29 серпня 2025 рокуСправа №160/10801/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невірного обчислення та невиплати в повному обсязі грошового забезпечення військовослужбовцю ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 в період з 02.03.2022 року по 19.02.2024 року, а саме розрахунку посадового окладу, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавки за особливі умови проходження військової служби, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 рік в сумі 248100 грн, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 рік в сумі 2684,00 грн, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 рік в сумі 3028,00 грн на відповідні тарифні коефіцієнти з урахуванням раніше виплачених сум;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок грошового забезпечення військовослужбовцю ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 в період з 02.03.2022 року по 19.02.2024 року, посадового окладу, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавки за особливі умови проходження військової служби, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 рік в сумі 248100 грн, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 рік в сумі 2684,00 грн, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 рік в сумі 3028,00 грн на відповідні тарифні коефіцієнти з урахуванням раніше виплачених сум;
-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування в повному обсязі та невиплати військовослужбовцю ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 02.03.2022 року по 31.12.2022 року із застосуванням базового місяця січень 2022 року, за період з 01.01.2024 року по 19.02.2024 року із урахуванням базового місяця січень 2024 року на всі складові грошового забезпечення військовослужбовця;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок військовослужбовцю ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 індексацію грошового забезпечення військовослужбовця за період з 02.03.2022 року по 31.12.2022 року із застосуванням базового місяця січень 2022 року, за період з 01.01.2024 року по 19.02.2024 року із урахуванням базового місяця січень 2024 року на всі складові грошового забезпечення військовослужбовця, з урахуванням раніше виплачених сум;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити військовослужбовцю ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, за період з 02.03.2022 року по день фактичної виплати, відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІII (зі змінами та доповненнями).
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Починаючи з 02.03.2022, відповідач неправомірно розраховував грошове забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення його майнових прав та гарантованого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавки за особливі умови проходження військової служби, премії. Позивач не погоджується з позицією відповідача та вказує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, тобто скасовано зміни, внесені до пункту 4 Постанови № 704, яким передбачалось застосування при обрахунку грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018. З огляду на викладене наявне право на перерахунок грошового забезпечення з 02.03.2022 по 19.02.2024 із врахуванням встановленого 1 січня відповідного календарного року розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки вказане обчислення приводить до збільшення розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, а у зв'язку із зміною в розмірі посадового окладу та окладу за військовим званням, відповідно, на перерахунок грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавки за особливості проходження служби та премії. Крім того, позивач зазначає, що відповідач повинен був здійснити індексацію грошового забезпечення за період з 02.03.2022 по 31.12.2022 із застосуванням базового місяця - січень 2022 року, а за період з 01.01.2024 по 19.02.2024 із врахуванням базового місяця - січень 2024 року. Аналіз абз.4, 6 п.5 Порядку №1078 дає підстави для висновку, що нарахування і виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 21.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/10801/25; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали для надання суду.
Цією ж ухвалою витребувано у Військової частини НОМЕР_1 картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) за період з 02.03.2022 по 19.02.2024).
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому не визнає позовних вимог, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне. Позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 з 02.03.2022 по 19.02.2024. Грошове забезпечення позивачу нараховувалось та виплачувалось у відповідності до вимог чинного законодавства. Щодо виконання Постанови №704 відповідачем зазначено, що Постанова №704 встановлює тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу, осіб рядового і начальницького складу. Після видання Постанови №103 від 21.02.2018 Постанову №704 було змінено та викладено її п. 4 з урахуванням змін Постанови №103. В подальшому, Шостим апеляційним адміністративним судом було винесено постанову у справі №826/6453/18 від 29.01.2020, після чого Верховним Судом було винесено Постанову у справі №826/6453/18 від 20.10.2022. Проте відповідно даних постанов суду в п.4 Постанови КМУ 704 жодних змін не вносилось та у новій редакції не видавалось. Таким чином, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018, а з 20.05.2023, виходячи з розміру 1762 гривні. У зв'язку з наведеним, відсутні правові підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача. Щодо індексації грошового забезпечення, відповідачем зазначено, що індексація грошового забезпечення позивача здійснювалась, починаючи з часу проходження ним військової служби (з 02.03.2022). У 2023 році індексація не проводилась, тому що дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ зупинено на 2023 рік згідно із Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ. У 2024 році військовослужбовці почали отримувати індексацію грошового забезпечення, починаючи з вересня 2024 року (базовий місяць - січень 2024 року), оскільки до цього часу індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком, не перевищив поріг індексації. Доводи позивача щодо невиплати індексації-різниці цілком безпідставні та необґрунтовані, оскільки у березні 2018 року позивач не проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 . За таких обставин, вважає, що в даному випадку відсутні підстави для визнання дій відповідача протиправними, оскільки відповідач у своїх діях керувався вимогами чинного законодавства та виконав їх в повному обсязі.
У відзиві відповідачем акцентовано увагу суду на пропуску позивачем строку звернення до суду, у зв'язку із чим просив застосувати наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
Розглянувши подане відповідачем клопотання, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, зокрема, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно із частинами третьої та четвертої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про виплату належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі відносини врегульовані положеннями статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини другої ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Водночас, відповідно до частини першої та частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року у справі № 160/21959/23, від 12 вересня 2024 року у справі № 380/6701/24, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.
Пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, зі скасуванням карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) відпали підстави для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З огляду на наведені правові норми та висновки Верховного Суду суд зазначає, що з позовними вимогами щодо грошового забезпечення за період, починаючи з 19.07.2022, позивач звернувся з пропуском строку.
Представником позивача адвокатом Токарєвою Г.О. подано заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій просить суд визнати поважними причини пропуску строку, оскільки позивач є діючим військовослужбовцем, у спірний період був позбавлений можливості відволікатись від поставлених завдань, під час безпосередньої участі в бойових діях отримав поранення та йому установлено інвалідність у зв'язку із пораненням, про порушення своїх прав на належне грошове забезпечення дізнався лише з отриманих від Військової частини НОМЕР_1 відповідей та документів.
Враховуючи доводи представника позивача на обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, а також надані докази на підтвердження вказаних обставин, суд не знаходить правових підстав для перегляду висновку про відсутність порушень строку звернення до суду, викладеного в ухвалі про відкриття провадження у справі, клопотання відповідача необґрунтоване та задоволенню не підлягає.
Представником позивача подано відповідь на відзив, в якій заперечує проти доводів відповідача, наполягає на протиправності дій відповідача щодо обрахунку грошового забезпечення та вказує, що пункт 6 Постанови №103, який фіксував прожитковий мінімум на рівні 1762 грн., визнаний протиправним та скасовано рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18. Крім того відповідач помилково посилається на Постанову №481 від 12.05.2023, оскільки вона суперечить Закону №2017-ІІІ. Щодо індексації грошового забезпечення за період з 02.03.2022 по 31.12.2022, то вона була поведена частково. Щодо індексації за період з 01.01.2024 по 19.02.2024, то вона взагалі не нараховувалась. Бездіяльність відповідача щодо невірного обрахунку грошового забезпечення та індексації є протиправною, тому просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з компенсацією втрати частини доходів.
Відповідач своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив не скористався.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 КАС України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина України ID НОМЕР_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; відповідно до відомостей з військового квитка серії НОМЕР_4 з 02.03.2022 призваний на військову службу за призовом під час мобілізації; з 02.03.2022 по 19.02.2024 - проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
За змістом довідки про проходження військової служби, позивач у періоді з 03.2022 по 01.2024 перебував на посаді стрілець-санітар Військової частини НОМЕР_1 , з 01.2024 по 02.2024 - водієм Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною комісією серії 12ААД №078144 ОСОБА_1 з 01.06.2024 встановлено третю групу інвалідності; причина інвалідності - поранення, травма, Так, пов'язана із захистом Батьківщини.
Згідно з карткою особового рахунку військовослужбовця, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 , за 2022 рік, позивачу було нараховано грошового забезпечення за період квітень-грудень 2022 року з таких складових: посадовий оклад - 2820,20грн., оклад за званням - 530,00грн., надбавка за особливості проходження служби - 2177,50грн., премія - 7811,40грн.; у грудні 2022 року виплачена грошова допомога на оздоровлення - 13338,90грн. та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань - 8693,72грн., та проведена поточна індексації грошового забезпечення: квітень 2022 року - 650,66грн., травень 2022 року - 672,35грн., червень 2022 року - 913,01грн., липень 2022 року - 1017,21грн., серпень 2022 року - 1066,00грн., вересень-жовтень 2022 року - 1281,80грн., листопад 2022 року - 1281,80грн., грудень 2022 року - 1424,80грн.
Згідно з карткою особового рахунку військовослужбовця, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 , за 2023 рік, позивачу було нараховано грошового забезпечення за період січень-грудень 2023 року з таких складових: посадовий оклад - 2820,20грн., оклад за званням - 530,00грн., надбавка за особливості проходження служби: січень-березень 2023 року - 2177,50грн., квітень 2023 року - 2704,31грн., травень-жовтень 2023 року - 2721,88грн.; надбавка за вислугу років: квітень 2023 року - 810,48грн., травень-липень 2023 року - 837,50грн., серпень-вересень 2023 року - 132,50грн., жовтень 2023 року - 1542,50грн., листопад-грудень 2023 року - 132,50грн.; премія: січень 2023 року - 7811,40грн., лютий 2023 року - 8375,40грн., березень 2023 року - 15058,80грн., квітень-вересень 2023 року - 14748,60грн.; у грудні 2023 року виплачена грошова допомога на оздоровлення - 21657,98грн. Поточна індексація грошового забезпечення: січень 2023 року - 1470,83грн.
Згідно з карткою особового рахунку військовослужбовця, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 , за січень-березень 2024 рік позивачу було нараховано грошового забезпечення з таких складових: січень 2024 року - посадовий оклад - 0,00грн., оклад за званням - 530,00грн., надбавка за особливості проходження служби - 0,00грн., надбавка за вислугу років - 132,50грн.; лютий 2024 року - посадовий оклад - 1546,45грн., оклад за званням - 530,00грн., надбавка за особливості проходження служби - 1492,64грн., надбавка за вислугу років - 519,11грн.; березень 2024 року - посадовий оклад - 1847,58грн., оклад за званням - 347,25грн., надбавка за особливості проходження служби - 1783,30грн., надбавка за вислугу років - 548,71грн.
Листом від 08.04.2025 №2685/ФЕС відповідачем на адвокатський запит адвоката Токаревої Г.С. повідомлено, що ОСОБА_1 згідно із наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.02.2024 №152 справи та посаду здав 19.02.2024 та вибув до нового місця служби. Всі належні виплати згідно із наказом нараховані і виплачені йому на картковий рахунок. Право на проведення індексації грошового забезпечення виникло з грудня 2018 року та індексація виплачена в повному обсязі ОСОБА_1 з 02.03.2022 по 31.12.2022 (база - березень 2018 року).
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 02.03.2022 по 19.02.2024, а також виплачених грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавки за особливі умови проходження військової служби та премії без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року, а також щодо невиплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 02.03.2022 по 31.12.2022 із застосуванням базового місяця січень 2022 року, за період з 01.01.2024 по 19.02.2024 року із урахуванням базового місяця січень 2024 року, звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XI).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XI військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 20ІІ-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначені та врегульовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до положень статті 1-2 вказаного Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Щодо не застосування при обчисленні грошового забезпечення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, за період служби з 02.03.2022 по 19.02.2024.
Відповідно до частини другої - третьої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
З 01.01.2008 розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
30.08.2017 з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.
Згідно з пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України №704 (у первинній редакції від 30.08.2017), ця постанова набирає чинності 01 січня 2018 року.
Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також, додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Отже, Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
21.02.2018 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), яка набрала чинності 24.02.2018.
Пунктом 6 Постанови №103 були внесені зміни до ряду постанов Кабінету Міністрів України, в тому числі до Постанови №704 були внесені чергові зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено на 01.03.2018.
Крім цього, пунктом 6 Постанови №103 внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, який викладено в наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому, суд звертає увагу на те, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 до Постанови № 704 не вносилися.
Отже, згідно із пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції Постанови №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, був розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року, тоді як згідно з примітками до вказаних додатків розрахунковою величиною визначено відсотковий показник від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно частини статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, зміни до пункту 4 Постанови №704, внесені пунктом 6 Постанови №103, з 29.01.2020 не підлягають застосуванню.
За таких обставин, з 29.01.2020 відновлена юридична дія пункту 4 постанови КМУ 704 у первісній редакції, що передбачає визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Тобто, з 29.01.2020 відновлена дія пункту 4 постанови КМУ №704 у редакції, яка запроваджувала у якості однієї із величин алгоритму розрахунку показника окладу за посадою - мінімальний розмір заробітної плати.
Проте, визнання Шостим апеляційним адміністративним судом протиправним та скасування пункту 6 Постанови №103 не впливає на застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Пункт 3 розділу ІІ Закону від 06.12.2016 №1774-VIII є чинним.
Суд звертає увагу, що під час розв'язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ та пунктом 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
З огляду на викладене, враховуючи що норма пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМ України № 704, суд приходить до висновку, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу не проводиться із використанням величини мінімальної заробітної плати.
Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (надалі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб:
-станом на 01 січня 2018 року встановлений в розмірі 1762,00 грн. (стаття 7 Закону України від 07.12.2017 № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік»);
-станом на 01 січня 2022 року встановлений в розмірі 2481,00грн. (стаття 7 Закону України від 02.12.2021 №1928-IX«Про Державний бюджет України на 2022 рік»);
-станом на 01 січня 2023 року встановлений у розмірі 2684 грн. (стаття 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік»).
Отже, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом № 2246-VIII на 01.01.2018 є меншим за прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законами України від 02.12.2021 № 1928-IX на 01.01.2022, від 03.11.2022 № 2710-IX на 01.01.2023.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закон України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2022 - 2023 рр., відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
З огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Відповідний правовий висновок неодноразово виснувався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21, від 28.10.2024 у справі №420/3341/23, від 18.08.2025 у справі №300/8187/24, від 21.08.2025 у справі №520/22317/23.
В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 02.03.2022 призваний на військову службу під час мобілізації на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 та відповідно до відомостей з військового квитка з 02.03.2022 зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , у періоді з 03.2022 по 01.2024 перебував на посаді стрілець-санітар, з 01.2024 по 02.2024 - водієм, з 19.02.2024 - виключений зі списків особового складу частини, справи та посаду здав і вибув до нового місця служби.
У межах правовідносинах, що виникли між сторонами, спір точиться щодо не застосування відповідачем при обчисленні грошового забезпечення за період служби з 02.03.2022 по 19.02.2024, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавки за особливості проходження служби та премії, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Відповідачем у відзиві зазначено, що при розрахунку грошового забезпечення позивача за період служби з 02.03.2022 по 19.05.2023 застосований розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 згідно із пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 №704, а з 20.05.2023 - виходячи з розрахункової величини 1762,00грн. відповідно до Постанови КМУ від 12.05.2023 №481.
Отже, починаючи з 02.03.2022 по 19.05.2023, відповідач застосовував при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача таку розрахункову величину, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 (1762,00грн.), а не станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно.
Суд вважає, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача з 02.03.2022 по 19.05.2023 такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв протиправно.
Вказана правова позиція суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, які в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.
При цьому, відзив відповідача не містить обґрунтувань причин нарахування позивачу грошового забезпечення у період з 02.03.2022 по 19.05.2023 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, окрім ствердження заперечення проти задоволення позову.
За викладених обставин, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у незастосуванні при обчисленні позивачу посадового окладу та окладу за званням за період служби з 02.03.2022 по 19.05.2023 розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Щодо обрахунку щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до частини другої - третьої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок №260), грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Відповідно до пункту 1 Розділу IV Порядку №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням.
Згідно із пунктом 1 Розділу VI Порядку №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов'язків.
Військовослужбовцям, які мають присвоєну в установленому порядку класну кваліфікацію, займають посади і виконують службові обов'язки за спеціальністю, щомісяця виплачується надбавка за кваліфікацію у відсотках посадового окладу (пункт 1 Розділу VIII Порядку №260).
Виплата надбавки військовослужбовцям, які працюють в умовах режимних об'єктів передбачена Розділом ХІ Порядку №260.
Так, відповідно до пунктів 1, 2 Розділу ХІ Порядку №260 військовослужбовцям, яким надано доступ до державної таємниці та які виконують службові обов'язки в умовах режимних обмежень у зв'язку з роботою, що передбачає доступ до державної таємниці відповідно до функціональних обов'язків, займаються розробкою, виготовленням, обліком, зберіганням і використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв секретної інформації, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом охорони державної таємниці, виплачується надбавка до посадових окладів. Розмір надбавки військовослужбовцям (крім військовослужбовців режимно-секретних органів), які працюють в умовах режимних обмежень, установлюється у відсотках до посадових окладів залежно від ступеня секретності інформації.
За змістом пункту 2 Розділу XVI «Преміювання» Порядку №260, розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.
Отже, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, надбавка військовослужбовцям, які працюють в умовах режимних об'єктів, надбавка за класну кваліфікацію та премія вираховується у відсотковому співвідношенні до посадового окладу та окладу за військовим званням.
З огляду на викладене, а також встановлену судом протиправність застосування відповідачем при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача з 02.03.2022 по 19.05.2023 такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, виплата щомісячних додаткових видів грошового забезпечення у вказаний період була проведена з порушеннями, тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу ХХІІІ Порядку №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Відповідно до пункту 6 розділу ХХІІІ Порядку №260, розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Також, відповідно до пунктів 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку № 260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у військовій частині НОМЕР_5 та підпорядкованих їй військових частинах установлюється командиром цієї частини виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі військової частини НОМЕР_5 .
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Отже, розмір грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань безпосередньо залежить від грошового забезпечення (в тому числі від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення), на яке військовослужбовець мав право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
З карток особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 вбачається нарахування та виплату Військовою частиною НОМЕР_1 позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2022 та 2023 роки, а матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань лише у 2022 році.
З огляду на викладене, а також встановлену судом протиправність застосування відповідачем при обчисленні позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням за період служби з 02.03.2022 по 19.05.2023 такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, виплата грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік також була проведена з порушеннями, тому позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.
За таких обставин, з метою належного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення (щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за особливості проходження служби та премії)) за період служби з 02.03.2022 по 19.05.2023, а також грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, - з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
При цьому, позовні вимоги в частині щодо перерахунку грошового забезпечення, отриманого за період служби з 20.05.2023 по 19.02.2024 включно, не підлягають задоволенню з наступного.
12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» (далі - Постанова № 481), пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Отже, починаючи з 20.05.2023 пункт 4 Постанови №704 було викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704, як на тому наполягає позивач.
Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.
Аналогічного висновку при вирішення подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у постановах від 26.06.2025 у справі № 480/7154/24, від 30.06.2025 у справі № 280/8083/24, від 30.06.2025 у справі № 460/3942/24, від 02.07.2025 у справі № 240/29489/23, від 03.07.2025 у справі № 360/152/24.
В указаних постановах Верховний Суд звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданихзакономправ (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Окремо варто зауважити, що відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
У постанові від 08.02.2022 у справі № 1540/3828/18 Верховний Суд також вказав, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.
Суд зазначає, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, яким визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 щодо внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», набрало законної сили після прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 за наслідками перегляду вказаного рішення суду, отже Постанова № 481 вважається такою що втратила чинність саме з цієї дати.
Як наслідок, визнання у судовому порядку пункту 2 Постанови № 481 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент спірних правовідносин (з 20.05.2023 по 19.02.2024) відповідні положення зазначеної постанови були чинними.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.06.2025 у справі № 280/8605/24.
Зважаючи на викладене, порушень при обрахунку грошового забезпечення позивача за період служби з 20.05.2023 по 19.02.2024 судом не встановлено, оскільки з 20.05.2023 грошове забезпечення військовослужбовцям здійснювалось з розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, виходячи з розміру 1762 гривні, а не станом на 01 січня відповідного календарного року, як вказує позивач, тому позовні вимоги в цій частині безпідставні та задоволенню не підлягають.
Щодо індексації грошового забезпечення.
Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно зі статтею 18 Закону України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частинами першою, другою статті 19 Закону №2017-ІІІ передбачено, що виключно законами України визначаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; величина порогу індексації грошових доходів громадян; пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
За змістом частини першої статті 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (частина п'ята статті 2 Закону № 1282-ХІІ).
Частиною шостою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно із статтею 3 Закону №1282-ХІІ індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абзаці 3 статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №1282-XII (зі змінами, внесеними Законом України від 24.12.2015 №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 - 101 відсоток).
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону № 1282-ХІІ підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону №1282-ХІІ порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінетом Міністрів України постановою від 17.07.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 2 Порядку №1078 визначено чіткий перелік видів грошових доходів громадян, що підлягають індексації, до яких віднесено грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; 6) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач у періоді з 02.03.2022 по 19.02.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
У межах спірних правовідносин позивачем заявлено позовні вимоги щодо ненарахування та невиплати відповідачем в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період служби з 02.03.2022 по 31.12.2022, а також з 01.01.2024 по 19.02.2024.
Згідно із картками особового рахунку військовослужбовця, виданих Військовою частиною НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 , позивачу за період служби березень-грудень 2022 року нарахована та виплачена поточна індексації грошового забезпечення у такому розмірі: квітень 2022 року - 650,66грн., травень 2022 року - 672,35грн., червень 2022 року - 913,01грн., липень 2022 року - 1017,21грн., серпень 2022 року - 1066,00грн., вересень-жовтень 2022 року - 1281,80грн., листопад 2022 року - 1281,80грн., грудень 2022 року - 1424,80грн.; за період з січень-лютий 2024 року - індексація грошового забезпечення становить 0,00грн.
У листі від 08.04.2025 №2685/ФЕС відповідачем зазначено, що також підтверджено у відзиві, що при обрахунку індексації за період служби з 02.03.2022 по 31.12.2022 застосований базовий місяць - березень 2018 року.
Позивач у позовній заяві наполягає, що індексація грошового забезпечення за час служби з 02.03.2022 по 31.12.2022 мала бути обрахована із застосуванням базового місяця січень 2022 року.
Однак, такі доводи позивача не знайшли свого підтвердження, є необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.
Постановою №1013 були внесені зміни до Порядку №1078.
З 01 грудня 2015 року редакція пункту 5 Порядку №1078 передбачає, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Внаслідок цих змін Порядок №1078 (у редакції з 01 грудня 2015 року) не містить поняття «базовий місяць» і передбачає уніфікований механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати.
Для проведення індексації з 01 грудня 2015 року замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст.
Системне тлумачення пункту 5 Порядку №1078 (у редакції з 01 грудня 2015 року) свідчить про те, що місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Отже, з 01 грудня 2015 року для визначення місяця підвищення доходу та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за займаною посадою.
Вказана правова позиція неодноразово виснувалась Верховним Судом, зокрема, в постановах від 15.04.2024 у справі №380/2263/22, від 23.03.2023 у справі №400/3826/21.
Порівняльний аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення: до 01 грудня 2015 року був місяць прийняття працівника на роботу та місяць збільшення заробітної плати, а після 01 грудня 2015 року - місяць збільшення тарифної ставки (окладу).
Відповідний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 17.12.2024 у справі № 620/9259/22.
Згідно з пунктом 10-2 Порядку №1078 для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.
Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави суду дійти висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Постановою № 704, яка набрала чинності з 01.03.2018, затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30.03.2023 про виправлення описки), від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 12.04.2023 у справі № 420/6982/21 з подібними правовідносинами, з урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова № 704, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу військовослужбовців, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Суд установив, що розмір грошового забезпечення військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу встановлений Постановою №704 є незмінним з березня 2018 року, тому саме березень 2018 року слід застосовувати як базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення за спірний період з 02.03.2022 по 31.12.2022.
У свою чергу, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Вказаний пункт Закону є чинним та неконституційним не визнавався.
Статтею 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року.
Індексація грошових доходів проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103%.
Суд зауважує, що згідно з даними, розміщеними на офіційному сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін з січня по травень 2024 року не перевищував 103% (січень 100,4%, лютий 100,3%, березень 100,5%, квітень 100,2%, травень 100,6%).
Отже, у період з січня по травень 2024 року індексація не проводилася, оскільки не було перевищення порогу індексації 103% відповідно до даних Державної служби статистики України.
Підвищення установленого порогу індексації мало місце лише у червні 2024 року. Індекс споживчих цін у вказаному місяці склав 104,3%. Місяцем, в якому офіційно опублікований індекс споживчих цін за червень 2024 року, є липень 2024 року, тобто підвищення заробітної плати військовослужбовців у зв'язку з її індексацією відбулось не раніше серпня 2024 року.
З огляду на викладене, у період з січня 2024 року по лютий 2024 року у відповідача не було правових підстав і для нарахування позивачу «поточної» індексації.
Щодо доводів позивача про ненарахування та невиплати відповідачем індексації-різниці до грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».
Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).
З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
-сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
-сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 дає підстави для висновку, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу військовослужбовців, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.
Так, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку №1078.
Водночас, суд звертає увагу на те, що визначальним для обчислення індексації-різниці є встановлення моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник, а не індивідуального збільшення посадового окладу працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок.
За висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 12.04.2023 у справі № 560/13302/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 03.05.2023 у справі № 160/10790/22 та від 22.06.2023 у справі № 520/6243/22, право на отримання індексації грошового забезпечення у фіксованій величині виникло саме у зв'язку зі змінами посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018 на підставі Постанови № 704, та виходячи із приписів абзаців 4, 6 Порядку № 1078, з березня 2018 року, останні мали право на перерахунок індексації грошового забезпечення, з урахуванням особливостей, запроваджених указаними нормами Порядку № 1078.
Як вбачається з матеріалів справи, у періоді з січня 2018 року по квітень 2018 року позивач не проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Отже, з березня 2018 року не відбулось такої обставини, як підвищення грошового забезпечення, оскільки на момент набрання чинності Постановою №704 позивач не проходив службу у відповідача і, відповідно, грошове забезпечення (дохід) за відповідною посадою не отримував.
За обставин цієї справи посадовий оклад позивача у зв'язку із призначенням на посаду стрільця-санітара у межах спірного періоду внаслідок законодавчих змін не підвищувався та визначався Постановою № 704, яка вже діяла на момент призначення його на посаду.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у позивача не виникло права на індексацію-різницю до грошового забезпечення відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 у спірний період служби у Військовій частині НОМЕР_1 .
Подібний підхід до правозастосування наведений Верховним Судом в постанові від 04.04.2024 у справі №160/2481/23, який враховується судом відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин, підстави для визнання протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог щодо індексації відсутні, оскільки індексація грошового забезпечення позивача за спірний період здійснена відповідачем з урахуванням діючих норм законодавства.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 02.03.2022 по день фактичної виплати, суд зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ).
Відповідно до статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Отже, умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - грошового забезпечення (у тому числі, за рішенням суду), а виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у спірному випадку - Військової частини НОМЕР_1 ) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (індексації грошового забезпечення) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
Відповідного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20.
Суд зазначає, у спірному випадку відповідачем ще не нараховано та не виплачено заборгованості по грошовому забезпеченню за період з 02.03.2022 з урахуванням зобов'язальних вимог суду.
Зважаючи на викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для нарахування такої компенсації, оскільки виплату спірних сум позивачеві ще не здійснено.
При вирішенні спору суд зобов'язаний надати оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду.
Відповідний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15.05.2024 у справі №160/14647/22.
Відсутність порушеного права на час звернення до суду чи невідповідність обраного способу захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для відмови у задоволенні позову.
Статтею 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дій у спірних правовідносинах.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат.
Суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ), яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) грошового забезпечення за період служби з 02.03.2022 по 19.05.2023, а також допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, - з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) грошового забезпечення (щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за особливості проходження служби та премії)) за період служби з 02.03.2022 по 19.05.2023, а також допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, - з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя М.М. Бухтіярова