25 серпня 2025 року м. Харків Справа №917/1207/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.
за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,
за участю представників сторін:
від позивача - Даценко Ю.І.,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Штомпеля Миколи Олексійовича (вх.№1479П від 27.06.2025) на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 20.06.2025 у справі №917/1207/25 (м. Полтава, суддя Ківшик О.В., повна ухвала підписана 20.06.2025),
за заявою Фізичної особи-підприємця Штомпеля Миколи Олексійовича (вх.№8156 від 18.06.2025) про вжиття заходів забезпечення позову
за позовом Фізичної особи-підприємця Штомпеля Миколи Олексійовича, с. Штомпелівка, Хорольський район, Полтавська область,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія «Шершнівська», с. Шершнівка, Лубенський район, Полтавська область,
про стягнення 2 901 155,68 грн, -
18.06.2025 до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Штомпеля Миколи Олексійовича до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія «Шершнівська» про стягнення 2 901 155,68 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами 20.09.2023 року Договору поставки №20/09-23, з яких 1 870 120,00 грн основний борг, 456 582,40 грн пеня, 94 684,44 грн 3% річних, 386 262,84 грн інфляційні збитки, 93 506,00 грн штраф.
18.06.2025 за вх.№8156 до Господарського суду Полтавської області надійшла заява Фізичної особи-підприємця Штомпеля Миколи Олексійовича про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі.
В обґрунтування наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, позивач зазначає наступне:
- на виконання умов договору ним у визначений договором строк починаючи з 21 вересня 2023 року по 26 вересня 2023 року поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія «Шершнівська» товар в повному обсязі - сою врожаю 2023 року, кількістю 133,580 тон на загальну суму 1 870 120 грн;
- Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія «Шершнівська» станом на червень 2025 року не виконано умови Договору поставки та не оплачено отриманий від позивача товар, заборгованість складає 1 870 120 грн;
- у позивача існують реальні підстави вважати, що навіть у випадку задоволення позову відповідач не виконуватиме судове рішення, а навпаки, перешкоджатиме його виконанню та намагатиметься уникнути примусового стягнення боргу на користь позивача, свідченням чого, зокрема, є те, що ФОП Штомпель М.О. неодноразово зверталося до відповідача із проханням оплатити поставлений товар, відповіді чи будь-якого реагування на що не отримано.
За таких обставин, позивач вважає, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія «Шершнівська» як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належатимуть Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія «Шершнівська» у межах суми позовних вимог на загальну суму 2 901 155 грн 68 коп; накладення арешту на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія «Шершнівська» на праві власності у межах ціни позову 2 901 155 грн 68 коп є адекватним способом захисту можливих порушень охоронюваних законом інтересів позивача при виконанні судового рішення у випадку задоволення позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 20.06.2025 відмовлено Фізичній особі-підприємцю Штомпелю Миколі Олексійовичу у задоволенні заяви вх.№8156 від 18.06.2025 про вжиття заходів забезпечення позову у справі №917/1207/25.
Вказана ухвала мотивована тим, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. На думку місцевого господарського суду, те що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача, не свідчить про автоматичне задоволення поданих заяв про забезпечення позову без жодних обґрунтувань необхідності вжиття такого забезпечення. Також судом встановлено, що зі змісту заяви позивача реальної загрози невиконання чи утруднення виконання відповідачем можливого рішення суду про задоволення позову не вбачається. Суд зазначив, що вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія «Шершнівська» дій, що підтверджують можливе ухилення від виконання зобов'язань, позивачем не доведено; з претензією щодо сплати заборгованості позивач звернувся до відповідача 04.06.2025, тобто перед пред'явленням позову до суду; сам факт існування спору між сторонами щодо виконання зобов'язань не є підставою для вжиття заходів забезпечення позову. З огляду на викладене, враховуючи ненадання позивачем доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення позову до суду, а також відсутність реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Фізична особа-підприємець Штомпель Микола Олексійович з вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Штомпель М.О. на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 20.06.2025 по справі №917/1207/25 - задовольнити; ухвалу Господарського суду Полтавської області від 20.06.2025 по справі №917/1207/25 скасувати; прийняти нове рішення, яким заяву фізичної особи-підприємця Штомпель М.О. про забезпечення позову - задовольнити; вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту:
- на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «АГРОКОМПАНІЯ «ШЕРШНІВСЬКА» (код ЄДРПОУ 44113356, юридична адреса: 37573, Полтавська область, Лубенський райoн, с. Шершнівка, вул. Миру, будинок,1) як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належатимуть Товариству з обмеженою відповідальністю «АГРОКОМПАНІЯ «ШЕРШНІВСЬКА» (код ЄДРПОУ 44113356, юридична адреса: 37573, Полтавська область, Лубенський райoн, с. Шершнівка, вул. Миру, будинок,1) у межах суми позовних вимог на загальну суму 2 901 155,68 грн;
- на нерухоме майно, яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «АГРОКОМПАНІЯ «ШЕРШНІВСЬКА» (код ЄДРПОУ 44113356, юридична адреса: 37573, Полтавська область, Лубенський райoн, с. Шершнівка, вул. Миру, будинок,1) у межах ціни позову 2 901 155,68 гривень, із забороною вчиняти будь-які дії щодо розпорядження та відчуження.
Судові витрати стягнути з відповідача.
В обґрунтування апеляційної скарги Фізична особа-підприємець Штомпель Микола Олексійович зазначає наступне:
- враховуючи той факт, що відповідач фактично два роки не вчиняє жодної дії щодо виконання умов Договору поставки та оплати вартості Товару в сумі 1 870 120 грн, у позивача є реальні підстави вважати, що навіть у випадку задоволення позову відповідач не виконуватиме судове рішення, а навпаки, перешкоджатиме його виконанню та намагатиметься уникнути примусового стягнення боргу на користь позивача, свідченням чого, зокрема, є те, що ФОП Штомпель М.О. неодноразово звертався до відповідача із проханням оплатити поставлений товар;
- предметом позову у цій справі є вимога майнового характеру про стягнення грошових коштів у розмірі 2 901 155,68 гривень, отже виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, тобто застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов'язане із предметом позову;
- з огляду на майновий характер вимог у цій справі, ухилення відповідача від добровільного погашення боргу близько двох років, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення;
- судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховано ризик відчуження майна боржника та проігноровано факт, що відповідач - це боржник, який не виконує зобов'язання по сплаті вартості Товару близько двох років, не реагує на претензії, а значна сума боргу свідчить про ризик його неповернення
-у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача розпорядитися своїми активами є беззаперечною. Вимога надання доказів щодо очевидних речей свідчить про завищений стандарт доказування;
- з матеріалів виконавчого провадження №78445192 позивачу стало відомо, що ТОВ «Агрокомпанія «Шершнівська» має відкриті у банках 7 рахунків, проте на жодному з них немає коштів. Отже, враховуючи, що ТОВ «Агрокомпанія «Шершнівська» діє у сільськогосподарській галузі, де активи (врожай, кошти від реалізації продукції) мають високу оборотність, при цьому на рахунках товариства взагалі відсутні кошти, вказане свідчить про збитковість підприємства та створює загрозу реальному виконанню майбутнього рішення».
Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2025 для розгляду справи №917/1207/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Штомпеля Миколи Олексійовича (вх.№1479П від 27.06.2025) на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 20.06.2025 у справі №917/1207/25. Витребувано з Господарського суду Полтавської області копії матеріалів справи №917/1207/25, необхідних для розгляду скарги.
14.07.2025 до Східного апеляційного господарського суду надійшли копії матеріалів справи №917/1207/25, необхідних для розгляду скарги (вх.№8666).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.07.2025 призначено апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Штомпеля Миколи Олексійовича (вх.№1479П від 27.06.2025) на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 20.06.2025 у справі №917/1207/25 до розгляду на « 28» липня 2025 р. о 09:45 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.07.2025 задоволено клопотання представника ФОП Штомпеля Миколи Олексійовича - адвоката Даценко Ю.І. про її участь у судових засіданнях Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №917/1207/25 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника. Судове засідання у справі №917/1207/25, яке призначено на 28.07.2025 о 09:45 год та подальші судові засідання у даній справі постановлено провести за участю представника ФОП Штомпеля Миколи Олексійовича - адвоката Даценко Ю.І. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 розгляд справи №917/1207/25 відкладено на 25 серпня 2025 року о 10:45 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія «Шершнівська» надійшло клопотання (вх.№9928 від 19.08.2025) про проведення судового засідання без участі відповідача.
До судового засідання Східного апеляційного господарського суду 25.08.2025 представник відповідача не з'явився, просив провести судове засідання без його участі.
Ураховуючи те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, судом здійснено дії щодо їх належного повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, зважаючи на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи та клопотання відповідача про розгляд справи без його участі, забезпечення судом реалізації учасниками судового процесу права приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, сприяння у наданні їм достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та поданні процесуальних документів, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у даному судовому засіданні.
Присутній представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати оскаржувану ухвалу суду та прийняти нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вказує про наступне.
У Рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 по справі №1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.
Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі №916/2239/22.
Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Згідно з положеннями частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 16.11.2023 у справі №921/333/23, від 13.07.2022 у справі №904/4710/21.
Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини»).
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у такому знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Як вбачається з матеріалів справи позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, просив суд вжити, зокрема передбачений пунктом 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача в межах ціни позову.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Зі змісту цієї норми процесуального права вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Під забезпеченням позову у даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення заборгованості у розмірі 2 901 155,68 грн, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами 20.09.2023 Договору поставки №20/09-23, тобто є вимогою майнового характеру, яка має чітко визначений розмір (ціну позову).
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (п. 4.7 постанови Верховного Суду від 27.04.2023 у справі №916/3686/22).
Судова колегія враховує, що у постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, зроблено висновок, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 09.04.2024 у справі №917/1610/23).
Так, виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів для виконання рішення у разі задоволення позову.
Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідачів у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Водночас, судом першої інстанції правомірно враховано необхідність обґрунтування заявником підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо). Однак такі обґрунтування не обов'язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Разом з цим, у поданій заяві про забезпечення позову, доводи позивача про необхідність вжиття відповідних заходів забезпечення позову фактично зводяться до невиконання відповідачем зобов'язання, що є предметом спору у справі №917/1207/25.
Твердження відповідача про те, що у випадку задоволення позову відповідач не виконуватиме судове рішення, а навпаки, перешкоджатиме його виконанню та намагатиметься уникнути примусового стягнення боргу є припущеннями та не підтверджені належними та допустимими доказами. Посилання заявника на претензію про стягнення заборгованості, яка була направлена відповідачеві перед зверненням до суду із позовом та залишилися без відповіді, та не здійснення відповідачем сплати заборгованості не свідчать про наявність підстав для вжиття заявлених заходів забезпечення позову.
При цьому, колегія суддів зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Водночас апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно здійснено із застосуванням надмірного стандарту доказування та без урахування вищенаведеної правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22.
Колегія суддів вказує, що зі змісту постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 вбачається, що у ній відсутні правові висновки, про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.08.2024 у справі №916/719/24.
Таким чином, відсутність необхідності доведення заявником можливості відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності у випадку подання позову про стягнення грошових коштів, не свідчить про звільнення позивача від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову. З огляду на що відповідні доводи апелянта є необґрунтованими.
Стосовно посилання скаржника в апеляційній скарзі на матеріали виконавчого провадження №78445192 з виконання ухвали Господарського суду Полтавської області від 20.06.2025 по справі № 917/1203/25, як на підтвердження відсутності на рахунках боржника грошових коштів, а також на особливості високої обороноздатності активів відповідача, збитковість підприємства, колегія суддів вказує про наступне.
Вищевказані доводи не зазначались позивачем в обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову, а тому не оцінювалися судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали.
При цьому, скаржником до апеляційної скарги долучено нові докази, а саме постанова про відкриття виконавчого провадження №78445192 від 24.06.2025, скріншот з матеріалів виконавчого провадження щодо рахунків ТОВ «Агрокомпанія Шершнівська».
Колегія суддів зазначає, відповідно до частин 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно із частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Приписи частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи».
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
Апеляційний господарський суд констатує, що апелянт ні в апеляційні скарзі, ні окремим клопотанням не просить долучити до матеріалів справи додані документи, не зазначено обставин не подання вказаних доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього та в чому полягає винятковість даного випадку для долучення нових доказів на стадії апеляційного розгляду.
При цьому, суд зазначає, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Вищезазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 11.09.2019 у справі №922/393/18, від 16.12.2020 у справі №908/1908/19.
Так, додані до апеляційної скарги нові докази датовані після постановлення оскаржуваної ухвали від 20.06.2025.
Вищевказане виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів.
Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на процесуальну можливість відповідача звернутися до суду із заявою про часткове скасування заходів забезпечення позову, не звільняє позивача від виконання вимог стосовно доведення наявності підстав для вжиття заявлених заходів забезпечення позову.
З урахуванням наведеного, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та на майно відповідача є законним, обґрунтованим, узгоджується із актуальною судовою практикою.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо дослідження фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а також те, що доводи апелянта не є підставою для скасування ухвали суду, постановленої з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвала Господарського суду Полтавської області від 20.06.2025 у справі №917/1207/25 підлягає залишенню без змін.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 05.11.2025 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15.07.2025 № 4524-IX).
Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
З огляду на поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого статтею 273 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Штомпеля Миколи Олексійовича залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 20.06.2025 у справі №917/1207/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 01.09.2025.
Головуючий суддя Р.А. Гетьман
Суддя О.І. Склярук
Суддя В.С. Хачатрян