21 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 196/274/24
провадження № 61-4817св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Царичанська селищна рада Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кравчук Світлана Василівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2024 року у складі судді Костюкова Д. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року у складі колегії суддів Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Красвітної Т. П.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кравчук С. В. (далі - приватний нотаріус Дніпровського РНО Дніпропетровської області), про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання права власності в порядку спадкування за законом.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дядько ОСОБА_3 .
Також зазначала, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 дружини ОСОБА_3 - ОСОБА_4 належний їй на праві власності житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/2 автомобіля марки FIAT LINEA, 2013 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України успадкував за законом ОСОБА_3 , який постійно проживав разом з нею однією сім'єю на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 за життя свідоцтво про право на спадщину за законом не отримував.
Після смерті ОСОБА_4 її чоловік ОСОБА_3 у віці 75 років потребував опіки. Позивачка як єдина з його родичів в Україні запросила останнього до себе на постійне місце проживання у АДРЕСА_2 , де проживала зі своєю сім'єю.
За цією адресою позивачка разом з чоловіком, сином та ОСОБА_3 постійно проживали однією сім'єю до моменту смерті останнього. Хоча й помер ОСОБА_3 у лікарні в місті Москві, РФ, де тимчасово знаходився на лікуванні, однак мав постійне місце проживання в Україні.
У квартирі позивачки, де ОСОБА_3 постійно проживав, знаходились всі його особисті речі, документи, у них був спільний бюджет, взаємні права та обов'язки, разом вели домашнє господарство. У дворі будинку залишився належний йому автомобіль марки FIAT LINEA, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Посилалась на те, що спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 є його дочка ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину.
Також ОСОБА_2 прийняла спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 .
Вважала, що оскільки приватний нотаріус відмовив ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , зазначені постанови нотаріуса ОСОБА_2 не оскаржувала, то остання втратила право на спадкування.
У зв'язку з відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, факт неоскарження ОСОБА_2 зазначених нотаріальних дій свідчить про можливість реалізувати свої спадкові права спадкоємцям інших черг за законом.
ОСОБА_1 зазначала, що вона є спадкоємцем п'ятої черги після смерті ОСОБА_3 .
Відповідно до частини першої статті 1265 ЦК України вона прийняла спадщину з моменту її відкриття в порядку частини третьої статті 1268 ЦК України, так як постійно проживала зі спадкодавцем однією сім'єю на час її відкриття.
Позивачка зверталась до приватного нотаріуса Дніпровського РНО Дніпропетровської області Кравчук С. В. про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно як спадкоємець п'ятої черги після смерті дядька ОСОБА_3 , однак постановою від 18 грудня 2023 року у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено, оскільки, на думку нотаріуса, спадщину прийняв інший спадкоємець.
На підставі викладеного, позивачка з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд:
встановити факт постійного проживання на час відкриття спадщини ОСОБА_1 (племінниця) зі спадкодавцем ОСОБА_3 (дядько), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
встановити факт постійного проживання на час відкриття спадщини ОСОБА_3 із дружиною ОСОБА_4 ;
визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті її дядька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та автомобіль марки FIAT LINEA, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про відмову від позовних вимог про встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , із дружиною ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Царичанський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 04 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Встановив факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_2 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Царичанський районний суд Дніпропетровської області додатковим рішенням від 10 січня 2025 року доповнив рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2024 року абзацом першим, який виклав у наступній редакції:
«Прийняти відмову ОСОБА_1 від позовної вимоги про встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , із дружиною ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Провадження у цій частині позовних вимог закрити.».
Місцевий суд, частково задовольняючи позовні вимоги, керувався тим, що факт, про встановлення якого просить позивачка, має для неї юридичне значення, оскільки впливає на реалізацію нею спадкових прав.
Зазначив, що факт спільного проживання спадкодавця ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України підтверджується не лише фактом їх реєстрації за однією адресою, а й іншими належними і допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже, виснував про доведеність факту постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, тобто на час його смерті.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно, місцевий суд керувався тим, що ОСОБА_1 не набула права на спадщину за законом після смерті її дядька ОСОБА_3 , оскільки відповідачка ОСОБА_2 , яка є дочкою ОСОБА_3 та спадкоємцем за заповітом після його смерті, спадщину у встановлений законом строк прийняла, заяву про відмову від спадщини не подавала, докази визнання заповіту недійсним суду не надані.
Зауважив, що сама собою відмова нотаріуса у видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину не позбавляє її права на цю спадщину, а можливість її оформлення надалі обумовлене усуненням зазначених нотаріусом недоліків.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шило Т. В., просила скасувати рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 19 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2024 року в оскаржуваній частині залишив без змін.
Апеляційний суд вважав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивачка не набула права на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 .
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивачки про наявність у неї права на спадщину після смерті ОСОБА_3 у зв'язку з відмовою нотаріуса у видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на спадкове майно, мотивувавши тим, що видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена.
Апеляційний суд не переглядав рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, подана до Верховного Суду у квітні 2025 року, ОСОБА_1 просить рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання права власності в порядку спадкування за законом скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень позивачка посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди помилково застосували частину п'яту статті 1268 ЦК України та не застосували статтю 1223 ЦК України.
Суди дійшли неправильного висновку, що сама собою відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на цю спадщину та можливості отримання свідоцтва після усунення недоліків, про які вказав нотаріус.
Вважає, що суди помилково встановили прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 у зв'язку з неможливістю витребувати матеріали спадкової справи ОСОБА_3 з Московської міської нотаріальної палати з огляду на Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01 грудня 2022 року, який набрав чинності 23 грудня 2022 року.
Інші учасники судового процесу не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_3 , є громадянином рф, мав посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , видану 10 квітня 2014 року, орган видачі - 1201.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 09 квітня 2020 року РАГС Москви № 50 Багатофункціональний центр надання державних послуг селища Московський (а. с. 14, 15, т. 1).
ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про народження від 10 травня 1963 року № НОМЕР_4 (а. с. 87, т. 1).
Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб 12 березня 2011 року ОСОБА_5 уклала шлюб із ОСОБА_6 , прізвище після реєстрації шлюбу « ОСОБА_5 » (а. с. 131-133).
Згідно з посвідкою про народження № НОМЕР_5 ? ОСОБА_8 , яка є рідною сестрою ОСОБА_3 , її батьками є ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (а. с. 18, т. 1).
Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_6 від 28 серпня 1959 року, ОСОБА_8 уклала шлюб із ОСОБА_11 , прізвище після реєстрації шлюбу - « ОСОБА_11 » (а. с. 19, т. 1).
Згідно зі свідоцтвом про народження від 28 січня 1967 року серії НОМЕР_7 , батьками ОСОБА_12 (позивачка) є ОСОБА_11 та ОСОБА_13 (а. с. 20, т. 1).
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу ОСОБА_12 26 лютого 2011 року уклала шлюб із ОСОБА_14 , прізвище після реєстрації шлюбу? - « ОСОБА_12 » (а. с. 21, 22, т. 1).
Згідно з довідкою виконавчого комітету Царичанської селищної ради Дніпропетровської області від 30 вересня 2021 року № 2443 ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований на АДРЕСА_1 з 16 квітня 2014 року і до дня смерті. На день смерті разом з ним була зареєстрована і проживала ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 16 квітня 2014 року і до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 121 зворот, т. 1).
ОСОБА_4 належав будинок АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 серпня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2308 (а. с. 25, т. 1).
Відповідно до свідоцтва про смерть від 17 лютого 2017 року серії НОМЕР_8 , виданим Царичанським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 16, т. 1).
20 лютого 2017 року ОСОБА_2 подала до приватного нотаріуса Дніпровського РНО Дніпропетровської області Кравчук С. В. заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 .
20 лютого 2017 року ОСОБА_3 подав до приватного нотаріуса Дніпровського РНО Дніпропетровської області Кравчук С. В. заяву, якою відмовився від обов'язкової частки у спадщині після смерті ОСОБА_4 (а. с. 80, т. 1).
03 жовтня 2020 року ОСОБА_2 подала до приватного нотаріуса Дніпровського РНО Дніпропетровської області Кравчук С. В. заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 (а. с. 111).
Відповідно до копії заповіту від 24 грудня 2015 року № 77 АБ 8687793 ОСОБА_3 все своє майно заповів ОСОБА_2 . Заповіт посвідчено нотаріусом міста Москви Ульянською О. Д., зареєстровано в реєстрі за № 1-7315 (а. с. 112 зворот, т. 1).
16 листопада 2023 року ОСОБА_1., яка діяла за довіреністю від імені ОСОБА_2 , подала до приватного нотаріуса Дніпровського РНО Дніпропетровської області Кравчук С. В. заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , а саме на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 (а. с. 95 зворот, т. 1).
Приватний нотаріус Дніпровського РНО Дніпропетровської області Кравчук С. В. постановою від 16 листопада 2023 року відмовила ОСОБА_1 , яка діє за довіреністю від імені ОСОБА_2 , у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , оскільки для оформлення спадщини не надано заповіту (а. с. 31, 32, т. 1).
Також 16 листопада 2023 року ОСОБА_1., яка діяла за довіреністю від імені ОСОБА_2 , подала до приватного нотаріуса Дніпровського РНО Дніпропетровської області Кравчук С. В. заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , а саме на автомобіль марки FIAT LINEA, 2013 року випуску (а. с. 124, т. 1).
Приватний нотаріус Дніпровського РНО Дніпропетровської області Кравчук С. В. постановою від 16 листопада 2023 року відмовила ОСОБА_1 , яка діє за довіреністю від імені ОСОБА_2 , у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , оскільки для оформлення спадщини не надано оригінал заповіту (а. с. 29, 30, т. 1).
14 грудня 2023 року ОСОБА_1 подала до приватного нотаріуса Дніпровського РНО Дніпропетровської області Кравчук С. В. заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України, а саме на автомобіль марки FIAT LINEA, 2013 року випуску, та житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 (а. с. 138 зворот, т. 1).
Приватний нотаріус Дніпровського РНО Дніпропетровської області Кравчук С. В. постановою від 18 грудня 2023 року відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно ОСОБА_3 , оскільки у матеріалах спадкової справи наявна заява іншого спадкоємця про прийняття спадщини за заповітом, яка подана у встановлений законодавством термін (а. с. 33, 34, т. 1).
У судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про визнання права власності в порядку спадкування та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
У частині третій статті 1221 ЦК України зазначено, що якщо спадкодавець мав останнє місце проживання на території іноземної держави, місце відкриття спадщини визначається відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право».
У статті 70 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що з урахуванням положень статей 71, 72 цього Закону спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося.
Згідно статті 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У частині першій статті 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно із частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частин третьої, п'ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (частина перша статті 1297 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 підставами позову зазначала те, що після смерті її рідного дядька ОСОБА_3 , з яким вона постійно проживала на час відкриття спадщини, залишилося спадкове майно у вигляді житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та автомобіля марки FIAT LINEA, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Вважала, для оформлення своїх спадкових прав як спадкоємця п'ятої черги, що прийняла спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України, існують перешкоди, а саме прийняття спадщини спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 його дочкою ОСОБА_2 , проте неоформлення нею спадщини, що підтверджується відповідними постановами нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій.
Суди встановили, що ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про народження від 10 травня 1963 року № НОМЕР_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 09 квітня 2020 року РАГС Москви № 50 Багатофункціональний центр надання державних послуг селища Московський.
Відповідно до копії заповіту від 24 грудня 2015 року № 77 АБ 8687793 ОСОБА_3 все своє майно заповів ОСОБА_2 . Заповіт посвідчено нотаріусом міста Москви Ульянською О. Д., зареєстровано в реєстрі за № 1-7315.
03 жовтня 2020 року ОСОБА_2 подала до приватного нотаріуса Дніпровського РНО Дніпропетровської області Кравчук С. В. заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 .
Приватний нотаріус Дніпровського РНО Дніпропетровської області Кравчук С. В. постановою від 16 листопада 2023 року відмовила ОСОБА_1 , яка діє за довіреністю від імені ОСОБА_2 , у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , оскільки для оформлення спадщини не надано оригінал заповіту.
Приватний нотаріус Дніпровського РНО Дніпропетровської області Кравчук С. В. постановою від 18 грудня 2023 року відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно ОСОБА_3 , оскільки у матеріалах спадкової справи наявна заява іншого спадкоємця про прийняття спадщини за заповітом, яка подана у встановлений законодавством термін.
Царичанський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 04 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Встановив факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення місцевого суду в частині встановлення факту проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 у апеляційному порядку не переглядалося, отже, не є предметом перегляду Верховного Суду відповідно до меж касаційного перегляду, встановлених у статті 400 ЦПК України.
З огляду на викладене вище, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що дочка ОСОБА_3 , яка є спадкоємцем за заповітом після його смерті, спадщину у встановлений законом строк прийняла, заяву про відмову від спадщини не подавала, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на спадкове майно ОСОБА_3 .
Верховний Суд неодноразово зазначив у своїх постановах під час розгляду справ у подібних правовідносинах, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття.
Водночас відсутність у такого спадкоємця отриманого в установленому законодавством порядку свідоцтва на спадщину, а також відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 638/7132/15-ц зазначено: «Правовідносини, що виникли між сторонами щодо спадкування спірного майна містять ознаку іноземного елементу, оскільки ОСОБА_2 є громадянкою США, а тому зазначені правовідносини регулюються із застосуванням Закону України «Про міжнародне приватне право». Відповідно до статті 70 Закону України «Про міжнародне приватне право», з урахуванням положень статей 71, 72 цього Закону, спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося. Статтею 71 зазначеного Закону встановлено, що спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України. […] Ураховуючи, що ОСОБА_2 у межах встановленого статтею 1270 ЦК України строку звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом та отримала відповідне свідоцтво, вона вважається такою, що прийняла спадщину щодо всього майна».
У справі, яка переглядається, суди встановили факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_2 .
Отже, ОСОБА_2 , яка у встановленому законом порядку прийняла спадщину за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 , є власником спадкового майна з часу відкриття спадщини, при цьому неоформлення нею спадщини та неоскарження відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину не свідчить про втрату права на охоронюване законом мирне володіння майном.
Відсутність реєстрації права власності на зазначене майно зумовлює обмеження у праві розпорядження ним (постанова Верховного Суду від 14 травня 2021 року у справі № 417/6784/18).
Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена (пункт 4.12 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5).
Доводи касаційної скарги про те, що суди помилково вважали ОСОБА_2 спадкоємцем, яка прийняла спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , колегія суддів відхиляє, оскільки в матеріалах спадкової справи ОСОБА_3 , витребуваної судом у приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кравчук С. В., наявні документи, які свідчать про прийняття нею спадщини у встановлений законом строк, зокрема подана особисто ОСОБА_2 у письмовій формі заява про прийняття спадщини та засвідчена копія заповіту, складена ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2 .
Як встановлено судами на підставі наявних у матеріалах справи доказів відмова нотаріуса у видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом обумовлена саме відсутністю оригіналу відповідного заповіту чи його дублікату.
ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявниця зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, однак у касаційній скарзі відсутнє відповідне обґрунтування, яку норму права повинен був застосувати суд апеляційної інстанції, а також щодо якої норми права відсутній висновок суду касаційної інстанції. Характер доводів касаційної скарги свідчить про переоцінку наявних у матеріалах справи доказів, що з огляду на положення статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.
Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).
На думку судової колегії, судові рішення є достатньо мотивованими.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2024 року в частині вирішення позовної вимоги про визнання права власності в порядку спадкування та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк