13 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 199/3191/23
провадження № 61-16371св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області,
відповідачі: ОСОБА_1 , Дочірнє підприємство «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 07 листопада 2023 року, додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2023 року, ухвалені у складі судді Авраменка А. М., постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року, ухвалені у складі колегії суддів Космачевської Т. В., Максюти Ж. І., Халаджи О. В., у справі за позовом першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі - ДП «Ілліч-Агро Донбас») про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 19 листопада 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватний нотаріус Маріупольського районного нотаріального округу Донецької області Чекіда О. І. зареєстрував право власності відповідача ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1421786600:03:000:1184, площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів (номер запису про державну реєстрацію права власності 34257150).
Підставою для державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку зазначено наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення».
Відповідно до наданої Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області копії наказу за аналогічними реквізитами (номером та датою прийняття) від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою» таким наказом насправді надався дозвіл ОСОБА_2 на розробку проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, яка розташована на території Стародубівської селищної ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів.
Тобто зміст наказу від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ, фактично прийнятого Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області, не відповідає змісту наказу з тими самими реквізитами, що міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1421786600:03:000:1184.
Прокурор зазначав, що згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 16 лютого 2023 року № 10-5-0.3-306/2-2.3 відповідач ОСОБА_1 звертався до названого Управління із клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 19 липня 2019 року № 3366-СГ надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області.
Надалі ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області із заявою про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 1421786600:03:000:1184, площею 2,0 га, розташованої на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області. Однак Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області наказом від 22 жовтня 2019 року № 5387-СГ відмовило відповідачу у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність спірної земельної ділянки.
Отже, держава ніколи не приймала рішення про відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 1421786600:03:000:1184, а тому остання вибула з державної власності поза її волею.
Окрім того, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору оренди землі від 22 листопада 2019 року ОСОБА_1 передав спірну земельну ділянку в строкове платне користування ДП «Ілліч-Агро Донбас» строком на 10 років.
Прокурор також зазначав, що внаслідок змін у земельному законодавстві на час звернення до суду із цим позовом землі державної власності, якими розпоряджалося Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, перейшли у комунальну власність, а тому з 27 травня 2021 року уповноваженим органом на розпорядження спірною земельною ділянкою є Нікольська селищна рада Маріупольського району Донецької області.
Враховуючи викладене, прокурор просив суд:
- витребувати у ОСОБА_1 та ДП «Ілліч-Агро Донбас» на користь Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, із кадастровим номером 1421786600:03:000:1184, що розташована на території Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області;
- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію права оренди ДП «Ілліч-Агро Донбас» на земельну ділянку із кадастровим номером 1421786600:03:000:1184, припинивши право оренди на цю земельну ділянку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 07 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався презумпцією правомірності набуття права власності та тим, що позивач не надав доказів, які б підтверджували підробку документів, на підставі яких ОСОБА_1 надано у власність спірну земельну ділянку, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення віндикаційного позову.
Суд також зазначив, що позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди є похідною вимогою та ґрунтується виключно на можливості задоволення віндикаційної позовної вимоги, тому вона не підлягає задоволенню.
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська додатковим рішенням від 05 грудня 2023 року заяву ДП «Ілліч-Агро Донбас» про ухвалення додаткового рішення задовольнив.
Стягнув із Донецької обласної прокуратури на користь ДП «Ілліч-Агро Донбас» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Вирішуючи питання про відшкодування відповідачу ДП «Ілліч-Агро Донбас» понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції керувався тим, що у задоволенні позову відмовлено, а відповідач надав належні докази на підтвердження понесених витрат. Визначений стороною відповідача розмір витрат на правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн відповідає обсягу наданих послуг і критеріям реальності, розумності та співмірності.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 06 листопада 2024 року апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури залишив без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 07 листопада 2023 року та додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2023 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору та в частині вирішення питання щодо розподілу судових витрат є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Позивач не довів належними та допустимими доказами незаконність та безпідставність вибуття з державної власності в особі територіальної громади Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, з кадастровим номером 1421786600:03:000:1184, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 .
Наявність двох наказів під одним номером і з різними текстами, зокрема про передання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок, які територіально розташовані в різних районах, мають різне цільове призначення та площу, не доводить недійсність якогось із цих документів та незаконність набуття названими особами права власності на земельні ділянки.
Колегія суддів також зазначила, що, врахувавши складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, витрачений ним час, участь адвоката у судових засіданнях, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачу ДП «Ілліч-Агро Донбас» понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Дніпровський апеляційний суд додатковою постановою від 20 листопада 2024 року заяву ДП «Ілліч-Агро Донбас» про ухвалення додаткового рішення задовольнив.
Стягнув з Донецької обласної прокуратури на користь ДП «Ілліч-Агро Донбас» витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000,00 грн.
Вирішуючи питання про відшкодування відповідачу ДП «Ілліч-Агро Донбас» понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції керувався тим, що у задоволенні позову відмовлено, а відповідач надав належні докази на підтвердження понесених витрат. Визначений стороною відповідача розмір витрат на правничу допомогу у сумі 4 000,00 грн відповідає обсягу наданих послуг і є пропорційним до предмета спору.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У грудні 2024 року заступник керівника Донецької обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 07 листопада 2023 року, додаткове рішення цього ж суду від 05 грудня 2023 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року та додаткову постанову цього ж суду від 20 листопада 2024 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а у задоволенні заяв про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15 та у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16, від 05 квітня 2023 року у справі № 139/997/21, від 05 січня 2024 року у справі № 736/1435/21, від 17 січня 2024 року у справі № 522/3999/23, від 09 червня 2024 року у справі № 538/129/21, від 25 липня 2024 року у справі № 538/130/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу заявник мотивував тим, що вибуття спірної земельної ділянки з державної власності відбулося поза волею власника.
Суди першої та апеляційної інстанцій повинні були дослідити, чи отримував відповідач дозвіл на розробку проєкту землеустрою, чи розробив він його, чи затверджений такий проєкт Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області, чи видано наказ про надання земельної ділянки у власність.
Суди ухилилися від встановлення дійсних обставин справи та проігнорували надані стороною позивача докази, а саме:
- наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ, яким ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, яка розташована на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області;
- інформацію Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про те, що назване Управління не видавало наказ від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ щодо надання ОСОБА_1 у власність спірної земельної ділянки;
- наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 22 жовтня 2019 року № 5387-СГ, яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проєкту землеустрою та наданні у власність спірної земельної ділянки.
Суд апеляційної інстанції за відсутності конкретних доказів припустив, що можуть існувати два накази Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ з різними текстами про надання у власність земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При цьому суд не врахував, що відповідні накази з одним номером, датою та посекундною відміткою на штрих-коді фізично не можуть існувати.
Усі накази Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області обов'язково реєструються у системі електронного документообігу «ДОК ПРОФ» та існують як електронні документи. Суди не врахували, що хоча паперова реєстраційна справа і залишилася на тимчасово окупованій території України, однак електронна справа є доступною у Реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Суди попередніх інстанцій припустили, що після відмови у 2019 році у затвердженні проєкту землеустрою ОСОБА_1 міг отримати спірну земельну ділянку у власність.
Під час дослідження обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама собою державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Відсутність вироку щодо підробки документів не може бути підставою для відмови в позові. Фізичне порівняння судом реквізитів наказу не може бути підтвердженням існування двох наказів від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ. Присвоєння спірній земельній ділянці кадастрового номера не свідчить про правомірність набуття відповідачем права власності на неї.
Суди безпідставно не взяли до уваги рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 11 жовтня 2023 року у справі № 220/83/23, яким встановлено факт прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області наказу від 22 жовтня 2019 року № 5387-СГ про відмову ОСОБА_1 у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність спірної земельної ділянки.
Додаткове судове рішення є невід'ємною складовою основного судового рішення, а тому у разі скасування основного рішення додаткове втрачає силу.
Аргументи інших учасників справи
У січні 2025 року ДП «Ілліч-Агро Донбас» подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
У лютому 2025 року заступник керівника Донецької обласної прокуратури подав заперечення на відзив на касаційну скаргу, в якому просив відхилити цей відзив у зв'язку з його необґрунтованістю.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 09 січня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.
13 лютого 2025 року справу № 199/3191/23 передано до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 24 лютого 2025 року призначив справу до судового розгляду.
Верховний Суд ухвалою від 16 квітня 2025 року зупинив касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24).
Верховний Суд ухвалою від 13 серпня 2025 року поновив провадження у цій справі.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
16 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області із клопотанням, у якому просив надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області (том 1, а. с. 40).
Наказом Головного управлінняДержгеокадастру у Донецькій області від 19 липня 2019 року № 3366-СГ надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів, орієнтовний розмір 2,0000 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (том 1, а. с. 41).
11 вересня 2019 року відділ у Нікольському районі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області здійснив державну реєстрацію спірної земельної ділянки, яку бажав отримати у власність ОСОБА_1 , в Державному земельному кадастрі на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, складеного 22 липня 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр експертно-геодезичного забезпечення». Спірній земельній ділянці, яка розташована на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, присвоєно кадастровий номер 1421786600:03:000:1184, визначено площу у 2,0 га та цільове призначення - ведення особистого селянського господарства. Складено кадастровий план земельної ділянки. Таким чином, спірна земельна ділянка стала об'єктом цивільних прав.
02 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області із клопотанням, у якому просив затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (том 1, а. с. 42).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ затверджено документацію із землеустрою та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1421786600:03:000:1184, площею 2,0 га, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів (том 1, а. с. 122).
19 листопада 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватний нотаріус Маріупольського районного нотаріального округу Чекіда О. А. зареєстрував право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1421786600:03:000:1184, площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ (номер запису про державну реєстрацію права власності 34656213) (том 1, а. с. 15-17).
22 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та ДП «Ілліч-Агро Донбас» укладено договір оренди землі № 609, за умовами якого ОСОБА_1 передав ДП «Ілліч-Агро Донбас» у платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 1421786600:03:000:1154, площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства строком на 10 років (том 1, а. с. 20-25).
13 грудня 2019 року за ДП «Ілліч-Агро Донбас» зареєстровано право оренди спірної земельної ділянки на підставі зазначеного договору (том 1, а. с. 15-17).
Листом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 16 лютого 2023 року № 10-5-0.3-306/2-23 підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно звертався до цього Управління із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки (том 1, а. с. 28, 29).
Прокурор надав суду іншу копію наказуГоловного управлінняДержгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», зміст якого (окрім реквізитів - дати, номера, назви та підписанта) суттєво відрізняється від змісту копії наказу, а саме зазначеним наказом вирішено надати ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 2,0 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Стародубівської селищної ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів (том 1, а. с. 123).
Також прокурор надав суду копію наказу Головного управлінняДержгеокадастру у Донецькій області від 22 жовтня 2019 року № 5387-СГ, яким відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення із кадастровим номером 1421786600:03:000:1184, площею 2,0 га, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області (том 1, а. с. 23).
Обидві копії зазначених наказів прокурор отримав за наслідками запиту до Головного управлінняДержгеокадастру у Донецькій області, яке своїм листом від 16 лютого 2023 року № 10-5-0.3-306/2-2.3 надіслало електронні копії означених наказів, вказавши на відсутність інших наказів, що стосуються земельної ділянки з кадастровим номером 1421786600:03:000:1184, тобто заперечивши видачу та існування наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ, на підставі якого відбулася державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку.
У період з 31 жовтня 2019 року до 08 листопада 2019 року Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру провела перевірку деяких питань діяльності Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, за наслідками чого складено відповідний акт, згідно з яким 04 листопада 2019 року в Головному управлінні відсутні оригінали наказів із розпорядженням землями сільськогосподарського призначення, які видано Головним управлінням до 04 жовтня 2019 року включно. Відповідно до письмових пояснень начальника відділу державного геодезичного нагляду Головного управління Павлюка Д. М. оригінали наказів, які перебували за адресою: Донецька область, місто Костянтинівка, вулиця Європейська, 13 (попередня адреса Головного управління) 06 серпня 2019 року були вивезені до нового приміщення Головного управління за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, площа Машинобудівників, 1 до кабінету, в якому розміщені працівники управління землеустрою та охорони земель та відділу ринку та оцінки земель Головного управління. Працівників, які відповідали за зберігання наказів, начальника відділу розпорядження сільськогосподарськими землями звільнено. Станом на 03 жовтня 2019 року оригінали наказів щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення з 2015 року до 2019 року та відповідні клопотання фізичних та юридичних осіб перебували у приміщенні Головного управління. Вранці 04 жовтня 2019 року оригінали наказів та відповідні клопотання вже були відсутні з невідомих причин, будь-які заходи Головним управлінням до 04 листопада 2019 року не вживались. Оригінали клопотань з відповідними матеріалами щодо розпорядження сільськогосподарськими землями з 2015 року до 2018 року також відсутні у приміщенні Головного управління, відповідальних осіб за збереження наказів у Головному управлінні не визначено. Тільки 06 листопада 2019 року працівники Головного управління склали акт про крадіжку документів та викликали співробітників поліції для документування факту вилучення документів (розпочато кримінальне провадження). До системи «ДОК ПРОФ» сканувалися підписані та зареєстровані накази без листа погодження, що за відсутності оригіналів наказів не дає можливості визначити, чи були вони погоджені відповідними спеціалістами Головного управління.
08 листопада 2019 року до Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, Національного агентства України з питань державної служби, Прем'єр-міністра України, офісу Президента, Донецької обласної державної адміністрації було подано колективну скаргу трудового колективу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області на дії виконувача обов'язків начальника вказаного управління. У скарзі зазначено, серед іншого, про вивезення у невідомому напрямку документації Головного управління його керівництвом.
Наказами Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 28 січня 2021 року № 26-ОТГ та від 26 лютого 2021 року № 48-ОТГ за результатами проведеної інвентаризації земель державної власності сільськогосподарського призначення у Донецькій області, які прийняті на виконання змін у законодавстві, зокрема пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Указу Президента України від 15 жовтня 2020 року № 449/2020 «Про деякі заходи щодо прискорення реформи у сфері земельних відносин», постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року № 1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», вирішено передати Нікольській селищній раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані в адміністративних межах Нікольської селищної ради Нікольського району Донецької області за межами населеного пункту. При цьому додатки до таких наказів, які містять вичерпний перелік земельних ділянок державної власності, що передаються у комунальну, не містять спірної земельної ділянки.
13 квітня 2022 року ДП «Ілліч-Агро Донбас» звернулося до Головного управління Національної поліції України та Центру управління Служби безпеки України із заявою про вчинення кримінального правопорушення, у якій повідомило, серед іншого, про втрату підприємством з 24 лютого 2022 року доступу до свого офісу, розташованого за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Італійська, 116-А, і можливості вивезти з нього оригінали документів, серед яких були договори оренди землі, міни, емфітевзису, документи, що підтверджують нарахування та оплату орендної плати, технічна документація на землю. Надалі відповідачу ДП «Ілліч-Агро Донбас» з відкритих джерел стало відомо, що його офіс внаслідок бойових дій зруйновано (будівля вигоріла у березні).
Суди також з'ясували, що у сторін та Головного управлінняДержгеокадастру у Донецькій області відсутній оригінал наказу названого Управління від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ у паперовій формі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункти 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа має бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Спірні правовідносини стосуються правомірності набуття права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1421786600:03:000:1184, площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів.
Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.
Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Верховний Суд зазначає, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.
У частині першій статті 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
У статті 118 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено:
«Громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У заяві зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До заяви додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає заяву у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність».
Процедура державної реєстрації земельної ділянки визначена Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок № 1051).
Згідно з пунктом 107 Порядку № 1051 (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється, зокрема, за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи (пункт 109 Порядку № 1051).
У пункті 110 Порядку № 1051 передбачено, що для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22; оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації); електронний документ. Після прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для державної реєстрації земельної ділянки, та надання Держгеокадастру або його територіальному органові відповідно до компетенції засвідченої копії такого рішення Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання вносить відповідні відомості до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.
Згідно з пунктом 112 Порядку № 1051 до Поземельної книги в паперовій формі додається засвідчена копія рішення, яке є підставою для внесення відомостей до неї.
Державний кадастровий реєстратор в день отримання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносить відомості про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних зазначеного Реєстру до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі (пункт 113 Порядку № 1051).
У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що:
- 11 вересня 2019 року відділ у Нікольському районі Головного управлінняДержгеокадастру у Донецькій області здійснив державну реєстрацію спірної земельної ділянки, яку бажав отримати у власність ОСОБА_1 , в Державному земельному кадастрі на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, складеного 22 липня 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр експертно-геодезичного забезпечення»;
- спірній земельній ділянці, яка розташована на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, присвоєно кадастровий номер 1421786600:03:000:1184, визначено площу у 2,0 га та цільове призначення - ведення особистого селянського господарства;
- державна реєстрація права власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_1 проведена на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ.
Заперечуючи проти правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, прокурор посилався на те, що наказ Головного управлінняДержгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ про надання спірної ділянки відповідачу є підробним, оскільки рішення про передання ОСОБА_1 такої земельної ділянки не приймалося, а наказом за аналогічними реквізитами (номером та датою прийняття) надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, яка розташована на території Стародубівської селищної ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів. На підтвердження зазначеного прокурор надав паперову копію електронного документа із системи документообігу «ДОК ПРОФ», а саме наказу Головного управлінняДержгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ, яким ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі, на території Стародубівської селищної ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 1051 Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. Документи в паперовій формі, які створюються під час ведення Державного земельного кадастру, витяги з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру, довідки, що містять узагальнену інформацію про землі (території), викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану), кадастрові плани земельних ділянок та інші документи створюються шляхом роздрукування їх електронної (цифрової) форми за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру. Під час створення ідентичних за документарною інформацією та реквізитами документів в електронній та паперовій формі кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях. Документи в електронній формі, які створюються на виконання вимог цього Порядку, повинні відповідати вимогам законодавства у сфері електронного документообігу та електронних довірчих послуг.
У пункті 32 Порядку № 1051 зазначено, що документи Державного земельного кадастру є його складовими частинами, які створюються, відображаються та змінюються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Документами Державного земельного кадастру, які створюються під час його ведення, є, зокрема, і поземельні книги (підпункт 4 пункту 31 Порядку № 1051).
До Поземельної книги в паперовій формі додається засвідчена копія рішення, яке є підставою для внесення відомостей до неї (пункт 112 Порядку № 1051).
Поземельна книга в електронній (цифровій) формі відкривається шляхом її формування за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру з використанням даних електронного документа. Поземельна книга в електронній (цифровій) формі засвідчується кваліфікованим електронним підписом Державного кадастрового реєстратора. Не завірені кваліфікованим електронним підписом Державного кадастрового реєстратора записи у Поземельній книзі в електронній (цифровій) формі вважаються недійсними (пункт 50 Порядку № 1051).
Внесення відомостей до Поземельної книги в електронній (цифровій) формі є внесенням відомостей до Державного земельного кадастру (пункт 51 Порядку № 1051).
До Поземельної книги в електронній (цифровій) формі додаються електронні копії документів, що є підставою для внесення відомостей до неї (пункт 52 Порядку № 1051).
На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред'явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.
У частинах першій та другій статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зауважувала, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Аналогічні процесуальні положення закріплені у частині третій статті 100 ЦПК України та пункті 1 частини другої статті 76 ЦПК України.
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24), до розгляду якої було зупинено провадження у цій справі, зробив висновки, щонаказ про передання земельної ділянки у власність, внесений до електронної системи (Електронний документообіг), існує як електронний документ, має юридичну силу оригіналу, якщо він оформлений відповідно до вимог чинного законодавства. Електронний документ, створений із дотриманням вимог законодавства, має таку ж юридичну силу, як і документ на паперовому носії. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях. Оцінка електронного доказу здійснюється судом на загальних підставах, передбачених статтею 89 ЦПК України.
Щодо вирішення спору по суті
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, керувався тим, що прокурор не довів належними, достатніми та допустимими доказами неправомірного набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, зокрема на підставі підробного / недійсного / неіснуючого наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ.
Верховний Суд не знаходить підстав для незгоди із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до частин першої та третьої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), на яку посилався заявник у касаційній скарзі, сформулювала правовий висновок про те, що, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України в поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи виснувати про наявність підстав для втручання в мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, керуючись принципом мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, необхідності додержання принципу «належного урядування» під час втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном, наголосив, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Потреба державного органу виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Згідно зі статтею 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У матеріалах справи, що переглядається у касаційному порядку, наявні дві копії наказу Головного управлінняДержгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ, які суттєво відрізняються за своїм змістом.
Одна із копій виготовлена з паперового носія, який був підставою для здійснення оспорюваної державної реєстрації права власності на земельну ділянку, інша - паперова копія електронного документа із системи «ДОК ПРОФ». Паперові оригінали зазначених документів сторони не надали.
Установивши, що розробка проєктно-технічної документації, державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі здійснювалися за ініціативою ОСОБА_1 , у справі наявна відповідна копія наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ, який був наданий державному реєстратору для реєстрації права власності відповідача, суди попередніх інстанцій дійшли загалом обґрунтованих висновків про те, що прокурор не довів належними та допустимими доказами підробку документів, на підставі яких ОСОБА_1 передано у власність спірну земельну ділянку.
У контексті доводів прокурора щодо наявності в електронній системі документообігу«ДОК ПРОФ» електронного документа з відмінним змістом, що свідчить про підробку наданого ОСОБА_1 наказу Головного управлінняДержгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ та його неврахування судами попередніх інстанцій, колегія суддів ураховує таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
У зв'язку з військовою агресією та повномасштабним вторгненням держави-агресора на територію України 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває дотепер. Із 24 лютого 2022 року до 04 березня 2022 року на території Маріупольського району Донецької області, де територіально розташована спірна земельна ділянка, а також документи щодо її передання у приватну власність, тривали активні бойові дії, а з 05 березня 2022 року ця територія є тимчасово окупованою російською федерацією (перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376). Більше того, земельна ділянка з кадастровим номером 1421786600:03:000:1184, площею 2,0 га, щодо якої, за доводами прокурора, був виданий наказ Головного управлінняДержгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ, також із 24 лютого 2022 року до 15 лютого 2024 року є територією, на якій велися активні бойові дії, а з 16 лютого 2024 року Великоновосілківська селищна територіальна громада належить до територій активних бойових дій.
Згідно з положеннями частин шостої, сьомої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини друга, четверта статті 83 ЦПК України).
Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку з урахуванням зазначених вище критеріїв оцінки доказів та застосуванням балансу вірогідностей, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого дійшли загалом обґрунтованих висновків про недоведеність прокурором заявлених позовних вимог.
Загалом доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішеннях по суті спору, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів попередніх інстанцій.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) виклала правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Зроблені судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі висновки узгоджуються із правовою позицією в аналогічних справах за позовами прокурора щодо інших земельних ділянок, які Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області передавало безоплатно у власність фізичним особам, розташовані поруч, викладеною у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2024 року у справі № 205/2120/23 (провадження № 61-1063св24), від 04 листопада 2024 року у справі № 199/3237/23 (провадження № 61-5546св24), від 25 листопада 2024 року у справі № 199/9914/22 (провадження № 61-995св24), від 16 грудня 2024 року у справі № 199/3188/23 (провадження № 61-13811св24), від 05 лютого 2025 року у справі № 199/9920/22 (провадження № 61-14456св24), від 12 лютого 2025 року у справі № 199/9890/22 (провадження № 61-14163св24), а також у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24), до розгляду якої було зупинено провадження у цій справі.
Водночас Верховний Суд, з урахуванням положень частини третьої статті 400, частини другої статті 414 ЦПК України, зауважує про порушення судами попередніх інстанцій правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 ЦПК України під час розгляду позовних вимог першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області, заявлених до ДП «Ілліч-Агро Донбас».
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 ГПК Українигосподарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
З огляду на те, що спір у справі, яка переглядається, у частині позовних вимог, заявлених прокурором в інтересах органу місцевого самоврядування до ДП «Ілліч-Агро Донбас», є земельним спором між територіальною громадою та юридичною особою, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, належить до господарської юрисдикції, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи наведене, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині позовних вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» підлягають скасуванню, а провадження у справі у цій частині - закриттю, адже розгляду в поряду цивільного судочинства підлягали лише позовні вимоги до ОСОБА_1 .
Колегія суддів роз'яснює позивачеві його право протягом десяти днів із дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення цієї справи у частині позовних вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» до відповідного суду господарської юрисдикції.
Беручи до уваги зазначене, відсутні правові підстави для стягнення на користь ДП «Ілліч-Агро Донбас» суми судових витрат на професійну правничу допомогу.
Правові підстави для стягнення із позивача на користь відповідача суми понесених останнім судових витрат під час закриття провадження у справі визначені положеннями частини п'ятої статті 142 ЦПК України, зокрема лише як наслідок необґрунтованих дій позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що стягнення із позивача компенсації понесених відповідачем витрат у разі закриття провадження у справі можливе саме у випадку необґрунтованості дій позивача, та звертала увагу, що сам собою факт закриття провадження у справі не підтверджує ні відсутність спору позивача з відповідачем, ні відсутність предмета спору, ні свідоме порушення позивачем правил суб'єктної юрисдикції та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18, ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 906/961/17, від 08 липня 2020 року у справі № 810/3711/18).
У Верховному Суді склалася стала та послідовна практика застосування цієї норми процесуального закону. Так, у постановах від 18 червня 2019 року у справі № 922/3787/17, від 09 липня 2019 року у справі № 922/592/17, від 25 липня 2019 року у справі № 910/11310/18, від 21 січня 2020 року у справі № 922/3422/18, від 26 квітня 2021 року у справі № 910/12099/17, від 26 травня 2022 року у справі № 905/460/21, від 01 листопада 2023 року у справі № 905/85/23, від 06 червня 2024 року у справі № 905/1840/21, від 02 грудня 2024 року у справі № 904/217/24 суд касаційної інстанції керувався тим, що у разі закриття провадження у справі відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Отже, відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв'язку із поданням позову до нього і у подальшому - із закриттям провадження у справі.
Таких підстав для відшкодування судових витрат ДП «Ілліч-Агро Донбас» не зазначало та Верховний Суд не встановив.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
З огляду на викладене колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне:
касаційну скаргу задовольнити частково;
рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1 , залишити без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України;
рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог, заявлених до ДП «Ілліч-Агро Донбас», скасувати, а провадження у цій частині закрити з підстав, передбачених статтею 414 ЦПК України;
додаткові судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими вирішено питання про розподіл судових витрат, понесених ДП «Ілліч-Агро Донбас» на професійну правничу допомогу, скасувати у зв'язку із скасуванням основних судових рішень, ухвалених щодо цього відповідача, з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, статтями 400, 409, 410, 412, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 07 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року в частині позовних вимог першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області до Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, скасування рішення про державну реєстрацію права орендискасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення про закриття провадження у справі.
Роз'яснити позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів із дня отримання цієї постанови звернутися до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи в частині позовних вимог, пред'явлених до Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», до відповідного суду господарської юрисдикції.
В іншій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 07 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року в частині залишення без змін додаткового рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2023 року скасувати.
Додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2023 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року скасувати.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
СуддіА. І. Грушицький
С. О. Карпенко
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк