вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"31" липня 2025 р. м. Київ Справа № 911/1004/25
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Друккера Д.Д., дослідивши матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
до Комунального підприємства Володарської селищної ради «Володарка»
про стягнення 2 176 637, 99 грн
Учасники судового процесу:
від позивача: Пясецький Д.В.;
від відповідача: не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Комунального підприємства Володарської селищної ради «Володарка» про стягнення 2 176 637, 99 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору постачання природного газу № 3558-ПСО(ТКЕ)-17 від 06.10.2022 в частині оплати за поставлений природний газ. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 2 176 637, 99 грн основного боргу.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.03.2025 відкрито провадження у справі № 911/1004/25 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження. Надано відповідачу строк для подачі відзиву на позов, а позивачу - відповіді на відзив. Призначено підготовче засідання у справі на 30.04.2025.
Частиною 5 ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 31.03.2025 була направлена відповідачу в його електронний кабінет. Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про доставку електронного листа, ухвала суду про відкриття провадження була доставлена до електронного кабінету Комунального підприємства Володарської селищної ради «Володарка» 31.03.2025 о 21:20.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, враховуючи положення п. 2 ч. 6 ст. 242 ГГПК України, та те, що ухвала суду від 31.03.2025 була надіслана до електронного кабінету пізніше 17 години, днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі є 01.04.2025.
30.04.2025 у підготовче засідання з'явився представник позивача та надав усні пояснення по справі. Представник відповідача у підготовче засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.04.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 911/1004/25 на 05.06.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.
З метою повідомлення відповідача про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 30.04.2025 та доставлено останню відповідачу в його електронний кабінет, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.
03.06.2025 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження, в якому відповідач повідомив суд, що 03.06.2025 відповідач надіслав позивачу лист з пропозицією розстрочити заборгованість у сумі 2 176 637, 99 грн та укласти мирову угоду. У зв'язку із чим станом на дату подання клопотання між сторонами тривають переговори щодо укладення мирової угоди. Зважаючи на намір сторонами укласти мирову угоду та звернення до суду із заявою про її затвердження, відповідач просив суд підготовче засідання відкласти та продовжити строк проведення підготовчого провадження у справі № 911/1004/25 на тридцять днів.
05.06.2025 у підготовче засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача у підготовче засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.04.2025 задоволено клопотання відповідача від 03.06.2025, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання у справі № 911/1004/25 на 25.06.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.
З метою повідомлення відповідача про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 05.06.2025 та доставлено останню відповідачу в його електронний кабінет, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.
25.06.2025 у підготовче засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача у підготовче засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином. Представник повідомив позивача, що між сторонами тривають переговори щодо укладення мирової угоди.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.06.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 911/1004/25 на 16.07.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.
З метою повідомлення відповідача про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 25.06.2025 та доставлено останню відповідачу в його електронний кабінет, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.
01.07.2025 до суду від сторін надійшла спільна заява про затвердження мирової угоди.
16.07.2025 у підготовче засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача у підготовче засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином.
Представник позивача підтримав спільну заяву сторін про затвердження мирової угоди, просив суд затвердити мирову угоду та закрити провадження у справі.
У підготовчому засіданні 16.07.2025 суд, заслухавши усні пояснення представника позивача щодо спільної заяви сторін та дослідивши зміст та умови мирової угоди, наданої сторонами на затвердження суду, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення спільної заяви сторін та затвердження мирової угоди в редакції, що подана до суду, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 7 ст. 46 ГПК України сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 192 ГПК України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву на будь-якій стадії судового процесу.
Мирова угода у позовному провадженні - це письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір, на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт самостійним (без державного примусу) врегулюванням розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу, у тому числі, на стадії виконання судового рішення. На відміну від звичайного договору, мирова угода у позовному провадженні укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/661/20).
До основних завдань та переваг мирової угоди належать процесуальна економія, спрощення роботи суду, можливість сторонам самостійно врегулювати основні питання, пов'язані із захистом порушених прав, за умови комплексного врахування інтересів всіх сторін. У такий спосіб мирова угода є однією з форм прояву свободи (диспозитивності) в реалізації сторонами господарського процесу своїх прав, що проявляється в укладенні між ними угоди про заміну зобов'язання, на підставі якого й виник спір, іншим зобов'язанням з метою врегулювання такого спору (постанова Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 911/427/19).
Отже, сторонам у справі надано можливість комплексно врегулювати відносини між собою, в тому числі не обмежуючись обсягом вимог, що були заявлені у позові.
Згідно з ч. 3 ст. 192 ГПК України, до ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.
Водночас, частиною 5 ст. 192 ГПК України передбачені випадки, за яких суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. Так, суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: 1) умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або 2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Отже, повноваження суду щодо ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди також є обмеженими та передбачають можливість відмови у затвердженні мирової угоди та продовження судового розгляду у вказаних випадках.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є стягнення з Комунального підприємства Володарської селищної ради «Володарка» про стягнення 2 176 637, 99 грн основного боргу за поставлений природний газ у період з жовтня 2022 року до березня 2023 року у зв'язку з неналежним виконанням умов договору постачання природного газу № 3558-ПСО(ТКЕ)-17 від 06.10.2022.
Відповідно до п. 1 мирової угоди в судовій справі № 911/1004/25 від 30.06.2025, поданій на затвердження суду, предметом мирової угоди є врегулювання спору в господарській справі № 911/1004/25, який виник між сторонами у зв'язку з неналежним виконання відповідачем зобов'язань з оплати природного газу, переданого за договором постачання природного газу від 06.10.2022 № 3558-ПСО(ТКЕ)-17.
У пункті 2 мирової угоди від 30.06.2025 відповідач визнає позовні вимоги в повному обсязі, а також грошові вимоги, пов'язані з неналежним виконанням зобов'язань за договором, у загальній сумі 2 985 195, 66 грн, а саме: основний борг за договором в сумі 2 176 637, 99 грн, а також пеню в сумі 198 175, 64 грн, проценти річних в сумі 144 653, 18 грн, інфляційні втрати в сумі 465 728, 85 грн, нараховані за період з початку прострочення виконання основного зобов'язання і до останнього числа місяця включно, що передує місяцю, в якому укладається мирова угода.
Згідно з п. 3 мирової угоди від 30.06.2025 відповідач зобов'язався виплатити в повному обсязі заборгованість, зазначену в пункті 2 мирової угоди, упродовж 48 місяців шляхом перерахування щомісяця коштів на поточний рахунок позивача частинами, не пізніше останнього числа місяця, а саме: заборгованість зі сплати основного боргу в сумі 2 176 637, 99 грн - рівними платежами впродовж 36 місяців, починаючи з місяця, в якому укладено мирову угоду, а заборгованість зі сплати пені, процентів річних та інфляційних втрат у розмірі 808 557, 67 грн - упродовж 12 місяців після сплати основного боргу відповідно до графіка погашення заборгованості, що викладений у пункті 3 мирової угоди.
Отже, зі змісту мирової угоди від 30.06.2025 вбачається, що сторони вийшли за межі предмета спору, оскільки предметом спору у справі № 911/1004/25 є стягнення з відповідача тільки основного боргу в сумі 2 176 637, 99 грн, натомість у мировій угоді відповідач визнав позовні вимоги в повному обсязі, а також грошові вимоги, пов'язані з неналежним виконанням зобов'язань за договором в загальній сумі 2 985 195, 66 грн, з яких 2 176 637, 99 грн основного боргу, 198 175, 64 грн пені, 144 653, 18 грн процентів річних, 465 728, 85 грн інфляційних втрат та зобов'язався сплатити останні відповідно до графіку погашення заборгованості, що зазначений у пункті 3 мирової угоди, у строк до 31.05.2029.
Суд враховує, що за змістом ч. 1 ст. 192 ГПК України, у мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
При цьому, ч. 1 ст. 43 ГПК України визначено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 06.06.2025 у справі № 917/141/24 відступив від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 917/1291/23 про те, що мирова угода, яка передбачає умови щодо поетапного погашення заборгованості, не може підміняти собою судове рішення (ухвалу) про розстрочення виконання рішення суду, та зробив висновок про те, що погодження сторонами у справі в мировій угоді поетапного погашення всього обсягу заявленої позивачем заборгованості з використанням фактичного розстрочення погашення боргу на строк, що перевищує один рік, не є порушенням ст. 192 ГПК України.
Крім того, у пункті 40 вказаної вище постанови Верховний Суд вказав, що можливість встановлення графіку платежів, у тому числі поза межами річного строку, не заборонено ГПК України як умови для затвердження мирової угоди та є виявленням взаємоузгодженої волі сторін на підставі взаємних поступок, виходячи з їх власних інтересів. А тому помилковим є ототожнення узгодження сторонами мирової угоди умови про розстрочення платежів (ст. 192 ГПК України) та розстрочення виконання судового рішення, яке набрало законної сили (ст. 331 ГПК України).
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2024 у справі № 185/8179/22 щодо застосування ст. 207 ЦПК України, яка за змістом є аналогічною ст. 192 ГПК України, зазначила, що мирова угода є юридичним документом, який створюється сторонами процесу і затверджується судом з метою вирішення спору шляхом досягнення взаємної згоди. Загальний наслідок укладення мирової угоди полягає в тому, що сторони приймають умови, які для них є прийнятними, замість того, щоб покладати вирішення спору на суд.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також вказала, що за своїм змістом процедура закінчення розгляду справи укладенням мирової угоди складається з декількох послідовних дій, що вчиняються сторонами та судом: 1) сторони справи укладають мирову угоду; 2) сторони повідомляють суд про укладання мирової угоди, подавши до суду спільну письмову заяву про це; 3) суд роз'яснює сторонам наслідки укладення сторонами мирової угоди; 4) суд перевіряє: - чи не обмежені представники сторін вчинити дії з укладання мирової угоди; - чи мирова угода укладається сторонами на підставі взаємних поступок; - чи стосується мирова угода лише прав та обов'язків сторін; - якщо у мировій угоді сторони вийшли за межі предмета спору, то чи мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб; 5) суд постановляє ухвалу, якою: - затверджує мирову угоду; - вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету; - закриває провадження у справі.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 911/918/15 зазначив, що для встановлення обставин щодо правомірності закриття провадження у справі у зв'язку із затвердження мирової угоди сторін необхідно перевірити дотримання судом при затвердженні мирової угоди вимог статті 192 ГПК України, зокрема дослідити умови мирової угоди на предмет того, чи відповідають ці умови закону, чи не порушують права або охоронювані законом інтереси інших осіб, чи не є вони невиконуваними, а також чи відповідають дії представників сторін мирової угоди інтересам осіб, яких вони представляють, оскільки порушення будь-якої з наведених вимог є безумовною підставою для відмови у затвердженні мирової угоди і, як наслідок, відсутністю передумов для закриття провадження у справі з цих підстав.
Отже, надавши учасникам справи право на врегулювання спору між собою на засадах диспозитивності, законодавець в той же час визначив межі реалізації такого права, дотримання яких є обов'язковим і для учасників правовідносин, і для суду. Повноваження суду щодо ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди також є обмеженими та передбачають можливість відмови у затвердженні мирової угоди та продовження судового розгляду у вказаних випадках.
Так, дослідивши зміст мирової угоди від 30.06.2025 суд встановив, що сторони вийшли за межі предмета спору, оскільки предметом мирової угоди є заборгованість за договором в загальній сумі 2 985 195, 66 грн (2 176 637, 99 грн основного боргу, 198 175, 64 грн пені, 144 653, 18 грн процентів річних, 465 728, 85 грн інфляційних втрат), а також фактично погодили розстрочення сплати вказаної заборгованості 48 платежами, графік сплати яких викладений у пункті 3 мирової угоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 192 ГПК України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін.
Аналізуючи зміст ч. 1 ст. 192 ГПК України можна дійти висновку, що умовою укладення мирової угоди сторонами з метою врегулювання спору є наявність взаємних поступок сторін і така (мирова угода) має стосуватися лише прав та обов'язків сторін.
У преамбулі мирової угоди від 30.06.2025 сторонами зазначено, що сторони домовились урегулювати спір на підставі взаємних поступок шляхом укладення мирової угоди в судові справі.
Водночас, суд звертає увагу сторін, що взаємними поступками є добровільна відмова кожної із сторін від чого-небудь (певних вигод, умов, намірів тощо) або послаблення своїх вимог на користь врегулювання конфлікту. Узгодження взаємних поступок є виключним правом сторін, яким вони користуються на власний розсуд, виходячи із власної оцінки комерційної доцільності, господарських, цивільних чи ділових взаємовідносин із контрагентом, майнових або немайнових інтересів тощо. Сутність поступок може носити кількісний (прощення боргу у певній частині тощо) або якісний характер (розстрочення боргу на певний строк).
Проте, погодження в мировій угоді розстрочення сплати заборгованості, яка складається не тільки з основної заборгованості, яка є предметом розгляду у справі № 911/1004/25, а й суми пені, відсотків річних та інфляційних втрат, які не є предметом розгляду у даній справі (загальна сума складає 808 557, 67 грн), строки та підстави нарахування яких суд не може перевірити в межах даного позову, не дає суду підстави для висновку про те, що мирова угода від 30.06.2025 укладена між сторонами на підставі взаємних поступок, зокрема з боку позивача.
Дослідивши зміст мирової угоди від 30.06.2025, судом не встановлено жодних поступок з боку позивача (відмова від певних вигод, умов, намірів тощо та/або послаблення своїх вимог на користь врегулювання конфлікту).
Розстрочення заборгованості на 4 роки (48 платежів згідно графіку), до якої додатково включені штрафні санкції на суму 808 557, 67 грн, не може свідчити про поступку з боку позивача шляхом послаблення своїх вимог на користь врегулювання конфлікту.
Суд вважає, що зазначені вище умови мирової угоди від 30.06.2025 в частині поетапної сплати заборгованості з урахуванням пені, відсотків річних та інфляційних втрат (загальна сума яких складає 808 557, 67 грн), які не є предметом даної справи, не спрямовані на забезпечення виконання зобов'язань без ризику припинення діяльності відповідача, що має важливе значення для збереження надходжень від його діяльності, та може вплинути на діяльність Комунального підприємства Володарської селищної ради «Володарка» в частині постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (основний вид діяльності відповідача відповідно до ЄДР)) в умовах дії мораторію на підвищення тарифів відповідача на теплову енергію і послуги з постачання теплової енергії на постачання гарячої води, встановленої Законом України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування (Закон № 2479-ІХ від 29.07.2022), та подальшого забезпечення інтересів споживачів територіальної громади с. Володарка.
Крім того, у мировій угоді від 30.06.2025, наданій на затвердження суду, не міститься умов про те, що після належного виконання цієї мирової угоди, вони не матимуть жодних майнових претензій одна до одної, включаючи застосування додаткових штрафних санкцій одна до одної, та відповідальності, передбаченої ЦК України.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що умови мирової угоди від 30.06.2025, наданої на затвердження суду, не відповідають взаємним поступкам, комплексно не враховують інтереси всіх сторін та не узгоджуються із правом сторін вийти за межі предмета спору.
З урахуванням зазначеного вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення спільної заяви сторін від 01.07.2025 про затвердження мирової угоди та затвердження мирової угоди від 30.06.2025 в редакції, наданій сторонами до суду, у зв'язку із чим суд протокольної ухвалою від 16.07.2025 відмовив у задоволенні спільної заяви сторін про затвердження мирової угоди та продовжив розгляд справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.07.2025 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу № 911/1004/25 до судового розгляду по суті на 31.07.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.
З метою повідомлення відповідача про дату та час розгляду справи по суті, судом складено ухвалу-повідомлення від 16.07.2025 та доставлено останню відповідачу в його електронний кабінет, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.
16.07.2025 в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час засідання був повідомлений належним чином.
Представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити в повному обсязі з огляду на наступне. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання умов договору постачання природного газу № 3558-ПСО(ТКЕ)-17 від 06.10.2022 у період з жовтня 2022 року до березня 2023 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 2 176 637, 99 грн, проте відповідач зобов'язання за договором в частині оплати переданого природного газу не виконав, чим порушив взяті не себе зобов'язання за договором. У зв'язку із цим позивач просив суд стягнути з відповідача 2 176 637, 99 грн основного боргу за поставлений природний газ за спірний період.
Щодо неявки відповідача в судове засідання суд зазначає, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 ГПК України).
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Приймаючи до уваги, що представник відповідача не з'явився в судове засідання без поважних причини, про причини неявки суд не повідомив, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії» (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений Господарським процесуальним кодексом України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 2 ст.178 ГПК України.
В судовому засіданні 31.07.2025 судом на стадії ухвалення судового рішення оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Частиною 5 ст. 240 ГПК України визначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Враховуючи, що суддя Сокуренко Л.В. з 11.08.2025 до 24.08.2025 включно перебувала у відпустці, повне судове рішення складено та підписано судом після виходу судді на роботу.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши усні пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області
06.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - постачальник, позивач) та Комунальним підприємством Володарської селищної ради «Володарка» (далі - споживач, відповідач) укладено договір постачання природного газу № 3558-ПСО(ТКЕ)-17 (далі - договір), за змістом п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні пп. 1) пункту 4 Положення, природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Відповідно до пп. 1.2, 1.3 вказаного правочину, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для власних потреб і не може бути використаний для перепродажу. За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України.
Згідно з п. 1.4 договору, споживач підтверджує та гарантує, що на момент підписання цього договору у споживача є в наявності укладений договір на розподіл природного газу між споживачем та оператором газорозподільчої мережі (надалі - оператор ГРМ) та присвоєний оператором ГРМ персональний ЕІС-код та/або укладений договір транспортування природного газу між споживачем та оператором газотранспортної системи (надалі - оператор ГТС) та присвоєний оператором ГТС персональний ЕІС-код (якщо об'єкти споживача безпосередньо приєднані до газотранспортної мережі). Відповідальність за достовірність інформації, зазначеної в цьому пункті, несе споживач.
Відповідно до п. 2.1 договору, постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг природного газу у період з вересня 2022 року по березень 2023 року (включно), в кількості 695, 113 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях (далі також - розрахункові періоди): у вересні 2022 року - 0 тис. куб. м, у жовтні 2022 року - 54, 118 тис. куб. м, у листопаді 2022 року - 113, 433 тис. куб. м, у грудні 2022 року - 128, 752 тис. куб. м, у січні 2023 року - 135, 943 тис. куб. м, у лютому 2023 року - 134, 114 тис. куб. м, у березні 2023 року - 128, 753 тис. куб. м.
У пункті 2.2 договору споживач підтверджує, що замовлені ним обсяги природного газу, які визначені в п. 2.1 цього договору, повністю покривають потреби споживача у відповідному розрахунковому періоді для потреб, визначених п. 1.2 цього договору.
За змістом п. 2.3 договору, підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника (надалі - Реєстр або Реєстр споживачів), розміщеного на офіційній платформі оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.
Згідно з п. 2.5 договору, режим використання природного газу протягом розрахункового періоду (в т.ч. добове використання) споживач визначає самостійно в залежності від своїх власних потреб.
Пунктом 3.1 договору визначено, що постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживачі несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Відповідно до п. 3.2 договору, постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на Інформаційній платформі оператора ГТС.
Відповідно до п. 3.5 договору, приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі природного газу.
Споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 7-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, по два примірника актів приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником споживача, а саме: акт на обсяг І (фіксований), акт на осяг ІІІ (фіксований) та акт на обсяг ІІ. В актах зазначаються фактичні обсяги використання природного газу, які визначаються з урахуванням вимог пп. 3.5.2. цього договору, їх ціна (визначається відповідно до розділу 4 цього договору) та вартість (підп. 3.5.1 п. 3.5 договору).
Постачальник протягом 3-х робочих днів з дати одержання актів зобов'язується повернути споживачу по одному примірнику оригіналів актів, підписаних уповноваженим представником постачальника. Після підписання сторонами актів приймання-передачі, замовлені обсяги природного газу за договором вважаються скоригованими (під. 3.5.4 п. 3.5 договору).
Розділом 4 договору визначено, що ціна на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином:
4.1.1. Ціна обсягів газу, визначених в пункті 2.1 цього договору як Обсяг І (фіксований) за 1000 куб. м газу без ПДВ - 6 183, 33 грн, крім того ПДВ за ставкою 20 %, всього з ПДВ - 7 420, 00 грн;
крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124, 16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовлені потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1, 10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136, 576 грн, крім того ПДВ 20 % - 27, 315 грн, всього з ПДВ - 163, 89 грн за 1000 куб. м.
Всього ціна газу для Обсягу І (фіксований) за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 7 583, 89 грн.
4.1.2. Ціна обсягів газу, визначених в пункті 2.1 цього договору як Обсяг II за 1000 куб. м газу без ПДВ - 31 937, 92 грн, крім того ПДВ за ставкою 20%, всього з ПДВ - 38 325.50 грн;
крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124, 16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1, 10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136, 576 грн, крім того ПДВ 20 % - 27, 315 грн, всього з ПДВ - 163, 89 грн за 1000 куб. м.
Всього ціна газу для Обсягу ІІ за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 38 489, 39 грн.
4.1.3. Ціна обсягів газу, визначених в пункті 2.1 цього договору як Обсяг IIІ (фіксований) за 1000 куб. м газу без ПДВ - 13 658, 33 грн, крім того ПДВ за ставкою 20 %, всього з ПДВ - 16 390, 00 грн;
крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124, 16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовуються при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136, 576 грн, крім того ПДВ 20 % - 27, 315 грн, всього з ПДВ - 163, 89 грн за 1000 куб. м.
Всього ціна газу для Обсягу ІІІ (фіксований) за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16 553, 89 грн.
У разі зміни тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи та/або коефіцієнту, який застосовується при замовлені потужності на добу наперед у відповідному періоді, вони є обов'язковими для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін (п. 4.2 договору).
Згідно з п. 4.3 договору, загальна фактична вартість цього договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування.
Пунктом 5.1. договору визначено, що споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступного порядку:
- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання - передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, а якому споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У пункті 5.2 договору сторони дійшли згоди, що для цілей виконання пункту 5.1 цього договору споживач зобов'язується у строк до початку дії цього договору в частині зобов'язань постачальника щодо передачі природного газу (п. 2.1 та 13.1 договору) укласти договори або додаткові угоди до договорів банківського рахунку щодо здійснення договірного списання (надалі - договір про договірне списання) з рахунків споживача, на який надходять кошти в оплату за теплову енергію та відповідні комунальні послуги, послуги (товари), для надання (передачі) яких використовується поставлений природний газ. У разі порушення споживачем умов розрахунків за поставлений природний газ, оплата за природний таз за цим договором здійснюється шляхом щоденного договірного списання банками залишку грошових коштів з банківських рахунків споживача, на які надходять кошти в оплату за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ, на банківський рахунок постачальника. Договірне списання (перерахування) з поточного рахунку споживача на поточний рахунок постачальника здійснюється з дати отримання банком повідомлення постачальника про порушення строків розрахунків за цим договором, на підставі відповідного договору про договірне списання до повного виконання зобов'язань споживача в частині розрахунків за поставлений природний газ за цим договором без застосування платіжних вимог від постачальника.
У пункті 5.3 договору сторони погодилися, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим. Зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 календарних діб з дня надходження відповідних коштів на рахунок постачальника.
За змістом п. 5.4 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору.
У пункті 6.2 договору визначено, що споживач зобов'язаний, зокрема: - укласти договір/договори на розподіл природного газу з оператором(ами) газорозподільних мереж на обсяги газу, що постачаються за чим договором (для споживачів, об'єкти яких приєднані до газорозподільних мереж); - самостійно припиняти (обмежувати) використання природного газу у визначених договором випадках; - прийняти газ на умовах цього договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором та використовувати його відповідно до умов пп. 2.2.1 цього договору.
Пунктом 6.4 договору передбачено, що постачальник зобов'язаний, зокрема: - виконувати умови цього договору; - забезпечувати відповідно до вимог Кодексу ГТС своєчасну реєстрацію споживача у Реєстрі при дотримання споживачем умов цього договору.
Відповідно до п. 13.1 договору, даний договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печаткою (за наявності), а в частині зобов'язань постачальника щодо передачі природного газу відповідно до п. 2.1 договору - після настання відкладальних обставин згідно з ст. 212 ЦК України, а саме: укладання споживачем договорів/додаткових угод (додаткових договорів) про договірне списання з поточних банківських рахунків, на які надходять кошти у вигляді плати за теплову енергію та відповідні комунальні послуги, послуги (товари), для надання (передачі) яких використовується поставлений природний газ, строком дії до повного виконання зобов'язань споживача за всіма договорами, укладеними з постачальником, або повного погашення заборгованості за такими договорами, та виконання п. 5.2 цього договору.
Договір діє до 31.03.2023 включно, а в частині розрахунків, а в частині розрахунків - до їх повного виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору.
У розділі 14 договору зазначені адреси та реквізити сторін. Відповідно до розділу 14 договору, код ЕІС постачальника - 56X930000010610Х, код ЕІС споживача - 56XQ0000ZЕІM800D.
19.12.2022, 01.04.2023, 01.04.2023 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору, додаткову угоду № 2 до договору та додаткову угоду № 3 до договору відповідно.
Звертаючись до суду із даним позовом позивач стверджує, що на виконання умов договору, у період з жовтня 2022 року до березня 2023 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 2 176 637, 99 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме: від 31.10.2022 за жовтень 2022 року на суму 68 798, 83 грн, від 30.11.2022 за листопад 2022 року на суму 372 672, 22 грн, 30.11.2022 за листопад 2022 року на суму 25 350, 78 грн, від 31.12.2022 за грудень 2022 року на суму 429 323, 86 грн, від 31.12.2022 за грудень 2022 року на суму 1 826, 56 грн, від 31.01.2023 за січень 2023 року на суму 460 129, 30 грн, від 28.02.2023 за лютий 2023 року на суму 418 403, 06 грн, від 28.02.2023 за лютий 2023 року на суму 9 510, 71 грн, від 31.03.2023 за березень 2023 року на суму 390 622, 67 грн, копії яких долучені до матеріалів справи.
Суд встановив, що усі долучені позивачем до позовної заяви акти приймання-передачі природного газу за спірний період підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх відтисками печаток без будь-яких зауважень та заперечень.
Проте, як зазначає позивач, відповідач зобов'язання за договором в частині оплати поставленого природного газу не виконав належним чином, чим порушив вимоги п. 5.1 договору, у зв'язку із чим станом на дату звернення до суду із позовом відповідач має основну заборгованість перед позивачем за договором в розмірі 2 176 637, 99 грн.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині здійснення оплати в повному обсязі за поставлений природний газ за період з жовтня 2022 року до березня 2023 року, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 2 176 637, 99 грн основного боргу.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір постачання природного газу № 3558-ПСО(ТКЕ)-17 від 06.10.2022 та усі додаткові угоди до нього як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до приписів статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом статей 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 ст. 714 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу» споживач зобов'язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.
У разі порушення або невиконання своїх обов'язків споживач несе відповідальність згідно із законом (частина 3 статті 13 Закону України «Про ринок природного газу»).
Відповідно до ст. 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд встановив, що позивач, на виконання договору, у період з жовтня 2022 року до березня 2023 року поставив відповідачу природний газ обсягом 284,38687 тис. куб. м (Обсяг І, ІІІ) на загальну суму 2 176 637, 99 грн, підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу, а саме:
- - за актом приймання-передачі природного газу за жовтень 2022 року від 31.10.2022 позивачем було поставлено відповідачу природний газ обсягом 9,07171 тис. куб. м (Обсяг І) на суму 56 093, 38 грн без ПДВ та надано послугу з транспортування природного газу на суму 1 238, 98 грн без ПДВ. Всього на суму 68 798, 83 грн з ПДВ;
- за актом приймання-передачі природного газу за листопад 2022 року від 30.11.2022 позивачем було поставлено відповідачу природний газ обсягом 49,14 тис. куб. м (Обсяг І) на суму 303 848, 84 грн без ПДВ та надано послугу з транспортування природного газу на суму 6 711, 34 грн без ПДВ. Всього на суму 372 672, 22 грн з ПДВ;
- за актом приймання-передачі природного газу за листопад 2022 року від 30.11.2022 позивачем було поставлено відповідачу природний газ обсягом 1,53141 тис. куб. м (Обсяг ІІІ) на суму 20 916, 50 грн без ПДВ та надано послугу з транспортування природного газу на суму 209, 15 грн без ПДВ. Всього на суму 25 350, 78 грн з ПДВ;
- за актом приймання-передачі природного газу за грудень 2022 року від 31.12.2022 позивачем було поставлено відповідачу природний газ обсягом 56,61 тис. куб. м (Обсяг І) на суму 350 038, 31 грн без ПДВ та надано послугу з транспортування природного газу на суму 7 731, 57грн без ПДВ. Всього на суму 429 323, 86 грн з ПДВ;
- за актом приймання-передачі природного газу за грудень 2022 року від 31.12.2022 позивачем було поставлено відповідачу природний газ обсягом 0,11034 тис. куб. м (Обсяг ІІІ) на суму 1 507, 06 грн без ПДВ та надано послугу з транспортування природного газу на суму 15, 07 грн без ПДВ. Всього на суму 1 826, 56 грн з ПДВ;
- за актом приймання-передачі природного газу за січень 2023 року від 31.01.2023 позивачем було поставлено відповідачу природний газ обсягом 60,67196 тис. куб. м (Обсяг І) на суму 375 154, 75 грн без ПДВ та надано послугу з транспортування природного газу на суму 8 286, 33 грн без ПДВ. Всього на суму 460 129, 30 грн з ПДВ;
- за актом приймання-передачі природного газу за лютий 2023 року від 28.02.2023 позивачем було поставлено відповідачу природний газ обсягом 55,17 тис. куб. м (Обсяг І) на суму 341 134, 32 грн без ПДВ та надано послугу з транспортування природного газу на суму 7 534, 90 грн без ПДВ. Всього на суму 418 403, 06 грн з ПДВ;
- за актом приймання-передачі природного газу за лютий 2023 року від 28.02.2023 позивачем було поставлено відповідачу природний газ обсягом 0,57453 тис. куб. м (Обсяг ІІІ) на суму 7 847, 12 грн без ПДВ та надано послугу з транспортування природного газу на суму 78, 47 грн без ПДВ. Всього на суму 9 510, 71 грн з ПДВ;
- за актом приймання-передачі природного газу за березень 2023 року від 31.03.2023 позивачем було поставлено відповідачу природний газ обсягом 51,50692 тис. куб. м (Обсяг І) на суму 318 484, 28 грн без ПДВ та надано послугу з транспортування природного газу на суму 7 034, 61 грн без ПДВ. Всього на суму 390 622, 67 грн з ПДВ.
Усі долучені позивачем до позовної заяви акти приймання-передачі природного газу за спірний період підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх відтисками печаток без будь-яких зауважень та заперечень. Крім того, матеріали справи не містять заперечень відповідача щодо якості та обсягу наданих послуг за долученими позивачем актами.
З урахуванням зазначеного вище, суд встановив, позивач належним чином виконав зобов'язання за договором.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу» споживач зобов'язаний, зокрема забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
Відповідно до ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Пунктом 5.1. договору визначено, що споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступного порядку: - 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання - передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу; - остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, а якому споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
За змістом п. 5.4 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору.
Отже, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов п. 5.1 договору, суд дійшов висновку, що строк здійснення відповідачем оплати за поставлений природний газ за період з жовтня 2022 року до березня 2023 року є таким, що настав.
Проте, суд встановив, що відповідач зобов'язання за договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого природного газу не виконав належним чином та не розрахувався з позивачем за поставлений природний газ у спірному періоді, чим порушив п. 5.1 договору.
Станом на дату розгляду даної справи в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази виконання відповідачем зобов'язання в частині здійснення оплати за поставлений природний газ за спірний період, у зв'язку із чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в загальній сумі 2 176 637, 99 грн. Протилежного суду не доведено. Доказів здійснення оплати поставленого газу до суду не надано.
Суд також враховує, що у клопотанні про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження від 03.06.2025 відповідач не заперечив наявність заборгованості перед позивачем в сумі 2 176 637, 99 грн та повідомляв суд про звернення до позивача з листом з пропозицією розстрочити заборгованість у сумі 2 176 637, 99 грн та укласти мирову угоду.
Стосовно долучених відповідачем до клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження від 03.06.2025 протоколів засідання територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах № 1 від 24.03.2023, № 4 від 16.05.2023 суд зазначає, що протоколи засідання територіальної комісії підтверджують обсяг заборгованості з різниці в тарифах, проте не є ані договором про організацію взаєморозрахунків, ані договором про реструктуризацію заборгованості в розумінні Закону № 1730.
З огляду на наведене вище, заборгованість відповідача не погашена, а лише підлягає погашенню (врегулюванню) за рахунок держави в межах видатків спеціального фонду державного бюджету.
Проте, сама по собі можливість Комунального підприємства «Софія» Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області врегулювати заборгованість відповідно до Закону № 1730, не може свідчити про відсутність заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений природний газ у спірному періоді та не може бути підставою для відмови у задоволенні даного позову.
Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати поставленого газу, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов'язання.
Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги зазначених вище правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем, не надав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню повністю в сумі 2 176 637, 99 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Суд наголошує на тому, що відповідач був обізнаний про розгляд справи судом, однак своїм правом на подання відзиву не скористався, позовних вимог не оспорив, заборгованість шляхом подання відповідних доказів не спростував.
Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 26 119, 66 грн.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Комунального підприємства Володарської селищної ради «Володарка» (місцезнаходження: с. Володарка, пров. Перемоги, буд. 3, Білоцерківський р-н, Київська обл., 09301; код ЄДРПОУ 35450817) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (місцезнаходження: вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116; код ЄДРПОУ 42399676) 2 176 637, 99 грн основного боргу та 26 119, 66 грн судового збору.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 29.08.2025.
Суддя Л.В. Сокуренко