Україна
Донецький окружний адміністративний суд
01 вересня 2025 року Справа№200/4921/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
04.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив суд:
визнати протиправними бездіяльність відповідача щодо виплати компенсації втрати частини доходів у сумі 93 535,11 гривень не разом з виплатою боргу пенсії у березні 2024 року, а з затримкою виконання грошового зобов'язання в лютому 2025 року;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити інфляційне збільшення, а також 3% річних від простроченої суми 93 535,11 гривень за період затримки виконання грошового зобов'язання з березня 2024 року по лютий 2025, відповідно до ст. 625 ЦК України.
Згідно витягу з протоколу з автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2025 справу передано на розгляд судді Череповському Є.В.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08.07.2025 позов залишено без руху. Позивачу встановлений строк в 5 (п'ять) днів з дня вручення йому копії цієї ухвали для надання суду оригіналу квитанції про сплату судового збору.
У встановлений судом строк представником позивача недоліки визначені ухвалою суду усунені шляхом надання доказів сплати судового збору.
Розпорядженням керівника апарату суду від 08.08.2025 №458 призначено повторний автоматичний розподіл справи №200/4921/25 у зв'язку з тимчасовим відстороненням від здійснення правосуддя судді Череповського Є.В.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2025 зазначену справу було передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13.08.2025 адміністративну справу №200/4921/25 прийнято до провадження суддею Буряк І.В.
Ухвалою суду від 13.08.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами, витребувано у відповідача докази у справі, згідно наведеного в ухвалі переліку.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, де викладено прохання у позові відмовити, з огляду на таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.09.2024 у справі №200/4903/24, яке набрало законної сили 22.01.2025, Головним управлінням на доплату за період з 10.04.2019 по 31.03.2024 у сумі 310650,14 грн нараховано ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у сумі 93 535,11 грн, виплату якої проведено у лютому 2025 року через АТ КБ «Приватбанк» (розрахунок компенсаційної виплати додається). Строки виплати компенсації не порушено.
Враховуючи те, що рішення суду виконано Головним управлінням без порушення строків згідно чинного законодавства. Нарахована компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати. Позовні вимоги про нарахування та сплати інфляційних втрат з березня 2024 року по лютий 2025, згідно зі ст. 625 ЦК України не підлягають задоволенню.
Крім того, посилається на те, що у Головного управління не виникло перед позивачем грошового зобов'язання в порядку статті 11 ЦК України як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак Головне управління не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, у розумінні статті 625 ЦК України.
Одночасно відповідач стверджує про порушення позивачем строку звернення до суду із цим позовом.
Установлені судом фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13.09.2024 у справі №200/4903/24 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати щомісячної пенсії за період з 10.04.2019 по 18.03.2024, виплаченої відповідачем у загальній сумі 310650,14 грн у березні 2024 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати щомісячної пенсії за період з 10.04.2019 року по 18.03.2024 року, виплаченої відповідачем у загальній сумі 310650,14 грн у березні 2024 року, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2025 рішення залишено без змін.
На виконання вказаного суду Головним управлінням нараховано ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів виплату якої проведено у лютому 2025 року через АТ КБ «Приватбанк». Строки виплати Компенсації не порушені.
Правова оцінка суду.
Щодо строку звернення.
Позивач звернувся до суду з цим позовом 04.07.2025
Згідно з частинами 1, 2, 3, 4 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати компенсації втрати частини доходів у сумі 93 535,11 гривень не разом з виплатою боргу пенсії у березні 2024 року, а з затримкою виконання грошового зобов'язання в лютому 2025 року. Тобто про порушення права згідно заявлених вимог позивач мав дізнатись у лютому 2025.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що в даному випадку порушення строку звернення до суду відсутнє.
Щодо суті спору.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст. 2 цього Закону, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, у т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з п. 2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 № 1427, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 01.01.1998, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №159 від 21.02.2001, якою затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» (далі - Порядок № 159).
Відповідно до п. 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Згідно із п. 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Таким чином, суд зазначає, що оскільки компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, то право на компенсацію особа набуває саме в момент отримання доходу.
При цьому, за правилами ст.ст. 3-5 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає.
З аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
У той же час, за приписами Конституції України та КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, індексації).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення, а право на отримання такої особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Судом установлено, що позивачу компенсація втрати частини доходів виплачена на виконання судового рішення у лютому 2025 року.
Вирішуючи питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 ЦК України, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною третьою статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Частинами першою, другою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (пункт 45 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (пункти 44, 45), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2022 у справі № 420/2411/19 (пункт 77)).
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а цивільне законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 (спір стосувався невиконанням рішення суду про зобов'язання Міноборони України перерахувати та виплатити особі одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
Такі висновки щодо застосування статті 625 ЦК України є актуальними та Велика Палата Верховного Суду від таких не відступала.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті 22, статті 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту приросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини у справі, а саме компенсація пенсіонерам втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, врегульовані спеціальним законом - Законом України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», відтак норми статті 625 ЦК України в такому випадку не застосовуються.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням встановлених обставин справи, суд констатує, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Ураховуючи усе викладене суд вважає, що у позові належить відмовити повністю.
Відповідно до ст. 139 КАС України у зв'язку з відмовою у задоволенні вимог позивача, розподіл понесених ним витрат зі сплати судового збору за подання до суду позовної заяви не здійснюється.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду складено у повному обсязі - 01.09.2025.
Суддя І.В. Буряк