Справа № 345/5101/24
Провадження № 11-кп/4808/444/25
Категорія ст.331 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
26 серпня 2025 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_3
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 серпня 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 серпня 2025 року обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 календарних днів, строком до 05.10.2025 (включно), без визначення застави як альтернативного запобіжного заходу.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу. Просила скасувати ухвалу суду та постановити рішення, яким обрати відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю.
Зокрема, посилається на те, що в даному провадженні 07.08.2025 року адвокатом ОСОБА_9 була подана заява про відвід судді ОСОБА_1 . Після чого прокурором в судовому засідання 07.08.2025 року було подано клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, і яке було розглянуто після реєстрації заяви про відвід судді. Вважає, що за таких обставин продовження тримання під вартою суперечить вимогам КПК та є процесуально недопустимим і свідчить про істотне порушення права на справедливий судовий розгляд.
Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_7 перебуває під вартою вже понад 15 місяців. Обґрунтування продовження строк тримання під вартою у клопотання прокурора носить формальний характер, не наведено нових обставин, які б виправдовували подальше обмеження свободи.
Під час розгляду даного клопотання прокурором не було доведено реальної наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. В письмових матеріалах клопотання відсутні докази того, що ОСОБА_7 схильний до продовження вчинення кримінальних правопорушень, чи намагався у будь-який спосіб здійснювати вплив на свідків чи потерпілих.
Крім того, в оскаржуваній ухвалі не наведено мотивів відмови в обранні ОСОБА_7 більш м'якого, альтернативного запобіжного заходу, який забезпечив би належну його процесуальну поведінку.
Вказує, що судом не було враховано дані про особу обвинуваченого, його міцні соціальні зв'язки, наявність в нього постійного місця проживання, його молодий вік, те, що він раніше не судимий, та інші обставини, які давали суду всі підстави не продовжувати дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з ізоляцією його від суспільства.
Зауважує, що основним мотивом ухвалення рішення про продовження запобіжного заходу є тяжкість інкримінованого злочину, можливість здійснювати тиск на свідків у даному провадженні. Проте, на думку сторони захисту, дані можливі ризики можна убезпечити, поклавши на ОСОБА_7 відповідні обов'язки.
Вважає, що з врахуванням пояснень сторін, матеріалів клопотання, у суду були правові підстави для відмови в задоволенні клопотання сторони обвинувачення та для обрання не менш ефективного, проте, не пов'язаного з ізоляцією від суспільства, запобіжного заходу.
Прокурор в судове засідання апеляційного суду не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про розгляд провадження.
Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник адвокат ОСОБА_8 не заперечували щодо розгляду апеляційної скарги за відсутності прокурора, просили задовольнити вимоги апеляційної скарги.
З урахуванням положень ч. 4 ст. 405 КПК України колегія суддів вважає можливим проведення судового розгляду за відсутності прокурора.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого та його захисника, перевіривши матеріали провадження, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Зокрема, в апеляційних доводах сторона захисту стверджує, що клопотання про продовження строку тримання під вартою було розглянуто незаконним складом суду, оскільки головуючим суддею не була розглянута заява адвоката ОСОБА_9 про відвід судді.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи, оскільки стороною захисту не наведені обставини, які свідчать про те, що розгляд клопотання про продовження строку тримання під вартою відбувався судом, який не мав право ухвалювати відповідне рішення до розгляду заяви іншого учасника судового розгляду про відвід складу суду.
Водночас, матеріали контрольного провадження не містять відомостей щодо звернення обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника до суду з клопотанням про відвід головуючого судді і під час апеляційного розгляду стороною захисту не зазначені обставини, передбачені ст.ст.75,76 КПК України, які свідчать про реальне існування обставин, що виключають участь судді в кримінальному провадженні або свідчать про недопустимість повторної участі судді в кримінальному провадженні.
При цьому, захисником ОСОБА_8 до апеляційної скарги додано копію заяви представника ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_9 про відвід судді ОСОБА_1 , який, на думку заявника, розглядаючи справу, допускає порушення кримінального процесуального закону, що викликає сумніви в об'єктивності та неупередженості судді, а саме, суддею не розглянуто його клопотання про скасування арешту автомобіля. При цьому, у свій заяві адвокат вказує, що суддею ОСОБА_1 30.01.2025 року розглянуто клопотання про скасування арешту автомобіля і відмовлено у задоволенні клопотання.
Таким чином, клопотання не містить беззаперечних даних, які свідчать про незаконність та упередженість складу суду, та заявлене вже після тривалого розгляду кримінального провадження, мотивоване незгодою з процесуальним рішенням судді та фактично спрямовано на ухвалення іншого судового рішення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 80 КПК України заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду.
Стаття 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини гарантує кожному право на справедливий суд. Відповідно до п. 1 зазначеної статті кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини наявність безсторонності має визначатись, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності ( справа «Фей проти Австрії», справа «Веттштайн проти Швейцарії»). У кожній окремій справі потрібно визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (справа «Пуллар проти Сполученого Королівства».
Так, згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини суд має забезпечити достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності, у зв'язку з чим у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (справа «Пуллар проти Сполученого Королівства» ). При цьому, стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (справа «Веттштайн проти Швейцарії» ).
Разом з тим, несприятлива позиція суду з питань права сама по собі не породжує сумнівів в неупередженості (справа «Кастільо Альгар проти Іспанії»).
Так, намагання усунути від участі у розгляді провадження суддю, правова позиція якого визначається стороною як несприятлива для розгляду справи, має ознаки зловживання процесуальними правами, оскільки у даному випадку заява про відвід судді, хоча і обґрунтовується необхідністю повного та всебічного дослідження обставин справи, захисту порушеного права та ухвалення справедливого рішення, однак по суті спрямована на деструктивність судового розгляду.
Колегія суддів звертає увагу на те, що за змістом доводів обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника адвоката ОСОБА_8 , вони не вважають, що склад суду, який ухвалив оскаржуване рішення був упередженим, однак вважають, що суд не мав права розглядати клопотання про продовження строку тримання під вартою до розгляду заяви про відвід, яку було подано іншим учасником судового розгляду.
Таким чином, в матеріалах провадження відсутні дані, які свідчать про те, що розгляд провадження відбувся судом, який не відповідав вимогам закону та не був незалежним і безстороннім.
Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
В силу вимог ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно з ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону.
З матеріалів контрольного провадження вбачається, що на розгляді Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 за ч.3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.3 ст.28 ч.2 ст.317 КК України, ОСОБА_12 за ч.3 ст. 307, ч.3 ст.311 КК України, ОСОБА_13 за ч.1 ст.263, ч.3 ст.307, ч.1 ст.309, ч.2 ст.310 КК України.
Під час судового розгляду прокурор заявив клопотання про продовження раніше обраного щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави, у зв'язку з тим, що встановлені під час досудового слідства ризики, передбачені ст.177 КПК України, продовжують існувати, а тому підстави для зміни чи скасування запобіжного заходу відсутні.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, без визначення застави як альтернативного запобіжного заходу.
Під час розгляду клопотання про продовження строку запобіжного заходу, суд першої інстанції врахував тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , та ризики, передбачені п.п.1,3,4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які продовжують існувати, а саме, можливість переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків, експертів та інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню, вчинення інших кримінальних правопорушень.
Так, підставами вважати, що ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, є те, що він обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжкого злочинів, за які передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі, і у разі визнання його винуватим, ризик втечі для нього може бути менш небезпечним, ніж призначене покарання і процедура його відбування.
Суд першої інстанції правильно врахував те, що продовжує бути високим ризик незаконного впливу на свідків, експертів та інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні з метою спотворення доказів стосовно фактичних обставин, оскільки ніхто з них ще не допитаний в ході судового розгляду.
Підставами вважати, що ОСОБА_7 , може перешкоджати кримінальному провадженню, є те, що, перебуваючи на волі, він може приховувати докази, які викривають його та інших обвинувачених, та не з'являтись на виклики до суду.
Крім того, підставами вважати, що ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, може вчинити інше кримінальне правопорушення, є те, що обвинуваченому інкримінується вчинення декількох кримінальних правопорушень упродовж вказаного проміжку часу.
При цьому, суд першої інстанції вірно врахував тяжкість кримінальних правопорушень, в яких обвинувачується ОСОБА_7 , серед яких є тяжкі (ч.3 ст. 311, ч. 2 ст. 317 КК України) та особливо тяжкий злочини (ч.3 ст. 307 КК України), за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ризики, які існували на час обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати, що виправдовує його тримання під вартою та унеможливлює застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, оскільки такий не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Під час апеляційного розгляду стороною захисту не наведено переконливих доводів щодо запобігання наявним ризикам в інший спосіб, ніж передбачений відповідним судовим рішенням.
Крім того, в апеляційній скарзі захисник зазначила про наявність в обвинуваченого ОСОБА_7 міцних соціальних зв'язків, проте не надала суду жодних документів на підтвердження вказаних доводів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, який, керуючись положеннями ч. 4 ст. 183 КК України, при обранні обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначив розмір застави, оскільки він обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, дані про його особу, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та прийняв відповідне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Колегія суддів враховує, що при вирішенні питання про необхідність продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого необхідно враховувати наявність конкретного суспільного інтересу, який превалює над принципом поваги до свободи особистості з метою забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні.
Таким чином, тримання під вартою обвинуваченого в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу щодо обвинуваченого, зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів звертає увагу на те, що на стадії судового розгляду кримінального провадження суд самостійно вирішує питання про застосування чи продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, яка дозволить розглянути кримінальне провадження у розумні строки.
Рішення апеляційного суду щодо розгляду питання про законність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого, кримінальне провадження щодо якого розглядається по суті судом першої інстанції, не повинно виглядати як втручання у порядок розгляду кримінального провадження судом першої інстанції та створювати перешкоди суду в організації ефективного судового розгляду у розумні строки.
Разом з тим, колегія суддів звертала увагу суду першої інстанції на те, що розумним, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Критеріями для визначення розумності строків під час кримінального провадження є складність кримінального провадження; поведінка учасників кримінального провадження; спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.
Колегія суддів неодноразово вказувала на те, що тривалість розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції безумовно впливає на питання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Так, національним законодавством не передбачена можливість зміни запобіжного заходу внаслідок тривалого перебування обвинуваченого під вартою та порушення судом розумних строків розгляду кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що судова практика Європейського Суду з прав людини свідчить про необхідність врахування тривалості перебування обвинуваченого під вартою при вирішанні питання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на необхідності забезпечення розгляду кримінального провадження у розумні строки.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування, про що порушується питання в апеляційній скарзі, не встановлено, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 376,404,405,407,418,419,422-1КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 серпня 2025 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5