Україна
Донецький окружний адміністративний суд
01 вересня 2025 року Справа№200/5394/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), де просить суд:
визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.02.2020 по 09.07.2025 включно;
зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.02.2020 по 09.07.2025 включно у сумі 323 319 гривень 54 копійки.
Позов мотивовано таким.
Позивач у період з 11.06.2017 по 15.02.2020 проходила військову службу та перебувала на грошовому забезпеченні відповідача. Наказом від 15.02.2020 № 50 позивача звільнено з військової служби.
Остаточний розрахунок з позивачем відповідачем проведено 10.07.2025, проте не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернулася до суду за захистом порушеного права.
Ухвалою суду від 28.07.2025 позовна заява залишалась без руху, у встановлений судом строк недоліки усунуті, шляхом надання доказів сплати судового збору.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04.08.2025 адміністративну справу № 200/5394/25 прийнято до провадження. Вирішено здійснювати розгляд адміністративної справи одноособово суддею Буряк І.В. в порядку спрощеного позовного провадження у строк, встановлений статтею 258 КАС України. Витребувано у відповідача докази у справі.
16 серпня 2025 року відповідачем надано відзив на позовну заяву за змістом якого відповідач проти позовних вимог заперечує та просить у задоволенні позову відмовити з огляду на те, що стягнення компенсації втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення є по суті подвійною відповідальністю за порушення зобов'язання. Так рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16.01.2025 у справі № 200/8307/24 відповідача зобов'язано нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 30.08.2021 та 23.02.2022 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.06.2021 у справі № 200/1236/21-а.
Тобто, відповідач вважає, що його вже притягнуто до відповідальності за порушення строків остаточного розрахунку при звільненні.
Також, відповідач зауважує, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з військовою частиною, а проходять військову службу, порядок проходження якої урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами. Тобто, норми КЗпП України на проходження військовослужбовцями військової служби не поширюються.
Поряд із цим відповідач, вважає, що з моменту прийняття судових рішень про стягнення сум заробітної плати норми ст.ст. 116,117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання щодо виплати заборгованості із заробітної плати (компенсації) змінюється на зобов'язання виконати судові рішення, що не регулюється нормами матеріального трудового права.
Просить суд взяти до уваги, факт звільнення позивача з військової служби мав місце 16.02.2020, утім до суду про нарахування та виплати певних видів грошового забезпечення ОСОБА_1 звернулася лише через декілька років. Тому, оскільки при звільненні був відсутній факт спору щодо розміру нарахованого і виплаченого грошового забезпечення, відсутні підстави для застосування норм ст.ст. 116,117 КЗпП України.
Крім того, відповідач просить суд взяти до уваги принцип пропорційності розміру середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку до розміру невиплачених сум грошового забезпечення.
Ухвалою суду від 28.08.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та установлену позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою суду від 01.09.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії залишено без розгляду в частині позовних вимог що стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що здійснений військовою частиною НОМЕР_1 : 18.06.2021, 30.08.2021, 23.02.2022.
Ухвалою суду від 01.09.2025 продовжено розгляд справи в частині позовних вимог, що стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення щодо грошового забезпечення, сплаченого відповідачем позивачу 10.07.2025 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.12.2022 у справі №200/4533/22.
Судом установлено такі фактичні обставини у справі.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, паспорт ID-картка № НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідно витягу з наказу командира ВЧ - польова пошта НОМЕР_4 (по стройовій частині) ОСОБА_2 , з 11.06.2017 зараховано до списків особового складу.
Витяг з наказу командира ВЧА 0693 (по стройовій частині) свідчить, що ОСОБА_1 , з 15.02.2020 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого з 16.02.2020.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.12.2022 у справі №200/4533/22, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2023, позов ОСОБА_1 задоволено та визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2018, 2019, 2020 роки передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 , грошової допомогу на оздоровлення за 2018, 2019, 2020 роки, передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.06.2021 у справі № 200/1236/21-а.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2019-2020 роки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 , грошової компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2019-2020 роки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.06.2021 у справі 200/1236/21-а.
10 липня 2025 року на виконання вказаного рішення суду відповідачем виплачено позивачу суму грошового забезпечення у розмірі 11 612,80 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою.
Крім того, відповідачем позивачу виплачено суми грошового забезпечення після звільнення:
9 244,57 грн, сплачено відповідачем 18.06.2021 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24.02.2021 у справі № 200/242/21-а;
33 897,22 грн сплачено відповідачем 30.08.2021 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.06.2021 у справі № 200/1236/21-а;
61 892,30 грн сплачено відповідачем 23.02.2022 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.06.2021 у справі № 200/1236/21-а.
Відповідно довідки, що надана до суду ВЧ НОМЕР_1 про грошове забезпечення ОСОБА_1 , середньоденне грошове забезпечення (грудень 2019 року - січень 2020 року) складає 335,41 грн.
Правова позиція суду обґрунтована таким.
Кодекс Законів про Працю України.
Стаття 116. (у редакції, чинній на момент звільнення позивача)
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Стаття 117. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні (у редакції, чинній на момент звільнення позивача)
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Стаття 116. (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022)
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Стаття 117 (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022)
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Висновки суду у цій частині.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Водночас аналіз чинної практики Верховного Суду дає достатні правові підстави суду виснувати, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, але з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, доцільно застосовувати норми статтей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не установлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то правильним є висновок про можливість застосування норм статей 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби, зокрема, й в Державній прикордонній службі України.
Подібну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 22.06.2023 у справі № 380/152/20.
Отже у питанні відшкодування позивачу середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні, суд застосовує норми загального законодавства, а саме ст.ст. 116, 117 КЗпП України.
Щодо встановлення обмежувального 6 місячного періоду стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні,
Період затримки розрахунку при звільненні, що є спірним у цій справі, можна умовно поділити на дві частини до 19.07.2022 (до внесення змін до статті 117 КЗпП України) та з 19.07.2022 (після внесення змін до статті 117 КЗпП України).
За редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла у період з 16.02.2020 (з моменту початку перебігу прострочення розрахунку при звільненні) по 18.07.2022, час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, не обмежувався.
Водночас, за редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла у період, починаючи з 19.07.2022 і по дату фактичного проведення остаточного розрахунку (10.07.2025), час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, був обмежений шістьма місяцями.
З огляду на викладені обставини, до правовідносин, які мали місце з 16.02.2020 по 18.07.2022, судом у даній справі застосовуються положення статті 117 КЗпП України у редакції до внесення до неї змін Законом № 2352-IX, а до правовідносин, які мали місце, починаючи з 19.07.2022 - положення статті 117 КЗпП України у редакції, що діяла після внесення до неї змін Законом № 2352-IX.
Аналогічні за своїм змістом висновки були наведені Верховним Судом у постановах від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 23.05.2024 у справі № 200/2048/23.
За результатами арифметичного підрахунку періоду прострочення розрахунку з позивачем при звільненні з 16.02.2020 по 18.07.2022 загалом налічує 884 календарних днів, а 6-місячний період з 19.07.2022 - 184 дні.
Щодо визначення розміру середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні та застосування принципу співмірності, суд виходить з таких міркувань.
Питання про обчислення середнього заробітку (середньої заробітної плати) унормовані Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок №100).
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 2 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. При цьому в разі, якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
Відповідно до змісту абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з положеннями пункту 5 Порядку № 100 установлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи саме з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у передбачених чинним законодавством випадках - на число календарних днів за цей період.
Згідно з абзацом 2 пункту 8 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Абзацом 3 пункту 8 Порядку № 100 установлено, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Водночас при визначенні розміру середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні, який підлягає присудженню на користь позивача з відповідача, правильним є обчислення не у робочих, а у календарних днях для розрахунку грошового забезпечення.
Вказаний висновок судом постановлено за результатами аналізу постанов Верховного Суду щодо подібних за змістом правовідносин: від 21.11.2018 справа №808/928/16, від 17.01.2019 справа № 805/2706/17-а, від 18.04.2019 справа № 806/889/17, від24.07.2019 справа № 805/3167/18-а.
Отже, з наведених норм статей 116 та 117 КЗпП України, Порядку № 100, можна дійти висновку, що відповідно до чинного законодавства нарахування середнього грошового забезпечення за весь період затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням, а середньоденне грошове забезпечення військовослужбовців обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Як вже відзначалося, відповідно довідки, що надана до суду ВЧ НОМЕР_1 про грошове забезпечення ОСОБА_1 , середньоденне грошове забезпечення (грудень 2019 року - січень 2020 року) складає 335,41 грн.
Також суд має визначити, яка сума, зі сплачених відповідачем коштів, відповідає ознакам несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення при звільненні, що є підставою для стягнення середнього заробітку у цій справі.
Загалом позивачу відповідачем виплачено:
15 559,53 грн сплачено у добровільному порядку при звільненні зі служби;
9 244,57 грн сплачено відповідачем 18.06.2021 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24.02.2021 у справі № 200/242/21-а;
33 897,22 грн сплачено відповідачем 30.08.2021 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.06.2021 у справі № 200/1236/21-а;
61 892,30 грн сплачено відповідачем 23.02.2022 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.06.2021 у справі № 200/1236/21-а;
11 612,80 грн сплачено відповідачем 10.07.2025 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.12.2022 у справі № 200/1236/21-а.
Ухвалою суду від 01.09.2025 вимоги про стягнення середнього заробітку щодо сум грошового забезпечення, які сплачено ОСОБА_1 : 18.06.2021 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24.02.2021 у справі № 200/242/21-а; 30.08.2021 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.06.2021 у справі № 200/1236/21-а; 23.02.2022 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.06.2021 у справі № 200/1236/21-а залишено без розгляду.
Тому у межах цієї справи сума грошового забезпечення, несвоєчасно виплачена позивачу відповідачем при звільненні складає 11 612,80 грн.
Далі, для проведення розрахунків належить установити суму, що мала бути виплачена позивачу при звільненні з урахуванням усіх виплат згідно перелічених рішень.
Судом, на підставі наявних у матеріалах письмових доказів, установлено, що загальна сума грошового забезпечення, яка мала бути нарахована й виплачена при звільненні позивачу складає 132 206,42 грн. (15 559, 53 + 9 244,57 + 33 897,22 + 61 892,30 + 11 612,80)
Насамкінець, суд також бере до увагу, що у зв'язку зі змінами внесеними Закон №2352-IX від 01.07.2022 у ст.117 КЗпП України змінилися й підходи до визначення суми середнього заробітку, зокрема, відсутні підстави для застосування принципів «співмірності» у період з 19.07.2022 (постанова Верховного Суду від 16.05.2024 у справі № 420/11918/23).
Тому суд у цій справі застосує підходи до визначення розміру середнього заробітку, релевантні до кожного з таких періодів.
Щодо період з 16.02.2020 по 18.07.2022, який загалом налічує 884 календарних днів, є застосовними підхід запроваджений постановою Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, скориставшись яким суд здійснив наступні розрахунки.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 132 206,42 грн, з яких: грошове забезпечення 120 593,62 (91,22%) та виплати за рішенням суду у справі № 200/4533/22 - 11 612,80 (8,78%).
8,78% від середньоденного заробітку (335,41 грн) складає 29,45 грн., множимо на кількість днів затримки (884) отримуємо суму середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні - 26 033,80 грн.
Отже, сума середнього заробітку за період з 16.02.2020 по 18.07.2022, розрахована із урахуванням критеріїв співмірності, запропонованих Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 480/3105/19, складає 26 033,80 грн.
Щодо періоду з 19.07.2022.
Як вже відзначалося, цей період налічує 184 дні, та розраховуючи суму середнього заробітку, суд не застосовує принцип співмірності з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.05.2024 у справі 420/11918/23, від 28.06.2023 у справі №380/19103/22.
Отже сума середнього заробітку: 184 * 335,41 грн = 61 715,44 грн.
Загалом за весь період 26 033,80 +61 715,44 грн. = 87 749,24 грн.
Висновки суду.
Суд звертає увагу, що сума середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні розрахована без відрахування податкових зобов'язань, що покладається на роботодавця (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №9901/407/19).
Належним способом захисту у цій категорії справ відповідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13 та постанови Верховного Суду від 16.02.2023 справа № 420/20192/21 є саме стягнення відповідної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та мають бути задоволені шляхом стягнення з відповідача суми середнього заробітку у розмірі 87 749,24 грн.
Насамкінець суд звертає увагу про безпідставність покликань відповідача на притягнення його до подвійної відповідальності шляхом стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати та стягнення середнього заробітку у зв'язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні, з огляду на таке.
Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.
За висновком Конституційного Суду України кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Водночас, середній заробіток за ст. 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, що констатовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19.
Таким чином немає підстав ототожнювати стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати та стягнення середнього заробітку у зв'язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні у цілях покликання на ст. 61 Конституції України у зв'язку із відмінною правовою природою вказаних понять.
Щодо судового збору.
Сплачений позивачем судовий збір у розмірі 677,68 грн (26,2% від заявленої суми позову) належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Решта суми судового збору (щодо позовних вимог, які ухвалою суду від 01.09.2025 залишено без розгляду) може бути повернуто позивачу за її заявою відповідно п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись вимогами ст.ст.2, 6-11,12, 77, 90, 241 246, 255, 257, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 87 749 (вісімдесят сім тисяч сімсот сорок дев'ять) грн 24 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (без урахування обов'язкових платежів та податків).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 677 (шістсот сімдесят сім) гривні 68 копійок.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду складено у повному обсязі - 01.09.2025.
Суддя І.В. Буряк