"01" вересня 2025 р.
м. Київ
справа № 755/13246/25
провадження № 2/755/10629/25
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, відповідно до якого просить визнати дії ФОП ОСОБА_2 щодо включення позивачу до касового чеку плати за обслуговування у розмірі 457,56 грн. без повідомлення та без згоди позивача - протиправними; стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь позивача безпідставно сплачену суму в розмірі 457,56 грн.; стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн. та відшкодувати витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що по АДРЕСА_1 розташовано заклад громадського харчування ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 », де господарська діяльність здійснюється відповідачем ФОП ОСОБА_2 22.04.2025 року позивач відвідав вказаний заклад та при отриманні рахунку та його оплаті виявив, що до загальної суми рахунку 2 491,00 грн. без попереднього інформування та згоди позивача включено плату за обслуговування в розмірі 226,46 грн. Жодної інформації про таку обов'язкову плату за обслуговування у меню, на цінниках, біля каси чи в інший спосіб до замовлення та оплати послуг позивачу надано не було. 19.05.2025 року позивач повторно відвідав вказаний ресторан, будь-якого попередження про необхідність сплати за додаткову послугу «обслуговування» також отримано не було. При оплаті рахунку на суму 2 542,10 грн. знову до рахунку було включено плату за обслуговування в розмірі 231,00 грн. З огляду на викладене, позивач вважає, що включення до його рахунку безпідставної плати за обслуговування є порушенням прав позивача як споживача послуг, тому позивач вимушений звернутись з даним позовом до суду.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16 липня 2025 року відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач ФОП ОСОБА_2 скористалась процесуальним правом подачі письмового відзиву на позовну заяву, відповідно до якого визнала позов в частині вимог позивача про стягнення безпідставно сплаченої суми в розмірі 457,56 грн., однак заперечила проти відшкодування моральної шкоди, та відповідач вважає завищеними витрати позивача на правничу допомогу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі письмові докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
Відповідно до пункту 17 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також згідно жданих долучених позивачем до матеріалів справи чеків, ФОП ОСОБА_2 здійснює господарську діяльність ресторанів, надання послуг харчування, зокрема, в закладі громадського харчування ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: по АДРЕСА_1 . (а.с. 7, 15-17)
Згідно даних касового чеку закладу громадського харчування ресторан «NICE BULL» від 22.04.2025 року до рахунку включено рахунок за «обслуговування» в сумі 226,46 грн., до касового чеку від 19.05.2025 року до рахунку включено рахунок за «обслуговування» в сумі 231,10 грн. (а.с. 15-18)
Згідно ст. 20 Закону України «Про захист прав споживачів» правила торгівельного, побутового та інших видів обслуговування (виконання робіт, надання послуг) затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені правила не можуть суперечити законодавчим актам.
Порядок надання послуг громадського харчування регулюється зокрема Законом України «Про захист прав споживачів» (надалі - Закон) та «Правилами роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства» затверджено Постановою КМУ від 24.07.2002 року №219 (надалі - Правила).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»: послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
Таким чином передумовою для надання споживачеві будь-якої послуги є індивідуальне замовлення споживача.
В п. 3.1 Розділу 3 Правил, зазначено, що у закладах (на підприємствах) ресторанного господарства використовуються такі методи обслуговування, як
самообслуговування, обслуговування офіціантами, комбінований тощо. Тобто, обслуговування офіціантом (якщо саме це обслуговування мається на увазі при стягненні відповідної додаткової плати) є лише різновидом обслуговування, а не додатковою платною послугою, котра до того ж є обов'язковою для придбання.
Згідно приписів п. 3.4, п. 3.5 Розділу 3 Правил, у меню зазначається перелік страв, кулінарних, борошняних кондитерських, булочних виробів та напоїв власного
виробництва, вихід і ціна однієї порції. У прейскуранті зазначається перелік алкогольних і безалкогольних напоїв, пива, тютюнових, кондитерських виробів та інших закупних товарів, маса, об'єм і ціна на відповідну одиницю продукту, крім того, для
алкогольних напоїв - ємність пляшки, ціна за пляшку, за 50 та 100 мілілітрів.
Поруч з основною діяльністю закладами (підприємствами) ресторанного господарства, можуть надаватися додаткові послуги, перелік і вартість яких визначаються суб'єктом господарської діяльності та указуються в прейскуранті на послуги.
Аналізуючи вищевикладене убачається, що додаткові послуги можуть надаватись відвідувачам, але з визначенням їх переліку та вартості в окремому прейскуранті на послуги. При цьому обов'язковою передумовою для надання послуги та виникнення в подальшому обов'язку її оплати є безпосереднє індивідуальне замовлення.
Згідно п. 3.9. Правил - забороняється встановлювати мінімум вартості замовлення
й пропонувати споживачу обов'язковий асортимент продукції. Та як зазначено вище, у визначенні Закону, послуга є різновидом продукції.
Згідно п. 2 ч. 3 ст. 19 Закону, забороняються як такі, що вводять в оману зокрема, пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої.
Аналогічне право споживача на вільний вибір продукції встановлено абз. 3 ч. 2 ст. 17 Закону зокрема, забороняється примушувати споживача придбавати продукцію неналежної якості або непотрібного йому асортименту.
Згідно п. 4.1. Правил - продаж продукції суб'єктами господарської діяльності у сфері ресторанного господарства здійснюється за цінами, що встановлюються відповідно до законодавства.
Згідно ст. 6 Закону - продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.
Відповідно до ст. 15 Закону - споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.
Інформація про продукцію повинна містити зокрема: дані про основні властивості продукції, номінальну кількість (масу, об'єм тощо), умови використання; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції.
Продавець (виконавець), який реалізує продукцію, повинен обов'язково зазначати ціну кожної одиниці такої продукції або однієї категорії продукції та ціну однієї стандартної одиниці цієї продукції.
Написи щодо ціни реалізації продукції мають бути чіткими і простими для розуміння. Ціна продукції повинна включати в себе всі податки та неподаткові обов'язкові платежі, які відповідно до законодавства сплачуються споживачем під час придбання відповідної продукції.
Термін «Ціна» визначено п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ціни та ціноутворення» де зазначено, що ціна це виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару.
Частина 2 статті 10 вищезазначеного Закону наголошує - ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.
Тобто встановлення та доведення до відома споживачів вартості продукції у вигляді процентного співвідношення до вартості іншої продукції з точки зору законодавства неприпустиме.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази та ураховуючи вищенаведені положення діючого законодавства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправними дій відповідача ФОП ОСОБА_2 щодо включення позивачу до касового чеку плати за обслуговування у розмірі 457,56 грн. та наявні правові підстави для стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь позивача безпідставно сплаченої суми в розмірі 457,56 грн., що не заперечено відповідачем, - оскільки встановлення та стягнення з позивача як відвідувача закладу громадського харчування обов'язкової плати за «сервіс», «обслуговування» чи подібну послугу грубо суперечить вимогам чинного законодавства та порушує права споживачів на одержання інформації та на вільний вибір продукції. Всі необхідні витрати на утримання закладу громадського харчування і приготування їжі мають бути закладені у вартість страви. Наявність в меню чи прейскуранті таких позначок, як наприклад «обслуговування, «сервіс» чи подібну послугу, не створює для споживача жодних зобов'язань по сплаті розрахованих в подальшому суб'єктом господарювання грошових сум, що виходять за межі вартості безпосередньо здійсненого замовлення продукції.
В частині відшкодування моральної шкоди, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до вимог ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи. (постанова Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 522/5513/19)
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61 1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
У пунктах 48-50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг».
З огляду на вищевикладене, встановивши наявність порушень з боку відповідача прав позивача як споживача наданих відповідачем послуг, в розрізі даного спору суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 500,00 грн.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача, підлягає частковому задоволенню.
В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, ураховуючи часткове задоволення позову та звільнення позивача від сплати судового збору, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1 332,32 грн., доказів понесення позивачем інших витрат до матеріалів справи не долучено.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 23 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 6, 15, 19, 20, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до Фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача - задовольнити частково.
Визнати дії Фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 щодо включення ОСОБА_1 до касових чеків плати за обслуговування у розмірі 457,56 грн. без повідомлення та без згоди позивача - протиправними.
Стягнути з Фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) грошові кошти в сумі 457 (чотириста п'ятдесят сім) гривень 56 копійок.
Стягнути з Фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) моральну шкоду в сумі 500 (п'ятсот) гривень 00 копійок.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 1 332 (одну тисячу триста тридцять дві) гривні 32 копійки.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.
Повний текст рішення складено 01 вересня 2025 року.
Суддя: В.І. Галаган