7 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 133/4014/24
провадження № 61-9672ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Путілін Євген Вікторович, на ухвалу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 4 червня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Самгородської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Самгородської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 4 червня
2025 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду
від 10 липня 2025 року, відмовлено у відкритті провадження у справі.
24 липня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Путілін Є. В., засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 4 червня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 липня 2025 року.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу
(далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник визначає порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права зазначаючи, що оскаржувані судові рішення ухвалені без врахування висновків щодо застосування статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК), статті 377 Цивільного
кодексу (далі - ЦК) України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 6 листопада 2019 року у справі № 826/3051/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 802/2270/17-а та постановах Верховного Суду
від 5 червня 2019 року у справі № 366/3436/16-ц, від 20 січня 2021 року
у справі № 318/1274/18, від 6 вересня 2023 року у справі № 385/1702/19,
від 26 березня 2020 року у справі № 1340/6162/18.
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали
(крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності висновків судів попередніх інстанцій.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Вказаним вимогам процесуального закону оскаржувані судові рішення відповідають з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в грудні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Путілін Є. В., звернувся з позовом до Самгородської сільської ради, в якому просив: визнати незаконними дії Самгородської сільської ради щодо нерозгляду його заяви від 9 жовтня 2024 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку площею 0,6674 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства; зобов'язати Самгородську сільську раду розглянути його заяву від 9 жовтня 2024 року та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку площею 0,6674 га в АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства.
Так, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Судом встановлено, що позивач оскаржує дії органу місцевого самоврядування, вчинені останнім у зв'язку з виконанням публічно-владних управлінських функцій щодо нерозгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку, право власності чи користування якою у позивача на момент пред'явлення позову відсутнє. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність між сторонами приватноправового спору, який може належати до юрисдикції загальних судів та розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що оспорена бездіяльність органу місцевого самоврядування випливає з виконання ним визначених законом владних повноважень, а спір з приводу протиправності бездіяльності суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а не цивільного.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, те, що за своєю правовою природою вони стосуються спору у приватноправових відносинах щодо порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є фізична особа.
Ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
До адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору
в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції,
у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 березня 2018 року
у справі № 536/233/16-ц, від 3 жовтня 2018 року у справі № 820/4149/17,
від 28 листопада 2018 року у справі № 820/4439/17 сформувала правові висновки про те, що якщо особа звертається до відповідних органів місцевого самоврядування із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України і обґрунтовано виходив з того, що спір у справі є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки в цьому випадку підлягають з'ясуванню обставини правомірності бездіяльності відповідача, яким є орган місцевого самоврядування, щодо розгляду заяви позивача від 09 жовтня 2024 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку, при цьому законність відповідної бездіяльності підлягає перевірці адміністративним судом.
Доводи заявника про те, що спір у цій справі стосується права власності на земельну ділянку, на якій знаходиться об'єкт нерухомого майна, що належить позивачу на праві власності, а відтак спір є приватно-правовим, є власним тлумаченням заявником норм права, якими врегульовано процес набуття громадянами права власності на земельні ділянки державної або комунальної власності.
Крім того, суд відхиляє доводи заявника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без врахування висновків щодо застосування статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у перелічених заявником постановах, оскільки зміст правовідносин у вказаних справах не є подібним до цієї справи.
Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до
частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого
1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня
2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо його застосування чи тлумачення, тому у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Путілін Євген Вікторович, на ухвалу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 4 червня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду
від 10 липня 2025 року суд відмовляє.
Керуючись статями389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Путілін Євген Вікторович, на ухвалу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 4 червня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 липня 2025 року.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська