Справа № 761/42847/23
Провадження № 2/761/1694/2025
08 липня 2025 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:
головуючого судді: Савицького О.А.,
при секретарі: Тихій П.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності,
20.11.2023 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності, у якому просить:
- припинити право власності відповідачів на 19/100 часток квартири АДРЕСА_1 , які належать їм на праві власності у рівних частках;
- визнати за ним право власності на 19/100 часток квартири АДРЕСА_1 ;
- виплатити відповідачам компенсацію вартості 19/100 часток квартири АДРЕСА_1 у сумі 583149,46 грн в рівних частках, яка внесена на депозитний рахунок суду.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він та відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Посилаючись на те, що частка кожного із співвласників є незначною і не може бути виділена в натурі, квартира є неподільною, спільне володіння і користування нею є неможливим, а припинення права на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди співвласникамта членам їх сім'ї, позивач вважає, що за таких обставин згідно з положеннями ст. 365 ЦК України наявні правові підстави для припинення права відповідачів на частку у спільному майні, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 20.02.2024 р. відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою від 22.01.2025 р. задоволено клопотання представників позивача, залучено до участі у справі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 як співвідповідачів, прийнято до розгляду позовну заяву у новій редакції, а також встановлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою від 22.01.2025 р. задоволено клопотання представників позивача про витребування доказів.
Ухвалою від 29.04.2025 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав викладених в позові.
Представник відповідачів в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у їх задоволенні.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що позивачу належить на праві власності 81/100 часток квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договорами купівлі-продажу від 13.11.2000 р.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 17.04.2000 р., виданим Відділом приватизації державного житлового фонду на підставі розпорядження від 17.04.2000 р. за № 27671, 19/100 часток квартири АДРЕСА_1 були приватизовані в рівних частках відповідачами.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилається на те, що частка кожного із співвласників є незначною і не може бути виділена в натурі, квартира є неподільною, спільне володіння і користування нею є неможливим, а припинення права на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди співвласникам та членам їх сім'ї, а тому вважає, що за таких обставин згідно з положеннями ст. 365 ЦК України наявні правові підстави для припинення права відповідачів на частку у спільному майні.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).
Слід також враховувати, що в силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права, зокрема право користування.
Статтею 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16.01.2012 р. у справі № 6-81цс11, від 02.07.2014 р. у справі № 6-68цс14, від 23.11.2016 р. у справі № 6-1943цс16, аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном.
Згідно з ч.3 статті 12, ч.1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
Умови, за наявності яких суд може припинити право співвласника на частку у спільній власності у порядку, визначеному статтею 365 ЦК України, повинні досліджуватися судом з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23.09.1982 р. в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21.02.1986 р. в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), згідно з якими втручання у право власності може бути виправданим, якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2018 р. у справі № 908/1754/17 звернула увагу на те, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини 1 статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї) (аналогічні висновки щодо застосування норм статті 365 ЦК України викладено також у постановах Верховного Суду від 08.05.2019 р. в справі № 343/2271/16-ц, від 18.07.2019 р. в справі № 210/2236/15-ц).
Так, позивач у своїй позовній заяві, підставами, визначеними ст. 365 ЦК України, для припинення права на частку у спільному майні, зазначає, що частка кожного із співвласників є незначною - 4,934 кв.м. загальної площі квартири, і не може бути виділена в натурі; квартира є неподільною, оскільки у ній відсутні житлові кімнати для п'ятьох осіб, площа кожної з яких складала б 4,934 кв.м. для забезпечення проживання у них кожної з цих осіб; спільне володіння і користування квартирою є неможливим, що підтверджується викладеними у позовній заяві обставинами та рішенням Апеляційного суду м.Києва від 01.11.2011 р. у справі № 2690/4850/2011.
Також, позивач зауважує, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласників та членам їх сім'ї, оскільки вони у квартирі не проживають з 1986 року, не несуть жодних витрат на її утримання, не сплачують комунальних послуг, посилаючись на рішення Апеляційного суду м.Києва від 01.11.2011 р. у справі № 2690/4850/2011.
Однак, матеріалами справи не підтверджується, що відповідачі мають інше житло, яке зареєстроване за ними на праві власності.
При цьому, квартира АДРЕСА_2 була надана ОСОБА_3 на сім'ю з 4 чоловік, згідно з рішенням виконкому Шевченківської райради народних депутатів м.Києві № 479/1 від 24.11.1986 р., саме для тимчасового проживання до закінчення ремонту квартири АДРЕСА_1 .
Отже, судом не встановлено, що припинення права відповідачів на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди їх інтересам та інтересам членів їх сім'ї, оскільки вони не мають іншого житла, яке б їм належало.
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Положеннями ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 13 ЦПК України, визначено що обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та враховуючи, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, а саме визначені п.4 ч.1 ст. 365 ЦК України щодо відсутності завдання припиненням права відповідачів на частку у спільному майні істотної шкоди їх інтересам та інтересам членів їх сім'ї, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позов є необґрунтованим, а тому відмовляє в його задоволенні.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.
Суддя: