28 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/583/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Губенко Н. М., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання Сініцина В. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Київської області
у складі судді Сокуренко Л.В.
від 31.07.2024
та на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Демидової А.М., Владимиренко С.В., Ходаківської І.П.
від 21.05.2025
у справі за позовом Громадської організації «Товариство індивідуальних забудовників «Зелений маєток»
до ОСОБА_1
про стягнення 115 233,11 грн,
за участю представників:
від позивача: не з'явилися,
від відповідача: Губерський К. С.
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 року Громадська організація "Товариство індивідуальних забудовників "Зелений маєток" звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 89 196,00 грн заборгованості зі сплати членських внесків за період із червня 2019 року по листопад 2023 року, 6 475,87 грн 3 % річних та 22 366,46 грн інфляційних втрат за період прострочення із червня 2019 року по березень 2024 року.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем статуту Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Зелений маєток" у частині своєчасної та повної сплати членських внесків.
Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій
Громадська організація "Товариство індивідуальних забудовників "Зелений маєток" (далі - Організація) відповідно до статуту, затвердженого загальними зборами Організації, протокол № 17 від 26.11.2007, із змінами, затвердженими загальними зборами Організації, протокол № 29 від 06.04.2013 (далі - Статут), є громадською організацією, що об'єднує фізичних осіб, які є власниками земельних ділянок в с. Гора Бориспільського району Київської області (надалі учасники або члени Організації), з метою здійснення та захисту законних прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів учасників у сфері володіння, користування і розпорядження належними учасникам земельними ділянками та розміщеними на них об'єктами нерухомого майна. Організація здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Закону України "Про громадські об'єднання", інших законодавчих та нормативно-правових актів України, а також відповідно до цього Статуту.
Пунктом 2.1 Статуту встановлено, що метою діяльності Організації є здійснення та захист законних прав та свобод, задоволення суспільних, економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів у сфері володіння, користування і розпорядження земельними ділянками та розміщеними на них об'єктами нерухомого майна.
Згідно з п. 3.4 Статуту на місцевості територія Організації визначається земельною ділянкою, розташованою в селі Гора Бориспільського району Київської області та обмеженою наступними вулицями - вул. Соснова, вул. Зелена, вул. Липова, вул. Приозерна (надалі - територія Організації).
Пунктом 4.1 Статуту визначено, що членами Організації можуть бути особи, які є громадянами України, іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 14-річного віку, мають у власності земельну ділянку, яка знаходиться на території Організації, та виявили бажання брати участь у здійсненні цілей та завдань Організації, визнають Статут Організації та дотримуються його вимог. Фізичні особи, які не відповідають зазначеним в цьому пункті вимогам, членами Організації бути не можуть.
За положеннями п. 4.3 Статуту особа, що виявила бажання стати членом Організації, подає письмову заяву, до якої додаються: - копія всіх заповнених сторінок її паспорта (для іноземців і осіб без громадянства - відповідні копії документа, що підтверджує законність їх перебування на території України); - нотаріально завірену копію оформленого у встановленому чинним законодавством порядку документа, що підтверджує право власності особи на земельну ділянку на території Організації; - копію платіжного документа, що підтверджує оплату вступного внеску у розмірі, визначеному відповідно до положень цього Статуту.
Згідно з п. 4.8 Статуту з моменту прийняття правлінням Організації рішення про прийом особи до Організації, така особа набуває членства в Організації.
Відповідно до пункту 4.21 Статуту основними обов'язками членів Організації, зокрема є: - дотримання вимог цього Статуту та виконання рішень загальних зборів членів Організації та інших органів управління Організації (підп. 4.21.1);
- дотримання вимог, які містяться у затверджених загальними зборами членів Організації внутрішніх положеннях організації (підп. 4.21.2);
- своєчасна сплата вступних, членських, цільових та інших внесків у розмірах і в терміни, встановлені загальними зборами членів Організації (підп. 4.21.5).
Рішенням загальних зборів Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Зелений маєток", оформленим протоколом № 29 від 06.04.2013, зокрема, затверджено Положення про порядок сплати внесків та інших обов'язкових платежів ТІЗ "Зелений маєток" та витрати грошових коштів товариства з 01.04.2013.
Рішенням загальних зборів Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Зелений маєток", оформленим протоколом № 37 від 30.12.2017, Положення про внески викладено в новій редакції.
Відповідно до Положення про порядок сплати внесків та їх використання, затвердженого загальними зборами Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Зелений маєток", протокол № 37 від 30.12.2017 (далі - Положення), членські внески - грошові кошти, розмір яких затверджено на річних загальних зборах, пропорційно площі земельної ділянки з розрахунку за один квадратний метр земельної ділянки, які періодично вносяться членами Організації на адміністративні та експлуатаційні витрати Організації. До членських внесків не відносяться платежі за електроенергію і газоспоживання домоволодінь членів Організації.
Пунктом 6.1 Положення передбачено, що члени Організації сплачують внески, передбачені цим Положенням, у розмірі, встановленому рішеннями загальних зборів членів Організації, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Організації. Оплата членських внесків здійснюється до 15 числа поточного місяця або поквартально з оплатою на початку кварталу. Оплата цільових внесків здійснюється у розмірі та строки за рішенням загальних зборів. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок Організації.
Пунктом 8.1 Положення встановлено, що невикористання членом Організації спільного майна та місць загального користування не є підставою для звільнення члена Організації, повністю або частково, від виконання зобов'язань зі сплати внесків та інших обов'язкових платежів, передбачених цим Положенням.
Згідно з п. 8.2 Положення член Організації зобов'язаний забезпечити можливість зв'язку з ним (по телефону, за допомогою e-mail та ін.) для офіційної інформації. При зміні персональних даних (прізвище, ім'я, по батькові), адреси реєстрації, номерів телефонів, e-mail письмово повідомити про це особу, відповідальну за ведення Реєстру членів Організації, протягом 10 днів з моменту здійснення цих змін.
Згідно з положеннями п. 13.1 Статуту за невиконання своїх зобов'язань члени Організації несуть відповідальність згідно із чинним в Україні законодавством.
Рішенням від 16.02.2019 загальних зборів Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Зелений маєток", оформленим протоколом № 39 від 16.02.2019, затверджено кошторис на 2019 рік у сумі 1 861 384 грн (округлено по 100 грн з 1 сотки).
З метою забезпечення виконання покладених на Організацію обов'язків в умовах карантину та збройної агресії російської федерації проти України, рішеннями правління Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Зелений маєток", оформленими протоколом № 300120-1 від 30.01.2020, протоколом № 31012021-1 від 31.01.2021 та протоколом № 290122-1 від № 29.01.2022, продовжено термін дії розміру членських внесків на 2020-2022 роки в розмірі 100,00 грн з 1 сотки та кошторису, які були затверджені рішенням загальних зборів № 39 від 16.02.2019.
Рішенням від 30.01.2020 правління Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Зелений маєток", оформленим протоколом №300120-1, у зв'язку з пандемією Ковід-19 та обмеженнями у проведенні публічних громадських заходів і, як наслідок, неможливістю проведення загальних зборів Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Зелений маєток", продовжено термін дії розміру членських внесків у розмірі 100,00 грн з 1 сотки та кошторису, затверджених рішенням загальних зборів № 39 від 16.02.2019, до 31 грудня 2020 року або до скасування обмеження проведення публічних заходів та проведення наступних загальних зборів.
Рішенням від 31.01.2021 правління Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Зелений маєток", оформленим протоколом №310121-1 від 31.01.2021, у зв'язку з пандемією Ковід-19 та обмеженнями у проведенні публічних громадських заходів і, як наслідок, неможливістю проведення загальних зборів Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Зелений маєток", продовжено термін дії розміру членських внесків у розмірі 100,00 грн з 1 сотки та кошторису, затверджених рішенням загальних зборів № 39 від 16.02.2019, до 31 грудня 2021 року або до скасування обмеження проведення публічних заходів та проведення наступних загальних зборів.
Рішенням від 29.01.2022 правління Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Зелений маєток", оформленим протоколом №290122-1, у зв'язку з пандемією Ковід-19 та обмеженнями у проведенні публічних громадських заходів і, як наслідок, неможливістю проведення загальних зборів Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Зелений маєток", продовжено термін дії розміру членських внесків у розмірі 100,00 грн з 1 сотки та кошторису, затверджених рішенням загальних зборів № 39 від 16.02.2019, до 31 грудня 2022 року або до скасування обмеження проведення публічних заходів та проведення наступних загальних зборів.
За основу розрахунку членських внесків використовується вартість адміністративних та експлуатаційних витрат Організації за один місяць на 1 ар (0,01 га) земельної ділянки члена Організації. З огляду на наведене, за твердженням позивача, протягом 2019-2022 років тариф для розрахунку щомісячних членських внесків членів Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Зелений маєток" складав 100 грн за 1 ар (0,01 га) земельної ділянки члена Організації, який був затверджений рішенням загальних зборів членів Організації, оформленим протоколом № 39 від 16.02.2019.
Рішенням від 24.12.2022 загальних зборів Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Зелений маєток", оформленим протоколом № 40 від 24.12.2022, затверджено новий розмір членських внесків на 2023 рік у розмірі 150 грн за 1 сотку.
Тариф для розрахунку щомісячних членських внесків членів Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Зелений маєток" протягом 2023 року складав 150 грн за 1 ар (0,01 га) земельної ділянки члена Організації, який був затверджений рішенням загальних зборів членів Організації, оформленим протоколом № 40 від 24.12.2022.
З березня 2013 року ОСОБА_1 , який є власником земельної ділянки площею 0,1499 га, розташованої за адресою: Київська область, Бориспільський район, Гірська сільська рада, село Гора, кадастровий номер земельної ділянки 3220883200:03:001:0536, на підставі його заяви від 05.03.2013 є членом Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Зелений маєток".
Звертаючись із позовом у цій справі, Громадська організація "Товариство індивідуальних забудовників "Зелений маєток" послалася на те, що до 01.01.2018 відповідач належним чином виконував обов'язки члена Організації та сплачував на користь Організації членські внески в порядку та строки, передбачені Статутом та Положенням.
З березня 2018 року сплата відповідачем на користь Організації членських внесків здійснювалася нерегулярно з порушенням строків для їх сплати встановлених Положенням.
Починаючи із червня 2019 року, відповідач взагалі припинив сплату членських внесків, у зв'язку із чим станом на 30.11.2023 відповідно до довідки про стан розрахунків вих. № 28/11-2023-1 від 28.11.2023 у відповідача перед Громадською організацією "Товариство індивідуальних забудовників "Зелений маєток" наявна заборгованість зі сплати членських внесків у загальному розмірі 89 196,00 грн.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що йому не було відомо про прийняття загальними зборами членів Організації рішень про затвердження розміру членських внесків на 2019-2023 роки, внаслідок чого він був позбавлений можливості виконати зобов'язання зі сплати членських внесків. Крім того, відповідач послався на здійснену у жовтні 2018 року перевірку ревізійною комісією виконання правлінням Організації вимог Статуту стосовно ведення Реєстру членів Організації з інформацією про земельні ділянки, якою було встановлено, що організація здійснює свою діяльність із порушенням вимог нормативно-правових актів України та Статуту.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції
Господарський суд Київської області рішенням від 31.07.2024 у справі №911/583/24 позовні вимоги задовольнив частково та стягнув з ОСОБА_1 на користь Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Зелений маєток" 89 190,50 грн заборгованості зі сплати членських внесків за період із червня 2019 року по листопад 2023 року, 22 366,46 грн інфляційних втрат, 6 468,42 грн 3 % річних та 3 027,67 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав зобов'язання, передбачені статутом та Положенням про порядок сплати внесків та їх використання, та не сплатив на користь позивача членські внески за період із червня 2019 року по листопад 2023 року в загальній сумі 89 190,50 грн. При цьому судом встановлено, що позивачем неправильно визначено періоди прострочення сплати членських внесків, у зв'язку з чим суд здійснив власний перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 21.05.2025 рішення Господарського суду Київської області від 31.07.2024 у справі № 911/583/24 залишив без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справ
ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 31.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 у справі № 911/583/24, у якій просив їх скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Громадської організації «Товариство індивідуальних забудовників «Зелений маєток» повністю.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначив таке:
1) ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції не враховано особливості визначення юрисдикції по даній справі, беручи до уваги зміст та характер спірних правовідносин. Вказав про те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 врахувала правовий висновок Конституційного Суду України та дійшла висновку щодо чіткого переліку випадків, у яких діяльність громадської організації є внутрішньостатутною та відноситься до її виключної компетенції, що не впливає на її повноваження як учасника цивільних чи трудових правовідносин, та відповідно на такі відносини не поширюється юрисдикція суду.
Рішенням у справі № 301/1637/16 від 26.06.2024 Велика Палата Верховного Суду підтвердила правові висновки у справі № 127/21764/17 від 12 січня 2021 року. Враховуючи викладене, спірні питання щодо виконання обов'язків члена організації по сплаті членських внесків стосується внутрішньо статутної діяльності громадської організації і юрисдикція судів на нього не поширюється і повинні розглядатися згідно вимог Статуту організації.
Далі зазначив, що позовні вимоги у даній справі не стосуються корпоративних відносин, не пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, у зв'язку з чим зазначені вимоги підлягають розгляду не судом господарської юрисдикцій, а в порядку цивільного судочинства.
Зазначив, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Північного апеляційного господарського суду від 05 вересня 2024 року у справі №911/27/24;
2) суд апеляційної інстанції застосував норму ст.79 ГПК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.04.2024 року по справі №911/321/23. Відповідач вказував, що такий доказ як Протокол загальних зборів членів Організації №39 від 16.02.2019 є недостовірним доказом зважаючи на те, що в ньому зазначено, що на таких загальних зборах була присутня ОСОБА_2 . В той час як вказана особа померла за декілька років до дати проведення таких загальних зборів Організації, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 16.09.2016 року (яка міститься в матеріалах справи).
Крім того, Відповідачем зазначалося, що викликає сумніви факт затвердження нової Редакції Статуту Позивача (редакція 2023 року). Адже відповідно до п.6.15 Статуту Організації в редакції 2013 року, рішення Загальних зборів членів Організації щодо затвердження нової редакції Статуту Організації приймається Загальними зборами Організації більшістю не менш ніж 75% загальної кількості голосів Організації. Доказів наявності у 70 членів Організації, які проголосували за затвердження нової редакції Статуту Організації, достатньої кількості голосів для цього не надано.
Водночас, під час розгляду цієї справи апеляційний суд не здійснив співставлення доказів наданих позивачем, та доказів, наданих відповідачем, чим допустив порушення норм процесуального права (а саме ст.79 ГПК) шляхом застосування її норм без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постанові Верховного Суду;
3) суд апеляційної інстанції застосував норму ст.282 ГПК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 905/1302/18. У своїй постанові суд апеляційної інстанції відхилив аргументи Відповідача без зазначення причин такого відхилення, чим допустив порушення норм процесуального права (а саме ст.282 ГПК) шляхом застосування її норм без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постанові Верховного Суду.
В обґрунтування підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вказав на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування:
- ч.1 ст.77 ГПК України щодо можливості вважати кошторис громадської організації допустимим доказом затвердження розміру членських внесків громадської організації (за умови відсутності вказівки в такому кошторисі відомостей про статті надходження коштів).
Зазначив, що у цій справі Позивачеві необхідно було надати рішення загальних зборів членів Організації про затвердження розміру членських внесків в якості доказів затвердження розміру членських внесків, на підставі якого Позивач розрахував загальну суму заборгованості Відповідача. Згідно з положеннями ч.1 ст.77 ГПК України, вказаний доказ мав бути визнаний судами неналежним доказом факту та розміру затвердження членських внесків на 2019 рік. Однак, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції неправомірно відхили твердження Відповідача про зазначене, та визнали кошторис Організації на 2019 рік належним доказом факту та розміру затвердження членських внесків на 2019 рік, чим здійснили порушення норм процесуального права, а саме ч.1 ст.77 ГПК України;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування ч.3 ст.92 ЦК України щодо можливості виконавчого органу юридичної особи своїм рішенням вносити зміни до рішень загальних зборів учасників громадської організації (за відсутності відповідних повноважень виконавчого органу у законі, статуті Організації та рішенні загальних зборів організації);
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування ч.1 ст.77 ГПК України щодо можливості вважати протокол виконавчого органу громадської організації про продовження строку дії рішення загальних зборів допустимим доказом затвердження розміру членських внесків громадської організації.
Наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України обґрунтовано тим, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Зазначив, що як в Статуті Організації, так і в Положенні про внески визначено, що розмір членських внесків затверджується рішенням Загальних зборів Організації. Відтак, доказами затвердження розміру членських внесків могли бути лише копії рішень загальних зборів чи протоколів засідань загальних зборів, на яких було затверджено розмір таких внесків. В той час як Протокол засідання загальних зборів про затвердження кошторису Організації, в якому не міститься жодної інформації про затвердження розміру членських внесків на відповідний рік, так само як і Протоколи засідань Правління Організації, є недопустимими доказами розміру членських внесків на відповідний рік та розрахунку заборгованості із їх сплати на такий рік. Однак, саме на підставі таких доказів судами першої та апеляційної інстанцій інстанції було зроблено висновок про затвердження розміру членських внесків на 2019-2022 роки.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив в задоволенні касаційної скарги відмовити, рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, частиною другою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Позивач у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції визначив пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов'язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях.
У касаційній скарзі відповідач зазначає про те, що ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції не врахував особливості визначення юрисдикції по даній справі, беручи до уваги зміст та характер спірних правовідносин. Вказав, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 врахувала правовий висновок Конституційного Суду України та дійшла висновку щодо чіткого переліку випадків, у яких діяльність громадської організації є внутрішньостатутною та відноситься до її виключної компетенції, що не впливає на її повноваження як учасника цивільних чи трудових правовідносин, та відповідно на такі відносини не поширюється юрисдикція суду.
Рішенням у справі № 301/1637/16 від 26.06.2024 Верховний Суд підтвердив правові висновки у справі № 127/21764/17 від 12.01.2021 року. Враховуючи викладене, спірні питання щодо виконання обов'язків члена організації по сплаті членських внесків стосується внутрішньостатутної діяльності громадської організації і юрисдикція судів на нього не поширюється і повинні розглядатися згідно вимог Статуту організації.
Наведені скаржником доводи є помилковими.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.01.2021 року у справі № 127/21764/17, розглядаючи спір, який за своєю суттю стосувався незаконного звільнення керівника громадської організації шляхом проведення загальних зборів, без дотримання законних вимог до їх проведення, зробила наступний правовий висновок: що юрисдикція суду не поширюється на правовідносини щодо порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об'єднанні), участі у роботі громадської організації. Внутрішньостатутною діяльністю громадського об'єднання (громадської організації) є питання її створення, визначення напряму діяльності, реалізація прав її членів на участь у такій діяльності у правовідносинах, що не є за своїм змістом цивільно-правовими та не впливають на повноваження громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, які урегульовані нормами цивільного, господарського чи трудового права та стосуються цивільних прав та інтересів третіх осіб. Тому набуття та втрата членства у громадській організації є реалізацією громадською організацією своїх повноважень у внутрішній статутній діяльності, тоді як звільнення з роботи керівника громадської організації чи найманих працівників є реалізацією повноважень громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, на які поширюється юрисдикція суду.
У справі № 301/1637/16 розглядався спір щодо скасування рішень загальних зборів Іршавської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок про виключення з учасників цієї організації.
У наведеній скаржником постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 301/1637/16 від 26.06.2024, вказано про те, що принцип самоврядності громадської організації, передбачений статтею 3 Закону України «Про громадські об'єднання» не має абсолютного характеру та передбачає можливість втручання у організаційну діяльність громадської організації, якщо таке втручання відповідає чинному законодавству. Це також підтверджується частиною другою статті 22 цього Закону та є особливо актуальним для громадських організацій, які володіють фактично монопольним статусом у певній сфері соціального, економічного чи культурного життя суспільства, як, наприклад, УТМР (пункт 66).
А також, що правовідносини щодо порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об'єднанні) держава не вправі корегувати на власний розсуд для цієї громадської організації (громадського об'єднання), але якщо вони відповідають встановленим Законом умовам, однак спори, які виникають з цих правовідносин, які є порушенням цих умов та вимагають правосуддя, а не організаційних дій, відповідно до статті 124 Конституції України віднесені до компетенції судів (пункт 68).
Отже, висновки Верховного Суду, викладені у наведених скаржником постановах, є іншими, ніж ті що наводяться ним у касаційній скарзі. Крім того правовідносини у наведених скаржником справах та у справі № 911/583/24 не є подібними. У справі № 911/583/24 спір не стосується захисту права особи на вільну участь або не участь у громадському об'єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об'єднання або припиненні членства (участі) в ньому.
Крім того, у касаційній скарзі скаржник спочатку посилається на те, що правовідносини між громадською організацією та її членами щодо сплати внесків є внутрішніми та статутними за своєю природою і не підлягають судовому розгляду в порядку цивільного судочинства, а далі зазначає про те, що позовні вимоги у цій справі підлягають розгляду не судом господарської юрисдикцій, а в порядку цивільного судочинства. Тобто наведені скаржником доводи є непослідовними та суперечливими, та не дають можливості встановити дійсну позицію скаржника у цьому питанні.
Щодо посилань скаржника на правову позицію, викладену у постанові Північного апеляційного господарського суду від 05 вересня 2024 року у справі № 911/27/24, то вони є безпідставними. Лише неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою для касаційного оскарження. Правові висновки, викладені у постановах суду апеляційної інстанції, не є обов'язковими для врахування при вирішенні спорів у подібних правовідносинах.
Крім того, з питань належності подібного спору до тої чи іншої юрисдикції висловився Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 761/2739/20 за позовом Громадської організації «Товариство індивідуальних забудовників «Десенка» про стягнення з фізичної особи - члена цієї організації заборгованості зі сплати внесків. Верховний Суд у цій постанові дійшов висновку, що з огляду на суб'єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, а також характер спірних правовідносин заявлені позовні вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки цей спір має ознаки корпоративного.
Щодо доводів скаржника про те, що суд апеляційної інстанції застосував норму ст.79 ГПК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.04.2024 року у справі № 911/321/23, то вони є безпідставними.
Як вбачається з наведеної скаржником постанови від 04.04.2024 року Верховний Суд у справі №911/321/23 не формував висновку про застосування статті 79 ГПК України взагалі та, зокрема, у подібних зі справою № 911/583/24 правовідносинах.
У справі №911/321/23 з позовом звернулася фізична особа - член Садівничого товариства "Заліське" про визнання недійсним рішення загальних зборів членів цього товариства від 25.09.2021, оформленого протоколом № 1.
Позов було обґрунтовано тим, що загальні збори членів СТ "Заліське" 25.09.2021 були проведені з порушенням норм діючого законодавства, а саме: проведені без встановлення дійсної кількості членів СТ "Заліське" та без встановлення кворуму на загальних зборах.
У цій справі Верховний Суд перевіряв дотримання судами попередніх інстанцій вимог щодо встановлення фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, у справах про визнання недійсними рішень загальних зборів, враховуючи вимоги статті 79 ГПК України зміст якої свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Натомість у справі № 911/583/24 заявлена вимога про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті членських внесків. Вимога про недійсність рішень загальних зборів позивача не заявлялася та не є предметом судового розгляду у цій справі. У той же час доводи касаційної скарги відповідача зводяться до необхідності встановлення обставин проведення загальних зборів членів Організації, оформлених протоколом №39 від 16.02.2019, за відсутності кворуму з огляду на те, що в протоколі зазначено про участь у загальних зборах ОСОБА_2 , яка на час їх проведення є померлою, та що затвердження нової редакції Статуту позивача (редакція 2023 року) відбулося за відсутності достатньої кількості голосів для цього, які не є предметом доказування у цій справі.
Отже, посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду щодо здійсненої у справі №911/321/23 оцінки доказів з точки зору їх вірогідності для підтвердження обставин проведення загальних зборів СТ "Заліське" 25.09.2021 з дотриманням вимог законодавства, є безпідставними, зокрема, зважаючи на різний предмет доказування у справах №911/321/23 та №911/583/24.
Щодо доводів касаційної скарги відповідача про те, що суд апеляційної інстанції застосував норму статті 282 ГПК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 905/1302/18, то вони є безпідставними.
Постанова Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 905/1302/18 не містить висновку про застосування норми статті 282 ГПК України у подібних правовідносинах.
У постанові від 13.08.2020 у справі № 905/1302/18 Верховний Суд, виходячи з аналізу пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, дійшов висновку про те що судом апеляційної інстанції у мотивувальній частині постанови не наведено арифметичного розрахунку інфляційних втрат та взагалі не наведено мотивів відхилення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 9 394 810,52 грн, що в свою чергу суперечить положенням статей 236, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Подібні обставини у справі № 911/583/24 відсутні. У рішенні місцевого господарського суду від 31.07.2024 наведені дати початку перебігу строку прострочення сплати відповідачем членських внесків, починаючи з червня 2019 року. Судом першої інстанції здійснено перерахунок нарахованих позивачем на суму боргу інфляційних втрат та 3 % річних, виходячи з встановлених ним дат початку прострочення. В результаті цих перерахунків нараховану позивачем суму 3 % річних задоволено частково в сумі 6 468,42 грн. Суд апеляційної інстанції визнав проведений судом першої інстанції розрахунок правильним. Позивач судові рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення 3 % річних у заявленому ним розмірі, а не тому що визначений судом, на відміну від справи №905/1302/18, не оскаржував. Відповідач правильність наведеного розрахунку не спростував. Доводи касаційної скарги відповідача зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою доказів, що підтверджують обставини невиконання відповідачем обов'язку зі сплати членських внесків, а також їх розміру, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду визначених статтею 300 ГПК України. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.
Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
Отже, доводи касаційної скарги відповідача про наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, свого підтвердження не знайшли.
Також у касаційній скарзі відповідач підставою касаційного оскарження визначив пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (постанова Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).
Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: ч.1 ст.77 ГПК України щодо можливості вважати допустимим доказом затвердження розміру членських внесків громадської організації кошторис громадської організації (за умови відсутності вказівки в такому кошторисі відомостей про статті надходження коштів), а також протокол виконавчого органу громадської організації про продовження строку дії рішення загальних зборів.
Зазначив, що у цій справі позивачу необхідно було надати рішення загальних зборів членів Організації про затвердження розміру членських внесків, на підставі якого здійснювався розрахунок загальної суми заборгованості відповідача.
За доводами касаційної скарги відповідача, згідно з положеннями ч.1 ст.77 ГПК України вказаний доказ мав бути визнаний судами неналежним доказом факту затвердження розміру членських внесків на 2019 рік. Однак, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції неправомірно відхилили твердження відповідача про зазначене, та визнали кошторис Організації на 2019 рік належним доказом факту та розміру затвердження членських внесків на 2019 рік, чим здійснили порушення норм процесуального права, а саме ч.1 ст.77 ГПК України.
Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.02.2021 у справі 913/502/19.
Однак доводи касаційної скарги не містять жодних підтверджень посиланням скаржника на те, що вказані докази є недопустимими в розумінні статті 77 Господарського процесуального кодексу України, а по суті зводяться до того, що скаржник вважає такі докази неналежними.
За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування; предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Подібна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 20.07.2021 у справі № 914/2200/20, що спростовує доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 1 статті 77 ГПК України.
Зважаючи на викладене, не отримує свого підтвердження і наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки доводи касаційної скарги у зазначеній частині щодо встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи на підставі недопустимих доказів не містять обґрунтованих мотивувань та зводяться до заперечень встановлених судами обставин справи.
Тобто доводи касаційної скарги відповідача зводяться до власної оцінки неналежності наявних у справі доказів, оскільки ним не доведено того факту, що судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень враховано недопустимі докази у справі, які стали підставою для задоволення позовних вимог.
Між тим, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття, що в даному касаційному провадженні є суттєвим, адже встановлені статтями 287 та 310 Господарського процесуального кодексу України підстави та межі касаційного перегляду пов'язують право касаційного оскарження саме з випадком прийняття судом рішення на підставі недопустимого доказу, тоді як посилання на неналежність доказів не узгоджуються з передбаченими пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження.
У зв'язку з наведеним суд відхиляє доводи касаційної скарги як такі, що спрямовані на заперечення встановлених судами обставин справи та переоцінку доказів у ній, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, який відповідно до частини другої статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За таких обставин наведені заявником підстави касаційного оскарження передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України також не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав.
Щодо наведених у касаційній скарзі доводів про те, що суди попередніх інстанцій приймаючи рішення у справі неправильно застосували частину 3 статті 92 ЦК України, оскільки не врахували те, що виконавчий орган юридичної особи своїм рішенням не може вносити зміни до рішень загальних зборів учасників громадської організації (за відсутності відповідних повноважень виконавчого органу у законі, статуті Організації та рішенні загальних зборів організації), та необхідність формування Верховним Судом висновку про застосування цієї норми, то вони свого підтвердження не знаходять.
Таким доводам відповідача була надана оцінка судом апеляційної інстанції та зазначено, що пунктом 3 рішення загальних зборів Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Зелений маєток", оформленого протоколом № 39 від 16.02.2019, затверджено розмір щомісячних членських внесків на 2019 рік у розмірі 100 грн з 1 сотки землі (0,01 га), оскільки згідно з Реєстром членів Організації загальна кількість соток - 1 552, а загальна вартість адміністративних та експлуатаційних витрат Організації (згідно з кошторисом на 2019 рік) на місяць складає 155 112 грн, відтак адміністративні та експлуатаційні витрати на місяць (протягом 2019 року) за одну сотку землі склали 99,94 грн.
Для зручності обрахуванням розміру членських внесків вказану суму (99,94 грн) було округлено до суми 100 грн, у зв'язку із чим сума 100 грн за 1 сотку була взята за основу розрахунку членських внесків на 2019 рік.
У подальшому, з метою забезпечення виконання покладених на Організацію обов'язків в умовах карантину та збройної агресії російської федерації проти України, рішеннями правління, оформленими протоколом №300120-1 від 30.01.2020, протоколом №31012021-1 від 31.01.2021 та протоколом №290122-1 від 29.01.2022, продовжено термін дії розміру членських внесків на 2020-2022 роки в розмірі 100,00 грн з 1 сотки та кошторису, затверджених рішенням загальних зборів № 39 від 16.02.2019.
При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій рішеннями правління новий розмір членських внесків не встановлювався, а лише продовжувався вже встановлений загальними зборами Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Зелений маєток".
Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з положеннями Статуту позивача, відповідно до яких своєчасна сплата вступних, членських, цільових та інших внесків у розмірах і в терміни, встановлені загальними зборами членів Організації є основним обов'язком членів Організації (пп. 4.21.5).
Положення про порядок сплати внесків та їх використання визначає, що члени Організації сплачують внески, передбачені цим Положенням, у розмірі, встановленому рішеннями загальних зборів членів Організації, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок організації. Оплата членських внесків здійснюється до 15 числа поточного місяця або поквартально з оплатою на початку кварталу.
Виходячи з аналізу положень Статуту позивача та Положення про порядок сплати внесків та їх використання, сплата членських внесків здійснюється за кожен місяць року перебування у членах Організації, у розмірі, встановленому рішенням загальних зборів.
Оскільки саме за рахунок членських внесків забезпечуються адміністративні та експлуатаційні витрати організації, від їх безперервності та повноти залежить здатність організації виконувати функції задля яких вона була створена та взагалі її існування. У разі нескликання з тих чи інших причин загальних зборів для затвердження розміру членських внесків та кошторису Організації на наступний рік, за умови, що така Організація не припинилася, розмір внесків зберігається на рівні внесків попереднього року, що не суперечить положенням пп 5.7.3, 5.7.4 Статуту позивача.
Також підпунктом 5.17 Статуту позивача передбачено, що Правління Організації забезпечує дотримання Організацією і її членами законодавства з питань діяльності Організації, Статуту Організації, внутрішніх документів Організації (пп.5.17.1), а також вирішує інші питання, пов'язані з діяльністю Організації, за винятком тих, котрі відносяться до виключної компетенції Загальних зборів членів Організації (зборів уповноважених) (пп.5.17.15).
Обставин того, що рішеннями правління, оформленими протоколом № 300120-1 від 30.01.2020, протоколом № 31012021-1 від 31.01.2021 та протоколом № 290122-1 від № 29.01.2022 встановлювався інший розмір членських внесків, ніж той що був затверджений рішенням загальних зборів Організації від 16.02.2019 № 39, судами попередніх інстанцій не встановлено та відповідачем відповідних доказів не надано.
Отже посилання відповідача на те, що за спірний період відсутні рішення загальних зборів, якими б встановлювався розмір членських внесків на кожен рік, не можуть бути підставою для звільнення дійсного члена Організації від виконання обов'язку по їх сплаті.
Заперечення відповідача щодо того, що рішенням загальних зборів від 16.02.2019 № 39 не був встановлений розмір членських внесків на 2019 рік, не звільняло його від виконання обов'язку по сплаті членських внесків у розмірі який було встановлено раніше (який ним визнавався) та необхідності звернення до органів управління для з'ясування цього питання, а в разі не вирішення цього питання - до суду.
Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача заборгованості по сплаті членських внесків. У той час як наслідком незгоди відповідача з рішеннями та діями Правління Організації мало б бути їх оскарження в порядку, передбаченому умовами розділу 8 Статуту позивача.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем не надано доказів оскарження рішень правління № 3001120-2 від 30.01.2020, № 310121-1 від 31.01.2021 та № 29012022-1 від 29.01.2022 ні на загальних зборах членів Організації, ні у судовому порядку.
Відповідно у Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку щодо застосування ч.3 ст.92 ЦК України, про який просить відповідач, у цій справі про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті членських внесків, оскільки формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи обставини.
Саме лише посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права без наведення обґрунтування необхідності застосування таких правових норм та того, яким чином такі норми права необхідно застосовувати для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи, не є підставою для визнання судом касаційної інстанції обґрунтованою підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди відповідача із наданою судами попередніх інстанцій оцінкою фактичних обставин справи та спрямовані на спонукання суду касаційної інстанції надати переоцінку встановлених судами обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів, що, з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі, не є компетенцією суду касаційної інстанції.
За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
Висновки Верховного Суду
За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.
Судові витрати
З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 31.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 у справі № 911/583/24 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді Н. Губенко
О. Кролевець