Рішення від 30.07.2025 по справі 911/1654/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2025 р. м. Київ Справа № 911/1654/25

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Друккера Д.Д., дослідивши матеріали справи

За позовом першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Павлівської сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ-Прозоро»

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 16 309, 71 грн

Учасники судового процесу:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Ліщенко Т.М.;

прокурор: Галась О.М.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Павлівської сільської ради з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ-Прозоро» про визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю та стягнення штрафних санкцій у розмірі 16 309, 71 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що укладені між позивачем та відповідачем додаткових угод № 1 від 18.11.2024 та № 2 від 19.12.2024 до договору про закупівлю № 137 від 11.11.2024, якими продовжено строк виконання зобов'язань щодо поставки товару, є такими, що укладені з порушенням вимог п. 37 Розділу Х Закону України «Про публічні закупівлі». У зв'язку з цим прокурор подав дану позовну заяву в інтересах держави в особі позивача до відповідача про визнання зазначених вище додаткових угод недійсними та стягнення з відповідача на користь позивача 16 309, 71 грн пені за порушення строків поставки товару.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.06.2025 відкрито провадження у справі № 911/1654/25 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження. Надано відповідачу строк для подачі відзиву на позов, а позивачу та прокурору - відповіді на відзив. Призначено підготовче засідання у справі на 25.06.2025.

Частиною 5 ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення позивача та відповідача про розгляд справи судом та про їх процесуальні права подати заяви сторін по суті спору, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.06.2025 була направлена сторонам до їх електронних кабінетів. Відповідно до наявних в матеріалах справи довідок про доставку електронного листа, ухвала суду про відкриття провадження була доставлена до електронного кабінету Павлівської сільської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ-Прозоро» 05.06.2025 о 16:24.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, враховуючи положення п. 2 ч. 6 ст. 242 ГГПК України, та те, що ухвала суду від 02.06.2025 була надіслана до електронного кабінету до 17 години, днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі є 05.06.2025.

23.06.2025 до суду через систему «Електронний суд» від ТОВ «СТ-Прозоро» надійшла заява про визнання позову, в якій відповідач позов визнав повністю щодо вимог про визнання додаткових угод № 1 від 18.11.2024 та № 2 від 19.12.2024 недійсними, а щодо вимоги про стягнення пені клопотав про зменшення її розмір до 20 % (3 261, 94 грн), виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності. Також просив здійснювати розгляд справи за відсутності відповідача та його представника.

25.06.2025 до суду через систему «Електронний суд» від прокуратури надійшли додаткові пояснення у справі, в яких прокуратура заперечила проти клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій до 20 % вважаючи, що підстав для її зменшення відсутні, а відповідач не довів, що розмір заявленої до стягнення пені є для відповідача надмірним тягарем.

25.06.2025 у підготовче засідання з'явився прокурор та надав усні пояснення по справі. Представники позивача та відповідача у підготовче засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином. Суд протокольно прийняв заяву відповідача до визнання позовних вимог до розгляду та долучив її до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.06.2025, з огляду на подання відповідачем заяви про визнання позову, вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу № 911/1654/25 до судового розгляду по суті на 30.07.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

З метою повідомлення сторін про дату та час розгляду справи по суті, судом складено ухвалу-повідомлення від 25.06.2025 та доставлено останню сторонам до їх електронних кабінетів, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

30.07.2025 в судове засідання з'явився прокурор та представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час засідання був повідомлений належним чином.

Прокурор надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що додаткові угоди № 1 від 18.11.2024 та № 2 від 19.12.2024 до договору про закупівлю № 137 від 11.11.2024, якими продовжено строк виконання зобов'язань щодо поставки товару, укладені Павлівською сільською радою та ТОВ «СТ-Прозоро» з порушенням вимог законодавства у сфері публічних закупівель, зокрема ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а тому підлягають визнанню недійсними на підставі ст. 203, 215 ЦК України, та як наслідок, з огляду на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної поставки товару, стягнення 16 309, 71 грн пені.

У свою чергу відповідач позовні вимоги визнав в повному обсязі, однак підтримав клопотання про зменшення пені та просив суд зменшити заявлений до стягнення розмір пені до 20 % (3 261, 94 грн), виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності.

Прокурор заперечив проти клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій до 20 % вважаючи, що підстав для її зменшення відсутні, а відповідач не довів, що розмір заявленої до стягнення пені є для відповідача надмірним тягарем.

Щодо неявки позивача в судове засідання суд зазначає, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 ГПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Приймаючи до уваги, що представник позивача не з'явився в судове засідання без поважних причини, про причини неявки суд не повідомив, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Згідно ч. 1 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії» (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Приймаючи до уваги, що сторони скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

В судовому засіданні 30.07.2025 судом на стадії ухвалення судового рішення оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Частиною 5 ст. 240 ГПК України визначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Враховуючи те, що суддя Сокуренко Л.В. з 11.08.2025 до 24.08.2025 включно перебувала у відпустці, повне судове рішення складено та підписано судом після виходу судді на роботу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши усні пояснення прокурора та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

11.11.2024 між Павлівською сільською радою Запорізького району Запорізької області (далі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТ-Прозоро» (далі - продавець, відповідач) укладено договір про закупівлю № 137 (далі - договір), за змістом п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю - ДК 021:2015:43250000-0 «Фронтальні ковшові навантажувачі»: Навантажувач фронтальний з щелепним ковшем до трактора КАТА КЕ504 (Фронтальний навантажувач Dellif Baby 800 до трактора КАТА КЕ 504), згідно з специфікацією, яка є невід'ємною частиною договору (додаток № 1 ), а покупець - прийняти та оплатити товар.

За змістом п. 1.2 договору, найменування (номенклатура, асортимент) товару, кількість та ціна товару вказані в специфікації.

Відповідно до специфікації, яка є додатком № 1 до договору, продавець зобов'язується передати у власність покупцю товар - фронтальний навантажувач Dellif Baby 800 до трактора КАТА КЕ 504 в кількості 1 шт. загальною вартістю 234 000, 00 грн. Специфікація підписана сторонами та скріплена їх відтисками печаток, копія наявна в матеріалах справи.

Згідно з п. 3.1 договору, ціна цього договору становить 234 000,00 грн, в тому числі ПДВ - 39 000,00 грн.

Оплата товару здійснюється в національній валюті України - гривні, на підставі рахунку-фактури, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продався протягом 7-ми банківських днів, після підписання видаткової накладної (п. 4.1 договору).

Пунктами 5.1-5.4 договору сторони узгодили, що передача товару здійснюється протягом 14 робочих днів з дня отримання продавцем заявки покупця, але не пізніше строку визначеного в п. 6.3.1 даного договору.

Приймання-передача товару здійснюється в місці доставки, а саме: 70021, Україна, Запорізька обл., Запорізький р-н, с. Солоне, вул. Центральна, буд. 6. При передачі товару продавець зобов'язаний передати покупцю наступні документи: рахунок-фактуру, видаткову накладну, документи, що підтверджують походження товару, документи для реєстрації в органах Державної реєстрації транспортних засобів та інші документи відповідно до тендерної документації. Дата отримання покупцем товару вказується у видатковій накладній.

Відповідно до підп. 6.3.1 п. 6.3 договору, продавець зобов'язаний забезпечити передачу товару у строки, встановлені цим договором та не пізніше 20.11.2024.

За приписами п. 7.3. договору, у разі порушення строку поставки товару, продавець сплачує покупцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за договором, включаючи день виконання такого зобов'язання.

Згідно з п. 10.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2024, а в частині прийнятих сторонами зобов'язання до повного їх виконання.

Відповідно до п. 11.2 договору, зміни в цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін і оформляються додатковою угодою до цього договору та набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, до цьому договорі або чинному законодавстві України.

Підпунктом 14) пункту 11.3 договору передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної документації (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.11.2024 Павлівська сільська рада одержала від ТОВ «СТ-Прозоро» лист № 17/11/2024 від 17.11.2024, в якому продавець просив покупця, на виконання умов договору № 137 від 11.11.2024, продовжити термін поставки товару до 25.12.2024 шляхом підписання додаткової угоди. У листі продавець зазначив, що необхідність продовження терміну поставки товару зумовлена великим навантаженням на завод-виробник, оскільки більша частина персоналу на даний момент мобілізована, у зв'язку із чим просив віднестися до вказаної ситуації з розумінням.

18.11.2024 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою пункт 6.3.1 договору № 137 від 11.11.2024 вирішили викласти в наступній редакції: « 6.3.1. Забезпечити передачу товару у строки, встановлені цим договором, та не пізніше 20.12.2024 року». Інші умови договору залишили без змін. Додаткова угода підписана сторонами та скріплена їх відтисками печаток.

У подальшому, 19.12.2024 Павлівська сільська рада одержала від ТОВ «СТ-Прозоро» лист № 19/12/2024 від 19.12.2024, в якому продавець повідомив покупця про відсутність можливості виконати умови договору у визначений в договір термін. Продавець у листі зазначив, що у зв'язку з систематичними відключеннями світла та обстрілами з боку російської федерації завод виробник Навантажувача фронтального з щелепними клешнями до трактора КАТА КЕ 504 - Приватне підприємством «Делліф», яке знаходиться на території Запорізької області, не може виконати замовлення продавця у термін, встановлений договором. У зв'язку і зазначеним, продавець просив покупця продовжити термін поставки товару до 28.02.2025; термін дії договору продовжити відповідно до терміну поставки; всі інші положення договору залишити без змін.

19.12.2024 між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору, якою пункти 6.3.1 та 10.1 договору вирішили викласти в наступній редакції: « 6.3.1. Забезпечити передачу товару у строки встановлені цим договором та не пізніше 28.02.2025 року»; « 10.1. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 28.02.2025 року, а в частині прийнятих сторонами зобов'язання до повного їх виконання». Інші умови договору залишили без змін.

15.01.2025 між сторонами укладено додаткову угоду № 3 до договору, якою пункт 3.1 договору вирішили викласти в наступній редакції: « 3.1. Ціна цього договору на 2025 рік становить 234 000, 00 грн, в тому числі ПДВ - 39 000,00 грн». Інші умови договору залишено без змін.

Вказані вище додаткові угоди підписані сторонами та скріплені їх відтисками печаток без зауважень та заперечень. Копії додаткових угод та листів продавця наявні в матеріалах справи.

21.02.2025 продавець, на виконання умов договору та додаткових угод до нього, передав, а покупець прийняв товар - фронтальний навантажувач Dellif Baby 800 до трактора КАТА КЕ 504 в кількості 1 шт. загальною вартістю 234 000, 00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № СТ-1159 від 21.02.2025 на суму 234 000, 00 грн з ПДВ, яка підписана сторонами та скріплена їх відтисками печаток без зауважень та заперечень.

24.02.2025 покупець, на виконання п. 4.1 договору, здійснив оплату переданого товару, що підтверджується платіжною інструкцією № 48 від 24.02.2025 на суму 234 000, 00 грн та меморіальним ордером № 6 за лютий 2025 від 28.02.2025.

Звертаючись до суду із даним позовом прокурор стверджує, що Запорізькою окружною прокуратурою Запорізької області під час виконання повноважень, передбачених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави щодо визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 18.11.2024 та недійсною додаткової угоди № 2 від 19.12.2024 до договору про закупівлю № 137 від 11.11.2024, укладених між Павлівською сільською радою та ТОВ «СТ-Прозоро», та стягнення штрафних санкцій.

Як зазначив прокурор, додаткові угоди № 1 від 18.11.2024 та № 2 від 19.12.2024 до договору про закупівлю № 137 від 11.11.2024, якими продовжено строк виконання зобов'язань щодо поставки товару, є такими, що укладені з порушенням вимог п. 37 Розділу Х Закону України «Про публічні закупівлі» та підп. 4 п. 19 Особливостей у зв'язку з відсутністю на те об'єктивних обставин. За доводами прокурора, ТОВ «СТ-Прозоро», підписуючи договір про закупівлю № 137 від 11.11.2024, джерелом фінансування якого є бюджетні кошти, зі встановленим строком виконання, мало оцінити можливість вчасного виконання договору, ризики та негативні наслідки для себе та контрагента по договору у зв'язку з невиконанням зобов'язань в строк, у зв'язку із чим відповідач, укладаючи без будь-яких зауважень та заперечень договір у листопаді 2024 року, погодив строки виконання договору та строк його дії. При цьому, прокурор зауважив, що відповідач, приймаючи участь у вказаній закупівлі, був обізнаний про строк поставки товару, який зазначений в проекті договору тендерної документації, а відтак, підписуючи договір з визначеними строками, відповідач повинен був врахувати та усвідомлювати його умови та об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання, ризики та можливі негативні наслідки для себе, у також мав можливість відмовитися від укладання договору з урахуванням настання можливих негативних наслідків. На переконання прокурора, відключення електроенергії, на які ТОВ «СТ-Прозоро» посилається як на підставу для продовження строків поставки товару, мали систематичний характер і розпочалися задовго до укладення договору про закупівлю № 137 від 11.11.2024, а відтак на момент укладення договору зазначені обставини були відомі відповідачу, у зв'язку із чим не можуть вважатися новими або непередбачуваними. При цьому, прокурор звернув увагу, що сторонами укладено додаткову угоду № 1 від 18.11.2024 без будь-якого підтвердження належного обґрунтування обставин, які спричинили таке продовження терміну. Також, прокурор вважає, що зазначені в листах відповідача обставини, що зумовили продовження терміну поставки товару (систематичні відключення електроенергії, обстріли з боку російської федерації заводу-виробника навантажувача ПП «Делліф» та неможливість заводом-виробником виготовити вчасно товар у зв'язку із мобілізацією більшої частини його персоналу) мали бути враховані продавцем під час укладення договору про закупівлю № 137 від 11.11.2024. Відповідно до пояснень прокурора, договір було укладено через 2 роки 8 місяців та 18 днів з дати введення воєнного стану в України, а сама по собі військова агресія російської федерації проти України не є об'єктивною обставиною, що може спричинити продовження строку виконання зобов'язань. Відповідач міг і повинен був при певній обачності передбачити виникнення труднощів у виконанні договору, пов'язаних з введенням воєнного стану, зважаючи на те, що на момент укладення договору по всій території України вже було введено воєнний стан, а тому настання зазначених ним подій не може розглядатись як підстава для внесення змін до окремих пунктів договору та додатка до нього у зв'язку з істотною зміною обставин. На підтвердження вказаної позиції прокурор посилається на висновки Верхового Суду, викладені у постановах від 10.10.2024 у справі № 910/332/24, від 23.01.2025 у справі № 910/3657/24, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 22.12.2022 у справі № 916/3577/21.

З урахуванням зазначеного вище, прокурор вважає, що відповідач ініціював та уклав додаткові угоди № 1, № 2 до договору про закупівлю № 137 від 11.11.2024 про зміну терміну поставки товару за відсутності на те документально підтверджених підстав, визначених п. 4 ч. 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а тому оспорювані додаткові угоди до договору є такими, що укладені з порушенням вимог п. 37 Розділу Х Закону України «Про публічні закупівлі» та підп. 4 п. 19 Особливостей за відсутності об'єктивних обставин, у зв'язку із чим підлягають визнанню недійсними на підставі ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Крім того, як зазначив прокурор, оскільки згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, недійсність додаткових угод № 1 від 18.11.2024 та № 2 від 19.12.2024 до договору № 137 від 11.11.2024 про зміну терміну поставки товару означають, що зобов'язання сторін в частині строку виконання робіт регулюються п. 5.1 договору в його первинній редакції. Тобто підрядник зобов'язаний був здійснити передачу товару не пізніше 20.11.2024, проте відповідач зобов'язання за договором в частині своєчасної поставки товару у строк, погоджений сторонами, не виконав належним чином та допустив прострочення строку доставки товару на 93 дні (період прострочення з 21.11.2024 до 21.02.2025).

Оскільки, як зазначив прокурор, оскаржувані додаткові угоди до договору укладені з порушенням вимог чинного законодавства та підлягають визнанню недійсними, то з відповідача, у зв'язку з порушенням строку поставки товару, підлягають стягненню штрафні санкції в розмірі 16 309, 71 грн на підставі п. 7.3 договору.

Враховуючи зазначене вище, перший заступник керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області звернувся до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Павлівської сільської ради до ТОВ «СТ-Прозоро» про визнання недійсними додаткових угод № 1 від 18.11.2024 та № 2 від 19.12.2024 до договору про закупівлю № 137 від 11.11.2024 та стягнення штрафних санкцій у розмірі 16 309,71 грн за порушення строків поставки товару.

Щодо підстав процесуального представництва інтересів держави в особі Павлівської сільської ради, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Наведені висновки викладені, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99, інтереси держави є оціночним поняттям, тому прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Обґрунтовуючи звернення до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Павлівської сільської ради прокурор зауважив, що в даному випадку Павлівська сільська рада є головним розпорядником бюджетних коштів Павлівської територіальної громади, у зв'язку із чим заявлені до стягнення грошові кошти підлягають зарахуванню до місцевого бюджету Павлівської сільської ради. При цьому, прокурор зазначив, що правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а у зв'язку із незаконністю додаткових угод до договору, на підставі яких необґрунтовано продовжувався строк поставки товару, бюджет недоотримує кошти у вигляді штрафних санкцій. Водночас, Павлівська сільська рада як суб'єкт владних повноважень, уповноважений на здійснення захисту порушених інтересів держави та територіальної громади у спірних правовідносинах не вчинила жодних дій, спрямованих на захист порушених інтересів держави та територіальної громади.

Відповідно до ст. 7 Конституції України, в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За змістом ч. 2 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Частиною 4 ст. 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

За змістом ч. 1 ст. 114 Бюджетного кодексу України, контроль за дотриманням бюджетного законодавства (контроль за виконанням рішення про місцевий бюджет) здійснюють відповідні місцеві ради.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, до місцевих бюджетів належать бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.

За змістом ч. 1 ст. 327 ЦК України, майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді є комунальною власністю.

Відповідно до п. 39 ч. 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України, штрафні санкції внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів договорів з суб'єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів відповідних бюджетів місцевого самоврядування належать до доходів загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад.

З огляду на викладене, прокурор обґрунтовано звернувся до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Павлівської сільської ради як учасника договору про закупівлю № 137 від 11.11.2024 та суб'єкта владних повноважень, уповноваженого на здійснення захисту порушених інтересів держави та територіальної громади у спірних правовідносинах.

Як було зазначено судом вище, відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено обов'язок представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про Прокуратуру»).

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду з позовною заявою, прокурор, по-перше, реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. При цьому прокурор є особливим суб'єктом господарського процесу і його участь у господарському судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом (ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України, ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру»). По-друге, з викладеного вбачається, що органами, уповноваженим на захист цих інтересів держави у зв'язку з виявленим порушенням, не вжито жодних заходів, спрямованих на усунення наслідків правопорушення та стягнення спричинених збитків із відповідача.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред'явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Отже, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Суд встановив, що Запорізькою окружною прокуратурою Запорізької області було скеровано до Павлівської сільської ради лист № 54-2548ВИХ-25 від 20.03.2025 з повідомленням, в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», про виявлені прокуратурою порушення в частині укладення додаткових угод № 1, № 2 до договору № 137 від 11.11.2024 про зміну терміну поставки товару за відсутності на те документально підтверджених підстав, визначених п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», та про порушення строків поставки товару згідно п. 5.1 договору в його первинній редакції. Листом прокуратура, з огляду на виявлені та повідомленні порушення, керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», просила раду надати інформацію та документи, які слугували підставами для укладання зазначених додаткових угод, та надати інформацію про вжиті заходи, спрямовані на захист інтересів держави та Павлівської територіальної громади, у томі числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом, а у разі невжиття таких заходів - повідомити причини. Про результати даного листа просила повідомити до 21.04.2025.

Павлівською сільською радою, у відповідь на вказаний вище лист прокуратури, направлено лист № 01-30/0792 від 23.04.2025, в якому рада повідомила, що жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави та Павлівської територіальної громади не вживались.

Запорізькою окружною прокуратурою Запорізької області було скеровано до Павлівської сільської ради лист № 54-3904ВИХ-25 від 29.04.2025, в якому прокуратура, керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», просила раду повідомити, чи планує рада вживати заходи, спрямовані на захист інтересів держави та Павлівської територіальної громади, у томі числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом; у разі невжиття відповідних заходів - повідомити прокуратурі реквізити рахунку ради, на який підлягатимуть зарахуванню кошти.

Павлівською сільською радою, у відповідь на вказаний вище лист прокуратури, направлено лист № 01-30/0851 від 01.05.2025, в якому рада повідомила, що останньої не вживалися заходи, спрямовані на вирішення спірного питання, яке описане в запиті № 54-3904ВИХ-25 від 29.04.2025 та додатково повідомила реквізити рахунку ради.

Отже, судом встановлено, що Павлівською сільською радою не вжито жодних заходів реагування у зв'язку із порушеним правом держави та територіальної громади та його поновлення, що свідчить про бездіяльність позивача щодо нездійснення останніми захисту інтересів держави та Павлівської територіальної громади.

Запорізькою окружною прокуратурою Запорізької області листом № 54-4533ВИХ-25 від 14.05.2025 повідомлено позивача в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про те, що прокуратура звертається до суду в інтересах держави в особі Павлівської сільської ради з позовною заявою до ТОВ «СТ-Прозоро» про визнання недійсними додаткових угод №1 від 18.11.2024 та № 2 від 19.12.2024 до договору про закупівлю № 137 від 11.11.2024 та стягнення штрафних санкцій у розмірі 16 309, 71 грн.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги Закону України «Про прокуратуру» та Господарського процесуального кодексу України при зверненні з позовом до суду прокурором дотримані.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до приписів статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Судом встановлено, що договір про закупівлю № 137 від 11.11.2024, предметом якого є передача у власність покупця товару - навантажувача фронтального з щелепним ковшем до трактора КАТА КЕ504 (Фронтальний навантажувач Dellif Baby 800 до трактора КАТА КЕ 504), в кількості 1 шт. на загальну суму 234 000, 00 грн, був укладений між Павлівською сільською радою та ТОВ «СТ-Прозоро» за наслідками проведення публічних закупівель з ідентифікатором UA-2024-10-22-006606-a, що підтверджується наявною в матеріалах справи роздруківкою з електронної системи публічних закупівель Prozorro.

Підставами для укладення зазначених вище додаткових угод та внесення змін до договору в частині строку виконання зобов'язань з поставки товару були листи ТОВ «СТ-Прозоро» № 17/11/2024 від 17.11.2024 та № 19/12/2024 від 19.12.2024.

Прокурор вважає, що відповідач ініціював та уклав додаткові угоди № 1, № 2 до договору № 137 від 11.11.2024 про зміну терміну поставки товару за відсутності на те документально підтверджених підстав, визначених п. 4 ч. 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а тому такі додаткові угоди до договору є такими, що укладені з порушенням вимог п. 37 Розділу Х Закону України «Про публічні закупівлі» та підп. 4 п. 19 Особливостей за відсутності об'єктивних обставин, у зв'язку із чим підлягають визнанню недійсними на підставі ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів. Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Згідно з абзацом 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Так, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 ст. 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, оскільки факт укладення договору, за загальним правилом, пов'язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних умов, важливим є визначення, які умови належать до числа істотних. Істотними слід вважати умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору. Перелік істотних умов безпосередньо залежить від виду конкретного договору. Так, істотною умовою договору у всіх без винятку випадках є умова про предмет договору. Істотними умовами також є умови, що прямо визначені в якості істотних нормами чинного законодавства, або хоча й не визначені прямо, однак є необхідними для договорів певного виду.

Крім того істотними умовами є будь які інші умови, відносно яких має бути досягнута згода на вимогу будь якої сторони. Тобто такі умови, при відсутності яких сторона, яка на них наполягає, не бажає укладати відповідний договір.

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

З огляду на викладене та системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі», а також умов договору, можна дійти до висновку, що у даному випадку визначена сторонами у договорі така умова як строк поставки товару є істотною умовою договору про закупівлю.

Згідно з ч. 1 статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Положеннями частин 3, 4 ст. 653 ЦК України, передбачено що у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також, п. 11.2 договору передбачено, що зміни в цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін і оформляються додатковою угодою до цього договору та набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, до цьому договорі або чинному законодавстві України.

Правові та економічні засади здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг визначені Законом України «Про публічні закупівлі», норми якого є спеціальними та визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, і їх потрібно застосовувати переважно щодо норм Цивільного кодексу України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22).

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постановах від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21, норма п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачає можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов'язань у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження.

Аналогічна умова передбачена у підп. 4) п. 11.3 укладеного між сторонами договору, за змістом якої умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної документації (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Крім того, відповідно до пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України Про публічні закупівлі, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022 (у редакції, чинній на дату укладення спірних додаткових угод), істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю (пункт 4).

Верховний Суд у постановах від 30.01.2024 у справі № 907/811/21, від 27.02.2024 у справі № 927/863/23 вказав, що під час дії договору сторони можуть змінити таку істотну умову, як строк виконання зобов'язань (строк поставки товару) шляхом продовження такого строку, однак виключно лише за наявності виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження.

До аналогічного правового висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду від 29.04.2025 у справі № 904/5262/23.

Суд встановив вище, що 18.11.2024 Павлівська сільська рада одержала від ТОВ «СТ-Прозоро» лист № 17/11/2024 від 17.11.2024, в якому продавець просив покупця, на виконання умов договору № 137 від 11.11.2024, продовжити термін поставки товару до 25.12.2024 шляхом підписання додаткової угоди. У листі продавець зазначив, що необхідність продовження терміну поставки товару зумовлена великим навантаженням на завод-виробник, оскільки більша частина персоналу на даний момент мобілізована.

У подальшому, 19.12.2024 Павлівська сільська рада одержала від ТОВ «СТ-Прозоро» лист № 19/12/2024 від 19.12.2024, в якому продавець повідомив покупця про відсутність можливості виконати умови договору у визначений в договір термін. Продавець у листі зазначив, що у зв'язку з систематичними відключеннями світла та обстрілами з боку російської федерації завод виробник Навантажувача фронтального з щелепними клешнями до трактора КАТА КЕ 504 - Приватне підприємством «Делліф», яке знаходиться на території Запорізької області, не може виконати замовлення продавця у термін, встановлений договором. У зв'язку і зазначеним продавець просив покупця продовжити термін поставки товару до 28.02.2025; термін дії договору продовжити відповідно до терміну поставки; всі інші положення договору залишити без змін.

Отже, підставами для укладення оспорюваних додаткових угод та внесення змін до договору в частині строку його дії та строку виконання зобов'язань з поставки товару були лист ТОВ «СТ-Прозоро» № 17/11/2024 від 17.11.2024 та лист № 19/12/2024 від 19.12.2024. Протилежного матеріали справи не містять.

Вказане також підтверджено Павлівською сільською радою у листі останньої № 01-03/0845 від 29.04.2025 у відповідь на запит прокуратури від 20.03.2025.

Зі змісту листів відповідача щодо зміни строку поставки товару вбачається, що зміни в договір щодо продовження строку поставки товару обґрунтовані наступними обставинами, що унеможливлюють виконання зобов'язання в строки, передбачені договором, а саме: велике навантаженням на завод-виробник, оскільки більша частина персоналу на даний момент мобілізована (лист № 17/11/2024 від 17.11.2024); систематичні відключення світла та обстрілами з боку російської федерації, у зв'язку із чим завод виробник Навантажувача фронтального з щелепними клешнями до трактора КАТА КЕ 504 - Приватне підприємством «Делліф», яке знаходиться на території Запорізької області, не може виконати замовлення продавця у термін, встановлений договором (лист № 19/12/2024 від 19.12.2024).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, до листів ТОВ «СТ-Прозоро» № 17/11/2024 від 17.11.2024 та лист № 19/12/2024 від 19.12.2024, що містять прохання про продовження строку дії договору та строку поставки товару, відсутні додатки та не долучено будь-якого документального підтвердження обставин, які б обґрунтовували неможливість виконання умов договору у встановлені строки.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази у підтвердження об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили.

Відповідачем не надано суду будь-яких обґрунтованих, документально підтверджених об'єктивних обставин для продовження строку поставки товару за договором на дату укладання оспорюваних додаткових угод.

Суд вважає, що виключно листи ТОВ «СТ-Прозоро» № 17/11/2024 від 17.11.2024 та лист № 19/12/2024 від 19.12.2024, яким повідомлено позивача про велике навантаженням на завод-виробник у зв'язку з мобілізацією більшої частини персоналу, систематичні відключення світла та обстріли з боку російської федерації, внаслідок чого завод виробник товару - ПП «Делліф», яке знаходиться на території Запорізької області, не може виконати замовлення продавця у термін, встановлений договором, що впливають на строки поставки товару на виконання умов укладено між позивачем та відповідачем договору № 137 від 11.11.2024, не є належним доказом, який би підтверджував наявність обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження строку дії договору на момент укладення спірних додаткових угод.

Суд звертає увагу, що за загальним правилом будь-який суб'єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір підприємець бере на себе обов'язок та гарантує виконати зобов'язання у певний строк. Посилання у вказаних листах на обставини, що пов'язані з військовою агресію, як на об'єктивні підстави для перегляду строку дії договору та строків поставки товару є необґрунтованим, оскільки договір було укладено вже в умовах дії на території України правового режиму воєнного стану, і сторони були поінформовані про наявність відповідних ризиків на момент укладення правочину.

При цьому, дослідивши зміст оспорюваних додаткових угод № 1 від 18.11.2024 та № 2 від 19.12.202024 до договору, суд встановив, що останні взагалі не містять посилання на об'єктивні обставини, що спричинили таке продовження, та на підстави, що зумовили їх укладення як і не містять посилань на норму п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», яка передбачає можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов'язань.

Суд наголошує на тому, що відповідач, приймаючи участь у процедурі публічної закупівлі UA-2024-10-22-006606-a та укладаючи з позивачем договір про закупівлю № 137 від 11.11.2024 після введення в Україні воєнного стану (коли повномасштабне вторгнення на території України тривало вже більше 2 років і територія України зазнавала масованих ракетних та артилерійських обстрілів, були оголошені численні повітряні тривоги, введена комендантська година, вживались заходи з мобілізаційної підготовки та мобілізації, здійснювались відключення світла тощо), а відтак відповідач був обізнаний із дією на території України правового режиму воєнного стан та мав можливість оцінити всі ризики та можливі негативні наслідки, пов'язані із вказаними обставинами.

Проте, відповідач, не зважаючи на існування вказаних вище обставин станом на дату проведення публічних закупівель та укладення договору, будучи ознайомлений із змістом вимог тендерної документації та істотними умовами договору, у тому числі щодо строків поставки товару, без будь-яких зауважень та заперечень прийняв такі умови шляхом підписання договору. При цьому, відповідач мав можливість, ознайомившись із тендерною документацією та істотними умовами договору, відмовитись від укладення договору, проте таких дій не вчинив.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що наведені у листах відповідача обставини введення на всій території України правового режиму воєнного стану внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та усі пов'язані з нею наслідки та неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором перебували у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку.

Відповідач вказане вище не спростував, будь-яких доказів на підтвердження існування об'єктивних обставин, що унеможливили поставку товару у визначений договором строк (до 20.11.2024) до суду не надав.

Натомість, 23.06.2025 ТОВ «СТ-Прозоро» подало до суду заяву про визнання позову, в якій відповідач позов щодо вимог про визнання додаткових угод № 1 від 18.11.2024 та № 2 від 19.12.2024 недійсними визнав повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не потребують доказування, якщо суд не має обґрунтованих сумнівів щодо їх достовірності або добровільності визнання.

Отже, відповідач визнав обставину того, що додаткові угоди № 1 від 18.11.2024 та № 2 від 19.12.2024 про зміну терміну поставки товару укладені за відсутності на те документально підтверджених підстав, визначених п. 4 ч. 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», у зв'язку із чим підлягають визнанню недійсними на підставі ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, суд встановив, що укладення додаткових угод № 1 від 18.11.2024 та № 2 від 19.12.2024 до договору про закупівлю № 137 від 11.11.2024 про проводження строків поставки товару та продовження строку дії договору здійснено без належно обґрунтованого документального підтвердження виникнення об'єктивних обставин, що спричинили необхідність продовження строку поставки товару, у тому числі дії непереборної сили, в порушення норм ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та положень пунктів 5.1, 6.3.1 договору, а також вимогам тендерної документації, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання оспорюваних додаткових угод недійсними відповідно до ст. 203, 215 ЦК України.

Щодо вимоги прокурора про стягнення з ТОВ «СТ-Прозоро» штрафних санкцій за порушення строків доставки товару, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

В разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 712 ЦК України,за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України,за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом статті 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).

За змістом статті 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Отже, наведені вище приписи чинного законодавства та пп. 5.1, 6.3.1 договору, а також враховуючи висновки суду про недійсність додаткових угод № 1 від 18.11.2024 та № 2 від 19.12.2024 до договору про проводження строків поставки товару, оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, суд дійшов висновку, що строк поставки відповідачем позивачу товару є таким, що настав 20.11.2024.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач зобов'язання за договором в частині своєчасної поставки товару виконав неналежним чином та з порушенням строків поставки товару, узгодженого сторонами у пп. 5.1, 6.3.1 договору, поставив позивачу обумовлений товар лише 21.02.2025, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № СТ-1159 від 21.02.2025 на суму 234 000, 00 грн з ПДВ, яка підписана сторонами та скріплена їх відтисками печаток без зауважень та заперечень. Протилежного суду не доведено.

Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов'язання за договором в частині поставки обумовленого товару в узгоджений сторонами строк, прокурор на підставі п. 7.3 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача 16 309, 71 грн, розраховані від ціни товару в сумі 234 000, 00 грн за період прострочення з 21.11.2024 до 21.02.2025.

Як було зазначено судом вище, строк здійснення відповідачем поставки обумовленого в специфікації до договору товару є таким, що настав 20.11.2024, у зв'язку із чим починаючи з 21.11.2024 відповідачем допущено прострочення виконання зобов'язання.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем обов'язку з поставки позивачу обумовленого товару у погоджений сторонами строк, наявні підстави для застосування до відповідача встановленої договором відповідальності.

Здійснивши перевірку розрахунку пені, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем обов'язку з поставки товару у погоджений сторонами строк, в межах розрахунку прокурора, суд дійшов висновку, що розрахунок сум пені є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку із чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 16 309, 71 грн є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо клопотання відповідача про зменшення заявленої до стягнення пені до 20 % (3 261, 94 грн), суд встановив та зазначає наступне.

В обґрунтування підстав для зменшення пені до 20 % відповідач посилається на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження понесених позивачем майнових втрат. Також, відповідач зазначив, що товар - фронтальний навантажувач, що був предметом поставки, було поставлено відповідачем позивачеві в обумовлені у додаткових угодах строки. Відповідач посилається на ту обставину, що повідомляв позивача листом від 19.12.2024 про неможливість поставки товару у погоджений сторонами строк, проте відповідач виконав своє зобов'язання щодо поставки повністю, незважаючи на всю складність доставки товару до прифронтової області. Відповідач просить врахувати, що прострочення боржника не було умисним. На переконання відповідача, стягнення пені у даній справі жодним чином не досягне своєї мети - спонукання боржника до належного виконання своїх зобов'язань, оскільки зобов'язання вже є виконаним і було виконаним, ще до звернення до суду із даним позовом.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Суд зазначає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін, що і було здійснено судами в даній справі.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно з ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 по справі № 908/1453/14.

Зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18).

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.

При цьому, у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Суд враховує, що відповідач повідомляв позивача листом від 19.12.2024 про неможливість поставки товару у погоджений сторонами строк, та те, що відповідач виконав своє зобов'язання щодо поставки повністю незважаючи на всю складність доставки товару до прифронтової області.

Разом з цим, як було зазначено судом вище, до листів ТОВ «СТ-Прозоро» № 17/11/2024 від 17.11.2024 та лист № 19/12/2024 від 19.12.2024, що містять прохання про продовження строку дії договору та строку поставки товару, відсутні додатки та не долучено будь-якого документального підтвердження обставин, які б обґрунтовували неможливість виконання умов договору у встановлені строки.

Також суд вказав раніше, що договір було укладено вже в умовах дії на території України правового режиму воєнного стану, і сторони були поінформовані про наявність відповідних ризиків на момент укладення правочину.

Суд ще раз звертає увагу відповідача, що останній, приймаючи участь у процедурі публічної закупівлі UA-2024-10-22-006606-a та укладаючи з позивачем договір після введення в Україні воєнного стану (коли повномасштабне вторгнення на території України вже тривало більше 2 років і територія України зазнавала масованих ракетних та артилерійських обстрілів, були оголошені численні повітряні тривоги, введена комендантська година, вживались заходи з мобілізаційної підготовки та мобілізації, здійснювались відключення світла тощо), був обізнаний із дією на території України правового режиму воєнного стан та мав можливість оцінити всі ризики та можливі негативні наслідки, пов'язані із вказаними обставинами. Проте, відповідач, не зважаючи на існування вказаних вище обставин станом на дату проведення публічних закупівель та укладення договору, будучи ознайомлений із змістом вимог тендерної документації та істотними умовами договору, у тому числі щодо строків та місця поставки товару до прифронтової області, без будь-яких зауважень та заперечень прийняв такі умови шляхом підписання договору. При цьому, відповідач мав можливість, ознайомившись із тендерною документацією та істотними умовами договору, зокрема щодо строків та місця поставки товару, відмовитись від укладення договору, проте таких дій не вчинив.

Стосовно посилань відповідача на ту обставину, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження понесених позивачем майнових втрат, суд звертає увагу відповідача, що договір між сторонами було укладено за результатами публічних закупівель і оплата товару здійснювалась за рахунок коштів місцевого бюджету.

Павлівська сільська рада, укладаючи договір про закупівлю № 137 від 11.11.2024, діяла не як приватний суб'єкт господарювання, а в інтересах територіальної громади та реалізовувала державну політику у сфері публічних закупівель, репрезентуючи в господарських правовідносинах як приватний, так і публічний інтерес. Тобто, договір та спірні додаткові угоди до нього укладено радою як розпорядником бюджетних коштів.

Крім того, суд враховує, що загальна ціна товару складала 234 000, 00 грн, а прокурором нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 16 309, 71 грн в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, тобто заявлений до стягнення розмір пені складає менше 7 % від вартості товару, що свідчить про не значний розмір заявленої до стягнення пені та не може бути надмірним тягарем для відповідача.

Суд також наголошує на тому, що військова агресія Російської Федерації проти України та усі пов'язані з нею негативні наслідки є об'єктивними обставинами, в яких доводиться існувати як відповідачу по справі, так і позивачу.

З урахуванням зазначеного вище, відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявність у даному випадку тих виключних обставин, з якими положення ст. 551 ЦК України пов'язують можливість зменшення розміру санкцій, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу судом досліджені, однак залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують зазначених висновків суду.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «РуїсТоріха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Згідно з ч. 1 ст. 130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма міститься в ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

За подання цієї позовної заяви прокуратурою сплачено судовий збір у розмірі 7 267, 20 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 1122 від 13.05.2025.

Враховуючи приписи ч. 1 ст. 130 ГПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», зокрема щодо повернення позивачу (прокуратурі) з державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову у разі визнання відповідачем позову, 50 % від судового збору, сплаченого при поданні позову, в сумі 3 633, 60 грн підлягають поверненню прокуратурі з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, та з урахуванням висновку суду про повернення прокуратурі з державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, з відповідача на користь прокуратури підлягає стягненню судовий збір в сумі 3 633, 60 грн.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 18.11.2024 до договору про закупівлю № 137 від 11.11.2024, укладену між Павлівською сільською радою Запорізького району Запорізької області та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТ-Прозоро».

3. Визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 19.12.2024 до договору про закупівлю № 137 від 11.11.2024, укладену між Павлівською сільською радою Запорізького району Запорізької області та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТ-Прозоро».

4. У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ-Прозоро» про зменшення розміру штрафних санкцій до 20 % відмовити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ-Прозоро» (місцезнаходження: вул. Центральна, буд. 45-А, с. Гнідин, Бориспільський р-н, Київська обл., 08340; код ЄДРПОУ 41152392) на користь Павлівської сільської ради (місцезнаходження: вул. Залізнична, буд. 28, с. Павлівське, Запорізький р-н, Запорізька обл., 70005; код ЄДРПОУ 04353285) штрафні санкції у розмірі 16 309, 71 грн.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ-Прозоро» (місцезнаходження: вул. Центральна, буд. 45-А, с. Гнідин, Бориспільський р-н, Київська обл., 08340; код ЄДРПОУ 41152392) на користь Запорізької обласної прокуратури (місцезнаходження: вул. Дмитра Апухтіна, буд. 29А, м. Запоріжжя, Запорізька обл., 69005; код ЄДРПОУ 02909973) 3 633, 60 грн судового збору.

7. Повернути Запорізькій обласній прокуратурі (місцезнаходження: вул. Дмитра Апухтіна, буд. 29А, м. Запоріжжя, Запорізька обл., 69005; код ЄДРПОУ 02909973) з Державного бюджету України 3 633, 60 грн судового збору, сплаченого на підставі платіжної інструкції № 1122 від 13.05.2025.

8. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 29.08.2025.

Суддя Л.В. Сокуренко

Попередній документ

129851221

Наступний документ

129851223

Інформація про рішення:

№ рішення:	129851222
№ справи:	911/1654/25
Дата рішення:	30.07.2025
Дата публікації:	03.09.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Київської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (30.07.2025)
Дата надходження:	15.05.2025
Предмет позову:	ЕС: Визнати недійсними додаткові угоди та стягнути 16309,71 грн