Справа № 761/39702/24
Провадження № 2/761/3407/2025
30 червня 2025 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:
головуючого судді: Савицького О.А.,
при секретарі: Тихій П.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,
23.10.2024 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Креді Агріколь Банк» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, у якому просить застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину щодо підпункту 1.4.2 пункту 1.4 кредитного договору № 2/2273696 від 19.05.2021 р. та здійснити перерахунок заборгованості по цьому кредитному договору, зарахувавши грошові кошти сплачені у якості щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості в інші платежі по кредиту згідно з умовами кредитного договору.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 19.05.2021 р. між ним та відповідачем було укладено кредитний договір № 2/2273696, відповідно до умов якого позивачу було надано відповідачем кредит у сумі 150000,00 грн строком 60 місяців з 19.05.2021 р. по 18.05.2026 р. Посилаючись на те, що пункт 1.4.2 вказаного договору є нікчемник, оскільки сплата передбаченої ним комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості суперечить принципам споживчого кредитування, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 28.10.2024 р. відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у їх задоволенні з підстав викладених в поданих ним заявах по суті справи. Крім того, представник відповідача у відзиві на позовну заяву виклав заяву про застосування до вимог позивача позовної давності.
Позивач в судове засідання не з'явився, однак на адресу суду надійшло письмове клопотання його представника, зі змісту якого вбачається, що останній позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі, а також розглянути справу за його відсутності.
Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 19.05.2021 р. між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 2/2273696, відповідно до умов якого позивачу було надано відповідачем кредит у сумі 150000,00 грн строком 60 місяців з 19.05.2021 р. по 18.05.2026 р.
Підпунктом 1.4.2 пункту 1.4 вказаного договору передбачено, що щомісячна комісійна винагорода за обслуговування кредитної заборгованості становить 2,50 % від суми кредиту.
Обслуговування кредитної заборгованості включає моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації про стан заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось стороною позивача, 18.10.2021 р. було проведено повне виконання зобов'язань (повне погашення заборгованості) за кредитним договором в достроковому і добровільному порядку.
Отже, станом на дату подачі позовної заяви у даній справі кредитний договір є припиненим шляхом його виконання позивачем в силу положень статті 599 ЦК України.
До загальних засад цивільного законодавства відноситься, серед іншого, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України). Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав та виконанні обов'язків. Таким чином особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки. Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією із засад (принципів) цивільного судочинства (п.11 ч.3 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частиною 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 р. у справі № 390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contrafaktum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській максимі - «non concedit venire contrafaktum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contrafaktum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Так, дії позивача, який уклав з банком кредитний договір, в подальшому відповідний час користувався кредитними коштами, добровільно виконав зобов'язання, а згодом пред'явив позов про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, суперечать його попередній поведінці (укладенню договору, отриманню кредитних коштів та користування ними, виконання зобов'язань) і є недобросовісними.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначається про включення банком в пп.1.4.2 п.1.4 кредитного договору плату за надання інформації позичальнику щодо його кредиту, безоплатність якої встановлено у частині 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Проте, пп.1.4.2 п.1.4 кредитного договору сторони погодили комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у розмірі 2,5 % від суми кредиту, визначеної в п.1.1 даного договору.
В Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини 1 статті 3, частина 3 статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 р. у справі № 363/1834/17 вказано, що: «26. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що у пункті 1.3.2 кредитного договору сторони погодили плату за управління кредитом, яку позичальник мав вносити щомісячно протягом усього строку користування кредитними коштами з розрахунку 0,3 % від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом (без урахування розміру процентів, які позичальник має сплатити банку). У цьому ж пункті договору сторони визначили, що позичальник повинен вносити таку плату у повному обсязі за кожний календарний місяць, протягом якого він користувався кредитом, незалежно від фактичної кількості днів такого користування. Велика Палата Верховного Суду вважає, що умову кредитного договору про таку плату слід визнати недійсною.
32. Тим не менше, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що немає підстав вважати умову конкретного кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом нікчемною ані з огляду на приписи статті 21 Закону № 1023-XII у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, ані з огляду на приписи статті 228 ЦК України. Ця умова є недійсною як оспорювана. 36. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що практику застосування наведених приписів під час вирішення питання про недійсність (оспорюваність, нікчемність) умови про плату (комісію) за управління кредитом (за обслуговування кредиту), інші подібні платежі у договорах про споживчий кредит треба формувати на підставі сукупного аналізу законодавства, чинного на момент укладення відповідного договору, з урахуванням його неодноразової зміни: 36.2. З 13.01.2006 р. також почали діяти нові редакції: статті 18 Закону № 1023-XII, яка визначила підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Такі умови є несправедливими тоді, якщо всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (частина 2 статті 18 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV). Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п'ята вказаної статті);
37.Наведені вище приписи ЦК України, Закону № 1023-XII у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, та Закону № 2121-III прямо не вказували на недійсність умови кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом. Станом на час укладення кредитного договору частина 1 статті 21 Закону № 1023-XII передбачала можливість визнання недійсними умов договорів, у тому числі про надання кредитів на споживчі цілі, якщо ці умови обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством. 42. Умова кредитного договору про щомісячне внесення позивачем на користь банку плати за управління кредитом обмежує права позивача як сторони договору та клієнта банку. Ця умова не була спрямована на незаконне заволодіння майном позивача. Її встановлення пов'язане з різним тлумаченням сторонами приписів частини 1 статті 21 Закону № 1023-XII у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, та частини 3 статті 55 Закону № 2121-III. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні визначені частиною першою статті 228 ЦК України підстави вважати пункт 1.3.2 кредитного договору таким, що порушує публічний порядок і є нікчемним».
Разом з тим, позивачем не заявлялось вимоги про визнання умов кредитного договору недійсними, а лише заявлено вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, що суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду вказаному вище.
Крім того, кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; Позичальник на момент укладення кредитного договору не заявляв додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому виконав його; банк перед укладенням кредитного договору повідомив позичальника та ознайомив з усіма його умовами, а також надав Позичальнику інформацію щодо сукупної вартості кредиту, з урахуванням відсоткової ставки за ним та її складових. Протягом дії кредитного договору позивач не звертався до банку з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, за роз'ясненням положень, які були йому не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору.
Цивільним кодексом України та іншими законами може встановлюватися для захисту певних чи окремих категорій прав спеціальні способи захисту прав. У тих випадках, коли спеціальна норма закону встановила інший, ніж визначений, спосіб захисту, застосовується спосіб захисту, встановлений спеціальною нормою. Одночасно можуть застосовуватися положення статті 16 ЦК України і положення спеціальної норми щодо способу захисту у випадках, коли ці способи тотожні й на них поширюється дія ЦК України.
Отже, відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення є способами захисту цивільних прав та інтересів.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 р. у справі № 761/26815/17 зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Близькі за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 р. у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 р. у справі № 569/17272/15-ц.
Разом з тим, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з'ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 р. у справі № 922/2529/19).
Як вбачається зі змісту додатку № 1 до договору (таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (в т.ч. графік платежів по кредиту, ануїтет)), вбачається, що він містить суму щомісячної сплати по кредиту у розмірі 6937,06 грн, починаючи з 19.06.2021 р. (наступного місяця після видачі кредиту) до 18.05.2026 р., що включає відповідні суми по кредиту, відсоткам та щомісячну комісію по 3750,00 грн.
Крім цього, на виконання вимог статті 9 Закону України « Про споживче кредитування» до укладення кредитного договору між його сторонами було підписано паспорт споживчого кредиту від 19.05.2021 р., де чітко визначено однією із умов договору щомісячну комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,5 % від суми кредиту, також дана інформація зазначена у заяві на отримання кредиту від 19.05.2021 р., що підписана позичальником.
Згідно з випискою про порядок нарахування і погашення нарахованої комісії по кредиту за період з 19.05.2021 р. по 18.10.2021 р. по рахунку ( НОМЕР_1 ), позичальником сплачена комісія за вказаним договором 18.06.2021 р., 19.07.2021 р., 19.08.2021 р., 17.09.2021 р., 18.10.2021 р. по 3750,00 грн, отже загальна сума сплати складає 18750,00 грн.
Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 р. у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
У постанові від 23.12.2020 р. у справі № 127/23910/14-ц Верховний Суд також вказав, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з положеннями статтей 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 р. у справі № 643/17966/14-ц зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню».
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до положень частини першої, шостої статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення. Споживач зобов'язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено частинами другою та третьою цієї статті, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
При укладенні договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним, погашення кредиту, сплати процентів і щомісячної комісії за користування кредитом, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Так, підписавши договір, позичальник засвідчила, що вона погодилася з його умовами.
Окрім цього, позичальник погодилась з умовами кредитного договору, де визначена реальна річна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у тому числі тіло кредиту, відсотки, комісія), тобто позичальник була обізнана з реальною річною процентною ставкою та загальною вартістю кредиту в який також входила комісія за обслуговування кредитної заборгованості. Підтвердженням того, що позичальник була ознайомлена з умовами договору підтверджують власноручно підписані нею заява, кредитний договір, паспорт споживчого кредиту.
Як вбачається з матеріалів справи, протягом дії кредитного договору позивач не звертався до відповідача за роз'ясненням незрозумілих йому положень договору або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, що свідчить про погодження його з усіма умовами такого кредитного договору.
Також з моменту укладення та протягом дії договору позивач не звертався до відповідача з пропозицією щодо внесення будь-яких змін (виправлень) до нього, отже суть договору була йому зрозуміла і він погодився з усіма його умовами.
Підписуючи кредитний договір позивач мав достатній обсяг цивільної дієздатності щодо розуміння положень кредитного договору, діяв вільно та не був обмежений в отриманні інформації щодо його умов, оскільки підписав договір і сумлінно виконував його вимоги.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 р. № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит Банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Відповідно до умов кредитного договору в даному договорі зазначений перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, що включає в себе (пп.1.4.2 п.1.4 кредитного договору): моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника ( як усне та і письмове) щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо,що є правом банку, і дана умова договору сторонами погоджена.
Тобто, сплата комісії передбачається за ті послуги, які не надаються позичальнику безоплатно у відповідності до статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» та у незалежності від волевиявлення клієнта і з необмеженою періодичністю.
Аналогічна позиція наведена у постановах Верховного Суду від 26.12.2019 р. у справі № 467/555/19, від 13.05.2021 р. у справі № 461/1763/20.
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Положеннями ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 13 ЦПК України, визначено що обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та враховуючи, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, а саме нікчемності положень кредитного договору щодо сплати щомісячної комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позов є необґрунтованим, а тому відмовляє в його задоволенні.
Щодо заяви відповідача про застосування до вимог позивача позовної давності, суд зазначає наступне.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 р. № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2120-IX в редакції Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08.11.2023 р. № 3450-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: «19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24.02.2022 р. № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Оскільки на момент звернення до суду з даним позовом строк позовної давності було продовжено на підставі пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд вважає, що доводи відповідача про те, що позивачем заявлено вимоги з пропуском строку позовної давності, є помилковими, а тому судом до уваги не приймаються.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.
Суддя: