27 серпня 2025 року
м. Чернівці
справа № 718/329/25
провадження № 22-ц/822/778/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Одинака О. О.
суддів: Кулянди М. І., Перепелюк І. Б.
учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»
відповідач ОСОБА_1
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 11 липня 2025 року
головуючий в суді першої інстанції суддя Кибич І. А.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 .
Просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 05 червня 2024 року № 05.06.2024-100001825 у розмірі 18 240 гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 05 червня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 05.06.2024-100001825.
Вказує, що відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 6 000 гривень строком на 98 днів.
ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за договором виконало у повному обсязі, натомість відповідачка свої зобов'язання за договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на дату звернення із цим позовом за ОСОБА_1 утворилась заборгованість у розмірі 18 240 гривень, яка складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6 000 гривень, процентів у розмірі 8 820 гривень, комісії у загальному розмірі 420 гривень та неустойки у розмірі 3 000 гривень, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
Короткий зміст судового рішення першої інстанції
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 11 липня 2025 року позов ТОВ «Споживчий центр» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором від 05 червня 2024 року № 05.06.2024-100001582 в сумі 14 820 гривень, яка складається з наступного: 6 000 гривень - заборгованість по тілу кредиту, 8 820 гривень - заборгованість за процентами.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», кредитний договір в установленому законом порядку відповідачка ОСОБА_1 не оспорювала та не визнавала недійсним.
Частково задовольняючи позов ТОВ «Споживчий центр» про стягнення заборгованості за кредитним договором від 05 червня 2024 року № 05.06.2024-100001582 в сумі 14 820 гривень, яка складається з наступного: 6 000 гривень - заборгованість по тілу кредиту, 8 820 гривень - заборгованість за процентами, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
В свою чергу, відмовляючи у стягненні з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованості по комісії у розмірі 420 гривень та неустойки в розмірі 3 000 гривень суд першої інстанції виходив із наступного.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Положеннями частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено безоплатність надання позикодавцем певних послуг, до яких можна віднести видачу кредиту та його супровід.
Отже, умови договору про нарахування позивачем комісії, пов'язаної з наданням кредиту є нікчемними, а тому, у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідачки комісії за надання кредиту необхідно відмовити.
Окрім цього, згідно з частиною першою статті 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Судом установлено, що кредитний договір укладено 05 червня 2024 року, відповідно і неустойка нарахована після 24 лютого 2022 року. Отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 11 липня 2025 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові ТОВ «Споживчий центр» відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Стверджує, що кредитний договір від 05 червня 2024 року № 05.06.2024-100001825 не укладала, кредитних коштів у сумі 6 000 гривень не отримувала.
Вказує на те, що кредитний договір укладено іншою особою в результаті шахрайських дій та незаконного заволодіння її персональними даними.
За цим фактом внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024262060000291 від 07 червня 2024 року.
Акцентує увагу на тому, що в заявці на отримання кредиту помилково вказані відомості щодо місця проживання відповідачки та місця її роботи, що свідчить про укладення кредитного договору іншою особою.
Про відсутність її волевиявлення на укладення кредитного договору від 05 червня 2024 року свідчить також те, що номер мобільного телефону НОМЕР_1 , який використаний для укладення кредитного договору, і на який ТОВ «Споживчий центр» надсилалася алфавітно-цифрова послідовність одноразового ідентифікатора, їй не належить та не є її фінансовим номером.
Також як вбачається з матеріалів справи банківська платіжна картка
№ НОМЕР_2 , яка зазначена в договорі, і на яку здійснено зарахування кредитних коштів у сумі 6 000 гривень, належить іншій особі - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ).
Вищезазначене у своїй сукупності дає підстави для висновку, що кредитний договір від 05 червня 2024 року № 05.06.2024-100001825 ОСОБА_1 не укладався.
На вищезазначене суд першої інстанції уваги не звернув, в зв'язку з чим прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 .
Додатково вказує на те, що матеріали справи не містять первинних документів, оформлених відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які підтверджують наявність заборгованості відповідачки за кредитним договором перед ТОВ «Споживчий центр».
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
05 червня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 05.06.2024-100001825 шляхом підписання відповідачкою заявки та договору одноразовим ідентифікатором (а. с. 12-17).
Зі сторони ОСОБА_1 кредитний договір № 05.06.2024-100001825 та заявка, яка є невід'ємною частиною договору, підписані електронний підписом одноразовим ідентифікатором НОМЕР_6.
Відповідно до пункту 3.1 договору кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію.
Пунктом 3.2 договору визначено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконання обов'язків найманого працівника.
Умови договору встановлюються у заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти (пункт 3.3 договору).
Із заявки, яка є невід'ємною частиною кредитного договору № 05.06.2024-100001825 вбачається, що позичальнику надається кредит на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту 05 червня 2024 року, сума кредиту 6 000 гривень; строк, на який надається кредит - 98 днів з дати його надання, дата повернення (виплати) кредиту 10 вересня 2024 року; процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,5% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит; денна процентна ставка та її розрахунок: 1.13% = (6 665,47/6 000) / 98 х 100%.
Відповідно до довідки-розрахунку заборгованість відповідачки становить 18 240 гривень та складається із основного боргу в розмірі 6 000 гривень, 8 820 гривень - проценти за користування кредитом, 420 гривень - комісія, 3 000 гривень - неустойка. Проценти по кредиту нараховані за період з 05 червня 2024 року по 10 вересня 2024 року (а. с. 9).
Перерахування коштів на платіжну картку № НОМЕР_2 підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» вих. № 14-2201 від 22 січня 2025 року, з якого слідує, що 05 червня 2024 року о 15:02 годин перераховано кошти на вищевказана платіжну картку у сумі 6 000 гривень, номер транзакції в системі iPay.ua 416664943, призначення платежу: видача за договором кредиту № 05.06.2024-100001825 (а. с. 19).
З відповіді АТ «Банк Кредит Дніпро» вбачається, що банківська платіжна картка № НОМЕР_2 емітована до рахунку НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ). Вказаний рахунок закрито 27 серпня 2024 року (а. с. 63).
Із інформації про рух коштів по зазначеному рахунку вбачається, що 05 червня 2024 року о 15:03 годин відбулось зарахування коштів у сумі 6 000 гривень (а. с. 64 зв.).
За фактом вчинення шахрайських дій та заволодіння грошовими коштами ОСОБА_1 , розміщених на рахунку в АТ КБ «ПриватБанк», внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024262060000291 від 07 червня 2024 року (а. с. 39).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки ТОВ «Споживчий центр» правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не скористалося, а апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів та вимог стосовно законності та обґрунтованості рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованості по комісії у розмірі 420 гривень та неустойки в розмірі 3 000 гривень, тобто сторони з таким рішенням суду погодилися, не оскаржували його, тому рішення у відповідній частині апеляційним судом не переглядається.
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в частині, що переглядається, не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.
Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.
Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.
Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Щодо укладення кредитного договору від 05 червня 2024 року № 05.06.2024-100001825 в електронному вигляді
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII)
Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, яка переглядається, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що:
- кредитний договір від 05 червня 2024 року № 05.06.2024-100001825 та заявку, яка є його невід'ємною частиною, між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 підписано від імені останньої одноразовим ідентифікатором НОМЕР_6, який було надіслано на номер НОМЕР_1 ;
- у договорі зазначені всі дані про особу ОСОБА_1 необхідні для її ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, номер мобільного телефону.
Від імені ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подано заявку на отримання кредиту, після чого позикодавець надіслав за допомогою засобів зв'язку на вказаний у заявці на отримання кредиту номер телефону НОМЕР_1 (міститься в реквізитах договору) одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який використано для підтвердження підписання кредитного договору та заявки, яка є його невід'ємною частиною.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про укладеність кредитного договору, оскільки без здійснення вказаних дій кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св 23).
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що номер телефону НОМЕР_1 , не є фінансовим номером відповідачки та їй не належить, оскільки особі може належати декілька номерів телефонів. При цьому використання номеру телефону може відбуватися знеособлено, що достовірно не може свідчити про його використання іншою особою для укладення кредитного договору за умови зазначення персональних даних ОСОБА_1 , зокрема її реєстраційного номера облікової картки платника податків, паспортних даних.
З цих підстав беззаперечно не доводить обставину укладення кредитного договору іншою особою і помилкове зазначення місця проживання та роботи відповідачки.
При цьому колегія суддів враховує також умови пункту 11.9 кредитного договору, відповідно до яких позичальник підтверджує, що вказаний ним при реєстрації номер телефону належить виключно позичальнику, не переданий та не буде переданий в користування та/або володіння та/або розпорядження будь-яким особам, саме цей номер телефону використовується та буде використовуватись позичальником при виконанні даного договору, вчинені будь-яких операцій за ним.
Щодо виконання кредитодавцем обов'язку щодо переказу (надання) кредитних коштів
Колегія суддів виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Як вбачається з умов кредитного договору від 05 червня 2024 року № 05.06.2024-100001825, зокрема пункту 4.1 договору кредит у сумі 6 000 гривень підлягає перерахунку на картковий рахунок позичальниці.
При цьому при оформленні заявки на отримання кредиту вказано наступні реквізити електронного платіжного засобу (карткового рахунку) - № НОМЕР_7
Як встановлено судами апеляційної інстанції, факт перерахування кредитних коштів підтверджено листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» вих. № 14-2201 від 22 січня 2025 року, з якого слідує, що 05 червня 2024 року о 15:02 годин перераховано кошти на вищевказана платіжну картку у сумі 6 000 гривень, номер транзакції в системі iPay.ua 416664943, призначення платежу: видача за договором кредиту № 05.06.2024-100001825 (а. с. 19).
Обставина зарахування кредитних коштів на картковий рахунок № НОМЕР_2 також підтверджується листом АТ «Банк Кредит Дніпро» (а. с. 63).
При цьому та обставина, що вказана платіжна картка належить ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на висновки суду у цій частині не впливає, оскільки кредитний договір укладено від імені ОСОБА_1 та саме остання несе відповідальність за правильність зазначення платіжного засобу, на який відбулося зарахування кредитних коштів, що узгоджується із пунктом 11.10 кредитного договору, відповідно до якого позичальник підтверджує, що вказаний ним для перерахування коштів платіжний засіб/поточний рахунок належить виключно позичальнику на законних підставах, право на його використання не зупинене, не припинене, не обмежене іншим чином, платіжний засіб не є втраченим, безперешкодно використовується виключно позичальником.
Як вбачається із змісту кредитного договору, в ньому зазначено номер особистого електронного платіжного засобу з маскою № НОМЕР_7 Зазначену інформацію про банківські реквізити платіжної картки вказано у відповідному вигляді, зважаючи на ту обставину, що, така інформація згідно з чинним законодавством України становить банківську таємницю та, відповідно, позивач за будь-яких обставин не міг би отримати ці банківські реквізити не інакше як від самої відповідачки або за її згодою (стаття 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність»).
Пунктом 10 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів не банківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113 передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі НОМЕР_8 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу)
При оформленні заявки від імені ОСОБА_1 було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу), але відповідно до вищенаведеного Положення позивач не може повністю зазначати та зберігати у документах номер особистого електронного платіжного засобу відповідачки.
Також колегія суддів враховує, що первинні банківські документи по рахунку клієнта, належать до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений законом.
ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність». Отже, позивач не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Оскільки, ТОВ «Споживчий центр» є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, відповідно надати будь-який первинний бухгалтерський документ стосовно рахунку ОСОБА_1 фінансова установа не може, оскільки не володіє такою інформацією.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про доведеність обставини перерахування кредитних коштів відповідно до умов договору від 05 червня 2024 року № 05.06.2024-100001825, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 лютого 2023 року у справі № 757/22453/20 (провадження № 61-11009св22).
Щодо розміру заборгованості за кредитним договором від 05 червня 2024 року № 05.06.2024-100001825
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За умовами укладеного між сторонами 05 червня 2024 року кредитного договору, зокрема пункту 7 заявки, яка є невід'ємною частиною кредитного договору № 05.06.2024-100001825, визначено процентну ставку за кожний день користування кредитом у розмірі 1,5% від суми кредиту.
Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись положеннями частини четвертої статті 367 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги та зазначити наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п'ятою наступного змісту: «максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%».
Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що кредитний договір № 2775 укладено 03 січня 2024 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п'ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Разом з цим пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5%.
Отже, на підставі частини п'ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», тобто з 20 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої статті 8 не може перевищувати 1%.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі
№ 1-7/99, в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Отже, в даному випадку законодавцем використана ультраактивна форма регулювання суспільно-правових відносин та визначений перехідний період, який передує безпосередньому застосуванню нової правової норми.
Оскільки Закон України № 3498-ІХ набрав чинності 24 грудня 2023 року та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження обмеження максимального розміру денної процентної ставки, в період з 24 грудня 2023 року до 22 квітня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки складає 2,5 %, в період з 22 квітня 2024 року до 20 серпня 2024 року - 1,5 %, а з 20 серпня 2024 року - 1 %.
При цьому, згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено обмеження максимального розміру денної процентної ставки) поширюється в тому числі і на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.
А тому розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 05 червня 2024 року у частині нарахування процентів за користування кредитом повинен бути здійснений наступним чином:
- за період з 05 червня по 19 серпня 2024 року (76 днів) - 6 000 х 1,5% х 67 = 6 840 гривень;
- за період з 20 серпня по 10 вересня 2024 року (22 дні) - 6 000 х 1% х 22 = 1 320 гривень;
А всього розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 05 червня 2024 року у частині нарахування процентів за користування кредитом становить 8 160 гривень (6 840,00 + 1 320,00).
З урахуванням вищевикладеного, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 05 червня 2024 року складає 14 160 гривень, з яких: 6 000 гривень - тіло кредиту; 8 160 гривень - проценти за користування кредитом.
За обставин цієї справи ОСОБА_1 посилалася на те, що кредитний договір укладений від її імені іншою особою, проте вимог про визнання недійсним кредитного договору від 05 червня 2024 року № 05.06.2024-100001825 не заявляла.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 викладено правовий висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У справі, що переглядається презумпція правомірності кредитного договору від 05 червня 2024 року № 05.06.2024-100001582 відповідачкою у встановленому законом порядку не спростована.
Висновки суду апеляційної інстанції також узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 29 травня 2024 року у справі № 545/1750/21 (провадження № 61-1177св24), від 03 лютого 2023 року у справі № 757/22453/20 (провадження № 61-11009св22), у яких суди дійшли висновку, що за відсутності належних та допустимих доказів того, що оспорюваний правочин укладено саме позивачкою, а не будь-якою іншою особою, та за відсутності її волевиявлення на укладання оспорюваного правочину і належних доказів отримання саме позивачкою вказаних кредитних коштів, враховуючи, що кошти перераховані відповідачем на банківську картку, яка позивачці не видавалась, та не спростування відповідачем зазначених обставин, наявні підстави для визнання оспорюваного договору недійсним.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції від 11 липня 2025 року, в частині що переглядається, частково ухвалено за неправильного застосування норм матеріального права, а тому слід змінити його мотивувальну частину відповідно до змісту цієї постанови.
Також підлягає зміні резолютивна частина рішення від 11 липня 2025 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованості із викладенням її в наступній редакції:
«Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором від 05 червня 2024 року № 05.06.2024-100001582 у сумі 14 160 гривень, з яких: 6 000 гривень - тіло кредиту; 8 160 гривень - проценти за користування кредитом».
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Споживчий центр» у встановленому порядку та розмірі сплачено судовий збір за подання в електронній формі позовної заяви у сумі 2 422 гривні 40 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією від 30 січня 2025 року (а. с. 10).
Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови позов ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 задоволено частково на 77,63% (14 160 / 18 240 х 100).
З урахуванням викладеного з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» пропорційно до задоволених позовних вимог підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1 880 гривень 51 копійка (2 422,40 х 77,63%).
За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 підлягав сплаті судовий збір у розмірі 4 542 гривні (3 028,00 х 150%), проте як вбачається з матеріалів справи суд апеляційної інстанції своєю ухвалою задовольнив клопотання ОСОБА_1 та звільнив її від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
З урахуванням викладеного з ТОВ «Споживчий центр» пропорційно до відмовлених позовних вимог підлягає стягненню в дохід держави судовий збір, який підлягав сплаті при поданні апеляційної скарги, у сумі 1 016 гривень (одна тисяча шістнадцять) гривень 04 копійки (4 542 х (100% - 77,63%)).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
Ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити часткового.
Змінити мотивувальну частину Вижницького районного суду Чернівецької області від 11 липня 2025 року відповідно до змісту цієї постанови.
Резолютивну частину рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 11 липня 2025 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованості змінити, виклавши її в наступній редакції:
«Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором від 05 червня 2024 року № 05.06.2024-100001582 у сумі 14 160 (чотирнадцять тисяч сто шістдесят) гривень, з яких: 6 000 гривень - тіло кредиту; 8 160 гривень - проценти за користування кредитом».
Змінити розподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати зі сплати судового збору у суді першої інстанції у сумі 1 880 (п'ять тисяч дев'яносто вісім) гривень 51 копійка.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» в дохід держави судовий збір, який підлягав сплаті при поданні апеляційної скарги, у сумі 1 016 гривень (одна тисяча шістнадцять) гривень 04 копійки.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 27 серпня 2025 року.
Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК
Судді: Мирослава КУЛЯНДА
Ірина ПЕРЕПЕЛЮК