ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
27 серпня 2025 року Справа № 924/91/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Гудак А.В.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сахновецької сільської ради на рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.05.2025 у справі № 924/91/25 (суддя Яроцький А.М., повний текст рішення складено 02.06.2025)
за позовом Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах Хмельницької обласної військової адміністрації
до Сахновецької сільської ради
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунального підприємства "Теліжинці"
про скасування державної реєстрації права комунальної власності та повернення на користь держави земельної ділянки лісогосподарського призначення
за участю представників сторін:
прокурор - Гарбарук В.А.;
позивача - не з'явився;
відповідача - Рохов О.В., Шрейдер О.В.;
третьої особи - не з'явився;
Заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах Хмельницької обласної військової адміністрації (далі - позивач, Хмельницька ОВА) звернувся до Господарського суду Хмельницької області із позовом до Сахновецької сільської ради (далі - відповідач, Сільська Рада) про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі права власності на нерухоме майно права комунальної власності Теліжинецької сільської ради на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 55,7102 га кадастровий номер 6822187200:07:007:0001 та повернення на користь держави в особі Хмельницької ОВА земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 55,7102 га кадастровий номер 6822187200:07:007:0001.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що реєстрація права комунальної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення Теліжинецькою сільською радою (Сахновецька сільська рада є правонаступником Теліжинецької сільської ради) відбулась із порушенням ст. ст. 1, 5, 7, 8, 17 Лісового кодексу України, ст. ст. 3, 12, 19, 20, 55, 84, 122 Земельного кодексу України та Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", а тому земельна ділянка підлягає поверненню у державну власність в особі Хмельницької ОВА.
Прокурор звертає увагу на те, що рішення про вилучення із державної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 55,7102 га кадастровий номер 6822187200:07:007:0001 та про передачу її в комунальну власність, як того вимагає ст. 117 Земельного кодексу України, відсутні.
Прокурор зазначає, що земельна ділянка лісогосподарського призначення була та залишається державною, а реєстрація Теліжинецькою сільською радою права комунальної власності на неї є незаконною, у зв'язку із тим, що проведена за відсутності згоди розпорядника зазначеними землями про їх передачу в комунальну власність. Водночас, спірна земельна ділянка надавалась у постійне користування КП "Теліжинці" як спеціалізованому лісогосподарському підприємству, що передбачає лише правомочності щодо володіння та користування нею та не може замінювати право власності на земельну ділянку, власником якої є держава в особі Хмельницької ОВА. Зазначене, як стверджує прокурор, свідчить про вибуття із державного лісового фонду земель, які є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 29.05.2025 позов задоволено.
Витребувано у власність держави в особі Хмельницької ОВА з незаконного володіння Сахновецької сільської ради земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 55,7102 га кадастровий номер 6822187200:07:007:0001.
Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі права власності на нерухоме майно право комунальної власності Сахновецької сільської ради на земельну ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером 6822187200:07:007:0001.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що з огляду на відсутність правових підстав для реєстрації за відповідачем права комунальної власності на спірну земельну ділянку, вимога про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі права власності на нерухоме майно права комунальної власності Сахновецької сільської ради на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 55,7102 га кадастровий номер 6822187200:07:007:0001 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Також місцевий господарський суд, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, зазначив, що вимогу до Сахновецької сільської ради повернути державі в особі позивача спірну земельну ділянку слід розуміти як вимогу про витребування цієї земельної ділянки на користь власника, що з урахуванням задоволеної вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі права власності на нерухоме майно права комунальної власності Сахновецької сільської ради на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 55,7102 га кадастровий номер 6822187200:07:007:0001, дозволить здійснити реєстрацію за позивачем право власності на таку земельну ділянку та ефективно захистити права останнього.
Враховуючи обґрунтованість позовних вимог у даній справі, оскільки зміна формулювання вимоги з метою ефективного способу захисту не свідчить про безпідставність звернення до суду за захистом порушеного права у такій частині, позов у справі підлягає задоволенню в повному обсязі.
До Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Сахновецької сільської ради на рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.05.2025 у справі № 924/91/25, в якій відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:
- сам факт розташування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 6822187200:07:007:0001 за межами населених пунктів на території Сахновецької сільської ради, ніяким чином не свідчить про те, що вказана земельна ділянка відноситься до земель державної форми власності;
- спірна земельна ділянка, на момент набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" 01.01.2013, була розмежована, тобто правомірно залишилась у комунальній власності Теліжинецької сільської ради;
- станом на дату набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" 01.01.2013 спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні КП "Теліжинці", тому виходячи з положень пп а) п. 3 розділу II "Прикінцеві та Перехідні положення" зазначеного Закону, з дня набрання чинності цим законом вказана ділянка вважається землею комунальної власності Теліжинецької територіальної громади;
- посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на те, що в матеріалах справи не міститься доказів розпорядження позивачем (Хмельницькою ОВА) земельною ділянкою площею 55,7102 га кадастровий номер 6822187200:07:007:0001 шляхом передачі її у комунальну власність, а тому на даний час Хмельницька ОВА є розпорядником спірної земельної ділянки суперечить положенням закону, а саме приписам ст. 11 ЛК України, ч. 5 ст. 83 ЗК України, п. 3 розділу II Прикінцеві та Перехідні положення Закону України № 5245-УІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", оскільки відповідно до вказаних правових норм право комунальної власності територіальних громад на земельні ділянки лісогосподарського призначення в України виникає не лише в результаті передачі таких земельних ділянок у власність або у постійне користування територіальних громад, але і в результаті розмежування в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності;
- спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення площею 55,7102 га з кадастровим номером 6822187200:07:007:0001 в результаті розмежування земель державної і комунальної власності з 01.01.2013 відноситься до земель комунальної власності територіальної громади, а тому вона не може перебувати на даний час одночасно у розпорядженні Хмельницької ОВА, що свідчить про незаконність висновків оскаржуваного судового рішення від 29.05.2025;
- саме за наведених обставин відповідач правомірно здійснив державну реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку, спочатку 12.02.2017 за Теліжинецькою сільською радою, а після проведення адміністративної реформи та реформи місцевого самоврядування в Україні - за Сахновецькою сільською радою, у відповідності до ст. 11 ЛК України, ч. 5 ст. 83 ЗК України, та п. 7 розділу II Прикінцеві та Перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Петухов М.Г.
Листом від 24.06.2025 матеріали справи витребувано з Господарського суду Хмельницької області.
27.06.2025 до суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 відкрито провадження за апеляційною скаргою Сахновецької сільської ради на рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.05.2025 у справі № 924/91/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 27.08.2025 о 15:30 год.
Заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення є державною власністю, а реєстрація Теліжинецькою сільською радою права комунальної власності на неї є незаконною, оскільки проведена за відсутності згоди розпорядника зазначеними землями про їх передачу в комунальну власність Теліжинецької територіальної громади, що є прямим порушенням чинного законодавства та встановленого порядку передачі земель із державної власності в комунальну. Аналогічну правову позицію висловлено Північно - західним апеляційним господарським судом у справі № 924/1108/23.
В судовому засіданні 27.08.2025 представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги, просять задоволити її вимоги.
Прокурор заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, заслухавши в судовому засіданні представників відповідача та прокурора, зазначає наступне.
Як встановлено апеляційним судом, згідно з розпорядженням Ізяславської районної державної адміністрації від 27.12.2002 за результатом розгляду клопотання КП "Теліжинці" вирішено надати в постійне користування земельні ділянки для ведення лісового господарства комунальному підприємству "Теліжинці" площею 161,72 га земель лісового фонду, розташовані на території Теліжинецької сільської ради та видати державний акт на право постійного користування землею.
За заявою КП "Теліжинці" від 24.01.2017 виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 05.04.2017, 09.01 для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг, яка знаходиться на території Теліжинецької сільської ради Ізяславського району Хмельницької області.
До матеріалів справи додано державний акт серія 1-ХМ №002394 на право постійного користування землею (площею 161,72 га) для ведення лісового господарства, виданий комунальному підприємству "Теліжинці" Ізяславською районною державною адміністрацією відповідно до розпорядження Ізяславської райдержадмінстрації від 27.12.2002 № 300/2002.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05.04.2017 № НВ-6804619512017 на підставі вищевказаної технічної документації із землеустрою, 05.04.2017 проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6822187200:07:007:0001 площею 55,7102 га для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг на праві комунальної власності Теліжинецької сільської ради згідно Державного акту від 27.12.2002 1-ХМ № 002394, а також зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою КП "Теліжинці" (код 31499094).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.07.2017, внесено 12.02.2017 запис про право комунальної власності на земельну ділянку за межами населеного пункту площею 55,7102 га із кадастровим номером 6822187200:07:007:0001 з цільовим призначенням для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг за Теліжинецькою сільською радою Шепетівського району. Підставою державної реєстрації визначено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".
Згідно зі змістом інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.12.2024 № 408267761 вищевказані аналогічні відомості 12.07.2017 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, при цьому власником зазначено Сахновецьку сільську раду. 31.10.2024 державним реєстратором внесено запис про право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6822187200:07:007:0001 за КП "Теліжинці" згідно державного акту на право постійного користування землею серії І-ХМ №002394 від 27.12.2002.
12.06.2023, 23.10.2023 та 23.04.2023 Хмельницька обласна прокуратура зверталась до Хмельницької обласної військової адміністрації з листами, в яких просила повідомити чи належить земельна ділянка, у тому числі з кадастровим номером 6822187200:07:007:0001 площею 55,7102 га, до земель лісогосподарського призначення державної форми власності, чи надана вона у постійне користування, зазначивши кому саме та на підставі яких розпорядчих актів. У випадку вибуття земельної ділянки із державної власності повідомити чи надавалось Хмельницькою ОВА погодження. Проінформувати про відомі причини зміни права власності на землі лісогосподарського призначення із державної на комунальну. Окрім цього, прокурор просив повідомити про вжиті/заплановані заходи, як уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах органом, для повернення зазначених земельних ділянок до земель державного лісового фонду, у тому числі в судовому порядку. У разі невжиття заходів, повідомити причини.
У відповідь на вказані звернення, Хмельницька обласна військова адміністрація листами від 12.06.2023, від 23.10.2023 та від 23.04.2024 повідомила Хмельницьку обласну прокуратуру, що вказана прокурором земельна ділянка з кадастровим номером 6822187200:07:007:0001 відноситься до земель лісогосподарського призначення та зареєстрована як земля комунальної власності. Зазначила, що в адміністрації відсутні відомості про наявність правовстановлюючих документів, які б підтверджували речові права, похідні від права власності, комунальних підприємств на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які розташовані на території Теліжинецької сільської ради, що увійшла у склад Сахновецької сільської територіальної громади Шепетівського району. Також в адміністрації відсутні відомості стосовно прийняття останньою рішень щодо вилучення із державного лісового фонду вищевказаної земельної ділянки та надання її у комунальну власність. Тому вбачається ймовірно незаконне вибуття земельної ділянки лісогосподарського призначення із державного лісового фонду в комунальну власність. Вказала, що обласною військовою адміністрацією не вживались заходи, в тому числі судового характеру, щодо повернення зазначеної у листі земельної ділянки до державного лісового фонду. Водночас, у зв'язку з обмеженим фінансуванням, адміністрація не заперечує щодо представництва Хмельницькою обласною прокуратурою захисту інтересів держави, у разі наявності підстав для цього, в тому числі подачі позовної заяви до суду для повернення до земель державного лісового фонду зазначеної у листі земельної ділянки.
12.06.2023 Хмельницька обласна прокуратура звернулася до Сахновецької сільської ради з листом, в якому просила повідомити про підстави реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6822187200:07:007:0001, повідомити чи приймалось рішення щодо вилучення її з державного лісового фонду та надання у комунальну власність, чи надана вона у постійне користування комусь на підставі яких розпорядчих актів.
У відповідь на запит прокуратури, 07.08.2023 Сахновецька сільська рада надіслала повідомлення з додатками, в якому зазначила, що інформація щодо прийняття рішення про вилучення спірної земельної ділянки із державного лісового фонду та надання в комунальну власність Сахновецькій сільській раді відсутня. Право постійного користування на земельну ділянку підтверджується державним актом на право постійного користування на землю та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
На запит обласної прокуратури від 05.03.2024, Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об'єднання ВО "УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ" надіслало повідомлення від 20.03.2024 з доданим витягом з картографічної бази даних, у якому вказало, що земельна ділянка згідно матеріалів лісовпорядкування відноситься до земель лісогосподарського призначення.
01.10.2024 Хмельницька обласна прокуратура звернулась до КП "Теліжинці" з листом, в якому просила вказати причини відсутності у Державному реєстрів прав на нерухоме майно запису про право постійного користування спірною земельною ділянкою.
У відповідь на вказаний лист, третя особа у повідомленні від 04.11.2024 №6 зазначила про підтвердження права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6822187200:07:007:0001 у КП "Теліжинці" Державним актом І-ХМ №002394 від 27.12.2002, копію якого додала до повідомлення.
16.12.2024 Хмельницька обласна прокуратура звернулась до Хмельницької обласної військової адміністрації з повідомленням про встановлення відповідно до вимоги ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" підстав для представництва інтересів держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації шляхом пред'явлення позову до Сахновецької сільської ради.
Крім вищезазначених документів до матеріалів справи додано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.03.2024 № 419267028.
Щодо підстав для звернення до суду прокурора в інтересах позивача.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилають до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абз. 1 - 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Системне тлумачення положень ч. ч. 3-5 ст. 53 ГПК України та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Разом із тим у розумінні положень п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином.
"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
З огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Суд також враховує, що бездіяльність компетентного органу не обов'язково повинна носити умисний характер достатньо самого факту наявності бездіяльності, яка може також виявлятися пасивній поведінці, неможливості реалізувати відповідні повноваження з незалежних від органу причин, тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Позов у справі, судове рішення в якій переглядається, подано прокурором в інтересах держави в особі Хмельницької ОВА як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних відносинах прокурор обґрунтував бездіяльністю позивача щодо захисту належним чином інтересів держави.
На думку прокурора, порушення інтересів держави полягає у незаконності дій відповідача щодо реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення, яке відбулося із порушенням вимог законодавства. Спірна земельна ділянка була та залишається державною, а реєстрація права комунальної власності на неї є незаконною. Оскільки позивач не вживав дій, спрямованих на захист інтересів держави, тому прокурор на підставі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" звернувся до суду із даним позовом.
Прокурор вважає, що земельна ділянка лісогосподарського призначення площею 55,7102 га кадастровий номер 6822187200:07:007:0001 належить до державної власності, а розпорядником вказаної земельної ділянки є Хмельницька ОВА, тому при зверненні до суду в інтересах держави правомірно визначив адміністрацію органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що прокурор обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду, а також правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Також, як встановлено апеляційним судом, на підтвердження вжиття заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, передбачених ч. ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурором додано до позовної зави докази звернення 12.06.2023, 23.10.2023 та 23.04.2023 до Хмельницької ОВА з листами, в яких прокуратура просила повідомити чи належить земельна ділянка, у тому числі з кадастровим номером 6822187200:07:007:0001 площею 55,7102 га, до земель лісогосподарського призначення державної форми власності, чи надана вона у постійне користування, зазначивши кому саме та на підставі яких розпорядчих актів. У випадку вибуття земельної ділянки із державної власності повідомити чи надавалось Хмельницькою ОВА погодження. Проінформувати про відомі причини зміни права власності на землі лісогосподарського призначення із державної на комунальну. Окрім цього, прокурор просив повідомити про вжиті/заплановані заходи, як уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах органом, для повернення зазначених земельних ділянок до земель державного лісового фонду, у тому числі в судовому порядку. У разі невжиття заходів, повідомити причини.
У відповідь на вказані звернення, Хмельницька обласна військова адміністрація листами від 12.06.2023, від 23.10.2023 та від 23.04.2024 повідомила Хмельницьку обласну прокуратуру, що вказана прокурором земельна ділянка з кадастровим номером 6822187200:07:007:0001 відноситься до земель лісогосподарського призначення та зареєстрована як земля комунальної власності. Зазначила, що в адміністрації відсутні відомості про наявність правовстановлюючих документів, які б підтверджували речові права, похідні від права власності, комунальних підприємств на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які розташовані на території Теліжинецької сільської ради, що увійшла у склад Сахновецької сільської територіальної громади Шепетівського району. Також в адміністрації відсутні відомості стосовно прийняття останньою рішень щодо вилучення із державного лісового фонду вищевказаної земельної ділянки та надання її у комунальну власність. Тому вбачається ймовірно незаконне вибуття земельної ділянки лісогосподарського призначення із державного лісового фонду в комунальну власність. Вказала, що обласною військовою адміністрацією не вживались заходи, в тому числі судового характеру, щодо повернення зазначеної у листі земельної ділянки до державного лісового фонду. Водночас, у зв'язку з обмеженим фінансуванням, адміністрація не заперечує щодо представництва Хмельницькою обласною прокуратурою захисту інтересів держави, у разі наявності підстав для цього, в тому числі подачі позовної заяви до суду для повернення до земель державного лісового фонду зазначеної у листі земельної ділянки.
Також 16.12.2024 Хмельницька обласна прокуратура звернулась до Хмельницької ОВА з повідомленням про встановлення відповідно до вимоги ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" підстав для представництва інтересів держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації шляхом пред'явлення позову до Сахновецької сільської ради.
Таким чином, прокурор у порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", до подання позову звернувся до позивача для надання йому можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. Разом з тим, орган, уповноважений на виконання функцій захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, будучи поінформованим про їх порушення, проявив пасивність та не вжив жодних дій для захисту інтересів держави, тим самим допустивши невиконання покладених на нього функцій.
Не вжиття таких заходів у розумний строк з боку вказаного органу або немотивована відмова вжити такі заходи є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності, які дають підстави прокурору для звернення із позовом до суду в інтересах держави в особі позивача.
Щодо суті позовних вимог, суд зазначає наступне.
Основними нормативними актами, які формують систему лісового законодавства, є Конституція України, Лісовий та Земельний кодекси України.
Відповідно до положень Лісового кодексу України (в редакції, чинній станом на момент надання спірної ділянки у постійне користування КП "Теліжинці" від 27.12.2002) визначено, що усі ліси в Україні є власністю держави.
Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим кодексом та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами. Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів в порядку, визначеному цим Кодексом (ст. 6 Лісового кодексу України, в редакції, чинній станом на момент надання спірної ділянки у постійне користування КП "Теліжинці" від 27.12.2002).
Положеннями ч. 1, 2 ст. 9 Лісового кодексу України (в редакції, чинній станом на момент надання спірної ділянки у постійне користування КП "Теліжинці" від 27.12.2002) визначено, що користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим спеціалізованим підрозділам (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково - дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Права та обов'язки постійних лісокористувачі визначені ст. 18 Лісового кодексу України.
Як встановлено апеляційним судом, розпорядженням Ізяславської районної державної адміністрації від 27.12.2002 вирішено надати в постійне користування земельні ділянки для ведення лісового господарства КП "Теліжинці" площею 161,72 га із земель лісового фонду, розташованих на території Теліжинецької сільської ради, та 27.12.2002 КП "Теліжинці" видано Державний акт серія І-ХМ № 002394 на право постійного користування земельною ділянкою.
Із урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог законодавства, чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин (передання в постійне користування земельних ділянок для ведення лісового господарства КП "Теліжинці"), було визначено, що усі ліси в Україні є власністю держави, а їх розпорядження здійснює Радам народних депутатів. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами. Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів в порядку, визначеному цим Кодексом.
Тобто, землі, які передавалися в постійне користування для ведення лісового господарства КП "Теліжинці" були власністю держави.
Із матеріалів справи вбачається, що КП "Теліжинці" було надано в постійне користування земельну ділянку для ведення лісового господарства площею 161,72 га та видано відповідний акт на право постійного користування земельною ділянкою. Земельна ділянка надавалася КП "Теліжинці" як спеціалізованому лісогосподарському підприємству, що передбачає лише правомочності щодо володіння та користування нею.
В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що Законом України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" від 05.02.2004 № 1457-ІV було визначено, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності землі лісового фонду за межами населених пунктів (ст. 6).
Таким чином, з дня набрання чинності вказаним законом - 14.07.2004 усі землі лісового фонду за межами населених пунктів віднесено до земель державної форми власності.
Апеляційним господарським судом встановлено те, що земельна ділянка лісогосподарського призначення площею 55,7102 га кадастровий номер 6822187200:07:007:0001 розташована за межами населених пунктів на території Теліжинецької сільської ради (на даний час - Сахновецька сільська рада), що свідчить про те, що вона відноситься до земель державної форми власності.
При цьому відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права державної власності на неї. Державна реєстрація є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна. Досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з'ясувати підстави, з яких особа набула такого права, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.
Суд зазначає, що 01.01.2013 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", пунктами 3, 4, 7 Прикінцевих та Перехідних положень якого визначено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;
б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
4. У державній власності залишаються:
а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони;
б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
в) землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.
З дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.
Цим Законом визначено загальний порядок передачі земель з державної у комунальну власність. А саме внесено зміни до ст. 117 Земельного кодексу України, якою передбачено, що передача земельних ділянок з державної власності у комунальну власність здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями відповідно до повноважень, визначених Кодексом.
У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у комунальну власність зазначаються: кадастровий номер земельної ділянки; її місце розташування; площа; цільове призначення; відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку; обмеження у її використанні.
На підставі рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності територіальної громади на неї.
В подальшому, 27.05.2021 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", згідно якого внесено низку змін до Земельного кодексу України.
Так, розділ Х Перехідних положень ЗК України доповнено пунктом 24, яким визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Суд вказує, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що органом, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 55,7102 га кадастровий номер 6822187200:07:007:0001 приймалося рішення про її вилучення із державної власності та про передачу її в комунальну власність.
Матеріалами справи підтверджується, що на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" 12.07.2017 здійснено державну реєстрацію права комунальної власності за Теліжинецькою сільською радою на спірну земельну ділянку.
Однак, колегія суддів вважає, що реєстрація права комунальної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення відбулась із порушенням вимог законодавства, оскільки рішення про вилучення із державної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 55,7102 га кадастровий номер 6822187200:07:007:0001 та про передачу її в комунальну власність, органом, повноважним розпоряджатися земельною ділянкою лісогосподарського призначення, не приймалося. Вказана земельна ділянка була державної форми власності, а реєстрація права комунальної власності на неї є незаконною.
При цьому відповідно до змісту листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО "УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ" від 20.03.2024 земельна ділянка кадастровим номером 6822187200:07:007:0001 площею 55,7102 га згідно матеріалів лісовпорядкування відноситься до земель лісогосподарського призначення.
Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 5 ЛК України).
Згідно зі ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 ЗК України, ч. 1 ст. 17 ЛК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (ч. 2 ст. 1 ЛК України).
Статтею 5 ЛК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи (ст. 7 ЛК України).
У державній власності, відповідно до ст. 8 ЛК України, перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності (ст. 9 ЛК України). У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
Щодо посилання відповідача на те, що станом на дату набрання чинності Законом № 5245-VІ (01.01.2013) спірна земельна ділянка перебувала в постійному користуванні КП "Теліжинці", тому зважаючи на приписи п. п. а) п. 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VІ, з дня набрання чинності цим Законом вказана ділянка вважалась землями комунальної власності Теліжинецької територіальної громади, то колегія суддів враховує, що згідно положень ст. 57 ЗК України, ч. 1 ст. 17 ЛК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Згідно ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Згідно ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 31 ЛК України обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
На даний час Хмельницька обласна військова державна адміністрація є розпорядником спірної ділянки. Доказів розпорядження позивачем земельною ділянкою кадастровим номером 6822187200:07:007:0001 площею 55,7102 га шляхом передачі її у комунальну власність матеріали справи не містять.
З урахуванням викладеного, у даній справі не наведено правових підстав вибуття земельної ділянки кадастровим номером 6822187200:07:007:0001 площею 55,7102 га з державної власності та набуття за Теліжинецькою сільською радою (правонаступник Сахновецька сільська рада) права комунальної власності на неї.
Щодо належності способу захисту права власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно - примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, пункт 6.13, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, пункт 98.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (п. 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19, п. 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19).
Із позовної заяви прокурора вбачається, що предметом спору є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для усунення перешкод державі в особі Хмельницької ОВА у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 55,7102 га кадастровий номер 6822187200:07:007:0001.
Підставою позовних вимог прокурора є порушення вимог законодавства та прийняття розпорядження Ізяславською РДА від 27.12.2002, згідно якого спірну земельну ділянку вирішено передати в постійне користування для ведення лісового господарства КП "Теліжинці", а також виданням 27.12.2002 КП "Теліжинці" державного акту серії І-ХМ № 002394 на право постійного користування земельною ділянкою та подальшою реєстрацією права власності на зазначену земельну ділянку за Теліжинецькою сільською радою, правонаступником якої є відповідач у справі - Сахновецька сільська рада. Прокурор у позовній заяві наголошує на неможливості виникнення у відповідача права власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення, оскільки вона відноситься до земель лісогосподарського призначення та є власністю держави, розпорядником земельної ділянки є Хмельницька ОВА.
Прокурор під час розгляду справи наполягав на тому, що матеріально - правовою підставою у цих спірних правовідносинах є саме положення ст. 391 ЦК України.
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постанові від 18.01.2023 по справі № 488/2807/17, Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, навела висновки, за змістом яких, зокрема:
- серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном;
- витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевого набувача треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку ("книжкове володіння") (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 56));
- факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина 1 статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67));
- заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 64));
- метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 37));
- однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням;
- у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого володіння суд витребує це майно від відповідача, який незаконно ним володіє, на користь позбавленого володіння позивача-власника. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України);
- власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71));
- визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72));
- держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина 1 статті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевої набувачки. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов'язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою.
Як встановлено судом апеляційної інстанції вище, 12.07.2017 Теліжинецькою сільською радою (правонаступником якої є відповідач у справі - Сахновецька сільська рада) зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення площею га, кадастровий номер 6822187200:07:009:0001.
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, з огляду на встановлені фактичні обставини, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, у тому числі викладених у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 щодо питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, дійшов висновку про обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права, з огляду на встановлені обставини того, що позивач, в інтересах якого прокурор звернувся до суду з позовом, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник (розпорядник) має право володіння нею, тому в такому випадку захист цього порушеного права може відбуватися шляхом подачі позову про витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача на підставі статей 387-388 ЦК України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції установлено наявність за Теліжинецькою сільською радою (правонаступником якої є відповідач у справі - Сахновецька сільська рада) державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, що за наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не є підставою для застосування ст. 391 ЦК України.
Посилання, наведені прокурором щодо застосування при вирішенні даного спору ст. 391 ЦК України з посиланням на висновки щодо питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, у тому числі від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи. У справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції установлено наявність за відповідачем державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку, що за наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 по справі № 488/2807/17, не є підставою для застосування ст. 391 ЦК України.
В той же час, при вирішенні даного спору колегія суддів приймає до уваги принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "jura novit curia".
Колегія суддів вважає, що природа правовідносин, які виникли у даній справі передбачає, що відповідно до положень норм цивільного законодавства, спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з віндикаційним позовом, а не визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію та зобов'язання повернути у власність нерухоме майно. Аналогічна правова позицію викладена у постанові Верховного Суду від 13.01.2022 по справі № 910/17650/19.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Аналіз ст. 387 ЦК свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника.
Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, із урахуванням принципу "jura novit curia" ("суд знає закони"), про необхідність витребувати у власність держави в особі Хмельницької ОВА з незаконного володіння Сахновецької сільської ради земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 55,7102 га кадастровий номер 6822187200:07:007:0001 на підставі статей 387-388 ЦК України.
При цьому суд вказує, що під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту (зокрема у спорі за віндикаційним позовом) відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред'явлені, не допускається. (пункт 154 постанови ВП ВС від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, провадження №14-2цс21). А тому, чинність розпорядження Ізяславської районної державної адміністрації від 27.12.2002 та державного акту серія І-ХМ № 002394 на право постійного користування земельною ділянкою, виданого КП "Теліжинці", не є підставою для відмови в позові про витребування земельної ділянки.
Щодо позовної вимоги прокурора про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі права власності на нерухоме майно права комунальної власності Теліжинецької сільської ради на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 55,7102 га кадастровий номер 6822187200:07:007:0001, суд зазначає наступне.
У пункті 56 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є належним та ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає також із постанов Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Згідно з ч. 3 ст. 26 цього Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункт 87)).
Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 22.01.2025 у справі № 446/478/19).
Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що коли право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)).
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).
Належним способом захисту права позивача у даному випадку є віндикаційний позов про витребування земельної ділянки з володіння відповідача.
Обрання позивачем (прокурором) неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 927/261/24.
З урахуванням викладеного, судова колегія дійшла висновку, що у задоволенні позову в частині вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі права власності на нерухоме майно права комунальної власності Теліжинецької сільської ради на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 55,7102 га кадастровий номер 6822187200:07:007:0001 слід відмовити через неналежність обраного способу захисту прав; рішення суду першої інстанції в цій частині слід скасувати.
Щодо поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
За змістом ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому і в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він (прокурор) довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жоден орган.
При застосуванні наведених вище положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).
Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично бере на себе обов'язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин (постанова Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 911/2191/16).
Обґрунтовуючи заяву про застосування позовної давності відповідач вказує, що початок перебігу позовної давності у цьому спорі слід обраховувати з моменту державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку - 12.07.2017.
Апеляційний господарський суд зазначає, що оскільки право власності на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з державної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з державної власності у володіння іншої особи.
Таким чином, держава в особі позивача могла довідатися про порушення свого права саме з моменту реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку - 12.07.2017, тому саме із цього моменту слід обраховувати позовну давність. А відтак, трирічний строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом встановлено до 12.07.2020. Апеляційний господарський суд вказує, що позовна заява подана прокурором до суду першої інстанції 23.01.2025, що підтверджується штемпелем суду проставленому на першому аркуші позовної заяви.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", відповідно до якого розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 02.04.2020.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24 год. 00 хв. 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 N 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Разом з тим, суд враховує, що 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022, який затверджений Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05:30 год 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому відповідними Указами Президента України було неодноразово продовжено строк дії воєнного стану в Україні, який тривав станом і на дату подання позову до суду.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, п. 19 такого змісту: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на 23.01.2025 (дата подання позовної заяви) діяв на усій території України, прокурор у даній справі звернувся з вимогами до суду першої інстанції в межах позовної давності, а тому заява відповідача не підлягає задоволенню.
Суд зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині (п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України).
Стаття 277 ГПК України визначає підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу Сахновецької сільської ради слід задоволити частково, рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.05.2025 у справі № 924/91/25 скасувати в частині задоволення позову про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі права власності на нерухоме майно право комунальної власності Сахновецької сільської ради на земельну ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером 6822187200:07:007:0001. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.
В решті рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.05.2025 у справі №924/91/25 залишити без змін.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу Сахновецької сільської ради задоволити частково.
2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.05.2025 у справі № 924/91/25 скасувати в частині задоволення позову про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі права власності на нерухоме майно право комунальної власності Сахновецької сільської ради на земельну ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером 6822187200:07:007:0001.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.
В решті рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.05.2025 у справі №924/91/25 залишити без змін.
3. Стягнути з Хмельницької обласної прокуратури (29000, м. Хмельницький, пров. Військоматний, 3, код ЄДРПОУ 02911102) на користь Сахновецької сільської ради (30327, Хмельницька обл., Шепетівський р-н., с. Влашанівка, вул. Центральна, 2, код ЄДРПОУ 04406785) 4 542 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Видачу судового наказу доручити Господарському суду Хмельницької області
5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
6. Справу повернути до Господарського суду Хмельницької області.
Повний текст постанови складено 02 вересня 2025
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.