28 серпня 2025 року м. Житомир справа № 640/20432/18
категорія 111030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Нагірняк М.Ф., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-5686-17 від 09.11.2018,
встановив:
В провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала адміністративна справа за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Розгляд вказаної справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін).
13 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі по тексту Закон України № 2825-ІХ), який набрав чинності 15 грудня 2022 року.
На підставі статті 1 Закону України № 2825-ІХ ОАСК ліквідований.
На виконання положень п.2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" №2825-ІХ та відповідно Порядку передачі судових справ нерозглянутих Окружним адміністративним судом м. Києва, затвердженого наказом ДСА України від 16.09.2024 №399, дана адміністративна справа скерована до Житомирського окружного адміністративного суду.
Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями Житомирського окружного адміністративного суду адміністративну справу передано на розгляд головуючому судді Нагірняку М.Ф.
Ухвалою суду від 20.03.2025 року справу прийнято до провадження та продовжено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Як зазначено в уточненій позовній заяві від 06.10.2020 року, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 просить визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф 5686-17 від 09.11.2018 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 31 201,53 грн. Позивач зазначає, що в листопаді 2018 року отримав оскаржувану вимогу. Вважає її протиправною, так як вона сформована не на підставі акту перевірки. На думку Позивача, в оскаржуваній вимозі не зазначено зі сплати якого боргу виникла недоїмка, не зазначено дату набрання чинності вимоги.
Більш того, як зазначається в позові, Позивачем в 2017році в судовому порядку оскаржувалася вимога № Ф -5686-17 від 15.08.2017 року у розмірі 19 605.99 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 26.03.2018 року у справі №826/11906/17, залишеного без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.0518 року, вказана вимог визнана протиправною та скасована.
Крім того, Позивачем оскаржено до суду вимогу Позивача №Ф-5686-17 від 09.11.2017 року про стягнення недоїмки у розмірі 21717,99 грн. (справа №826/15930/17). Провадження у справі триває.
Позивачем оскаржено до суду вимогу Позивача №Ф-5686-17 від 03.05.2017року про стягнення недоїмки у розмірі 26 287,17 грн. (справа №826/8699/17). Провадження у справі триває.
Позивачем оскаржено до суду вимогу Позивача №Ф-5686-17 від 02.02.2018року про стягнення недоїмки у розмірі 23 829,99 грн. (справа №826/3477/18). Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 17.10.2018 року вимога визнана протиправною та скасована.
Одночасно Позивач зазначає, що в період з 2015 року по І півріччя 2017 року перебував у трудових відносинах з ТОВ "Фінансово-консалтинговий центр "Омега-Провіт" і з його заробітної плати нараховувався єдиний соціальний внесок, о підтверджується довідкою від 21.11.2017 року № 1-21/11-1.
На думку Позивача, оскаржувана вимога також є протиправною та підлягає скасуванню.
Представник Відповідача, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, подав до суду відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечується і зазначається, що Позивач з 16.05.2011 року був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, але з жовтня 2013 року єдиний соціальний внесок не сплачувала. За спірний період Позивач до податкового органу форму 8-ОПП або письмове повідомлення про відсутність підприємницької діяльності не подавав. Відповідно до інтегрованої картки платника, який обрав спрощену систему оподаткування та осіб, за Позивачем за спірний період обліковується недоїмка з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 31 201,53 грн., що стало підставою для формування оскаржуваної вимоги в автоматичному режимі.
Одночасно у відзиві зазначено, що вимога № Ф -5686-17 від 15.08.2017 року у розмірі 19 605.99 грн. скасована на виконання рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 26.03.2018 року у справі №826/11906/17.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню за таких підстав.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, регулюються правовими нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010року №2464-VI (надалі - Закон №2464-VI), що були чинні на день виникнення таких відносин.
Судом встановлено та визнається сторонами, що ОСОБА_1 , Позивач у справі, в період з 01.10.2013 року по 07.11.2018 року перебував на обліку в податковому органі як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність та обрала спрощену систему оподаткування. Вказані обставини визнаються Позивачем та підтверджуються дослідженими судом обліковими даними з інформаційної системи "Податковий блок" (інтегрованої картки платника) та відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Судом встановлено та визнається сторонами, що Позивач відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI протягом вказаного періоду був платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Сторонами визнається право Відповідача на здійснення контролю за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску, та право Відповідача на винесення податкової вимоги про сплату боргу з єдиного внеску.
Судом встановлено, що Відповідачем Позивачу в 2017 році була направлена вимога №Ф-5686-17 від 03.05.2017 року про стягнення недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 26 287,17 грн. Вказана вимога Позивачем була оскаржена в судовому порядку і Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 25.11.2019 року у справі №826/8699/18, залишеного без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2020 року, вказана вимога визнана протиправною та скасована.
Як зазначено в судовому рішенні, недоїмка з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі у розмірі 19605.99 грн. Позивачу була нарахована за період з 2015 року по І півріччя 2017 року. Разом з тим, вимоги про сплату боргу № Ф-686-17 від 15.08.2017 року та №Ф-5686-17 від 02.02.2018 року в судовому порядку визнані протиправними і скасовані.
Судом встановлено, що Відповідачем Позивачу в 2017році була направлена вимога № Ф №5686-17 від 15.08.2017 року про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 19 605.99 грн. Вказана вимога Позивачем була оскаржена в судовому порядку і Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 26.03.2018 року у справі №826/11906/17, залишеного без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.0518 року, вказана вимога визнана протиправною та скасована.
Як зазначено в судовому рішенні, недоїмка з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі у розмірі 19 605,99 грн. Позивачу протиправно була нарахована за період з 01.10.2013 року по 07.11.2018 року.
Судом встановлено, що Відповідачем Позивачу в 2017 році була направлена вимога №Ф-5686-17 від 09.11.2017 року про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 21 717,99 грн. Вказана вимога Позивачем також була оскаржена в судовому порядку і ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 року у справа №826/15930/17 позовна заява залишена без розгляду по причині повторної неявки в судові засідання Позивача та його представника.
Судом встановлено, що Відповідачем Позивачу в 2018 році була направлена вимога №Ф-5686-17 від 02.02.2018 року про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 23 829,99 грн. Вказана вимога Позивачем була оскаржена в судовому порядку і Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 17.10.2018 року (справа №826/3477/18) вказана вимога визнана протиправною та скасована.
Судом встановлено, що Відповідачем Позивачу в 2018 році була направлена № Ф 5686-17 від 09.11.2018 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 31 201,53 грн.
Суть спору між сторонами зведена виключно до наявності чи відсутності у Позивача недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску станом на 31.10.2018 року.
Відповідно до досліджених судом облікових даних з інформаційної системи "Податковий блок" (інтегрованої картки платника) та доводів Відповідача, наведених у відзиві, спірна недоїмка зумовлена несплатою Позивачем єдиного соціального внеску за період з 01.10.2013 року по 07.11.2018 року на загальну суму 31 201,53 грн.
Згідно доводів Відповідача, наведених у відзиві, така заборгованість виникла в результаті того, що Позивач кошти на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за спірний період взагалі не сплачував хоча був зобов'язаний щоквартально сплачувати такий внесок в сумі не менше за розмір мінімального страхового внеску, а тому такі нарахування Позивачу проводилися автоматично.
Такі доводи податкового органу частково відповідають обставинам справи, але не в повній мірі ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, з огляду на наступне.
Безспірно, за приписами ч.2 ст.6 Закону №2464-VI Позивач як платник єдиного внеску зобов'язаний, окрім іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, та подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.
Відповідно до абзацу третього пункту 2 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 15 травня 2018 року №511), Позивач формує та подає до органів доходів і зборів Звіт сам за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік. Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою № Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку. Фізичні особи - підприємці, які обрали загальну систему оподаткування до вказаного звіту долучають таблицю "2.Нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами - підприємцями, які обрали загальну систему оподаткування".
Відповідно до вимог частини першої статті 7 Закону №2464-VI для платників, зазначених в частині першій статті 4 цього Закону, які обрали загальну систему оподаткування, нарахування єдиного внеску здійснюється на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В розумінні вимог ч.8 ст.9 Закону №2464-VI Позивач з 01.01.2016 року був зобов'язаний сплачувати такий нарахований єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Невиконання Позивачем вказаних вимог призводило до автоматичного щоквартального донарахування єдиного внеску в розмір мінімального страхового внеску.
Як зазначено в дослідженій судом інтегрованій картці Позивача як платника єдиного внеску, та у відзиві Відповідача на позов, така заборгованість Позивача з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2013 року по 07.11.2018 року становила сумарно 31 201,53 грн., виходячи із мінімального розміру такого внеску на спірні періоди.
За приписами ч.4 ст.25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску вимогу лише на суму недоїмки.
Порядок стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція №449).
Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції №449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), окрім іншого, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
За змістом пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
Разом з тим, судом встановлено, що Позивач в період з 2015 року по І півріччя 2017 року перебував у трудових відносинах з ТОВ "Фінансово-консалтинговий центр "Омега-Провіт" і з його заробітної плати нараховувався єдиний соціальний внесок, що підтверджується довідкою від 21.11.2017 року № 1-21/11-1.
Судом встановлено, що Позивач в період з 01.07.2018 року по 30.06.2019 року перебував у трудових відносинах з ТОВ "КУА "Провіт" і з його заробітної плати нараховувався єдиний соціальний внесок, що підтверджується довідкою від 05.10.2020 року № 05/10-1.
Разом з тим, Відповідач не врахував, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не були своєчасно врегульовані.
Так, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавцем встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення, на думку Верховного Суду, норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Одночасно суд враховує приписи ч.6 ст.4 Закону №2464-VI доповненої Законом № 592-IX від 13.05.2020 року, які передбачають, що особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Зазначене свідчить, що Позивач не був зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу за відповідні квартали за період з 2015 року по І півріччя 2017 року та з 01.07.2018 року по 30.06.2019 року, за які роботодавцями було сплачено страховий внесок за Позивача.
Більш того, суд враховує наявність судових рішень в адміністративних справах, що набули законної сили, якими визнано протиправними та скасовано вимоги за одним і тим же номером, але за різними датами, що сплати Позивачем недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, але в різних розмірах.
Відповідно до вимог частини 4 статті 78 КС України обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Крім того, суд враховує, що Відповідач всупереч вимогам частини 2 статті 77 КАС України у відзиві на позов на навів жодних обґрунтувань щодо прийняття таких численних вимог про сплату Позивачем недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за один і той же період, але за різними датами та в різних розмірах.
Таким чином, оскаржувана вимога Головного управління фіскальної служби у м. Києві № Ф 5686-17 від 09.11.2018 року про сплату Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 31201,53 грн. винесена без врахування всіх обставин у справі, не на підставі вимог чинного законодавства, а тому є протиправною та підлягає скасуванню, а позов - частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст.ст.139-143 КАС України, судові витрати Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 у вигляді судового збору в сумі 704,80 грн. підлягають відшкодуванню шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління фіскальної служби у м. Києві.
Керуючись статтями 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління фіскальної служби у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м.Київ, 04116, код ЄДРПОУ 39561761) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління фіскальної служби у м. Києві № Ф 5686-17 від 09.11.2018 року про нарахування Фізичній особі-підприємцеві ОСОБА_1 заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 31201,53 грн.
Судові витрати Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у вигляді судового збору в 704,80 грн. підлягають відшкодуванню шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління фіскальної служби у м. Києві.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.Ф. Нагірняк
28.08.25