номер провадження справи 27/105/25
01.09.2025 Справа № 908/1927/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТВІЙ ГАЗЗБУТ» (вул. Князів Острозьких, буд. 32/2, м. Київ, 01010, ідентифікаційний код юридичної особи 43965848)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Кузьменко Юлії Сергіївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 159 991 грн 27 коп.
без виклику сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю “ТВІЙ ГАЗЗБУТ» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Кузьменко Юлії Сергіївни 134 846 грн 94 коп. основного боргу, 9 605 грн 53 коп. пені, 975 грн 33 коп. 3 % річних, 1 078 грн 78 коп. інфляційних втрат, 13 484 грн 69 коп. штрафу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2025 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1927/25 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 30.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1927/25, присвоєно номер провадження 27/105/25. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 30.06.2025 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 18.07.2025.
Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.
В матеріалах справи міститься оригінал рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення Фізичній особі-підприємцю Кузьменко Юлії Сергіївні, а саме ухвали суду про відкриття провадження у справі від 30.06.2025, яка отримана чоловіком відповідача - 02.07.2025.
Також відповідач був повідомлений про розгляд справи шляхом направлення та доставлення примірника ухвали суду до електронної скриньки - 01.07.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронної скриньки відповідача.
З огляду на викладене, повідомлення відповідача шляхом доставлення ухвали суду до електронної скриньки відповідача та засобами поштового зв'язку, з дотриманням встановлених строків вважається належним повідомленням відповідача про час та місце розгляду справи.
Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі сторони могли дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень»: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
Суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/1927/25.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 01.09.2025.
Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, 13.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ТВІЙ ГАЗЗБУТ» (далі-Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Кузьменко Юлією Сергіївною (далі-Споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 60АР200-1034-23 (далі-Договір).
Відповідно до п. 2.1 Договору за цим договором Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Інформація про об'єкти Споживача, постачання електричної енергії на потреби яких здійснюється на умовах цього Договору, та точки комерційного обліку, в яких відбувається зміна власника електричної енергії, наведена в заяві-приєднання, яка є Додатком 1 до цього Договору.
Згідно з п. 5.1 Договору, Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до способу визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є Додатком 2 до цього Договору.
Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (п. 5.4 Договору).
Відповідно до п. 5.6 Договору, порядок оплати за електричну енергію встановлюється згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є Додатком 2 до цього Договору. Оплата рахунка Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем у строк, визначений у рахунку. При цьому, Споживач не обмежується у праві здійснювати попередню оплату, оплату авансових та/або планових платежів за цим Договором без отримання рахунку Постачальника. З даними щодо складових ціни на електричну енергію, необхідними для визначення величин авансових та/або планових платежів, Споживач може ознайомитися на веб-сайті Постачальника. Не отримання Споживачем рахунку Постачальника не звільняє Споживача від виконання зобов'язань з оплати електричної енергії згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією.
Згідно з п. 5.8 Договору, обсяг проданої споживачу електроенергії визначається ОСР та підтверджується шляхом підписання Сторонами до 12 числа місяця наступного за розрахунковим відповідного акта купівлі-продажу електричної енергії/акта приймання-передачі електричної енергії.
Відповідно до п. 6.2 Договору Споживач зобов'язується, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього Договору.
У Заяві-приєднання до Договору про постачання електричної енергії споживачу (Додаток № 1 до Договору) вказані, зокрема, персоніфіковані дані Споживача, оператор системи розподілу, з яким Споживач уклав договір з розподілу електричної енергії - ПАТ «Запоріжжяобленерго», ЕІС-код 62X6844270190804. У Додатку 1 до Заяви зазначено адресу об'єкта споживача: с. Нижня Хортиця, вул. Комарова, 25, ЕІС-код точки комерційного обліку за об'єктом споживача: 62Z1845285390837.
Додатком № 2 до Договору є підписана сторонами Комерційна пропозиція вільна вартість - № 7Б (далі - Комерційна пропозиція).
В подальшому до Договору/Додатків до Договору сторонами вносились зміни, шляхом підписання Додаткових угод.
Так, зокрема, 06.206.2024 сторонами було підписано Додаткову угоду № b24-3/60АР200-1034-23 до Договору, згідно з якою Додаток № 2 до Договору викладено в новій редакції.
Відповідно до Комерційної пропозиції в редакції Додаткової угоди № b24-3/60АР200-1034-23 від 05.06. 2024 визначено, зокрема, такі умови:
Термін дії цієї комерційної пропозиції: початок - 01.07.2024, кінець - 31.12.2024; Спосіб оплати: Споживач здійснює оплату за фактичний обсяг спожитої електроенергії в розмірі 100%, на підставі рахунку Постачальника на оплату або самостійно розрахованої, на рахунок з спеціальним режимом використання Постачальника до 10 числа місяця наступного за розрахунковим. Підписуючи дану комерційну пропозицію, Споживач надає право Постачальника зараховувати грошові кошти отримані від Споживача в першу чергу на компенсацію вартості послуг та/або розподілу електроенергії незалежно від призначення платежу вказаного у платіжному дорученні;
Розмір пені та/або штрафу: У разі несвоєчасної оплати обумовлених даним Додатком платежів, Постачальник електричної енергії проводить Споживачу нарахування за весь час прострочення: - пені у розмірі 0,5% за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період, за який здійснюються нарахування; - 3% річних від простроченої суми. При цьому сума боргу повинна бути сплачена Споживачем з урахуванням встановленого індексу інфляції;
Термін надання рахунку за спожиту електричну енергії та строк його оплати: Після закінчення розрахункового місяця Постачальник надає Споживачу рахунок на оплату вартості спожитої електроенергії у розрахунковому періоді. Рахунок надається Споживачу на електронну пошту, вказану в реквізитах договору, в особовому кабінеті, безпосередньо у відповідних структурних підрозділах Постачальника. Споживач здійснює оплату протягом 5 робочих днів після отримання рахунку, безготівковими грошовими коштами на рахунок Постачальника, але не пізніше ніж до 15 числа місяця, що слідує за розрахунковим;
Термін дії договору про постачання електричної енергії: Договір про постачання електричної енергії Споживачу набирає чинності з моменту погодження (акцептування) Споживачем заяви-приєднання, яка є Додатком 1 до цього Договору, підписання комерційної пропозиції, яка є Додатком № 2 до Договору та сплаченого рахунку Постачальника. Договір на умовах цієї комерційної пропозиції укладається на строк до 31.12.2024, а в частині проведення розрахунків договір діє до повного їх виконання. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії, і так щоразу.
На виконання умов Договору, позивач передав у власність Споживача в грудні 2024 року 14 853 кВт*год. електроенергії на загальну суму 134 846 грн 94 коп.
Так, з матеріалів справи вбачається, що у грудні 2024 року відповідачем було спожито електричну енергію в обсязі 14853 Квт*год (ЕІС-код точки комерційного обліку 62Z1845285390837), що підтверджується інформацією щодо споживання електроенергії ФОП Кузьменко Ю.С. наданою ПАТ «Запоріжжяобленерго» (додаток до листа № 007-66/887 від 20.02.2025).
В матеріалах справи наявна копія складеного ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» Акту № ТГЗ84197330 приймання-передачі електроенергії від 31.12.2024 до договору на постачання електричної енергії № 60АР200-1034-23 від 13.03.2023, згідно з яким у грудні 2024 року передано/спожито електроенергію обсягом 14853 Квт*год на суму 134846,94 грн з ПДВ.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості спожитої електроенергії у визначений договором строк стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Правовідносини сторін є господарськими.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.
Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склались господарські відносини, що породили взаємні права та обов'язки.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки електроенергії.
Загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 Цивільного кодексу України, про зобов'язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 Цивільного кодексу України, главами 19, 20 ГК України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - главою 51 Цивільного кодексу України, розділом V Господарського кодексу України, загальні положення про поставку - параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України та параграфом 1 глави 30 Господарського кодексу України, загальні положення про послуги визначені главою 63 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов усного договору а відтак договір є укладеним.
Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об'єктивних обставин.
У статті ст. 4 Закону України “Про ринок електричної енергії» зокрема визначено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.
Згідно з ч. 2 ст. 56 Закону України “Про ринок електричної енергії», договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
За змістом ч. 7 ст. 56 Закону України “Про ринок електричної енергії», умови постачання електричної енергії, права та обов'язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57, п. 1 ч. 3 ст. 58 Закону України “Про ринок електричної енергії», електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів. Споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об'єктивних обставин.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ч. 1 ст. 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Відповідно до приписів ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст.612 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В порушення умов Договору відповідач належно не виконав взяті на себе зобов'язання у погоджений Договором, не здійснив у повному обсязі оплату отриманої електричної енергії.
Отже, фактичні обставини справи свідчать, що зобов'язання відповідача щодо оплати спожитої електричної енергії залишилися не виконаними.
Відповідач не надав належних та допустимих доказів оплати заборгованості за спожиту електричну енергію на користь позивача в повному обсязі.
Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 134 846 грн 94 коп. основного боргу по договору № 60АР200-1034-23 від 13.03.2023 є обґрунтованими та доведеними.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 9 605 грн 53 коп. пені, 975 грн 33 коп. 3 % річних, 1 078 грн 78 коп. інфляційних втрат, 13 484 грн 69 коп. штрафу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.
Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Оскільки заборгованість за договором боржником не сплачено, тому нарахування позивачем сум інфляційних втрат від знецінення грошових коштів та 3 % річних є правомірним, в межах заявлених позовних вимог.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за період з 13.01.2025 по 10.04.2025 та інфляційних витрат за лютий 2025 за заборгованістю в розмірі 134 846 грн 94 коп., суд встановив, що розрахунок позивача є правильним. Вимога про стягнення з відповідача відсотків річних в розмірі 975 грн 33 коп. та інфляційних втрат в розмірі 1 078 грн 78 коп. задовольняється судом.
Відповідно до Комерційної пропозиції в редакції Додаткової угоди № b24-3/60АР200-1034-23 від 05.06. 2024 визначено, зокрема, у разі несвоєчасної оплати обумовлених даним Додатком платежів, Постачальник електричної енергії проводить Споживачу нарахування за весь час прострочення: - пені у розмірі 0,5% за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період, за який здійснюються нарахування; - 3% річних від простроченої суми. При цьому сума боргу повинна бути сплачена Споживачем з урахуванням встановленого індексу інфляції.
Вирішуючи спір в частині заявленої позивачем до стягнення пені та штрафу, суд враховує наступне.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.
Особливості спеціального статусу Регулятора обумовлюються його завданнями і повноваженнями та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливостях організації та порядку діяльності Регулятора, в особливому порядку призначення членів Регулятора та припинення ними повноважень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Регулятора та гарантії незалежності в прийнятті ним рішень у межах повноважень, визначених законом, встановленні умов оплати праці членів та працівників Регулятора.
Регулятор є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідно ч. 1 ст. 6, п. 4 ч. 4 ст. 6 “Про ринок електричної енергії» Державне регулювання ринку електричної енергії здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства. Регулятор має право приймати рішення, що є обов'язковими до виконання учасниками ринку (крім споживачів, що не є учасниками оптового енергетичного ринку).
Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», згідно з яким у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та триває до теперішнього часу.
Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) прийнято Постанову від 25.02.2022 № 332 “Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду», до якої в подальшому вносились зміни та доповнення, зокрема, постановою від 26.04.2022 №413. Вказаною постановою НКРЕКП від 26.04.2022 №413 в т.ч. змінено назву постанови від 25.02.2022 № 332, пункти 1-12 змінено пунктом 1.
Згідно з пунктом 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 “Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413), на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надано відповідні настанови, зокрема: зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України “Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії (підпункт 16 пункту 1 Постанови).
У Постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22, зокрема, зазначено, що підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 №413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України “Про ринок електричної енергії» (пункт 8.13.34 постанови).
Об'єднана палата у вказаній постанові дійшла висновку про те, що рішення Регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечать нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб'єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань на ринку електричної енергії (пункт 8.13.35).
У п. 8.13.36 постанови Об'єднаною палатою наголошено на тому, що такі рішення Регулятора не скасовують встановлену нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України відповідальність за порушення договірних зобов'язань для учасників ринку електроенергії, та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк Регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому Законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України “Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.
Таким чином, хоча постанова НКРЕКП № 332 від 25.02.2022 має нижчу юридичну силу порівняно з Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, втім її норми є обов'язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності на ринку електроенергії, зокрема, які уклали між собою двосторонні договори відповідно до статті 66 Закону України “Про ринок електричної енергії», що також обумовлено положеннями статті 179 Господарського кодексу України, яка встановлює нормативне обмеження вільного розсуду сторін господарського договору при визначенні його умов у разі укладання типового договору (висновок, наведений в п.8.13.38 Постанови).
За змістом п.п. 8.13.39 - 8.13.42 постанови, Об'єднана Палата погодилася з висновком судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову у стягненні пені з посиланням на приписи Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у відповідній редакції), а саме на підпункт 16 пункту 1 такого змісту: на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати таку настанову - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України “Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії, зазначивши, про обов'язковість застосування учасниками ринку електроенергії у цьому аспекті саме норм постанов НКРЕКП.
При цьому, в п. 8.13.43 постанови вказано, що Об'єднана Палата також виходила з того, що Регулятор визначив модель поведінки як зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України “Про ринок електричної енергії» між учасниками ринку електричної енергії, та вказав чітко визначений період, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, а не скасував нарахування та стягнення штрафних санкцій або увільнив від їх нарахування або стягнення.
Частинами 5 та 6 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Постановою НКРЕКП від 28.06.2024 № 1231 були внесені зміни до пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332, згідно якими, зокрема, постановлено виключити підпункт 6 та у зв'язку з цим підпункти 7 - 27 вважати відповідно підпунктами 6 - 26.
Таким чином, підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 став підпунктом 15 пункту 1 відповідного змісту, а саме: “Зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України “Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії».
На підставі викладеного, враховуючи, що в Україні з 24.02.2022 діє воєнний стан, який на теперішній час не скасовано, суд дійшов висновку про часткову відмову у задоволенні позову у даній справі № 908/1927/25 в частині вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 9 605 грн 53 коп., нарахованої за період прострочення з 13.01.2025 по 10.04.2025 включно та 10 % штрафу в розмірі 13 484 грн 69 коп., на підставі підпункту 15 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (в редакції Постанови НКРЕКП від 28.06.2024 № 1231).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бурдов проти Росії»).
Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов'язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).
Дослідивши матеріали справи позивач документально підтвердив наявність заборгованості відповідача.
Відповідач не надав належних та допустимих доказів сплати заборгованості за спожиту електричну енергію на користь позивача в повному обсязі.
Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 42, 46, 123, 129, 130, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ТВІЙ ГАЗЗБУТ» до Фізичної особи-підприємця Кузьменко Юлії Сергіївни задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кузьменко Юлії Сергіївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТВІЙ ГАЗЗБУТ» (вул. Князів Острозьких, буд. 32/2, м. Київ, 01010, ідентифікаційний код юридичної особи 43965848) 134 846 (сто тридцять чотири тисячі вісімсот сорок шість) грн 94 коп. основного боргу, 975 (дев'ятсот сімдесят п'ять) грн 33 коп. 3 % річних, 1 078 (одна тисяча сімдесят вісім) грн 78 коп. інфляційних втрат, 2 590 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто) грн 99 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Повний текст рішення оформлено та підписано 04.09.2025.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.