфляційні нарахування не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат суд визнав вірним, в межах заявлених позовних вимог. Позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, частина перша статті 229 ГК України встановлює виняток із загального правила статей 218 ГК України та 614 ЦК України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (стаття 44 Господарського кодексу України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бурдов проти Росії»).
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
За таких обставин, розглянувши спір на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, щодо задоволення позову.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Запорізького обласного центру зайнятості до Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНКАМ ФІНАНС» задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНКАМ ФІНАНС» (вул. Каховська, 11 А, каб. № 8, м. Запоріжжя, 69096, ідентифікаційний номер юридичної особи 40308189) на користь Запорізького обласного центру зайнятості (вул. Незалежної України, 56а, м. Запоріжжя, 69126, ідентифікаційний номер юридичної особи 03491412) 183 394 (сто вісімдесят три тисячі триста дев'яносто чотири) грн 45 коп., пеню в сумі 20 032 (двадцять тисяч тридцять дві) грн 70 коп., штраф в сумі 18 339 (вісімнадцять тисяч триста тридцять дев'ять) грн 45 коп., інфляційні втрати в сумі 5 553 (п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят три) грн 52 коп., 2 727 (дві тисячі сімсот двадцять сім) грн. 84 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 04.09.2025.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.