28 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 906/171/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Кролевець О. А., Студенець В. І.,
за участю секретаря судового засідання Сініцина В. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АС Интернешнл Групп»
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Розізнаної І.В., Грязнова В.В., Павлюк І.Ю.
від 27.05.2025
та на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Розізнаної І.В., Грязнова В.В., Павлюк І.Ю.
від 17.06.2025
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АС Интернешнл Групп»
до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Новофарм-Біосинтез»
про стягнення 6 913 813,54 грн,
за участю представників:
від позивача: Гамей В. В.,
від відповідача: Сіра А. В.
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АС Интернешнл Групп» звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Новофарм- Біосинтез» заборгованості в розмірі 6 913 813, 54 грн (з урахуванням заяви від 25.11.2024 про відмову від частини позовних вимог) у тому числі: 5 713 527,25 грн - основного боргу; 913 676,77 грн - пеня; 201 266,19 грн - інфляційні нарахування; 85343,33 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості наданих йому послуг на підставі Агентського договору від 01.04.2022 №01/04/2022.
Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій
01.04.2022 між ТОВ "АС Интернешнл Групп" (агент) та ТОВ фірма "Новофарм-Біосинтез" (замовник) укладено агентський договір №01/04/22, за умовами якого замовник надає агенту право представляти інтереси замовника як на території України, так і за кордоном, а агент зобов'язується за винагороду надавати замовнику послуги, від імені замовника, в його інтересах, під його контролем і за рахунок замовника в укладенні угод, а також їх зміні чи розірванні, сприяти їх укладенню та виконанню, бути його представником у відносинах із третіми особами та вчиняти інші дії за дорученням замовника (п.1.1. договору).
Відповідно до п.1.2. договору агент приймає на себе зобов'язання з комплексного маркетингового опрацювання іноземних фармацевтичних ринків (далі - ринки), визначення та аналізу ринків, конкурентного середовища, пошуку комерційно-ефективних фармацевтичних продуктів (далі - продуктів) для даних ринків, визначення асортименту продуктів та їх адаптації; виявлення і перевірки потенційних контрагентів; підготовки документів та проведення організації комплексу реєстраційних заходів, обраних для конкретного ринку продуктів, в тому числі підготовки і організації проведення дій фармацевтичної розробки нових продуктів, реєстрації лікарських засобів, впровадження у виробництво нових продуктів; організації просування і дистрибуції продуктів, пошуку партнерів, розробки цінової політики; узгодження між замовником і контрагентом об'ємів та асортименту виробництва зареєстрованих лікарських засобів за контрактом та поставку виробленої готової продукції в асортименті. Агент надає висновки щодо потенційних контрагентів, узгоджує з замовником комерційні пропозиції, веде перемовини з контрагентами щодо запропонованих умов та ціни поставки готової продукції, здійснює підготовку проектів договорів з питань співпраці щодо реєстрації лікарських засобів та контрактів на поставку готової продукції на умовах експорту, контролює оформлення супровідної документації, консультує замовника щодо порядку та ризиків ведення господарської діяльності з резидентами іноземних держав та резидентами на території України.
Згідно з п.1.3 договору замовник укладає зазначені договори та зовнішньоекономічні контракти з контрагентами за сприянням агента, від свого імені та за свій рахунок.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що замовник зобов'язаний виплачувати агенту винагороду за оплачену готову продукцію, яку замовник поставив контрагентам - суб'єктам господарської діяльності України та інших країн, за представництвом/участю агента протягом строку дії даного договору, в порядку та на умовах визначених в додатковій угоді до даного договору та після завершення даного договору в порядку та на умовах визначених в додаткових угодах до цього договору (п.4.1 договору)
Відповідно до п.4.2 договору замовник зобов'язаний виплачувати агенту винагороду за оплачену готову продукцію, яку замовник поставив контрагентам - суб'єктам господарської діяльності України та інших країн, за представництвом/участю агента протягом строку дії даного договору, в порядку та на умовах визначених в додатковій угоді до даного договору та після завершення даного договору в порядку та на умовах визначених в додаткових угодах до даного договору.
Замовник зобов'язаний виплачувати агенту винагороду в гривнях в розмірі узгодженому сторонами в додатках до цього договору та вказаному у відповідному акті прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на поточний рахунок агента. Підставою для нарахування винагороди агенту є підписаний сторонами акт прийому - передачі виконаних робіт (наданих послуг) і надходження від контрагентів на розрахунковий рахунок замовника оплати за поставлені замовником продукти (п.п.4.2.-4.3. договору).
У п. 4.4 договору сторони узгодили, що оплата винагороди агенту здійснюється замовником не пізніше 2 тижнів з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг).
Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2027, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 10.1 договору).
01.04.2022 між замовником та агентом укладено додаткову угоду №1 до агентського договору, у якій сторони визначили, що замовник отримує дохід не менше погодженої націнки від нетто-ціни кожного найменування готової продукції (конкретного продукту), що визначені в додатку до даного договору та відшкодування фактично понесених витрат з доставки та страхування, якщо умови поставки відрізняються від FCA (Інкотермс-2020) (п.3.1. додаткової угоди №1).
Згідно з п.3.2. додаткової угоди №1 агент отримує маржу (дохід), що залишається від вартості готової продукції понад націнку та фактично понесені замовником витрати, зазначені у п.3.1. за фактом проведеної покупцями (контрагентами) оплати поставленої продукції.
Пунктом 4 додаткової угоди №1 передбачено, що агент отримує ексклюзивне право продажу продуктів, організація реєстрації яких була їм проведена на фармацевтичних ринках (включаючи ринок України) протягом терміну дії цього договору. Перелік таких продуктів із зазначенням території дії такого ексклюзивного права продажу вказується в додатках до договору. У разі, якщо протягом 3 років агент не зможе організувати реєстрацію конкретного продукту у визначеній сторонами країні, агент втрачає ексклюзивне право на просування визначених продуктів на даній території, а замовник набуває право діяти на власний розсуд.
З матеріалів справи вбачається, що 22.08.2023 позивачем на адресу відповідача було надіслано лист №22082023/1, до якого було долучено акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №3/23 від 22.08.2023 зі звітом, додатками та рахунком №42 від 22.08.2023 на оплату послуг зазначених у акті.
Згідно з актом та звітом до нього позивачем було забезпечено організацію співпраці відповідача з партнерами ТОВ "Сістем Фарм", а саме підписання специфікації на 2 квартал 2023 року, контроль об'ємів замовлення, строків оплати та факту відвантаження на 2 квартал 2023 року згідно з:
- специфікацією №ФМ 2023/2/2 від 03.04.2023 (додаток 35 від 03.04.2023 до договору №01/07/20 поставки продукції від 01.07.2020), поставка лікарського засобу ФАРМАКСИКАМ в кількості 18 815 пачок серія МЕ070423, Видаткова накладна № СГП00000116 від 23.05.2023;
- специфікацією №ФТ 2023/2/2 від 03.04.2023 (додаток 36 від 03.04.2023 до договору №01/07/20 поставки продукції від 01.07.2020), поставка лікарського засобу ФАРМАЛІПОН ТУРБО в кількості 1 544 пачок серія ТС050423 та 1 544 пачок серія ТС060423. Видаткова накладна № СГП00000117 від 23.05.2023;
- специфікацією №Ф 2023/2 від 20.04.2023 (додаток 37 від 20.04.2023 до договору №01/07/20 поставки продукції від 01.07.2020), поставка лікарського засобу ФАРМАЛІПОН в кількості 7 775 пачок серія ТА040523, Видаткова накладна № СГП00000126 від 30.05.2023.
Згідно з актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №3/23 від 22.08.2023 та звіту до нього позивачем було забезпечено організацію співпраці відповідача з партнером ТОВ "Астрафарм", а саме узгодження закупівель на 2023 рік, підписання поставочних специфікацій, контроль об'ємів замовлення, строків оплати та відвантаження на 2 квартал 2023 року згідно з:
- специфікацією №М 2023/2 від 28.02.2023 (додаток 21 від 28.02.2023 до договору №09/10/20 поставки продукції від 09.10.2020), поставка лікарського засобу МЕЛСІ в кількості 18 497 пачок серія МЕ050323 та 18 720 пачок серії МЕ060323. Видаткова накладна № СГП00000078 від 05.04.2023;
- специфікацією №X 2023/2 від 07.03.2023 (додаток 22 від 07.03.2023 до договору №09/10/20 поставки продукції від 09.10.2023); поставка лікарського засобу ХІТАРТ в кількості 6 912 пачок серія АС020423 та 4 601 пачок серії АС030423. Видаткова накладна № СГП00000108 від 11.05.2023.
Також згідно з актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №3/23 від 22.08.2023 та звіту до нього позивачем було забезпечено організацію співпраці відповідача з покупцями по реалізації лікарських засобів в Азербайджанській Республіці та Грузії, підписання поставочних специфікацій на 2 квартал 2023 року, контроль об'ємів замовлення, строків оплати та відвантаження на 2 квартал 2023 року згідно з:
- специфікацією №3 від 14.04.2023 (додаток № 8 до контракту №08/2021 від 27.08.2021 з TOB "MEDEXPORT", м. Тбілісі, Грузія), поставка лікарського засобу TІO-LІPON-NOVOFARM в кількості 7 750 пачок серія ТА030523А, ВМД 23UA101090006776U5;
- специфікацією №2 від 16 травня 2023 року (додаток № 4 до контракту №AZ071122 від 07.11.2022 з TOB "VITAMER", м. Баку, Азербайджанська Республіка), поставка лікарського засобу ТІО-LIPON TURBO в кількості 1530 пачок серія ТС080623. ВМД 23UA101090008611U2.
Окрім того, згідно з актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №3/23 від 22.08.2023 та звіту до нього позивачем було забезпечено організацію продажів відповідачем лікарського засобу ДЕКСМЕДЕТОМИДИН-НОВО в кількості 4 496 пачок серія КХ010523 в ТОВ "Торговий дім "Новофарм-Біосинтез". Видаткова накладна № СГП00000148 від 19.06.2023.
Загальна вартість наданих послуг згідно з актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №3/2З від 22.08.2023 склала 3 648 307,35 грн (без ПДВ) та 4 377 968,82 грн (з ПДВ).
Відповідач отримав акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №3/23 від 22.08.2023 зі звітом та додатками до нього 25.08.2023, однак не повернув підписаний акт з його сторони та не сплатив кошти згідно з виставленим рахунком.
До листа №22082023/1 від 22.08.2023 також було додано акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №4/23 від 22.08.2023 зі звітом та додатками, а також рахунок №44 від 22.08.2023 на оплату послуг, зазначених у цьому акті.
Згідно з цим актом та звітом до нього позивачем забезпечено організацію співпраці відповідача з партнером ТОВ "Сістем Фарм", а саме підписання поставочних специфікацій на 2 квартал 2023 року, контроль об'ємів замовлення та строків оплати на 3 квартал 2023 року, контроль відвантаження згідно з:
- специфікацією №ФТ 2023/3 від 16.05.2023 (додаток 38 від 16.05.2023 до договору №01/07/20 поставки продукції від 01.07.2020), поставка лікарського засобу ФАРМАЛІПОН ТУРБО в кількості 1 542 пачок серія ТС110623.- 120623. Видаткова накладна №СГП00000191 від 25.07.2023;
- специфікацією №ФМ 2023/3 від 16.05.2023 (додаток 39 від 16.05.2023 до договору №01/07/20 поставки продукції від 01.07.2020), поставка лікарського засобу ФАРМАКСИКАМ в кількості 18 760 пачок серія МЕ100623. Видаткова накладна № СГП00000190 від 25.07.2023.
Також згідно з актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №4/23 від 22.08.2023 та звіту до нього позивачем було забезпечено організацію співпраці відповідача з партнером ТOB "Астрафарм", а саме: підписання та контроль відвантаження згідно з Специфікацією № М 2023/3/1 від 06.04.2023 (додаток 24 від 06.04.2023 до договору №09/10/20 поставки продукції від 09.10.2020); поставка лікарського засобу МЕЛСІ в кількості 18 882 пачок серія МЕ080623 та 18 840 пачок серії МЕ090623. Видаткова накладна №СГП00000189 від 14.07.2023.
Також згідно з актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №4/23 від 22.08.2023 та звітом до нього позивачем було забезпечено організацію продажів відповідачем лікарського засобу "ПАРАЦЕТАМОЛ-НОВО" в кількості 38 280 пачок серія РА010623 в ТОВ "Торговий Дім "Новофарм-Біосинтез", Видаткова накладна №СГП00000178 від 04.07.2023.
Загальна вартість наданих послуг згідно з актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №4/23 від 22.08.2023 склала 2 472 943,48 грн (без ПДВ) та 2 967 532,18 грн (з ПДВ).
Відповідач отримав акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №4/23 від 22.08.2023 зі звітом та додатками до нього 25.08.2023, однак не повернув підписаний акт та не сплатив кошти згідно з виставленим рахунком.
19.12.2023 позивач надіслав на адресу відповідача лист №19122023/2 від 19.12.2023 до якого було долучено акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №5/23 від 18.12.2023 з додатками, а також рахунок №47 від 19.12.2023 на оплату послуг, зазначених у цьому акті.
Згідно з цим актом позивачем було забезпечено організацію співпраці відповідача з партнером ТОВ "Астрафарм", а саме підписання поставочних специфікацій, контроль об'ємів замовлення та строків оплати, контроль відвантаження згідно з:
- специфікацією Х2023/3 від 03.08.2023 (додаток 25 від 03.08.2023 до договору №09/10/20 поставки Продукції від 09.10.2020);
- специфікацією М2023/3/2 від 03.08.2023 (додаток 26 від 03.08.2023 до договору №09/10/20 поставки продукції від 09.10.2023).
Також згідно з актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №5/23 від 18.12.2023 додатків до нього позивачем було забезпечено організацію співпраці відповідача з партнером ТОВ "Сістем Фарм", а саме: підписання, контроль об'ємів замовлення та строків оплати згідно з Специфікацією № Ф 2023/3 від 03.08.2023 (додаток 40 від 03.08.2023 до договору №01/07/20 поставки продукції від 01.07.2020).
Загальна вартість наданих послуг згідно з актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №5/23 від 18.12.2023 склала 1 574 816,94грн (без ПДВ) та 1 889 780,33грн (з ПДВ).
Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача за невиконаними зобов'язаннями згідно агентського договору становить 8 740 692,63 грн.
Відповідач надіслав на адресу позивача лист від 23.01.2024 року у якому відмовив у підписанні акта здачі-приймання робіт (надання послуг) №5/23 від 18.12.2023 та повідомив, що не може виконати зобов'язання на користь позивача, оскільки учасником позивача є ОСОБА_1 , який, на думку відповідача є громадянином російської федерації, і ця обставина не дає можливості виконати зобов'язання перед позивачем, зважаючи на обмеження, передбачені постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації" від 03.03.2022 за №187 та постановою Національного банку України №18 від 24.02.2022.
Відсутність оплати за надані послуги за агентським договором №01/04/2022 від 01.04.2022 стало підставою для звернення позивача з цим позовом до господарського суду про стягнення 6 913 813,54грн, з яких: 5 713 527,25 грн основний борг; 913 676,77 грн пеня; 201 266,19 грн інфляційні нарахування; 85 343,33 грн 3% річних (з урахуванням заяви представника позивача від 25.11.2024 про відмову від частини позовних вимог).
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції
Господарський суд Житомирської області рішенням від 31.01.2025 у справі №906/171/24 позов задовольнив частково. Зменшив розмір пені на 50% до 456 838,39 грн. Стягнув з ТОВ фірма «Новофарм-Біосинтез» на користь ТОВ «АС Интернешнл Групп» 5 713 527,25 грн основного боргу; 456 838,39 грн пені; 201 266,19 грн інфляційних нарахувань; 85 343,33 грн 3% річних; 103 707,20 грн судового збору. У позові в частині стягнення 456 838,38 грн пені відмовив.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 у справі №906/171/24 апеляційну скаргу ТОВ «АС Интернешнл Групп» на рішення Господарського суду Житомирської області від 31.01.2025 у справі №906/171/24 залишено без задоволення. Задоволено апеляційну скаргу ТОВ фірма «Новофарм-Біосинтез» на рішення Господарського суду Житомирської області від 31.01.2025 у справі №906/171/24. Рішення Господарського суду Житомирської області від 31.01.2025 у справі №906/171/24 скасовано частково. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Зменшено розмір пені на 50% до 345 762,15 грн. Стягнуто з ТОВ фірма «Новофарм-Біосинтез» на користь ТОВ «АС Интернешнл Групп» 4 138 710,31 грн основного боргу; 345 762,15 грн пені; 134 180,56 грн інфляційних нарахувань; 61 850,16 грн 3% річних; 75 393, 97 грн судового збору. У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Додатковою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 заяву ТОВ фірма «Новофарм-Біосинтез» про прийняття додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з позивача на користь відповідача 27 500,00 грн витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справ
Товариство з обмеженою відповідальністю «АС ИНТЕРНЕШНЛ ГРУПП» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 та додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 у справі № 906/171/24, у якій просило їх скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження скаржником визначено пункти 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.
Наявність підстав для касаційного оскарження передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України обґрунтовано тим, що:
- суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме частину 2 статті 89 ГПК України, не врахував висновку щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 918/36/19 та безпідставно взяв до уваги заяву свідка ОСОБА_2 ;
- застосував норму статті 201 Податкового кодексу України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у справі №160/15514/20 від 05.05.2023 та надав переважну доказову силу обставині відсутності податкової накладної за Актом №5/23;
- застосував норми ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справі №909/321/24 від 03.12.2024 та у справі №903/665/24 від 19.02.2025.
Підстави касаційного оскарження передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України обґрунтовані порушенням судом апеляційної інстанції норм ст. 86, ст. 236 ГПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки апеляційним господарським судом, не було досліджено та не надано оцінки низці доказів, які підтверджують факт реального надання відповідачеві агентських послуг, що відображені у Акті здачі-приймання виконання робіт (надання послуг) №5/23 від 18.12.2023.
Підставою для скасування додаткової постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 зазначив те, що вона є невід'ємною частиною постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025. Оскільки наявні підстави для скасування постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 у цій справі, то додаткова постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 також підлягає скасуванню.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, оскаржені постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, частиною другою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Позивач у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції визначив пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов'язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях.
У касаційній скарзі позивач вказує на те, що апеляційний господарський суд, всупереч наявному правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 04.08.2021 у справі №918/36/19 щодо застосування норм ч.ч. 1, 2 ст. 89 ГПК України, порушив норми процесуального права та врахував при вирішенні справи заяву свідка ОСОБА_2 , яка не виконала вимог ухвали про виклик для допиту у судовому засіданні, що істотно вплинуло на оцінку співвідношення поданих сторонами доказів на підтвердження і спростування позовних вимог та на обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції про те, що матеріали справи містять таку кількість доказів, яка переважає доводи позивача щодо надання послуг згідно з актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 5/23 від 18.12.2023 та реальності надання таких послуг.
У справі №918/36/19 Верховний Суд послався на норму ч. 1 ст. 89 ГПК України, відповідно до якої свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.
А також на частину 2 ст. 89 ГПК України якою встановлено, що суд має право зобов'язати учасника справи, який подав заяву свідка, забезпечити явку свідка до суду або його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Якщо свідок без поважних причин не з'явився в судове засідання або не взяв участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, суд не бере до уваги його показання.
Та зазначив, що на виконання вказівок суду касаційної скарги, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 89 ГПК України, ухвалами від 01.10.2020, від 22.10.2020 викликав в судові засідання для допиту як свідка ОСОБА_3 та зобов'язував відповідача (ТОВ "Мавіотос") забезпечити його явку до суду. Вказані вимоги ухвал суду не виконані, свідок в засідання не з'явився, явку свідка в судові засідання відповідач не забезпечив.
Оскільки відповідач не надав суду доказів, що підтверджують поважність причин нез'явлення в судові засідання свідка, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, правомірно не взяв до уваги його показання.
Висновки суду касаційної інстанції щодо правомірності рішень судів попередніх інстанцій в частині неприйняття ними заяви свідка як доказу у справі, формувалися, виходячи з конкретних обставин справи № 918/36/19, зокрема, враховано те, що свідок двічі викликався в судове засідання для допиту але не з'явився.
Наведена скаржником постанова Верховного Суду у справі № 918/36/19 не містить висновку про застосування норм процесуального права, а саме статті 89 ГПК України у подібних правовідносинах взагалі, та зокрема таких, які б підтверджували доводи скаржника про те, що виклик свідка у судове засідання є обов'язковим для суду у будь-якому разі якщо учасником справи подана нотаріально посвідчена заява свідка, а також що у разі нез'явлення свідка у судове засідання можливість врахування його показів, викладених у заяві свідка, судом виключається.
Частинами першою, другою статті 87 ГПК України визначено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.
Вимоги до змісту та форми заяви свідка встановлені у статті 88 ГПК України.
Частина перша статті 89 ГПК України встановлює, що свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.
Таким чином, заява свідка є доказом, який за умови дотримання вимог процесуального закону щодо її форми, підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами у справі відповідно до статті 86 ГПК України. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 911/1382/18, від 24.03.2020 у справі № 904/1975/19.
У справі № 906/171/24 суд першої інстанції підставою для неврахування заяви свідка зазначив те, що показаннями свідків не може доводитись факт виконання зобов'язання за договором, пославшись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 липня 2018 року у справі №143/280/17 (провадження № 61-33033св18), від 02 вересня 2020 року у справі №569/24347/18 (провадження № 61-16630св19). Відтак дійшов висновку, що заява свідка ОСОБА_2 не є належним доказом на підтвердження обставини ненадання позивачем у 3 кварталі 2023 року ТОВ фірма "НОВОФАРМ БІОСИНТЕЗ" послуг на підставі агентського договору від 01.04.2022, а не з підстав неможливості врахування показів свідка у зв'язку з його неявкою у судове засідання, як зазначає позивач.
Суд апеляційної інстанції у справі № 906/171/24 здійснив власну оцінку обставин реальності господарської операції (надання послуг) згідно з актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 5/23 від 18.12.2023 та дійшов висновку, що доводи відповідача підтверджуються таким:
- зміст специфікацій № Ф 2023/3 від 03.08.2023, № Х 2023/3 від 03.08.2023, № М 2023/3/2 від 03.08.2023 не відповідають ні акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 5/23 від 18.12.2023, ні видатковим накладним щодо фактично поставленого товару (кількість товару, дата поставки інша);
- згідно електронної переписки ОСОБА_4 просила зазначити інформацію про кількість та дату отриманих лікарських засобів Мелсі та Хітарт у представника ТОВ "Астрафарм" Нестеренко Д. Отже, позивач не знав ні дати поставки, ні кількості поставленого товару. При цьому в акті здачі-приймання робіт позивач зазначає, що ним здійснювався контроль об'ємів замовлення. Зазначене суперечить фактичним обставинам справи та доказам, які надані самим позивачем;
- податкова накладна за вказаним актом здачі-приймання робіт № 5/23 від 18.12.2023 не складалася та не реєструвалася;
- згідно з електронною перепискою яку (також як і позивач) додав відповідач в якості електронного доказу та згідно з заявою свідка ОСОБА_2 . ТОВ фірма "Новофарм - Біосинтез" самостійно здійснювало супровід обсягів, строку поставки товару, питань проведення оплати за поставку лікарських засобів тощо;
- згідно з п. 4.1 агентського договору №01/04/22 від 01.04.2022 замовник зобов'язаний виплачувати агенту винагороду за оплачену готову продукцію, яку замовник поставив контрагентам - суб'єктам господарської діяльності України та інших країн, за представництвом/участю агента протягом строку дії даного договору, в порядку та на умовах визначених в додатковій угоді до даного договору та після завершення даного договору в порядку та на умовах визначених в додаткових угодах до даного договору. Відповідно до п. 3.1,3.2 додаткової угоди № 1 від 01.04.2022 до агентського договору № 01/04/22 від 01.04.2022 замовник отримує дохід не менше погодженої націнки від нетто-ціни кожного найменування готової продукції (конкретного продукту), що визначені в додатку до даного договору та відшкодування фактично понесених витрат з доставки та страхування, якщо умови поставки відрізняються від FCA (Инкотермс-2020). Агент отримує маржу (дохід), що залишається від вартості готової продукції понад націнку та фактично понесені замовником витрати, зазначені у п. 3.1 за фактом проведеної покупцями (контрагентами) оплати постановленої продукції.
Згідно з додатком № 1.1 від 01.04.2022 до додаткової угоди № 1 до агентського договору № 01/04/22 від 01.04.2022 року гарантована мінімальна кількість флаконів/пачок Фармаліпону є 7 692 пачок.
У той же час згідно з долученою специфікацією № Ф 2023/3 від 03.08.2023 на 3-й квартал 2023 року кількість пачок, яка була узгоджена між ТОВ фірма "Новофарм - Біосинтез" та ТОВ "Сістем Фарм" була 7 650. Тобто менша кількість від гарантованого мінімуму, який було узгоджено між агентом (позивачем) та замовником (відповідачем) згідно додатку №1.1 від 01.04.2022;
- виставлена сума за надані послуги позивачем оцінена виключно виходячи із специфікацій, які, як встановлено судом апеляційної інстанції, відрізняються як щодо фактичної кількості поставки товару, так і дати поставки (про яку позивач дізнався лише в грудні місяці).
Тобто заява свідка була оцінена судом апеляційної інстанції разом з іншими доказами у справі, при цьому судом не виявлено суперечностей між заявою свідка та наявними у справі доказами, що викликали б у суду сумнів щодо її змісту, натомість на переконання суду апеляційної інстанції, саме позивачем не надано достатніх та належних доказів, які б підтвердили обставину, що ним здійснювався супровід поставки продукції, яка зазначена в акті здачі-приймання робіт (надання послуг) № 5/23 від 18.12.2023, і такі висновки суду апеляційної інстанції позивачем не спростовано.
Отже, наведена скаржником постанова Верховного Суду від 04.08.2021 у справі №918/36/19 не містить висновків про застосування норми статті 89 ГПК України на які вказує позивач у касаційній скарзі, різні висновки, яких дійшли суди у справі № 918/36/19 та № 906/171/24 при оцінці доказів, обумовлені різними фактичними обставинами та доказовою базою, а тому підстави касаційного оскарження передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України в цій частині свого підтвердження не знаходять.
Щодо доводів касаційної скарги позивача про те, що суд апеляційної інстанції застосував норму статті 201 Податкового кодексу України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у справі №160/15514/20 від 05.05.2023 та надав переважну доказову силу обставині відсутності податкової накладної за Актом №5/23, то вони є помилковими.
Постанова Верховного Суду у справі №160/15514/20 від 05.05.2023 прийнята за наслідками вирішення спору щодо правомірності формування платником податків даних податкового обліку на підставі податкових накладних виписаних контрагентами позивача за господарськими операціями, які не відбулися.
Верховним Судом у цій справі зазначено, що у справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування в податковому обліку податкового кредиту та на зменшення фінансового результату до оподаткування на суму витрат, відображену в бухгалтерському обліку, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов'язано з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника та має підтверджуватись первинними документами відповідно до вимог, встановлених правовими нормами, зокрема й щодо змісту документа (заповнення обов'язкових реквізитів).
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то платник податків не має права на податкову вигоду у вигляді податкового кредиту та/або зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних та/чи трудових ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг (відсутність управлінського, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо); нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.
На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.
У цій справі №160/15514/20 встановлена наявність у позивача податкових накладних, які були враховані ним при формуванні даних податкового обліку. Натомість за висновками суду сам факт наявності у позивача податкових та видаткових накладних не є безумовним доказом реальності господарських операцій, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки товарів тим виконавцем (постачальником), який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.
У справі № 906/171/24, суд апеляційної інстанції, оцінюючи реальність надання позивачем агентських послуг, що відображені у акті здачі-приймання виконання робіт (надання послуг) №5/23 від 18.12.2023, вказав крім іншого на те, що позивачем не надано доказів видачі за цією господарською операцією податкової накладної.
Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.04.2023 у справі № 916/3417/21 за наслідками вирішення спору про стягнення заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням покупцем зобов'язання за договором поставки в частині оплати поставленого обладнання.
У цій справі Верховний Суд зазначив таке:
«Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.
Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.
З урахуванням наведеного Суд зазначає, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірної накладної, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за такою накладною, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною.
У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання товару на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом (близька за змістом правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 зі справи № 922/2115/19).».
Отже, враховуючи, що складання податкової накладної на кожну господарську операцію з постачання товарів/послуг є обов'язковим, обставини ненадання позивачем податкової накладної на господарську операцію, оформлену ним актом здачі-приймання виконання робіт (надання послуг) №5/23 від 18.12.2023, правильно оцінені судом апеляційної інстанції, в сукупності з іншими доказами, як такі, що не підтверджують реальність надання позивачем цих агентських послуг.
Щодо доводів касаційної скарги про застосування судом апеляційної інстанції норми ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справі № 909/321/24 від 03.12.2024 та у справі №903/665/24 від 19.02.2025, то вони є безпідставними.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за змістом зазначених норм Господарського та Цивільного кодексів України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав, якщо: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміром неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та/або його наслідків тощо.
При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд.
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).
Верховний Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та ін.).
Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20) та ін).
Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Отже, під час здійснення касаційного перегляду судових рішень, в яких судами реалізовувалися дискреційні повноваження, перед судом касаційної інстанції ставляться наступні питання: чи належно суд вмотивував рішення; чи не є воно свавільним (довільним), нераціональним, не підтвердженим доказами або ж помилковим щодо юридичних фактів; чи не є судове рішення необ'єктивним або явно несправедливим, тобто таким, що порушує баланс інтересів сторін. Вказані обставини обумовлені межами здійснення касаційного перегляду визначеними статтею 300 ГПК, відповідно до яких, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, при цьому не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У цій справі суд апеляційної інстанції, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, мотивував своє рішення про наявність підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення пені тим, що: - відповідач не визнавав заявлені позовні вимоги до подання заяви позивачем про відмову від частини позовних вимог на загальну суму в розмірі 1 982 540,52 грн. При цьому заява про відмову від частини позовних вимог була заявлена після того, як відповідачем були викладені доводи про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій; - відповідач не визнав грошове зобов'язання за актом № 5/23 від 22.08.2023 і це підтверджено рішенням суду апеляційної інстанції, а тому поведінка відповідача під час розгляду справи не є суперечливою (як зазначає позивач) та не є такою, яка була спрямована на уникнення відповідальності за невиконання зобов'язання; - відповідач є підприємством, яке виготовляє і поставляє лікарські засоби, що входять до переліку мобілізаційного завдання, невиконання якого може позначитися на обороноздатності країни; - погодився з висновками суду першої інстанції, що зменшення розміру пені та штрафу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 50%, є співмірним в контексті інтересів обох сторін, користуючись своїми дискреційними повноваженнями.
З огляду на викладене, суд відхиляє доводи скаржника про те, що судом апеляційної інстанцій не враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.12.2024 у справі № 909/321/24 та від 19.02.2025 у справі №903/665/24.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
У кожній із наведених скаржником справ судами здійснювалася оцінка та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу та встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, після чого вирішувалося питання про наявність підстав для зменшення розміру неустойки, що є правом суду, та реалізується судом на власний розсуд та за внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку.
У той час, як доводи касаційної скарги позивача зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо фактичної оцінки обставин, встановлених у справі, які покладені в основу оскарженого судового рішення, тобто, наведені у касаційній скарзі доводи, спрямовані на переоцінку доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Отже, Верховний Суд зазначає про те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Іншою підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі позивач визначив пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Позивач у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме: статей 86 та 236 Господарського процесуального кодексу України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки апеляційним господарським судом, не було досліджено та не надано оцінки низці доказів, які підтверджують факт реального надання відповідачу агентських послуг, що відображені у акті здачі-приймання виконання робіт (надання послуг) №5/23 від 18.12.2023.
Отже, доводи скаржника фактично зводяться до не дослідження судами попередніх інстанцій доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин у справі, які мають значення для правильного вирішення справи (по суті спору), тобто до підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Верховний Суд зазначає, що умовою застосування пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Проте, у цій справі заявлені скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованими, про що зазначалося вище по тексту цієї постанови.
З огляду на необґрунтованість зазначених скаржником у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника і на пункт 4 частини другої статті 287 та пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, а також на доводи, що стосуються порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та не дослідження зібраних у справі доказів.
Щодо оскарження додаткової постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 у справі № 906/171/24, то наявність підстав для її скасування скаржник обгрунтовував виключно тим, що додаткова постанова є невід'ємною частиною постанови по суті спору. За доводами позивача, оскільки наявні підстави для скасування постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 у цій справі, то додаткова постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 також підлягає скасуванню. Інших доводів, щодо ухвалення додаткової постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 у справі № 906/171/24 з порушенням норм матеріального чи процесуального права касаційна скарга позивача не містить.
Враховуючи, що наведені скаржником у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025, передбачені пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України визнані необгрунтованими, у зв'язку з чим Верховний Суд не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції по суті спору, наведені скаржником підстави для скасування додаткової постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 відсутні.
Висновки Верховного Суду
За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що вони ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.
Судові витрати
З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України заява відповідача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з касаційним розглядом цієї справи, буде розглянута після подання заявником відповідних доказів розміру цих витрат протягом п'яти днів після ухвалення цієї постанови. У разі неподання заявником відповідних доказів протягом встановленого строку ця заява залишається без розгляду.
Керуючись статями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АС Интернешнл Групп» залишити без задоволення.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 та додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 у справі № 906/171/24 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді О. Кролевець
В. Студенець