15 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 539/1714/18
провадження № 61-9701ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до Лубенської міської ради Полтавської області, Акціонерного товариства «Ощадбанк» про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, виплату вкладів та визнання права власності на спадкове майно,
22 липня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу
(далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено: рішення (ухвала), що оскаржується.
Відповідно до частини першої статті 25 ЦПК України Верховний Суд переглядає
у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Заявник зазначає, що подає касаційну скаргу на «рішення суду останні», однак
зі змісту касаційної скарги суд позбавлений можливості встановити судове рішення, що оскаржується. Крім того, з Реєстру встановлено, зокрема, що 25 лютого
2025 року Полтавським апеляційним судом у цій справі ухвалено постанову,
30 травня 2025 року ухвалою Верховного Суду повернена касаційна скарга
ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 25 лютого
2025 року.
З урахуванням наведеного заявнику необхідно зазначити судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій
статті 394 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинна бути зазначена дата отримання копії судового рішення суду апеляційної інстанції, що оскаржується.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, - за наявності.
Відповідно до вимог частини третьої статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.
Враховуючи викладене, заявник має право надіслати суду заяву про поновлення строку на касаційне оскарження (у разі пропуску такого строку) із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надати належні докази на підтвердження поважності причин пропуску цього строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає касаційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність
або відсутність електронного кабінету.
Проте заявник не зазначила відповідних відомостей щодо: адреси електронної пошти (за наявності); наявності або відсутності електронного кабінету.
Згідно з пунктом 6 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначеноклопотання особи, яка подає скаргу.
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:
1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін,
а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;
3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд;
4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині;
6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених
в пунктах 1-6 частини першої цієї статті (стаття 409 ЦПК України).
Тому заявнику необхідно привести у відповідність до повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 409 ЦПК України, викладене у касаційній скарзі клопотання.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої
статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваних судових рішень із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваних судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої
статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.
Вказаний висновок щодо застосування аналогічних норм Господарського процесуального кодексу України викладений у постанові Верховного Суду
від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19.
У касаційній скарзі заявник не зазначає конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, та їх обґрунтування, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою.
При цьому Верховний Суд не наділений повноваженнями замість заявника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які останній не навів у касаційній скарзі, або самостійно визначити конкретний випадок, передбачений частиною другою статті 389 ЦПК України, оскільки вказане свідчитиме про порушення принципу змагальності.
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються: документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою касаційної скарги на рішення суду судовий збір справляється у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно), відшкодування шкоди здоров'ю (крім моральної шкоди), - не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Підпунктом 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до суду фізичною особою касаційної скарги на ухвалу суду ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 2 пункту першого частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції станом на час подання позову) за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становила 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з підпунктом 1 пункту першого частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції станом на час подання позову) за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» (у редакції станом на час подання позову) визначено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2018 року становив 1 762 грн.
Відповідно до пунктів 1, 2, 10 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
У справі пред'явлено дві вимоги немайнового характеру (про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та про встановлення факту, що має юридичне значення), відтак ставка судового збору, що підлягала сплаті за цими вимогами при поданні позову становила 1 409,60 грн (1 762 * 0,4 * 2).
Крім того, зі змісту касаційної скарги, убачається, що позивачем також пред'явлені вимоги майнового характеру (про виплату вкладів та визнання права власності на спадкове майно). Суд зауважує, що у випадку коли у справі пред'явлено вимоги майнового характеру, оскаржувані судові рішення мають містити відомості щодо ціни позову (вартості спадкового майна, суми, яка стягується, тощо). Якщо оскаржувані судові рішення не містять відомостей щодо ціни позову, такі відомості має надати заявник.
Слід зазначити, що без надання заявником відомостей щодо дійсної ціни позову касаційний суд позбавлений можливості визначити дійсний розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання касаційної скарги.
За таких обставин заявнику необхідно надати докази на підтвердження вартості спадкового майна, вказати суму, яка стягується, або повідомити ціну позову,
самостійно встановити й обґрунтувати розмір судового збору, що підлягає сплаті.
Судовий збір за подання касаційної скарги має бути зараховано за платіжними реквізитами: отримувач коштів - ГУК у місті Києві/Печерський район/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету - 22030102, найменування податку, збору, платежу - «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір».
За таких обставин заявнику необхідно подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 ЦПК України; надати копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи та документ, що підтверджує сплату судового збору.
Оскільки касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених
статтею 392 ЦПК України, вона відповідно до вимог частини другої
статті 393 ЦПК України залишається без руху.
Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без руху.
Надати заявнику десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення зазначених недоліків.
Якщо заяви про поновлення строку на касаційне оскарження та доказів, що підтверджують поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження, не буде подано заявником у встановлений судом строк, це є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження.
У разі невиконання у встановлений судом строк інших вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною і підлягатиме поверненню заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя С. О. Карпенко