26 серпня 2025 рокуСправа №160/16213/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому позивач просить суд:
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 , грошової компенсації за не отримане речове майно, згідно наданої Відповідачем довідки №4 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 .
Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , грошову компенсацію за не отримане речове майно, згідно наданої Відповідачем довідки № 4 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 .
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ- НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_2 , E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо не проведення 07.03.2025 повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий 27.01.2001), а саме щодо невиплати повної грошової компенсації за всі дні не використаних ним в 2024-2025 роках щорічних та додаткових відпусток, у тому числі за 10 календарних днів відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин, згідно пункту 18 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на підставі статті 10 цього ж Закону.
Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ- НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_2 , E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІПН НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий 27.01.2001), з урахуванням раніше виплачених сум, недоотриману суму грошової компенсації за всі дні не використаних ним в 2024-2025 роках щорічних та додаткових відпусток, у тому числі за 10 календарних днів відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин, згідно пункту 18 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на підставі статті 10 цього ж Закону, на загальну суму 56 799,91 грн.
Визнати протиправним дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки при звільненні з 07.03.2025 по день фактичного розрахунку 25.03.2025, але не більш як за шість місяців.
Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ- НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_2 , E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІПН НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий 27.01.2001) середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки при звільненні з 07.03.2025 по день фактичного розрахунку 25.03.2025, в розмірі 44 077,53 грн.
В обґрунтування позивачем зазначено, що позивача 19.09.2024 по 07.03.2025 проходив службу за мобілізацією в посаді заступника начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки - начальника відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ). Наказом командира військової частини НОМЕР_5 від 28.02.2025 за №104 звільнений з військової служби в запас. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 07.03.2025 за № 70, 3 07.03.2025 виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення при ІНФОРМАЦІЯ_7 (надалі ІНФОРМАЦІЯ_8 ). На час звільнення зі служби я мав календарну вислугу у ЗСУ - 23 роки 07 місяців та 04 дні, що зазначено у п.1 згаданого наказу від 07.03.2025 за № 70. Вказує, що розрахунок при звільненні з військової служби (07.03.2025) позивач отримав лише 25.03.2025 (тобто через 19 днів), шляхом перерахування коштів (113743,43 грн.) на банківську карту, що підтверджується. Відповідач також не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно. Крім того, відповідач допустив помилку при розрахунку грошової компенсації за невикористані мною відпустки та виплатив відповідні кошти у значно меншому розмірі. В порушення ст.116 КЗпП України, лише 07.05.2025 відповідач надав позивачу інформацію про конкретні суми коштів, які нараховано та виплачено при звільненні зі служби. При цьому, відповідачем проігноровано питання виплати позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно, виплати інших належних коштів при звільненні (у т.ч. повної компенсації на невикористані відпустки), а також виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні (згідно ст.117 КЗпП України), відповідно до звернення (рапорту) позивача від 31.03.2025. Тобто у виплаті вказаних коштів позивачу фактично відмовлено, а повний розрахунок зі при звільнені до цього часу не проведено.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року суд відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
20 червня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач вказує, що позивач звільнявся за власною ініціативою за неможливістю продовжувати виконувати обов'язки військової служби за станом здоров'я, йому було запропоновано вищезазначені обидва варіанта звільнення, та він обрав негайне звільнення з наступним з ним розрахунком по наявністю грошових коштів у Відповідача. Про це він заявив у власноруч написаному рапорті від 27.01.2025 року, копія якого додається. Через 15 днів відповідач розрахувався з позивачем. Відповідач, звертає увагу на те, що відповідач перерахував належні грошові суми 21.03.2025 року, а фактичне отримання позивачем вказаних сум 23.03.2025 року викликане діями банку та державного казначейства. Таким чином, розрахунок з позивачем був здійснений у строки, які були погоджені з ним, та таке погодження передбачене чинним законодавством. Зазначає, що позивач проходив службу за призовом по мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», доказів перебування з відповідачем у трудових відносинах шляхом укладання контракту на проходження військової служби до матеріалів справи не надано. Відтак, у даному випадку відсутні підстави для застосування норм статей 116, 117 КЗпП України щодо нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до спірних правовідносин.
Щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки за 2024-2025 року при звільненні відповідач вважає такі вимоги необгрунтованими, оскільки грошові компенсації за невикористані дні основних та додаткових відпусток за 2024 2025 роки він отримав. На підтвердження зазначеного додається копія особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 , де зазначені суми та дата виплат. Відповідач надає на розгляд суду розрахунок виплат за невикористані дні відпусток, здійснений у відповідності до чинного законодавства.
Щодо грошової компенсації за не отримане речове майно вказує, що позивач не набув права на компенсацію оскільки, позивачу, як особі, призваній на військову службу під час мобілізації під час звільнення не належить до видачі будь-яких предметів речового майна, відповідно за це майно не може бути розрахована компенсація. Звернення позивача не можна вважати рапортом, який був поданий у відповідності до визначеної процедури отримання грошової компенсації за неотримане речове майно.
20 червня 2025 року від позивача надійшла заява про надання доказів (документів) відповідно до ухвали суду від 05 червня 2025 року.
25 червня 2025 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив у якій підтримує позицію, викладену в позовній та просить задовольнити позов.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Судом встановлено що з 19.09.2024 року по 07.03.2025 року позивач, підполковник ОСОБА_1 , проходив службу за мобілізацією на посаді заступника начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки - начальника відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_5 від 28.02.2025 року за № 104 ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я - за наявності інвалідності, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати службу) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 07.03.2025 за № 70, з 07.03.2025 року позивача виключено із списків особового складу цього та всіх видів забезпечення при ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 26).
Відповідно до довідки про доходи від 07.04.2025 року № 1124/Ф позивачу за вересень 2024 року виплачено 14 125,08 грн, жовтень 2024 року - 35 312,70 грн, листопад 2024 року - 35 312,70 грн, грудень 2024 року - 70 619,35 грн, січень 2025 року - 59 129,63 грн, за лютий 2025 року - 81 842,06 грн, усього 411 817,08 грн.
Відповідно до рахунку № 189 про нараховане та виплачене грошове забезпечення при звільненні ОСОБА_1 від 07.03.2025 позивачу у місяць звільнення нараховано 115 475,56 грн з яких: посадовий оклад 1336,77 грн; оклад за військове звання 318,39 грн, надбавка за вислугу років 744,82 грн, надб. за особл. прох. служби 1559,99 грн, премія 5213,42 грн, компенсація за відпустку УБД 18958,35 грн, компенсація за відпустку за 2024 рік 16250,00 грн, компенсація за відпустку за 2025 рік 60937,55 грн, вих. допомга при звільнен. Утримано: ПДФО 20785,60 грн, військовий збір 1732,13 грн.
Квитанцією про зарахування коштів на банківський рахунок позивача в АТ «Державний ощадний банк України» від 25.03.2025 року підтверджено сплату відповідачем позивачу грошових коштів у сумі 113 743,43 грн.
Вважаючи протиправними такі дії відповідача щодо неповного розрахунку при звільненні та затримки розрахунку, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 2 якого встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини чотирнадцятої статті 2 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частина шоста вказаної статті Закону №2232-XII визначає види військової служби, до якої, зокрема, віднесено військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Щодо нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, суд зважає на наступне.
Згідно з абзацом 2 пункту 1 статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно.
За приписами пункту 2 Порядку № 178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.
Пункт 3 Порядку № 178 визначає, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв'язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Пунктом 5 Порядку №178 закріплено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за №768/28898, затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (далі - Інструкція №232).
Пунктом 4 розділу І Інструкції №232 передбачено, що речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно.
Майно особистого користування - це предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців.
Інвентарне майно - це предмети військової форми одягу, взуття, спорядження, технічні засоби речової служби, обладнання, намети, брезенти, контейнери та інше устаткування, яке є власністю Міністерства оборони України та яким забезпечуються військовослужбовці за потреби у мирний час та особливий період.
Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ «Порядок забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном особистого користування в мирний час та особливий період» Інструкції №232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку №178.
Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку №178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Особливості речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період регламентовані розділом V Інструкції №232.
Відповідно до пункту 1 розділу V Інструкції №232, основною метою речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період є створення умов, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань особливого періоду.
Згідно пункту 8 розділу V Інструкції №232 з уведенням воєнного часу військові частини і установи Збройних Сил переходять на забезпечення речовим майном з норм мирного часу на норми воєнного часу. Наявне речове майно і технічні засоби речової служби, які перебувають на поточному забезпеченні (отримані у мирний час), за винятком непридатного майна, використовуються на забезпечення потреб військ (сил). Строки носіння предметів у тилу обчислюються за нормами воєнного часу з дня їх видачі.
Пунктом 28 розділу V Інструкції №232 передбачено, що військовослужбовці, призвані на військову службу за мобілізацією, забезпечуються речовим майном за нормами забезпечення на особливий період.
Під час переведення військових частин на штати воєнного часу із введенням правового режиму воєнного стану дія норм забезпечення повсякденної форми одягу військовослужбовцям призупиняється, окрім беретів. Військовослужбовців всіх категорій дозволяється забезпечувати (за необхідністю) речовим майном, встановленим відповідними нормами мирного часу за рішенням начальника ЦУРЗ.
Військовослужбовці строкової служби в особливий період забезпечуються за Нормами мирного часу.
Пунктом 30 розділу V Інструкції №232 встановлено, що особи сержантського, старшинського та рядового складу речовим майном забезпечуються за відповідними Нормами. Видача речового майна проводиться після прибуття їх до місця служби і зарахування до списків військової частини.
Військовослужбовці рядового, сержантського та старшинського складу, які проходили військову службу в мирний час за контрактом, на воєнний час забезпечуються на загальних підставах з усіма солдатами, матросами, сержантами та старшинами.
Військовослужбовці строкової служби, які звільняються в запас або відставку, а також ті, які вибувають у відпустку у зв'язку з хворобою та іншими обставинами, забезпечуються речовим майном згідно з Переліком предметів речового майна, яким забезпечуються військовослужбовці строкової служби під час їх звільнення з військової служби в запас, відставку або відправлення для здачі вступних іспитів у військові навчальні заклади, та видаються атестати на речове майно з відміткою про це у відповідних документах.
Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналіз вищенаведених норм свідчить, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за не отримане речове майно у разі звільнення з військової служби.
Верховний Суд у постановах від 03.10.2018 у справі №803/756/17, від 30.04.2020 у справі №813/4138/17 сформував висновок щодо застосування норм права, який відповідно до положень ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Так, Верховним Судом визначено, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в п. 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Враховуючи вищевказане, за позивачем навіть після звільнення з військової служби зберігається право на грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно у тому випадку, якщо така не була виплачена йому при звільненні.
Суд критично ставиться до тверджень відповідача, що базується на пункті 29 розділу V Інструкції № 232, з приводу того, що позивачу, як особі, призваній на військову службу під час мобілізації під час звільнення не належить до видачі будь-яких предметів речового майна, відповідно за це майно не може бути розрахована компенсація.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.01.2021 у справі №200/1873/19-а чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Отже, військовослужбовці, обтяжені під час проходження військової служби власними витратами на придбання речового майна, мають правомірні очікування на отримання його грошової компенсації.
Так, за приписами пункту 4 розділу ІІІ Інструкції № 232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, мають право за бажанням отримати або речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього.
В свою чергу, пунктом 29 розділу V Інструкції № 232 визначено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.
Аналіз змісту вказаних положень свідчить, що норма пункту 29 розділу V Інструкції № 232 не суперечить праву військовослужбовця на отримання компенсації за не отримане речове майно, що належало до видачі, яке передбачено Порядком №178, натомість встановлює лише неможливість видачі предметів речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період.
Тобто, пункт 29 розділу V Інструкції №232 передбачає лише обмеження права військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період під час звільнення на отримання речового майна, яке не було отримане під час проходження служби, проте, жодним чином не позбавляє їх права на отримання компенсації за не отримане речове майно, право на яку вони мають у відповідності до Закону №2011-ХІІ.
Таким чином, посилання відповідача на пункт 29 розділу V Інструкції №232, як на підставу для відмови у виплаті позивачу грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби речове майно є безпідставним.
Враховуючи вищевказане, суд вважає, що позивач, який звільнений з військової служби, має право на отримання довідки про вартість речового майна та, відповідно, отримання грошової компенсації вартості такого майна відповідно до положень Порядку №178.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача буде саме зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_9 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно відповідно до довідки про вартість речового майна встановленої форми, а не як просить позивач про стягнення, оскільки така виплата ще не нарахована відповідачем.
Вирішуючи питання невиплати компенсації за невикористану додаткову відпустку за сімейними обставинами за 2025 рік, суд виходить з такого.
Згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 від 07.03.2025 за № 70 відпустка позивачем за сімейними обставинами за 2025 рік із збереженням грошового забезпечення не використана (а.с. 26).
Суд, зауважує, що підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, Суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за сімейними обставинами, за 2025 рік.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18, яка залишена в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.
Щодо не проведення 07.03.2025 року повного розрахунку при звільненні, а саме не виплати повної грошової компенсації за всі невикористані дні основної та додаткової відпустки за 2024-2025 року, згідно пункту 18 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на підставі статті 10 цього ж Закону при звільненні суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Абзацами 1, 2 пункту 3 розділу ХХХІ Порядку №260 передбачено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення з військової служби у військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) виникає право, зокрема, на грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Згідно п.2 Розділу ІІ Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць
Згідно абзацу 7 п.2 Розділу ІІ Порядку №100, час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.
Відповідно до п. 7 розділу IV Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.
Згідно абз. 2 п. 3 Порядку №100, суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
При цьому, згідно доводів відповідача, компенсація за невикористані дні відпустки нараховувалась виходячи із розрахункового періоду з липня 2024 по грудень 2024, виходячи із заробітку за цей період 138376,86 грн (як встановлено судом з виключенням із сум заробітку сум податків та зборів та допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю). На підставі цих даних відповідачем обчислено середньоденну заробітну плату у розмірі 752,05 грн., що суперечить вищенаведеним норма Порядку №100 та Порядку № 260.
Судом встановлено, що за період з 19.09.2024 по 07.03.2025 року позивачем відпрацьовано 109 робочих днів.
Відповідно до довідки про доходи від 07.04.2025 року № 1124/Ф позивачу за період 01.10.2024 року по 01.03.2025 року нараховано 205 816,91 грн (жовтень 2024 року - 35 312,70 грн, листопад 2024 року - 35 312,70 грн, грудень 2024 року - 35 436,85 грн (без урахування матеріальної допомоги в сумі 35 182,50 грн.), січень 2025 року - 59 129,63 грн, за лютий 2025 року - 40 625,03 грн. (без урахування матеріальної допомоги в сумі 41 217,03 грн.).
Отже, середньоденний заробіток становить 205 816,91/109 =1888,22 грн.
Таким чином, компенсація за невикористані позивачем дні відпусток із розрахунку: 12 днів основної щорічної відпустки за 2024 рік, 45 днів основної щорічної відпустки за 2025 рік, 14 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, складає 1888,22 * 71 = 134 063,62 грн.
Проте, позивачу такої компенсації сплачено у розмірі 96 145,91 грн під час звільнення у березні 2025 року.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем здійснено нарахування компенсації за невикористані дні відпустки з порушенням норм Порядку № 100, що є підставою для висновку про порушення прав позивача в цій частині позовних вимог та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористані дні відпусток за 2024, 2025 у відповідності до вимог Порядку №100 та Порядку № 260 з розрахунку середньоденного заробітку 1888,22 грн.
Щодо визнання протиправним дій щодо відмови у виплаті середнього заробітку (грошового забезпечення) та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу (в редакції на час виключення позивача зі списків) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Так, пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України (тут і далі, в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив: згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд враховує правову позицію, викладено Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, відповідно до якої, частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.
Так, правова позиція також уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі №821/2148/16 (провадження № К/9901/33971/18, К/9901/33978/18).
При цьому, 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі № 821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення. Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати грошової компенсації поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.
Оскільки, відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Як встановлено із матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 25.03.2020, а тому відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100.
Доводи відповідача про те, що перерахував належні грошові суми 21.03.2025 року, а фактичне отримання позивачем вказаних сум 23.03.2025 року викликане діями банку та державного казначейства, суд не приймає до уваги, оскільки відповідачем доказів на підтвердження вказаних обставин суду не надано.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
За пунктом 8 вищеназваного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період .
В свою чергу, відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що нарахування середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Таким чином, при визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати календарні, а не робочі дні.
У матеріалах справи міститься довідка про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , зі змісту якої встановлено, що йому за два останні повні місяці нараховано та виплачено грошового забезпечення 99 754,66 грн (за січень 2025 року 59 129,63 грн, за лютий 2025 року 40 625, 03 грн), що становить за два місяці, тобто які передують події, з якою пов'язаний обов'язок з виплати. Протягом цих двох місяців було 59 календарних дні. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить 1690,76 грн.
За період з 07.03.2025 року по 25.03.2025 року 18 календарних дні, а тому, середній заробіток за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби становить 30 433,63 грн.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» з відповідача судові витрати у відповідності до статті 139 КАС України не стягуються.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 , грошової компенсації за не отримане речове майно, згідно наданої Відповідачем довідки №4 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_9 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно, згідно наданої довідки № 4 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 .
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме щодо невиплати повної грошової компенсації за всі дні не використаних ОСОБА_1 в 2024-2025 роках щорічних та додаткових відпусток, у тому числі за 10 календарних днів відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин, згідно пункту 18 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на підставі статті 10 цього ж Закону.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_9 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , з урахуванням раніше виплачених сум, недоотриману суму грошової компенсації за всі дні не використаних ним в 2024-2025 роках щорічних та додаткових відпусток, у тому числі за 10 календарних днів відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин, згідно пункту 18 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахування висновків суду у цьому рішенні.
Визнати протиправним дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 , середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки при звільненні з 07.03.2025 по день фактичного розрахунку 25.03.2025, але не більш як за шість місяців.
Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ- НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_2 , E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІПН НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий 27.01.2001) середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки при звільненні з 07.03.2025 по день фактичного розрахунку 25.03.2025, в розмірі 30 433,63 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев