29 серпня 2025 рокуСправа №160/11570/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій позивач просить:
-визнати протиправними Головного управління ДСНС у Дніпропетровській області щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 01.10.2020 року, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення у 2020 році, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2020 році, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки у 2020 році без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 гривні;
-зобов'язати Головне управління ДСНС у Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 01.10.2020 року, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення у 2020 році, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2020 році, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки у 2020 році з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 грн на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він проходив службу цивільного захисту в Головному управлінні ДСНС у Дніпропетровській області. Починаючи з 29.01.2020, відповідач неправомірно розраховував грошове забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2018, що призвело до порушення його майнових прав та гарантованого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні. Позивач вказує, що звертався до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званням у період з 29.01.2020 по 01.10.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум. Листом від 10.04.2025 відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення було використано прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року в розмірі 1762,00 грн. Позивач не погоджується з позицією відповідача та вказує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, тобто скасовано зміни, внесені до пункту 4 Постанови № 704, яким передбачалось застосування при обрахунку грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018. З огляду на викладене вважає, що відповідач мав здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з 29.01.2020 по 01.10.2020 із врахуванням встановленого на 1 січня 2020 року розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки вказане обчислення приводить до збільшення розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, а у зв'язку із зміною в розмірі посадового окладу та окладу за військовим званням, відповідно, на перерахунок отриманих одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення у 2020 році, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2020 році, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки у 2020 році, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Ухвалою суду від 28.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/11570/25; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали для надання суду.
Цією ж ухвалою витребувано у Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області: картки особового рахунку (картки грошового забезпечення) ОСОБА_1 (інн НОМЕР_1 ) за період з 29.01.2020 по 01.10.2020.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
09.05.2025 від відповідача надійшла заява про залишення позову без розгляду, у зв'язку із пропуском строку звернення до адміністративного суду.
Розглянувши подану відповідачем заяву, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, зокрема, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно із частинами третьої та четвертої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про виплату належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі відносини врегульовані положеннями статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини другої ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Водночас, відповідно до частини першої та частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року у справі № 160/21959/23, від 12 вересня 2024 року у справі № 380/6701/24, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.
За таких обставин, зважаючи, що предметом спору, що переданий на вирішення суду, є дії відповідача щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення у певному порядку та розмірі саме за період служби з 29.01.2020 по 01.10.2020, суд не знаходить правових підстав для перегляду висновку про відсутність порушень строків звернення до суду, викладеного в ухвалі про відкриття провадження у справі, заява відповідача необґрунтована та задоволенню не підлягає.
09.05.2025 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому не визнає позовних вимог, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне. Статтею 101 Кодексу цивільного захисту України визначено, що служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період. Відповідно до частини другої статті 125 КЦЗУ Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу' та деяких інших осіб» визначено умови та розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту. На виконання Постанови №704 наказом МВС України від 20.07.2018 № 623 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - Інструкція 623). Відповідач вважає, що при розрахунку посадового окладу позивача із застосуванням прожиткового мінімуму, установленого Законом України «Про Державний бюджет на 2020 рік» буде порушенням бюджетного законодавства, оскільки положенням пунктів 7 та 8 Постанови №704 передбачено, що видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюється в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. Крім того, виплата тільки матеріальної допомоги на оздоровлення позивачу у 2020 році підтверджується довідкою від 01.05.2025 №167. З огляду на викладене, просить відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.
13.05.2025 відповідачем подано заяву про долучення до матеріалів справи особову карту нарахування грошового забезпечення, розрахунковий лист ОСОБА_1 за січень-жовтень 2020 року.
Позивач не скористався своїм правом на подання відповіді на відзив.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 КАС України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина України ID НОМЕР_2 , виданого 05.09.2022, орган, що видав 1211; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Позивач проходив службу цивільного захисту в органах Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
Згідно з витягом з наказу №350 від 30.09.2020, виданого Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, підполковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 , заступника начальника Новомосковського міськрайонного відділу Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, звільнено зі служби цивільного захисту, виключено з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) з 01.10.2020.
Також, за змістом наказу №350 від 30.09.2020 вислуга років позивача на день звільнення 25 років 01 місяць 16 днів; виплатити позивачу одноразову грошову допомогу за 25 років 01 місяць 16 днів, а також грошову компенсацію за 15 днів невикористаної щорічної відпустки.
У березні 2025 року позивач звернувся до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області із заявою про перерахунок грошового забезпечення.
Листом від 10.04.2025 №49 01-3159/49 09 відповідачем повідомлено про розгляд заяви позивача та зауважено, що Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області у своїй діяльності керується, зокрема, актами Кабінету Міністрів України, який за своїм конституційним статусом є вищим органом у системі органів виконавчої влади. При розрахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 01.10.2020 Головним управлінням застосовано розмір прожиткового мінімуму чинної редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відповідно до розрахункового листа працівника - ОСОБА_1 , посадовий оклад позивача у період з січень 2020 року по вересень 2020 року становив 6290,00грн., оклад за військовим званням у період з січень 2020 року по вересень 2020 року - 1410,00грн., у жовтні 2020 року виплачено компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу при звільненні.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 01.10.2020, а також одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення у 2020 році, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2020 році, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки у 2020 році, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00грн., звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, у тому числі, порядок проходження служби цивільного захисту, соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту, врегульовані нормами Кодексу цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403-VI.
Відповідно до частини першої статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Частиною першою статті 115 Кодексу цивільного захисту України визначено, що держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Згідно зі статтею 125 Кодексу цивільного захисту України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків. Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.
З 01.01.2008 розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
30.08.2017 з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.
Згідно з пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України №704 (у первинній редакції від 30.08.2017), ця постанова набирає чинності 01 січня 2018 року.
Пунктом 4 Постанови №704 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також, додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Отже, Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
21.02.2018 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), яка набрала чинності 24.02.2018.
Пунктом 6 Постанови №103 були внесені зміни до ряду постанов Кабінету Міністрів України, в тому числі до Постанови №704 були внесені чергові зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено на 01.03.2018.
Крім цього, пунктом 6 Постанови №103 внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, який викладено в наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому, суд звертає увагу на те, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 до Постанови № 704 не вносилися.
Отже, згідно із пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції Постанови №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, був розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року, тоді як згідно з примітками до вказаних додатків розрахунковою величиною визначено відсотковий показник від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Водночас, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, зміни до пункту 4 Постанови №704, внесені пунктом 6 Постанови №103, з 29.01.2020 не підлягають застосуванню.
За таких обставин, з 29.01.2020 відновлена юридична дія пункту 4 постанови КМУ 704 у первісній редакції, що передбачає визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Тобто, з 29.01.2020 відновлена дія пункту 4 постанови КМУ №704 у редакції, яка запроваджувала у якості однієї із величин алгоритму розрахунку показника окладу за посадою - мінімальний розмір заробітної плати.
Проте, визнання Шостим апеляційним адміністративним судом протиправним та скасування пункту 6 Постанови №103 не впливає на застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Пункт 3 розділу ІІ Закону від 06.12.2016 №1774-VIII є чинним.
Суд звертає увагу, що під час розв'язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ та пунктом 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
З огляду на викладене, враховуючи що норма пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМ України № 704, суд приходить до висновку, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб не проводиться із використанням величини мінімальної заробітної плати.
Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020 рік не містить.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
З огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Відповідний правовий висновок неодноразово виснувався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21, від 28.10.2024 у справі №420/3341/23, від 18.08.2025 у справі №300/8187/24, від 21.08.2025 у справі №520/22317/23.
В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив службу цивільного захисту в органах Державної служби України з надзвичайних ситуацій, у спірний період - на посаді заступника начальника Новомосковського міськрайонного відділу Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, звання «підполковник», з 01.10.2020 - звільнений зі служби цивільного захисту.
У межах правовідносинах, що виникли між сторонами, спір точиться щодо не застосування відповідачем при обчисленні грошового забезпечення за період служби з 29.01.2020 по 01.10.2020, а також виплачених за вказаний період допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року.
Відповідачем у листі-відповіді від 10.04.2025 №49 01-3159/49 09 та у відзиві підтверджено, що Головним управлінням при розрахунку грошового забезпечення позивачу за період з 29.01.2020 по 01.10.2020 застосовано розмір прожиткового мінімуму чинної редакції пункту 4 Постанови №704, тобто прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
Суд зазначає, що прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 встановлений в розмірі 1762,00 грн. (стаття 7 Закону України від 07.12.2017 № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік»), водночас станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 2102,00 грн. (стаття 7 Закону України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»).
Отже, у спірному випадку, починаючи з 29.01.2020 по 01.10.2020, відповідач застосовував при обчисленні посадового окладу та окладу за званням позивача таку розрахункову величину, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 (1762,00грн.), а не станом на 01.01.2020 (2102,00грн.).
Суд вважає, що відповідач, застосовуючи при обчисленні позивачу посадового окладу та окладу за званням з 29.01.2020 по 01.10.2020 такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв протиправно.
Вказана правова позиція суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 та від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, які в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.
При цьому, відзив відповідача не містить обґрунтувань причин нарахування позивачу грошового забезпечення у спірний період із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, окрім ствердження заперечення проти задоволення позову.
Посилання відповідача у відзиві на положення постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», згідно із яким внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.», є цілком безпідставним, оскільки такі зміни набули чинності з 20.05.2023, а відтак не враховують спірних правовідносин.
З викладених обставин, з урахуванням наведених судом законодавчих норм та встановлених обставин, суд вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 01.10.2020 (по день виключення з кадрів органах Державної служби України з надзвичайних ситуацій) з урахуванням посадового окладу та окладу за званням, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок за період з 29.01.2020 по 01.10.2020 одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення у 2020 році, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2020 році, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки у 2020 році з урахуванням посадового окладу та окладу за званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, суд зазначає наступне.
З розрахункового листа працівника - ОСОБА_1 за січень-жовтень 2020 року, особової карти нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 , а також з наказу про звільнення зі служби від 30.09.2020 №350 вбачається нарахування та виплату позивачу допомоги на оздоровлення за 2020 рік, у жовтні 2020 року - компенсації за невикористані дні щорічної відпустки (15 днів) та вихідної допомоги при звільненні.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 № 623 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - Інструкція № 623).
Відповідно до пунктів 2-4 розділу І Інструкції № 623 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання.
Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які: займають посади осіб рядового і начальницького складу, передбачені штатами в апараті Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС), її територіальних органах та підрозділах Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, навчальних закладах цивільного захисту, наукових установах та інших підрозділах, в яких особи рядового і начальницького складу проходять службу цивільного захисту (далі - органи управління (підрозділи)); навчаються в закладах вищої освіти цивільного захисту (далі - навчальні заклади); перебувають у розпорядженні відповідних керівників органів управління (підрозділів).
Відповідно до пункту 1 розділу XХV Інструкції № 623 особам рядового і начальницького складу, які відповідно до чинного законодавства мають право на відпустки зі збереженням грошового забезпечення (щорічні відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустки для лікування у зв'язку з хворобою, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин, інші додаткові відпустки, передбачені законодавством), грошове забезпечення виплачується за весь період цих відпусток.
Згідно із пунктами 3, 4, 7, 8 розділу XХVІІ Інструкції № 623 у рік звільнення зі служби особам рядового і начальницького складу в разі невикористання ними щорічних основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки особам рядового і начальницького складу, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, у тому числі за невикористані дні щорічних відпусток у минулі роки.
У разі звільнення зі служби осіб рядового і начальницького складу до закінчення календарного року, за який такі особи використали щорічну основну відпустку, крім осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі або у зв'язку із скороченням штату чи проведенням організаційних заходів, на підставі наказу керівника (начальника) органу управління (підрозділу) проводиться відрахування з грошового забезпечення за дні відпустки, використані в рахунок тієї частини календарного року, що залишилися після звільнення відповідних осіб рядового і начальницького складу.
Особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту керівником відповідного органу управління (підрозділу), за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до пункту 1 розділу XХХ цієї Інструкції особам рядового і начальницького складу, у тому числі тим, хто перебуває в розпорядженні органу управління (підрозділу), за рішенням керівника органу управління (підрозділу) один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірах їх місячного грошового забезпечення.
Отже, виплата одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги для оздоровлення, компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки безпосередньо залежить грошового забезпечення (в тому числі від розміру посадового окладу та окладу за спеціальним званням).
З огляду на встановлену судом протиправність застосування відповідачем при обчисленні посадового окладу та окладу за званням позивача з 29.01.2020 по 01.10.2020 такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, виплата одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги для оздоровлення за 2020 рік та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки (15 днів) були проведені з порушеннями, тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
За таких обставин, з метою належного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату з 29.01.2020 по 01.10.2020 позивачу грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним званням, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги в частині щодо перерахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, а також грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у 2020 році, - не підлягають задоволенню, оскільки матеріалами справи не містять доказів нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2020 році, а також доказів невикористаної додаткової відпустки за 2020 рік.
При вирішенні спору суд зобов'язаний надати оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду.
Відповідний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15.05.2024 у справі №160/14647/22.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного способу захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для відмови у задоволенні позову.
Статтею 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дій у спірних правовідносинах.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38598371, місцезнаходження: 49001, м. Дніпро, вул. Короленка, 4) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38598371, місцезнаходження: 49001, м. Дніпро, вул. Короленка, 4), яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) за період з 29.01.2020 по 01.10.2020 грошового забезпечення, допомоги для оздоровлення 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2020 рік (15 днів), одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним званням, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38598371, місцезнаходження: 49001, м. Дніпро, вул. Короленка, 4) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) за період з 29.01.2020 по 01.10.2020 грошового забезпечення, допомоги для оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2020 рік (15 днів) та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за званням, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, з врахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя М.М. Бухтіярова