Провадження № 22-ц/803/7803/25 Справа № 187/52/25 Суддя у 1-й інстанції - Говоруха В. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
02 вересня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Халаджи О.В.,
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу (суддя першої інстанції Говоруха В.О.),
У січні 2025 року позивачка ОСОБА_3 звернулась до Петриківського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, в якому просила розірвати шлюб між нею та відповідачем, зареєстрований Заводським районним у м. Кам'янське відділом держаної реєстрації актів цивільного стану Головного управління територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 307.
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено.
Із вказаним рішенням суду не погодився відповідач ОСОБА_1 , та через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування обставин справи.
Скарга мотивована тим, що місцевим судом не досліджено повною мірою фактичні обставини сімейного життя подружжя. Як убачається з рішення, сторони продовжують проживати в одній квартирі, ведуть спільне господарство, відсутні належні докази припинення шлюбу як соціального явища. Наявність конфліктів не є автоматичною підставою для розірвання шлюбу без встановлення остаточного розпаду подружнього життя. Суд не взяв до уваги, що сімейні стосунки можуть бути збережені.
ОСОБА_2 просила рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянути справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексації аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Відповідно до ч 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В даній справі позовні вимоги про розірвання шлюбу, а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 18 серпня 2018 року у Заводському районному у місті Кам'янське відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління територіального управління юстиції у Дніпропетровській області зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис № 307.
Від спільного шлюбу неповнолітніх дітей не мають.
В позовній заяві позивачка вказує, що життя з відповідачем не склалося, оскільки подружжя мають діаметрально протилежні погляди на питання подружнього життя, а саме зрада чоловіка, привела к тому, що вони як сім'я припинили фактичне мешкання, а саме не ведуть разом господарство та інше, але проживають на даний час разом в одній квартирі, тому що окремого житла не мають. Подружжя втратили почуття взаємного кохання та поваги один до одного. Подружнє життя остаточно розпалося і не може бути поновленим.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що фактичні шлюбні відносини між подружжям припинені, на день розгляду справи примирення між ними не відбулося, а тому шлюб між сторонами необхідно розірвати.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції
Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім'ї. Проте завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім'ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім'ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя.
Основою сімейних відносин є добровільний шлюб жінки та чоловіка, що ґрунтується на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім'ї.
Відповідно до ст. 109 СК України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
Згідно п.10 постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Відповідно до ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Частиною 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок по застосуванню статті 111 СК України та вказано, що примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 у позовній заяві наполягає на розірванні шлюбу, вказує, що сторони у шлюбі мають діаметрально протилежні погляди на сімейне життя, не ведуть сумісне господарство.
Крім того у наданій до суду першої інстанції заяві, вказала на те, що визначений ухвалою суду від 26 лютого 2025 року строк на примирення був безуспішним.
В апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що суд не надав оцінки альтернативним засобам збереження шлюбу, зокрема можливості звернення до медіатора чи психолога.
Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що позивачка наполягає на розірванні шлюбу, та приймаючи до уваги вимоги закону, відповідно до яких шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається, дійшов висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 , про розірвання шлюбу, оскільки як було встановлено, хоча і сторони проживаються в одній квартирі, однак фактичні шлюбні відносини між ними припинено.
Будь-яких доказів на спростування вказаних обставин, відповідачем надано не було.
Шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
З урахуванням встановленого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання, оскільки це відповідатиме волі позивачки і після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права подружжя.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову про розірвання шлюбу, оскільки такий існує формально, докази про можливість збереження сім'ї відсутні, подальше спільне проживання буде суперечити інтересам сторін.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до того, що відповідач не погоджується із розірванням шлюбу з позивачем, оскільки має на меті зберегти шлюбні відносини.
Слід зазначити, що незгода відповідача з розірванням шлюбу не є підставою для відмови у позові, оскільки кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини, і не може бути примушений до їх збереження.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що сторони продовжують проживати разом, а тому відсутні підстави для розірвання шлюбу, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на те, що, як було зазначено позивачкою, проживають вони разом через відсутність іншого окремого житла, а тому спільне проживання не може бути безмовною підставою для відмови у задоволенні даного позову.
Оскільки судом першої інстанції достовірно з'ясовані фактичні взаємини та обставини сумісного життя подружжя, наявність в них неповнолітніх дітей, мотиви розірвання шлюбу та дійсні причини позову, які у своїй сукупності свідчать про те, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу і сім'ї є неможливим, суперечить їх інтересам, враховуючи небажання та неспроможність сторін відновити сімейні відносити, а також відсутність наявних перешкод, передбачених статтею 110 Сімейного кодексу України, приймаючи до уваги, що сім'я повинна будуватись на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, які втрачені сторонами, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, з яким погоджується і колегія суддів, про наявність підстав для розірвання шлюбу.
Таким чином, судове рішення суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.
Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська