Справа № 420/10934/25
29 серпня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Каравана Р.В., розглянув в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 14.04.2025 року звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.03.2018 року по 07.03.2025 року у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 21.09.2018 року виплаченої 07.03.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 року у справі №420/14304/23;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.03.2018 року по 07.03.2025 року у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 21.09.2018 року виплаченої 07.03.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 року у справі №420/14304/23.
Позов обґрунтований позивачем тим, що позивач з 15.11.2013 року по 21.09.2018 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу від 21.09.2018 року №219 позивача 21.09.2018 року звільнено з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту. Проте при звільненні з військової служби позивачу було виплачено грошове забезпечення не у повному обсязі.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 року у справі №420/14304/23 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 4101,55 грн. в місяць за період з 01.03.2018 року по 21.09.2018 року включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
07.03.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 року у справі №420/14304/23 відповідачем виплачено позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення 4101,55 грн. в місяць за період з 01.03.2018 року по 21.09.2018 року у загальній сумі 27068,18 грн., що підтверджується банківською випискою (додаток №6 до позовної заяви).
Проте відповідачем в порушення статті 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Відповідач з поданим позовом не погодився. У поданому до суду відзиві вказує, що позивач був виключений зі списків частини 21 вересня 2018 року, з наказом про звільнення у день виключення був ознайомлений, даний наказ не оскаржував. Після звільнення зі служби Позивач бездіяв понад 3 роки. І лише у 2025 році звернувся з відповідним позовом до суду. Отже, причиною такого тривалого періоду з моменту звільнення Позивача з військової служби і до його остаточного розрахунку, є саме бездіяльність Позивача.
Зазначає, що Законом № 2011-XII, Постановою № 1294 та Інструкцією № 260 індексацію грошового забезпечення не віднесено до видів грошового забезпечення.
Оскільки індексація не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, відсутні підстави для проведення її компенсації відповідно до Закону № 2050-III.
Верховний Суд не відносив індексацію грошового забезпечення до видів грошового забезпечення та не викладав у своїй постанові висновок щодо можливості здійснювати нарахування та виплату компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення, тому вважає заявлені вимоги незаконними та безпідставними.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 відкрито провадження по вказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 КАС України.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Суд, дослідивши матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі
Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами ОСОБА_1 проходив службу в військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.09.2018 року №219 старшого матроса військової служби за контрактом ОСОБА_1 , водія - електрика радіостанції радіовзводу радіоцентру польового вузла зв'язку, відповідно до частини п'ятої пункту другого статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», звільнено з військової служби у запас за пунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання проходити військову службу під час особливого періоду).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 року у справі №420/14304/23 адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та бездіяльність, стягнення коштів - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 21.09.2018 року включно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 4101,55 грн. в місяць за період з 01.03.2018 року по 21.09.2018 року включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 року у справі №420/14304/23 набрало законної сили 13.02.2024.
Як свідчить виписка по надходженням по картці/рахунку ОСОБА_1 відповідачем 07.03.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 року у справі №420/14304/23 виплачено позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення 4101,55 грн. в місяць за період з 01.03.2018 року по 21.09.2018 року у загальній сумі 27068,18 грн.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає та враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).
Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, індексація).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-ІІІ).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
При цьому суд зауважує, що положення Закону №2050-ІІІ та Порядку № 159 відносять суму індексації грошових доходів громадян до доходів, на які нараховується компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а тому суд відхиляє наведені у відзиві доводи відповідача, що оскільки індексація не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, відсутні підстави для проведення її компенсації відповідно до Закону № 2050-III.
Згідно з абз. 1 п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії, індексації); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата, індексація). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону №2050 та п. 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону №1058-ІV, ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.
Тотожна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021 року у справі №465/322/17.
Суд зазначає, що підприємство, установа, організація (в даному випадку військова частинна), з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено дохід (в даному випадку грошове забезпечення), повинен здійснити виплату такого доходу (в даному випадку грошове забезпечення) з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата особі суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості, є порушенням її прав на отримання такої компенсації.
При цьому, Верховний Суд в постанові від 20 травня 2020 року по справі №815/2454/18, з посилання на висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 2а-1102/09/2670 правові висновки, зазначив, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 року у справі №420/14304/23 військовою частино НОМЕР_1 позивачу нарахована та виплачена сума індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 21.09.2018 року.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 року у справі №420/14304/23 набрало законної сили - 13.02.2024 року, про що зазначено в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Таким чином, саме з 14.02.2024 року (наступний день після набрання законної сили рішенням суду) у військової частини НОМЕР_1 виник обов'язок щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у визначеному судовим рішенням розмірі.
Однак виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 року у справі №420/14304/23 відповідачем проведено лише 07.03.2025 року.
Таким чином військова частина НОМЕР_1 зобов'язаний нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року.
При цьому, суд вважає не можливим застосувати до спірних правовідносин висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 13 січня 2020 року в справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року в справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року в справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року в справі №120/9475/21-а, від 10 жовтня 2024 року в справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року в справі №755/15005/23, Верховний Суд у справі № 380/1607/24 виснував, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Вказані правові висновки Верховного Суду стосуються правовідносин, які виникли у цивільних правовідносинах щодо несвоєчасної виплати заробітної плати та не враховують особливості спірних правовідносин, які виникли з питання нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовців, які фінансуються з державного бюджету та можливості обмеження прав громадян, передбачених статтею 43 Конституції України в умовах воєнного стану.
Так, як свідчать дані КП «ДСС» щодо адміністративної справи №420/14304/23 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 21.09.2018 року включно 19.06.2023, тобто зі спливом більше 4 років з моменту виключення зі списків особового складу.
Суд зауважує, що відповідачем по вказаній справі є Військова частина НОМЕР_1 , на яку відповідно до статті 17 Конституції України покладаються обов'язки оборони України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості.
При цьому, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції РНБО, відповідно до ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів осіб, передбачені ст. 8 Закону України від 12.05.2015 № 389 «Про правовий режим воєнного стану».
Окрім того, відповідно до частини 2 статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
У той же час, частиною 4 статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
За вказаних обставин, діючою Конституцією України в умовах воєнного стану передбачена можливість обмеження прав громадян на соціальний захист, в тому числі у разі необхідності, виплата заробітної плати може здійснюватись у розмірі нижчому від визначеного законом.
При цьому, в Указі Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 прямо зазначено, що на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтею 43 Конституції України.
Схожі норми містяться в ратифікованій Україною Європейській соціальній хартії, стаття 4 якої зокрема передбачає, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на справедливу винагороду Сторони зобов'язуються визнати право працівників на таку винагороду, яка забезпечує їм i їхнім сім'ям достатній життєвий рівень. Здійснення цих прав досягається шляхом вільного укладання колективних договорів, запровадження встановленого законодавством механізму визначення заробітної плати або вжиття інших заходів, що відповідають національним умовам.
Одночасно, стаття F частини V вказаного міжнародного договору визначає, що пiд час вiйни або iншого надзвичайного стану в державi, який загрожує життю нацiї, будь-яка Сторона може вжити заходiв, якi відступають від її зобов'язань за цiєю Хартiєю, виключно в тих межах, якi зумовленi гостротою становища, якщо такi заходи не суперечать її iншим зобов'язанням за мiжнародним правом.
На переконання суду вказані положення Конституції та Європейської соціальної хартії щодо можливості держави відступати від своїх зобов'язань в умовах воєнного або надзвичайного стану відповідають загальноприйнятій міжнародній практиці щодо наслідків настання обставин непереборної сили, тобто надзвичайних та невідворотних обставин, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань.
На переконання суду, обмеження прав людини і громадянина під час війни може бути цілеспрямованим і масовими, однак очевидним є те, що в умовах воєнного стану підстави для його виправдання є іншими ніж у мирний час. Питання оцінки таких обмежень обумовлюються, серед іншого, тим, що у військовий час органи державної влади з метою здійснення оборони держави можуть надавати перевагу аргументам, які обумовлюють посилення обороноздатності (потреби оборони), а не тим, які націлені на індивідуальні права.
Отже звернення позивача до суду з заявленими позовними вимогами після спливу 4 років з моменту звільнення зі списків особового складу відповідача безпосередньо впливає на тривалість періоду несвоєчасного розрахунку відповідача з позивачем.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 14.02.2024 року по 07.03.2025 року у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 21.09.2018 року, виплаченої 07.03.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 року у справі №420/14304/23 є протиправною.
Суд не знайшов підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.03.2018 року по 14.02.2024 року у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 21.09.2018 року, оскільки відповідач у вказаний період не нараховував та не виплачував позивачу грошове забезпечення у визначеному в рішенні суду розмірі та такий обов'язок у нього виник з 14.02.2024 року, у зв'язку із чим зазначена вимога позивача задоволенню не підлягає.
Таким чином, суд вважає за можливе з метою відновлення порушених прав позивача зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 14.02.2024 року по 07.03.2025 року у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 21.09.2018 року виплаченої 07.03.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 року у справі №420/14304/23.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями частин 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Зважаючи на всі встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору та матеріали справи не містять доказів понесення ним інших судових витрат, суд вирішує розподіл судових витрат у цій частині не здійснювати.
Керуючись статтями 2, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 14.02.2024 року по 07.03.2025 року у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 21.09.2018 року, виплаченої 07.03.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 року у справі №420/14304/23.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 14.02.2024 року по 07.03.2025 року у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 21.09.2018 року виплаченої 07.03.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 року у справі №420/14304/23.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду, відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП) НОМЕР_2 .
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 ; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Суддя Роман КАРАВАН