15 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/11647/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Краснов Є.В., Случ О.В.
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
та представників
позивача: Кострець Є.В.,
відповідача: Остапенко С.Л. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025
та рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2024
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024
у справі № 910/11647/24
за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
про стягнення заборгованості,
Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпроенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення заборгованості у розмірі 53 064 457, 49 грн, з яких: 13 374 200, 68 грн 3% річних та 39 690 256, 81 грн інфляційних втрат у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором від 27.05.2019 про участь у балансуючому ринку, заборгованість за яким встановлена судовими рішеннями у справі № 910/1773/24.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2024 (суддя Кирилюк Т.Ю.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 13 374 200,68 грн 3% річних та 39 690 256, 81 грн інфляційних втрат.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 (суддя Кирилюк Т.Ю.) заяву позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяви відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 (колегія суддів у складі: Шапран В.В. - головуючий, Андрієнко В.В., Сітайло Л.Г.) рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Судами обох інстанцій встановлено, що 27.05.2019 між Акціонерним товариством "ДТЕК Дніпроенерго" та Приватним акціонерним товариством "НАК "Укренерго" укладено договір про врегулювання небалансів електричної енергії №0421-41013, типова форма якого є невід'ємною частиною Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №307.
На виконання умов договору позивач у період з вересня 2023 року по січень 2024 року здійснив продаж відповідачу балансуючої електричної енергії загальною вартістю 1 080 961 757, 96 грн. Проте відповідач, у порушення умов договору та Правил ринку, взяті на себе грошові зобов'язання належним чином не виконав та не сплатив позивачу в установлені строки вартість отриманої балансуючої електричної енергії за вказаний період, що стало підставою для звернення Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" до суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "НАК "Укренерго" заборгованості зі сплати вартості отриманої балансуючої електричної енергії у сумі 1 080 961 757, 96 грн, інфляційні втрати у розмірі 8 227 234,34 грн та 3% річних у розмірі 4 092 228,34 грн за період прострочення вересень-грудень 2023 року (вказані обставини встановлені в постанові апеляційного господарського суду від 25.06.2024 у справі № 910/1773/24).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2024 у справі № 910/1773/24 позов Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" задоволено повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 у справі №910/1773/24, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 12.11.2024, позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" 1080 961 757, 96 грн заборгованості, 7 347 516,98 грн інфляційних втрат, 4 092 228,34 грн 3% річних та 1 057 934,75 грн судового збору. У решті вимог - відмовлено.
Оскільки мало місце несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань, які виникли на підставі договору про врегулювання небалансів електричної енергії №0421-41013 від 27.05.2019, та які встановлені постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 у справі № 910/1773/24, позивач, з посиланням на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), звернувся до суду із позовом у даній справі про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 13 374 200, 68 грн та інфляційних втрат у розмірі 39 690 256, 81 грн (період, не охоплений рішенням у справі № 910/1773/24).
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з доведеності обставин порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань, а також несвоєчасного виконання рішення суду, у зв'язку з чим вказав на правомірність заявлення товариством до стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, розрахунок яких є правильним. Крім цього, вирішуючи питання про стягнення судових витрат за надання правової допомоги, з урахуванням критеріїв розумності і реальності таких витрат, їх співмірності зі складністю справи та виконаною адвокатами роботою (наданими послугами), наданих стороною доказів на підтвердження таких витрат, та зважаючи на заперечення відповідача щодо розподілу таких витрат, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача та наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення Акціонерним товариством "ДТЕК Дніпроенерго" розміру витрат на професійну правничу допомогу до 30 000 грн.
Не погоджуючись з постановою апеляційного, рішенням та додатковим рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить направити справу на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду від 20.06.2022 у справі № 910/6636/21, від 02.03.2023 у справі №910/18611/21, від 09.03.2023 у справі №910/18613/21 та постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.02.2023 у справі №910/9374/21; скасувати оскаржені судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами у спірних правовідносинах судом не було встановлено обставини врегулювання системних обмежень оператором системи передачі, обумовлені необхідністю забезпечення функціонування ОЕС України, а тому відповідач не міг скористатися правом вносити на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання кошти з власного поточного рахунка для проведення розрахунків з позивачем. Відповідач оплачує електроенергію лише за рахунок коштів, які надходили та надходять від учасників балансуючого ринку на рахунки ОСП зі спеціальним режимом використання. Відтак, у відповідача відсутня вина в порушенні грошових зобов'язань щодо несвоєчасності виконання рішення суду, оскільки, враховуючи особливий порядок розрахунків на ринку електричної енергії та вимоги ст. 75 Закону України "Про ринок електричної енергії", відповідач не може користуватись коштами на рахунку зі спеціальним режимом використання, адже і джерела надходжень на вказаний рахунок, і напрямки сплати коштів з такого рахунку визначено законом. Скаржник вважає, що є обґрунтовані підстави для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених постановах від 20.06.2022 у справі № 910/6636/21, від 02.03.2023 у справі №910/18611/21, від 09.03.2023 у справі №910/18613/21 та п. 17.23 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.02.2023 у справі №910/9374/21, оскільки умовами договору про участь в балансуючому ринку не визначений обов'язок розрахунку власними коштами ОСП незалежно від достатності коштів на рахунку зі спеціальним режимом використання та за приписами ст.75 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлені виключні підстави, коли ОСП може вносити на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання кошти з власного поточного рахунка - у разі системних обмежень, обставини які не були встановлені судами у даних судових рішеннях.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.07.2025 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 17.06.2025.
У зв'язку з відпусткою судді Волковицької Н.О. 14.07.2025 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи, за результатами якого для її розгляду визначено колегію суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Краснов Є.В., Случ О.В.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, рішення та додаткове рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Згідно з абз. 3 п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі п. 2 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Верховний Суд звертає увагу, що підставою касаційного оскарження судових рішень є обґрунтована необхідність відступлення від висновку саме щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де відзначено: «з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання».
Основним завданням Верховного Суду є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об'єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема:
1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції);
2) ухвалення рішення Конституційним Судом України;
3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права;
4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами;
5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Також, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Як вбачається з тексту оскарженої постанови Північного апеляційного господарського суду, суд врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21 щодо застосування положень ст. 75 Закону України "Про ринок електричної енергії. Зокрема, "…зміст статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" не містить імперативної заборони щодо розрахунку відповідача з постачальником електричної енергії (позивачем) тільки грошовими коштами, які надходять від інших учасників балансуючого ринку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, навпаки, передбачено можливість відповідача для належного виконання грошових зобов'язань, вносити грошові кошти з інших власних рахунків на рахунок зі спеціальним режимом використання, що в свою чергу свідчить про те, що відповідач (боржник) не позбавлений можливості здійснити перерахування на такий рахунок коштів з інших рахунків, зокрема з поточного рахунку, задля належного виконання своїх зобов'язань. Ненадходження коштів від інших учасників балансуючого ринку не може бути відкладальною обставиною для невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати за договором".
Також у цій справі Верховний Суд, спростовуючи твердження скаржника, що прострочення виникло не з його вини, оскільки він міг сплачувати вартість балансуючої електричної енергії виключно з поточного рахунка із спеціальним режимом використання відповідно до Правил ринку та за наявності коштів, що надійшли від інших учасників, зазначив, що: "наявність рахунку із спеціальним режимом використання не виключає застосування до споживача пені за прострочення в оплаті отриманої електричної енергії, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат (постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №903/918/19)".
Зазначену правову позицію також підтримано і об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.02.2023 у справі №910/9374/21. Крім того подібні за змістом висновки щодо застосування ч. 4 ст. 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" викладено також у постановах Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 910/18611/21 та від 09.03.2023 у справі №910/18613/21.
Так справу № 910/9374/21 було передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з метою відступити від висновку колегії суддів Касаційного господарського у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21, від 08.06.2022 у справі №910/6636/21, від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21, від 18.10.2022 у справі №910/6578/21 про те, що наявність рахунку із спеціальним режимом використання не виключає застосування до споживача пені за прострочення в оплаті отриманої електричної енергії і відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зміст ст. 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" не містить імперативної заборони щодо розрахунку тільки грошовими коштами, які надходять від інших учасників балансуючого ринку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, навпаки, передбачено можливість Компанії, для належного виконання грошових зобов'язань, вносити грошові кошти з інших власних рахунків на рахунок зі спеціальним режимом використання. Відповідна колегія суддів вважала, що ст. 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" є спеціальною нормою, що регулює порядок розрахунків на ринку електричної енергії, отже у спірних відносинах має місце пріоритет спеціальної норми Закону України "Про ринок електричної енергії" над загальними нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, який необхідно було врахувати у вирішенні таких спорів.
Розглядаючи вказане спірне питання об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21 зазначила, що:
- положення договору не містять будь-яких застережень щодо використання відповідачем поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, та, відповідно, умови про розрахунок за продану електричну енергію лише з такого рахунку та/або за умови наявності коштів на такому рахунку;
- стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. У разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України;
- з огляду на умови договору та положення статті 625 ЦК України об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для нарахування та стягнення пені, 3% річних та "інфляційних втрат" за несвоєчасну оплату балансуючої електричної енергії та відхилила твердження заявника про те, що прострочення виконання грошового зобов'язання виникло не з його вини, оскільки ця обставина не впливає на обсяг його зобов'язань як боржника, що прострочив грошове зобов'язання, а наявність особливого алгоритму розподілу коштів на спеціальних рахунках, впровадженого у зв'язку з особливістю здійснення розрахунків на ринку електричної енергії, не виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права.
Колегія суддів у справі № 910/11647/24 відзначає, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2021 у справі № 908/2609/20, від 15.09.2021 у справі № 10/Б-5022/1383/2012, від 14.09.2021 у справі № 908/1671/16.
Водночас колегія суддів вважає, що скаржником не доведено, що відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.06.2022 у справі № 910/6636/21, від 02.03.2023 у справі №910/18611/21, від 09.03.2023 у справі №910/18613/21 та п. 17.23 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.02.2023 у справі №910/9374/21, є помилковими, неефективними чи застосований у рішеннях підхід очевидно застарів внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Фактично доводи скаржника зводяться до повторного намагання переглянути спірне питання, яке було розглянуто об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Проте вказане не є підставою для відступу від висновків Верховного Суду, зокрема, враховуючи наявність сталої судової практики з цього питання.
При цьому колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що правовідносини, які були у справі № 903/918/19, і на постанову Верховного Суду від 16.10.2020 у якій у послався суд апеляційної інстанції під час розгляду справи № 910/11647/24 не є подібними, оскільки у справі № 903/918/19 розглядався спір щодо неналежного виконання відповідачем, як теплопостачальною організацією, грошового зобов'язання щодо своєчасного розрахунку з позивачем за поставлений природний газ, а не електричну енергію як у розглядуваній справі. Водночас це не призвело до неправильного вирішення спору по суті.
Водночас постанова Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 у справі №910/1773/24 не є підставою виникнення нового грошового зобов'язання у спірних правовідносинах, а лише підтверджує факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, яке виникло перед Акціонерним товариством "ДТЕК Дніпроенерго" до ухвалення судового рішення на підставі договору про врегулювання небалансів електричної енергії №0421-41013 від 27.05.2019. Зазначена постанова у справі №910/1773/24 не трансформує та не припиняє грошове зобов'язання Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго", що виникло з договірних правовідносин.
Відтак зазначена заявником в касаційній скарзі підстава щодо необхідності для відступу від правових позицій Верховного Суду є необґрунтованою та не отримала підтвердження під час касаційного провадження. Оскільки перелік підстав для закриття касаційного провадження, визначений ст. 296 ГПК України, є вичерпним, і в ньому не передбачено можливості закриття касаційного провадження у разі непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу в цій частині необхідно залишити без задоволення.
Що ж до оскарження додаткового рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції у цій частині, скаржник не зазначає порушень судом апеляційної чи першої інстанцій норм процесуального права під час їх винесення, у зв'язку з чим Верховий Суд доходить висновку, що скаржник просить її скасувати як «похідну» від задоволення позову. Водночас, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувану постанову апеляційного господарського суду та додаткове рішення місцевого господарського суду не вбачає підстав для їх скасування, а тому і не переглядає правильність застосування судами норм процесуального права під час винесення вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушень норм процесуального права в межах підстав касаційного оскарження, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні також не має, у зв'язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова апеляційного, рішення та додаткове рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025, рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 у справі № 910/11647/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Краснов Є.В.
Случ О.В.