Справа № 754/4684/25
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/10824/2025
16 липня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Кононовій Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Деснянського районного суду міста Києва від 2 квітня 2025 року (суддя Буша Н.Д.) про відмову у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітньої дитини,
встановив:
у березні 2025 року заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту перебування у нього на утриманні неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотивуючи заявлені вимоги, заявник зазначав, що до 15 травня 2017 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_4 , під час якого у них народився син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання якого він за рішенням суду регулярно сплачує аліменти, заборгованості немає. 8 липня 2022 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 , яка має доньку, народжену у попередньому шлюбі, який було розірвано рішенням суду від 6 серпня 2014 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року про стягнення аліментів встановлено, що біологічний батько дитини - ОСОБА_6 участі в утриманні доньки не приймає, матеріальної допомоги не надає.
Заявник посилався на те, що з 8 липня 2022 року він проживає разом з дружиною ОСОБА_2 та її донькою ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , сім'я перебуває на його утриманні, оскільки дружина не працевлаштована та не має доходів, а ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилась спільна дитина - ОСОБА_8 , а з 8 червня 2023 року ОСОБА_6 рахується зниклим безвісти поблизу населеного пункту Григорівка, Бахмутського району, Донецької області.
Заявник посилався на те, що він фактично здійснює утримання трьох дітей віком до 18 років, тому має намір підтвердити наявність права на відстрочку від призову за мобілізацією на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Ухвалою судді Деснянського районного суду міста Києва від 2 квітня 2025 року у
відкритті провадження відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу судді скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права.
Заявник вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність спору про право у даній справі, оскільки встановлення факту утримання ним неповнолітньої ОСОБА_3 , жодним чином не обмежує батьківських прав її біологічного батька ОСОБА_6 і не породжує спір про право між батьком та вітчимом, а лише встановлює факт здійснення такого утримання з боку вітчима на період відсутності батька.
Також, заявник стверджує, що факт звернення до суду із заявою про встановлення факту перебування на його утриманні неповнолітньої ОСОБА_3 для подальшої реалізації свого права на відстрочку від проходження військової служби під час мобілізації, не свідчить про наявність спору про право з РТЦК та СП та не виключає можливості встановлення факту утримання у судовому порядку. При цьому, його права у сфері публічних відносин з РТЦК та СП не порушувались і будь-яких спорів з даного приводу не виникало.
Заявник посилається на те, що зазначені суддею підстави для відмови у відкритті провадженні не передбачені у статті 186 ЦПК України, а відтак така відмова фактично створила йому перешкоди у доступі до правосуддя.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, у судове засідання не з'явилися, заявник ОСОБА_1 та заінтересована особа ОСОБА_2 подали до Київського апеляційного суду заяви про розгляд справи у їх відсутність.
Виходячи з вищевикладеного та відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суддя першої інстанції виходила з того, що заявлені вимоги ОСОБА_1 не є вимогами, які пов'язані із здійсненням особистих немайнових чи майнових прав, із заяви вбачається спір про право, крім того, встановлення зазначеного заявником факту необхідне для створення преюдиційного рішення для публічних відносин для майбутнього спору з органами РТЦК та СП щодо наявності чи відсутності підстав для отримання відстрочки від проходження військової служби під час мобілізації, тому заява не підлягає розгляду у порядку окремого провадження.
Переглядаючи ухвалу судді в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такими ж критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду в постановах від
10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.
У заяві ОСОБА_1 просить встановити факт перебування на його утриманні неповнолітньої дитини, біологічним батьком якої він не є.
Заявник зазначав, що він фактично має на утриманні трьох дітей віком до 18 років, а тому встановлення факту перебування на утриманні неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надасть йому можливість підтвердити право на відстрочку від призову за мобілізацією на підставі п.3 ч.1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
У статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частини першої - третьої статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Згідно з частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК України).
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Водночас у частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).
Разом з цим, для підтвердження утримання дитини вітчимом необхідне, зокрема, існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав батьків обмежується/припиняється або встановлення того, що останні не надають дитині належного утримання.
При цьому визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У даній справі заявник просить встановити факт перебування на його утриманні неповнолітньої ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для ОСОБА_6 , як батька ОСОБА_9 , так як заявник посилається на те, що біологічний батько дитини не приймає участі в утриманні доньки.
Отже, доведення факту утримання дитини вітчимом пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких батько падчерки не виконує своїх батьківських обов'язків, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання батьком своїх батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси цієї особи, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
За таких обставин, у даній справі наявний спір про право, зокрема спір щодо участі батька у матеріальному забезпеченні (утриманні) дитини та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що факт перебування на утриманні заявника ОСОБА_1 неповнолітньої ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв'язку із чим суддя першої інстанції прийшла до правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі.
Вказане узгоджується із висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 та у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 333/7023/23, від 04 грудня 2024 року у справі № 551/812/23, від 27 березня 2025 року у справі № 353/886/24.
Доводи апеляційної скарги, що встановлення факту утримання заявником неповнолітньої ОСОБА_3 не обмежує батьківських прав її біологічного батька ОСОБА_6 і не породжує спір про право між батьком та вітчимом, а лише встановлює факт здійснення такого утримання з боку вітчима на період відсутності батька, колегія суддів вважає безпідставними з мотивів, які викладені вище.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що зазначенні суддею підстави для відмови у
відкритті провадження не передбачені у статті 186 ЦПК України, є правильними, однак, зазначенні суддею підстави для відмови у відкритті провадження у справі передбачені положеннями частини 4 статті 315 ЦПК України, про що також зазначено в ухвалі судді.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18).
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що недоліки ухвали судді першої інстанції в частині мотивування підстав для відмови у відкритті провадження у справі усунені апеляційним судом, суддя першої інстанції прийшла до правомірного висновку, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, оскільки з неї вбачається спір про право, тому апеляційний суд залишає ухвалу судді першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу судді Деснянського районного суду міста Києва від 2 квітня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 29 серпня 2025 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук