Іменем України
25 серпня 2025 року м. Кропивницький
справа № 398/135/24
провадження № 22-ц/4809/945/25
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,
секретар судового засідання Діманова Н. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач 1 - ОСОБА_2 ,
відповідач 2 - Петрівська селищна рада Кіровоградської області,
відповідач 3 - Олександрійська районна державна адміністрація Кіровоградської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 березня 2025 року у складі головуючого судді Стручкової Л. І.
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Петрівської селищної ради Кіровоградської області, Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області, в якому просиввизнати недійсним розпорядження голови Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області Ганжі В. І. від 07 травня 2002 року, яким надано у приватну власність земельну частку (пай) за №212-р, та на підставі якого ОСОБА_2 видано державний акт права власності на землю серії КР №005207 від 21 травня 2002 року, чим обмежено право на володіння наявною власністю померлої матері ОСОБА_3 інших спадкоємців (мовою оригіналу).
В обгрунтування позовних вимог зазначав, що його мати ОСОБА_3 , 1910 року народження, мешкала по АДРЕСА_1 .
18 листопада 1997 року позивач отримав телеграму від батька ОСОБА_4 , якою останній повідомив його про смерть матері ОСОБА_3 , проте, актовий запис про смерть №18 від 12 грудня 1997 року суперечить телеграмі батька і намогильному напису матері.
Рішенням Петрівської райдержадміністрації від 29 жовтня 1997 року за №513 було визначено право ОСОБА_3 на земельну частку (пай) розміром 10,5 га, вартістю 34654 грн.
Після смерті матері, 22 січня 1998 року голова Петрівської райдержадміністрації Ганжа В. І. підписав сертифікат на право на земельну частку (пай) серії КР №0191907, яким посвідчувалося право ОСОБА_3 на земельну частку (пай) розміром 10,5 га, вартістю 34654 грн.
Згодом, розпорядженням голови Петрівської райдержадміністрації Ганжі В. І. від 07 травня 2022 року за №212-р, з посиланням на виконання рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 17 вересня 2001 року було надано ОСОБА_2 у приватну власність земельну частку (пай) та видано на її ім'я державний акт на право приватної власності на землю серії І-КР №005207, який зареєстровано за №17 від 21 травня 2002 року.
Позивач вважає вказане розпорядження неправомірним за наступних обставин.
Так, на день смерті матері і відкриття спадщини, він був непрацездатним пенсіонером і мешкав у російській федерації, поновив громадянство України з 31 січня 2007 року. Його не повідомили про відкриття і охорону спадщини померлої матері, а відомості про сертифікат матері тримали від нього в таємниці.
ОСОБА_3 за життя заповіту не складала, тож після її смерті спадкоємцями були: чоловік ( батько позивача) ОСОБА_4 , який жив з ОСОБА_3 до дня її смерті, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; старша дочка ОСОБА_6 , яка мешкала в АДРЕСА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; син ОСОБА_7 , який жив в АДРЕСА_3 , який помер в ІНФОРМАЦІЯ_3 ; позивач - син ОСОБА_1 та молодша дочка ОСОБА_2 , яка є відповідачем за даним позовом.
Вказує, що голова РДА Ганжа В. І. не перевірив та проігнорував процесуальний порядок переходу сертифіката серії КР №0019007 на земельну ділянку (пай), виписаного 22 січня 1998 року, після смерті спадкодавиці - його матері ОСОБА_3 , стосовно інших осіб та спадкоємців, а також правомірність, добросовісність і законність набуття права власності на земельну ділянку (пай), стосовно підписаного ним сертифіката від 28 січня 1998 року. Тому дії і бездіяльність голови РДА Ганжі В. І. і його підлеглих службово-посадових осіб, при вирішенні питання по цьому сертифікату на земельний пай і видача державного акта на землю серії І-КР №005207 були неправомірними та незаконними, суперечили законодавству України, чинному на час прийняття розпорядження №212-р від 07 травня 2002 року.
Позивач також вказав, що ніким із спадкоємців не було оформлено прийняття спадщини після смерті матері, спадкова справа не заводилась і звернення до нотаріуса були відсутні. Посилання відповідачів на відмову спадкоємців від спадкового майна на користь ОСОБА_2 є брехнею, всупереч положенню ст. 553 ЦК УРСР.
З урахуванням зазначеного, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 березня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Петрівської селищної ради Кіровоградської області, Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним розпорядження голови Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оскаржуване розпорядження голови Петрівської райдержадміністрації від 07 травня 2002 року №212-р порушує його права як спадкоємця, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
ОСОБА_1 подав до Кропивницького апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 березня 2025 року і ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.
В обгрунтування своїх вимог зазначив, що справу розглянуто неповноважним складом суду.
16 лютого 2022 року суддею Стручковою Л. І. була розглянута справа №941/865/21 кримінального провадження, стосовно спадщини матері позивача. Суддя Стручкова Л. І. шляхом припущень, встановила і навела в ухвалі суду упереджену, неправдиву інформацію, застосовуючи неналежні і недопустимі докази у справі. Постановою Верховного Суду від 09 грудня 2024 року ухвалу судді Стручкової Л. І. від 16 лютого 2024 року було скасовано через істотні порушення нею норм процесуального права. Отже в процесі розгляду цивільної справи №398/135/24, стосовно одного і того ж предмета спору, яким є земельна ділянка (пай) матері позивача, виникли підстави, передбачені ст. 36,37 ЦПК.
Вказав, що до позовної заяви ним долучено клопотання про витребування від Петрівського районного суду Кіровоградської області цивільну справу №2-516/2001, яка включає в собі надважливі докази на підтвердження фактичних обставин по справі №308/135/24, однак суддя Стручкова Л. І. проігнорувала вказане клопотання, чим не повно з'ясувала обставини, що мають значення для справи.
Суд бепідставно відмовив у задоволенні його позовних вимог, оскільки законодавством України не передбачено позбавляти частки спадкового майна дітей померлої рідної матері, якщо заповіт вона не складала, а відмова від своєї частки майна на користь іншого спадкоємця передбачалась не рішенням суду, а зверненням письмовою заявою, завіреною нотаріусом в період прийняття спадщини.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Відзивів на апеляційну скаргу учасниками справи не подано, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Щодо участі учасників справи в суді апеляційної інстанції.
09 червня 2025 року відповідачка ОСОБА_2 подала до суду заяву в якій повідомила про те, що не зможе з'явитись до апеляційного суду та заперечила щодо доводів апеляційної скарги (а.с.52 том 2).
17 липня 2025 року позивач ОСОБА_1 подав до Кропивницького апеляційного суду заяву, в якій посилаючись на слабкий стан здоров'я і воєнний стан в державі, просив розглядати справу за його відсутності (а.с.71 том 2).
Учасники справи в судове засідання, призначене на 25 серпня 2025 року не з'явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце слухання справи (а.с.80-84 том 2).
Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та додаткового рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.
Згідно копії свідоцтва про смерть, повторно виданої 14 липня 2023 року Петрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Олександрійському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.8 том 1)
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 18 травня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Петрівського районного управління юстиції Кіровоградської області (а.с.9 том 1) .
Згідно копії свідоцтва про народження НОМЕР_1 , виданого 15 січня 1954 року, батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с.5 том 1).
22 січня 1998 року головою Петрівської районної державної адміністрації Ганжою В. І. на ім'я ОСОБА_3 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії КР №0191907, про те, що їй на підставі рішення Петрівської районної державної адміністрації від 29 жовтня 1997 року №513-р належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім.Ульянова (а.с.10 том 1).
14 травня 2001 року відповідачкою ОСОБА_2 подано до Петрівського районного суду Кіровоградської області позовну заяву про встановлення факту родинних відносин та визнання права на земельний сертифікат. Зацікавленими особами у позовній заяві вказані: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , Долинське МДПІ (а.с.12 том 1).
Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області, постановленим 17 вересня 2001 року за наслідками розгляду вказаної справи, позов ОСОБА_2 задоволено. Встановлено факт, що померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 , являється матір'ю ОСОБА_2 . Визнано право власності за ОСОБА_2 на земельний сертифікат КР №0191907, виданий 29 жовтня 1997 року на ім'я ОСОБА_3 , площею 10,54 га, що знаходиться в с.Новопетрівка Петрівського району Кіровоградської області (а.с.13, 212 том 1).
У вказаному судовому рішенні зазначено, що зацікавлені особи повністю згодні з позовом. Позивач у позовній заяві вказала, що крім неї, є ще два спадкоємці, які відмовилися від частки спадкового майна на її користь. Державний нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва, так як не збереглося свідоцтво про її народження і відсутній актовий запис про її народження.
Вказане судове рішення було оскаржено позивачем в апеляційному порядку.
Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 червня 209 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області, постановленим 17 вересня 2001 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області, постановленим 17 вересня 2001 року залишено без розгляду (а.с.14).
Згідно розпорядження голови Петрівської райдержадміністрації від 07 травня 2002 року №212-р ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну частку (пай) за рахунок земель КСП ім.Ульянова Червонокостянтинівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, як власниці сертифіката на право на земельну частку (пай) (а.с.148-149 том 1).
В подальшому, ОСОБА_2 отримано державний акт на право приватної власності на землю серії І-КР №005207, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №17 від 21 травня 2002 року, що визнається сторонами та встановлено судом при розгляді справи №941/1560/20 (а.с.44 том 1).
Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ст.4 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, лише порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституціїі законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
У постанові ВП ВС від 02 лютого 2021 року № 925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до положень ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.5 ст.177 ЦК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких гуртуються позовні вимоги.
Як визначено в ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно дост.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначав про те, що розпорядження голови Петрівської райдержадміністрації від 07 травня 2002 року №212-р, яким ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну частку (пай) «обмежує його права, як спадкоємця, на володіння наявною власністю померлої матері».
Наявними у матеріалах доказами підтверджується, що матір позивача ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.8 том 1)
Відповідно до положень ст.549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Однак позивач ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження прийняття ним спадщини, яка відкрилася після смерті матері - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Згідно довідки державного нотаріуса Петрівської державної нотаріальної контори Кіровоградської області від 08 жовтня 2024 року, в алфавітних книгах нотаріальної контори за 1997-2024 роки інформація про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , відсутня (а.с.172 том 1).
Позивач зазначав, що на день смерті матері і відкриття спадщини він був пенсіонером Російської Федерації, мешкав у Сніжногорську Мурманської області. Смерть матері від нього тримали в таємниці, тому він не був обізнаний про відкриття спадщини.
Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, позивачем до матеріалів позовної заяви долучено адресовану йому телеграму, яку він отримав за адресою: АДРЕСА_4 , в якій батько повідомляв про смерть матері (а.с.7 том 1).
Крім того, нормами ЦК УРСР не передбачено автоматичного прийняття спадщини непрацездатною особою.
22 січня 1998 року на ім'я ОСОБА_3 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії КР №0191907, підписаний головою Петрівської районної державної адміністрації Ганжою В. І., яким підтверджується, що їй на підставі рішення Петрівської районної державної адміністрації від 29 жовтня 1997 року №513-р належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім.Ульянова (а.с.10 том 1).
14 травня 2001 року відповідачкою ОСОБА_2 подано до Петрівського районного суду Кіровоградської області позовну заяву про встановлення факту родинних відносин та визнання права на земельний сертифікат. Зацікавленими особами у позовній заяві вказані: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , Долинська МДПІ (а.с.12 том 1).
Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області, постановленим 17 вересня 2001 року за наслідками розгляду вказаної справи, позов ОСОБА_2 задоволено. Встановлено факт, що померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 , являється матір'ю ОСОБА_2 . Визнано право власності за ОСОБА_2 на земельний сертифікат КР №0191907, виданий 29 жовтня 1997 року на ім'я ОСОБА_3 , площею 10,54 га, що знаходиться в с.Новопетрівка Петрівського району Кіровоградської області (а.с.13, 212 том 1).
У вказаному судовому рішенні зазначено, що зацікавлені особи повністю згодні з позовом. Позивач у позовній заяві вказала, що крім неї, є ще два спадкоємці, які відмовилися від частки спадкового майна на її користь. Державний нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва, так як не збереглося свідоцтво про її народження і відсутній актовий запис про її народження.
Вказане судове рішення було оскаржено позивачем в апеляційному порядку.
Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 червня 209 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області, постановленим 17 вересня 2001 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області, постановленим 17 вересня 2001 року залишено без розгляду (а.с.14).
Згідно розпорядження голови Петрівської райдержадміністрації від 07 травня 2002 року №212-р ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну частку (пай) за рахунок земель КСП ім.Ульянова Червонокостянтинівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, як власниці сертифіката на право на земельну частку (пай) (а.с.148-149 том 1).
В подальшому, ОСОБА_2 отримано державний акт на право приватної власності на землю серії І-КР №005207, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №17 від 21 травня 2002 року, що визнається сторонами та встановлено судом при розгляді справи №941/1560/20 (а.с.44 том 1).
За викладених обставин, колегія суддів погоджується із висновками місцевого суду, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оскаржуваним розпорядженням голови Петрівської райдержадміністрації від 07 травня 2022 року №212-р порушено його права та/чи інтереси.
Щодо доводів апеляційної скарги позивача про розгляд справи неповноважним складом суду, колегія суддів зазначає таке.
Так, підстави для відводу (самовідводу) судді визначені ст. 36 ЦПК України.
Частиною 1 статті 36 ЦПК України визначено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:
1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;
3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;
4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;
5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Частиною 2 статті 36 ЦПК України визначено, що суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.
Статтею 37 ЦПК України визначено недопустимість повторної участі судді в розгляді справи.
Частиною 1 статті 37 ЦПК України передбаченно, що суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі.
Згідно вимог ч.2 ст. 37 ЦПК України, суддя, який брав участь у врегулюванні спору у справі за участю судді, не може брати участі в розгляді цієї справи по суті або перегляді будь-якого ухваленого в ній судового рішення.
Частиною 5 статті 37 ЦПК України, суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасовано судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі.
Позивач долучив до апеляційної скарги копію постанови Верховного Суду від 09 грудня 2024 року у справі №941/865/21, якою касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 лютого 2024 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 29 травня 2024 року скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції (а.с.4-7 том 2).
Разом з тим, зі змісту ст. 36, 37 ЦПК України, з аналізу долученої позивачем постанови Верховного Суду від 09 грудня 2024 року у справі №941/865/21, а також матеріалів даної цивільної справи, апеляційним судом не встановлено порушень ст.ст. 36,37 ЦПК України суддею під час розгляду даної справи.
Крім того, позивач не заявляв відводу судді з урахуванням викладених обставин під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Щодо клопотання позивача про витребування у Петрівського районного суду Кіровоградської області цивільної справи №2-516/2001, апеляційний суд зазначає, що в матеріалах справи наявні копія рішення місцевого суду від 17 вересня 2001 року, а також копія позовної заяви ОСОБА_2 від 14 червня 2001 року (а.с.12 том 1).
Позивач зазначав про те, що дана цивільна справа містить надважливі докази, які необідні для розгляду даної справи, однак як вже було зазначено апеляційним судом, позивач не вчинив дії передбачені ст.549 ЦК УРСР для прийняття спадщини після смерті матері. Зокрема і не звертався із заявою про прийняття спадщини, що підтверджується відповіддю нотаріуса на запит суду.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.
З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 28.08.2025.
Головуючий С. М. Єгорова
Судді О. Л. Карпенко
С. І. Мурашко