Постанова
Іменем України
29 серпня 2025 року
м. Харків
справа № 643/5018/25
провадження № 22-ц/818/3646/25
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів колегії - Тичкової О.Ю., Савенка М.Є.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк», Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсними кредитних договорів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 05 травня 2025 року, постановлену суддею Тимош О.М., -
У березні 2025 року ОСОБА_1 в особі свого представника звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсними кредитні договори, укладені в порядку Закону України «Про електронну комерцію»: 1) між позивачем та АТ КБ «Приватбанк» від 27.11.2024; 2) між позивачем та АТ «Перший український міжнародний банк» від 27.11.2024; 3) між позивачем та АТ «Універсал Банк» від 27.11.2024.
Ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 05 травня 2025 року справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк», Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсними кредитних договорів передано за підсудністю на розгляд Оболонському районному суду м. Києва.
Не погодившись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 подала на неї апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дану ухвалу та направити справу для подальшого розгляду до Салтівського районного суду м. Харкова.
Зазначає, що в заяві про усунення недоліків, позивачкою було зазначено про те, що позивачка звертається з відповідним позовом як споживач, що потребує судового захисту, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», які регламентують, що позичальники є споживачами фінансових послуг. Зазначає, що норма ст. 28 ЦПК України не деталізує, яким саме споживачем повинен бути позивач, що вказує на дію зазначеної норми і для споживачів фінансових послуг. Обраний позивачкою спосіб захисту порушених прав спрямований на її захист, як споживача відповідної послуги, яку фактично вона не замовляла. Що стосується висновків суду на предмет того, що заявлений предмет позову - «визнання недійсними кредитних договорів» через те, що вона не укладала дані договори, то слід зазначити наступне. Не укладення спірних кредитних договорів не позбавляє позивачку обов'язку щодо погашення кредитів та виникнення у неї відповідних зобов'язань за спірними договорами, тому на неї поширюється дія законодавства про захист прав споживачів, що безумовно випливає з самого закону та норма чинного ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи зазначене, розгляд справи здійснюється без виклику сторін у порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Передаючи справу за підсудністю на розгляд до Оболонського районного суду м. Києва, суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем подано позов про визнання кредитних договорів недійсними з посиланням на те, що вона не укладала оспорювані договори, тобто вона не є споживачем в сенсі Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, позивач сплатила судовий збір за подання трьох немайнових вимог (визнання трьох договорів недійсними), тим самим визнала, що поданий нею позов не стосується захисту прав споживачів, за подання якого позивачі звільненні від сплати судового збору.
Такий висновок суду є помилковим, виходячи із наступного.
Підстави та порядок передачі справи з одного суду до іншого визначено статтею 31 ЦПК України.
Так, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: 1) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду; 2) після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 3) ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу (частина перша статті 31 ЦПК України).
У параграфі 3 глави 2 розділу І ЦПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ЦПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 26), правила альтернативної підсудності (стаття 28), підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).
Відповідно до статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиними державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Стаття 28 ЦПК України передбачає підсудність справ за вибором позивача.
Зокрема, згідно із частини 5 статті 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Відповідно до частини 3 пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 квітня 1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» споживачем, права якого захищаються на підставі Закону, є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних потреб. Закон регулює відносини споживача підприємством, установою, організацією чи громадянином- підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємства.
Абзацом другим пункту 2 цієї постанови Пленуму встановлено, що оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема ті, що виникають із договорів про надання фінансово- кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття і ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг).
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року за № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України, треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Так, з дати набрання чинності спеціального Закону України «Про споживче кредитування», а саме з 10 червня 2017 року, відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування регулюються спеціальним Законом України «Про споживче кредитування».
Положеннями статті 3 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що він регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування.
Між тим, згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Звертаючись до суду із позовною заявою позивач зазначила, що вона виявила, що внаслідок дій невідомих осіб на її ім'я оформлено кредити в АТ «Універсал Банк», АТ «ПУМБ», АТ КБ «ПриватБанк».
З урахуванням вищевказаного, колегія суддів вважає, що на правовідносини, що виникли між сторонами, поширюються приписи Закону України «Про захист прав споживачів», а тому позивач має право звернутися з даним позовом до Салтівського районного суду м. Харкова від 05 травня 2025 року.
Виходячи з вимог позову та його обґрунтування, до правовідносин, які виникли у вказаній справі застосовується Закон України «Про захист прав споживачів», тому позивач відповідно до положень частини 5 статті 28 ЦПК України правомірно пред'явив свій позов за місцем свого проживання, скориставшись правом альтернативної підсудності.
Суд першої інстанції на вищенаведені обставини належної уваги не звернув, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про передачу справи на розгляд до Оболонського районного суду міста Києва.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права і перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Відповідно до частини 6 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За таких обставин оскаржувана ухвала, яка постановлена з порушенням норм процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 05 травня 2025 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - О.Ю. Тичкова
М.Є. Савенко