26 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 398/1763/23
провадження № 61-10393ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М.(суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області
від 06 листопада 2024 року, додаткове рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 лютого 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою,
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави Україна в особі Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, яка полягає у порушенні посадовими особами Військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 положень Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 26 травня 2014 року № 333, в частині сповіщення сім'ї загиблого старшого лейтенанта ОСОБА_3 та виплати сім'ї його грошового забезпечення.
Матеріальна шкода полягає у невиплаті ОСОБА_1 у результаті допущених порушень грошового забезпечення та допомоги на поховання загиблого старшого лейтенанта - її батька ОСОБА_3 в сумі 176 328,60 грн.
Разом з тим, унаслідок вказаних вище протиправних діянь (дій та бездіяльності) військових посадових службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 та Військової частини НОМЕР_1 , які зафіксовані в довідці за результатами перевірки Управління з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства оборони України, позивачка зазнала стійких глибоких емоційних та душевних страждань, розчарувань у компетентності посадових осіб державних органів, незручностей, пов'язаних із необхідністю відстоювати свої права на отримання належного їй соціального захисту, необхідного у зв'язку із безповоротною втратою рідної людини (батька), на утриманні якої вона перебувала, та неможливістю за будь-яких обставин повернутися до звичного способу життя, яку вона оцінила у 30 000 грн.
Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області рішенням
від 06 листопада 2024 року (у складі судді Стручкової Л. І.) позов
ОСОБА_1 задовольнив частково.
Стягнув з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 невиплачену їй частину грошового забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_3 у сумі 82 181,80 грн.
Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 30 000 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області додатковим рішенням від 14 лютого 2025 року вирішив питання про розподіл судових витрат.
Кропивницький апеляційний суд постановою від 29 травня 2025 року (у складі колегії суддів Дуковського О. Л., Дьомич Л. М., Письменного О. А.) рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області
від 06 листопада 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 14 лютого 2025 року залишив без змін.
11 серпня 2025 року Військова частина НОМЕР_1 через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області
від 06 листопада 2024 року, додаткове рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 лютого 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 травня 2025 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України
(є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, при цьому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки позивачка її визначила у грошовому вимірі. Тобто ціна позову у загальному розмірі становить 206 328,60 грн (176 328,60 грн + 30 000 грн), яка станом на 01 січня 2025 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн х 250 = 757 000 грн).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява
№ 40160/1, від 05 квітня 2018 року).
Судові рішення у цій справі за загальним правилом не підлягають касаційному оскарженню, оскільки дана справа не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Норми процесуального закону, якими врегульовано процедуру доступу до суду касаційної інстанції, слід визнати такими, що відповідають критеріям правової визначеності та передбачуваності.
Верховний Суд, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, дослідив та взяв до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга не містить прямих посилань на наявність обставин, які передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Колегія суддів враховує мотиви судових рішень і доводи касаційної скарги, які значною мірою стосуються оцінки доказів у справі, та вважає, що з огляду на встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи та надання правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, незгода відповідача з встановленими судами обставинами не свідчить про те, що така справа має виняткове значення для учасника справи або має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Разом з тим, Верховний Суд не встановив обставин, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до «верховного суду» є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.
При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Добріч проти Сербії», заяви № 2611/07 та № 15276/07, від 21 червня 2011 року).
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
На підставі викладеного, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (рішення у справі «Пелевін проти України», заява № 24402/02, від 20 травня 2010 року).
Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини другої статті 394 ЦПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами цивільного судочинства.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Зазначення у постанові Кропивницького апеляційного суду від 29 травня
2025 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 листопада 2024 року, додаткове рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 лютого 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 травня
2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк