"01" вересня 2025 р.
м. Київ
справа № 755/12352/25
провадження № 2/755/10021/25
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері дитини до досягнення дитиною трьох років,
Позивач ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до суду, просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 29.01.2025 року і до досягнення дитиною трирічного віку, мотивуючи свої вимоги тим, що сторони від зареєстрованого 12.02.2022 року шлюбу мають спільну малолітню дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14.10.2024 року у справі № 755/12608/24 шлюб між сторонами розірвано. Позивач постійно потребує матеріальних витрат, перебуває у декретній відпустці. Дитина проживає разом із позивачем та знаходяться на її повному матеріальному забезпеченні. Відповідач, будучи особою працездатного віку не виконує батьківські обов'язки щодо належного утримання дитини, тому позивач вимушена звернутись з вимогами про стягнення з відповідача аліментів на її утримання у судовому порядку.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 07 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері дитини до досягнення дитиною трьох років, та постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач ОСОБА_2 скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений строк, відповідно до якого відповідач проти позову заперечив в повному обсязі, вказуючи на його безпідставність та необґрунтованість, а також відповідач просить стягнути з позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Позивач ОСОБА_1 скористалась процесуальним правом подачі відповіді на відзив, відповідно до якого позивачем підтримано вимоги позовної заяви.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.
У відповідності до ст. 9 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року - держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Крім цього, статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до положення ч.1, ч. 2 статті 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 Сімейного кодексу України).
Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 p., батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення відбите в українському законодавстві. Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві. Положення Сімейного кодексу України регулюють відносини з утримання між батьками й дітьми, між матір'ю й батьком дитини з метою затвердження почуття обов'язку батьків і дітей один перед одним і мають своєю спрямованістю створення в сім'ї сприятливих умов фізичного, розумового, морального, духовного й соціального розвитку дитини. Регулювання відносин батьків і дітей щодо утримання здійснюється відповідно до положень міжнародних правових актів, зокрема Декларації прав дитини від 20.11.1959 р., Конвенції про права дитини тощо і погоджується із загальними засадами регулювання сімейних відносин, закріпленими в ст. 7 Сімейного кодексу України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від зареєстрованого 12 лютого 2022 року шлюбу мають спільну малолітню дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження, виданим Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) від 17.08.2022 року, актовий запис № 1047. (а.с. 8)
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14.10.2024 року у справі № 755/12608/24 шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянином України, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянкою України, зареєстрований Київським відділом державної реєстрації шлюбів Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 12 лютого 2022 року (актовий запис № 133) - розірвано. (а.с. 9-10)
03.07.2025 року у справі № 755/1871/25 Дніпровським районним судом м. Києва видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31 січня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття. (а.с. 11, 12-16)
Крім того, матеріали справи містять Довідку про доходи ОСОБА_2 , видану Департаментом патрульної поліції за період з червня 2018 року по жовтень 2024 року. (а.с. 32-34)
Згідно ч. 1 ст. 79 Сімейного кодексу України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.
Верховний Суд у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 712/4702/19 (провадження № 61-929св20) вказав, що за змістом вказаної норми права, можливість отримання аліментів на утримання дружини, з якою проживає дитини до досягнення нею трьох років, виникає за умови, що чоловік має можливість надавати таку матеріальну допомогу.
Відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 84 Сімейного кодексу України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.
Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14.10.2024 року у справі № 755/12608/24 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, та наразі сторони у зареєстрованому шлюбі не перебувають, відтак підстави для стягнення аліментів на утримання позивача як дружини відсутні.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері дитини до досягнення дитиною трьох років задоволенню не підлягає в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу витрати на проведення експертизи.
В порядку ч. 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з огляду на повну відмову у задоволенні позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
При розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Згідно пункту 25 постанови Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 зауважено, що: «Судова колегія зазначає, що КАС України (та відповідно, ЦПК України) у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.»
Судом встановлено, що ОСОБА_2 уклав з адвокатом Рясною А.В. Договір про надання правничої допомоги від 01.08.2025 року, відповідно до умов якого адвокат взяв на себе зобов'язання надати клієнту необхідну правову допомогу з метою захисту і представництва прав та законних інтересів клієнта.
Відповідно до пункту 4.2 Договору про надання правничої допомоги від 01.08.2025 року, за домовленістю сторін за правову допомогу, передбачену п.п. 1.2 Договору замовник сплачує адвокату гонорар в розмірі 8 500,00 грн.
Крім того, адвокатом долучено до матеріалів справи попередній розрахунок витрат на правничу допомогу.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019 року, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини четвертої статті 263 ЦПК України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку відповідач просить стягнути з позивача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності.
Таким чином, заявлені відповідачем до відшкодування витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з позивача становить надмірний тягар для останньої, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, також враховуючи предмет позову, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з позивача, повинен становити 1 500,00 грн.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 2, 3, 75, 79, 84, 141, 155, 180-182 Сімейного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 року № 3, ст.ст. 2, 4, 6-13, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері дитини до досягнення дитиною трьох років - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 1 500 (одну тисячу п'ятсот) гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 01 вересня 2025 року.
Суддя: В.І. Галаган