18 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 279/2330/25
провадження № 61-9806ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Васьківський Леонід Миколайович, на ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 08 травня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 липня 2025 року за заявою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського Івана Володимировича
про забезпечення позову у справі за позовом приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського Івана Володимировича, який діє в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Гальченко Тетяна Георгіївна, про визнання недійсним правочину щодо майна боржника
як фраудаторного та скасування запису в Державному реєстрі речових прав
на нерухоме майно,
У квітні 2025 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Жаботинський І. В. (далі - приватний виконавець), який діє в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі -
АТ КБ «ПриватБанк»), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Гальченко Т. Г., про визнання недійсним правочину щодо майна боржника як фраудаторного та скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Разом із позовом приватний виконавець Жаботинський І. В. подав заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/3 частку трикімнатної квартири, що належить
ОСОБА_2 , з метою недопущення її відчуження до набрання законної сили рішенням у цій справі.
Заява обґрунтована тим, що на виконанні у приватного виконавця Жаботинського І. В. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_2, відкрите постановою
від 10 листопада 2023 року, з примусового виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва № 761/17590/23 від 24 жовтня
2023 року, виданого на примусове виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 серпня 2023 року у справі № 761/17590/23 про стягнення
з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 629 685,46 грн та судових витрат зі сплати судового збору
в розмірі 9 445,28 грн.
Постановою приватного виконавця Жаботинського І. В. від 10 листопада 2023 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на усіх рахунках боржника, в усіх філіях, відділеннях регіональних управліннях в банківських установах.
У вказаному виконавчому провадженні боржником ОСОБА_1 не вчинено жодних дій на погашення боргу, не виконано вимоги виконавця, не подано інформації і документи про доходи та майно боржника, у тому числі про майно, яким вона спільно володіє з іншими особами, інформацію про рахунки у банках
чи інших фінансових установах та про кошти, розміщені на них, про майно,
що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні
їй від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України.
На дату подання позову до суду коштів на рахунках боржника недостатньо
для виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва 22 серпня 2023 року. З відомостей про рахунки боржника від 10 квітня 2025 року
у ОСОБА_1 наявний рахунок в AT КБ «ПриватБанк»
№ НОМЕР_1 , на якому обліковуються 100 954,81 грн, проте цей рахунок має статус депозитного і тому AT КБ «ПриватБанк»
відмовив приватному виконавцю у списанні коштів з цього рахунку.
02 листопада 2023 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування однієї третьої частки квартири від 02 листопада 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Гальченко Т. Г. за реєстровим № 2335, здійснила відчуження належного їй на праві приватної власності майна, а саме передала у власність 1/3 частка трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі договору дарування № 2335 та згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер 70038081, приватний нотаріус Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області
Гальченко Т. Г. зареєструвала за ОСОБА_2 право власності на квартиру (номер відомостей про речове право: 52374651).
Тобто, обдаровувана є матір'ю ОСОБА_1 відповідно до інформації, зазначеної у витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 24 від 26 травня 1986 року.
Ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 08 травня
2025 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду
від 15 липня 2025 року, заяву приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського І. В. про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на 1/3 частку трикімнатної квартири
АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомості 2823761818060,
що належить ОСОБА_2 .
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову в подальшому може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
29 липня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Васьківський Л. М., через підсистему «Електронний суд», звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Малинського районного суду Житомирської області
від 08 травня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду
від 15 липня 2025 року у цій справі, у якій представник заявниці, посилаючись
на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 08 травня 2025 року
та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 липня 2025 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами порушено вимоги процесуального права, зокрема:
- вимоги частини шостої статті 151 ЦПК України, оскільки до заяви про забезпечення позову не додано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі;
- вимоги статті 56 ЦПК України, оскільки до заяви про забезпечення позову
не додано документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення приватним виконавцем до суду в інтересах інших осіб;
- вимоги статті 150 ЦПК України, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності підстав для застосування заходів забезпечення позову;
судом апеляційної інстанції порушено:
вимоги статті 265 ЦПК України, оскільки в оскаржуваній постанові
не надана оцінка кожного аргументу, наведеного скаржником щодо наявності
чи відсутності підстав для забезпечення позову (жодним чином не надано оцінку тому факту, що заява про забезпечення позову подана без сплати у встановленому законом розмірі судового збору);
вимоги статті 265 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції
в резолютивній частині постанови замість зазначення інформації про строк
і порядок її оскарження, зазначив про те, що така постанова не підлягає касаційному оскарженню.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 серпня 2023 року у справі № 761/17590/23 стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість
за кредитним договором від 21 лютого 2019 року станом на 05 березня 2023 року
в розмірі 629 685,46 грн та судові витрати в розмірі 9 445,28 грн.
24 жовтня 2023 року Шевченківським районним судом міста Києва видано виконавчий лист про примусове виконання рішення.
10 листопада 2023 року постановою приватного виконавця Жаботинського І. В. відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 761/17590/23, виданого 24 жовтня 2023 року Шевченківським районним судом міста Києва.
Постановою приватного виконавця Жаботинського І. В. від 10 листопада 2023 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на усіх рахунках боржника, в усіх філіях, відділеннях регіональних управліннях в банківських установах.
У цьому виконавчому провадженні боржником ОСОБА_1 не вчинено жодних дій на погашення боргу, не виконано вимоги виконавця, не подано інформації
і документи про доходи та майно боржника, у тому числі про майно, яким вона спільно володіє з іншими особами, інформацію про рахунки у банках чи інших фінансових установах та про кошти, розміщені на них, про майно, що перебуває
в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України.
На дату звернення з позовом коштів на рахунках боржника недостатньо
для виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва.
З відомостей про рахунки боржника від 10 квітня 2025 року у ОСОБА_1 наявний рахунок в AT КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 ,
на якому обліковуються 100 954,81 грн, проте цей рахунок має статус депозитного і тому АТ КБ «ПриватБанк» відмовив приватному виконавцю у списанні коштів
з цього рахунку.
02 листопада 2023 року боржник ОСОБА_1 на підставі договору дарування 1/3 частки квартири, посвідченого приватним нотаріусом Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Гальченко Т. Г.
за реєстровим № 2335, здійснила відчуження належного їй на праві приватної власності майна, а саме передала у власність 1/3 частки трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 .
На підставі договору дарування № 2335 та згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер: 70038081, приватний нотаріус Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області
Гальченко Т. Г. зареєструвала за ОСОБА_2 право власності на квартиру (номер відомостей про речове право: 52374651).
Обдаровувана є матір'ю ОСОБА_1 відповідно до інформації, зазначеної
у витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 24 від 26 травня 1986 року.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий
за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно
до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності (пункт 4 частини першої статті 151 ЦПК України).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод
та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя
й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача
від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів
з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом
до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками,
які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права
чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється
для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна,
на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення
до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб
чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має
з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать
про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе
до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі
№ 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду
в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь
у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення
чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені,
на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов,
за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже,
при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать
про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними
й допустимими доказами».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18 зазначено, що «під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову
не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог
є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову».
Встановивши наявність підстав для забезпечення позову, суд першої інстанції,
з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, врахувавши суть спору, що виник між сторонами, реальну загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову внаслідок дій відповідача, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, правильно виснував про обґрунтованість заяви, оскільки між сторонами дійсно існує спір, який перебуває на розгляді у суді.
Доводи касаційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстави для скасування судових рішень, які постановлені з додержанням норм процесуального права.
Аргумент касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції вимог частини шостої статті 151 ЦПК України, оскільки до заяви про забезпечення позову
не додано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі є безпідставними. Вирішення питання про сплату судового збору на стадії подання заяви про забезпечення позову може бути вирішено під час ухвалення рішення по суті спору і відповідно судовий збір за подання такої заяви може бути достягнутий під час вирішення питання про розподіл судових витрат
за результатами розгляду справи.
Щодо доводів касаційної скарги про порушення вимоги статті 56 ЦПК
України, оскільки до заяви про забезпечення позову не додано документи,
що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення приватним виконавцем до суду в інтересах інших осіб, то такі є безпідставними,
з огляду на таке.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду
від 03 квітня 2024 року у cправі № 917/97/23: «як вбачається зі змісту Закону України «Про виконавче провадження» та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №2-591/11 виконавець (в т. ч. приватний)
за певних умов фактично наділений правом на звернення до суду із позовом
про порушене право стягувача, посилаючись на пункт 4 статті 42 Цивільного процесуального кодексу України, яким передбачено, що у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду
в інтересах інших осіб.Аналогічна норма міститься і в частині третій статті
41 Господарського процесуального кодексу України, де також зазначено,
що у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб».
Доводи касаційної скарги про те, що судами порушено вимоги статті 150 ЦПК України, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності підстав для застосування заходів забезпечення позову, не заслуговують на увагу. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і їх застосування ніяким чином не впливають на право відповідача володіти та користуватися майном, до якого застосовано захід забезпечення.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не надана оцінка кожного аргументу апеляційної скарги, наведеного скаржником щодо наявності чи відсутності підстав для забезпечення позову, колегія суддів звертає увагу на таке.
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді
на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Щодо доводів касаційної скарги про порушення апеляційним судом вимог статті 265 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в резолютивній частині постанови зазначив про те, що постанова не підлягає касаційному оскарженню,
то така вказівка апеляційного суду не впливає на правильність висновків суду апеляційної інстанції, не позбавляє учасника справи звернутися до Верховного Суду із касаційною скаргою та не може бути підставою для скасування законного та правильного по суті судового рішення.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій про доцільність задоволення заяви про забезпечення позову.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати
від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги
до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE,
№ 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE
v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить,
що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Керуючись статтями 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Васьківський Леонід Миколайович,
на ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 08 травня
2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 липня 2025 року за заявою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського Івана Володимировича про забезпечення позову у справі за позовом приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського Івана Володимировича, який діє в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»,
до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Гальченко Тетяна Георгіївна, про визнання недійсним правочину щодо майна боржника як фраудаторного та скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська