26 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 906/618/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - не з'явилися,
відповідача - не з'явилися,
третьої особи - не з'явилися,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 14.03.2025 (суддя Сікорська Н. А.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 (головуючий - Мельник О. В., судді Гудак А. В., Петухов М. Г.) у справі
за позовом ОСОБА_1
до Брусилівської селищної ради,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області,
про визнання протиправною відмови Брусилівської селищної ради щодо укладання договору оренди та зобов'язання вчинення певних дій.
04.06.2024 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області (далі - Рада, відповідач) про:
1) визнання протиправною відмови Ради щодо укладення договору оренди земельної ділянки площею 128,6143 га, кадастровий номер 1820980300:04:000:0280 (далі - спірна земельна ділянка), для ведення фермерського господарства та скасування рішення 56 сесії Ради 8 скликання від 17.04.2024 № 2192 "Про розгляд заяви" (далі - рішення № 2192, оспорюване рішення);
2) зобов'язання відповідача укласти з ОСОБА_1 договір оренди спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства терміном на 49 років;
3) зобов'язання Ради передати позивачу в оренду спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства терміном на 49 років, посилаючись на положення статей 16, 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 122, 124, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 24, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", чинного з 03.04.2016 (далі - Закон України № 1012-VIII).
Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) на виконання рішення Господарського суду Житомирської області від 21.02.2024 у справі № 906/440/23 Рада повторно розглянула заяву ОСОБА_1 від 19.07.2022 (вх. Г-№133) та, зловживаючи своїми дискреційними повноваженнями, безпідставно відмовила в наданні в оренду спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства терміном на 49 років, право позивача на отримання якої в оренду визначено наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, Управління, третя особа) від 01.10.2018 № 6-3942/14-18-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки"; 2) зважаючи на неодноразові формальні відмови відповідача в наданні в оренду спірної земельної ділянки з підстав, не передбачених чинним законодавством, єдиним правильним способом захисту порушеного права є зобов'язання Ради укласти договір оренди цієї земельної ділянки для ведення фермерського господарства терміном на 49 років, при цьому задоволення такої вимоги не буде втручанням суду в дискреційні повноваження Ради, а буде обґрунтованим способом захисту його порушеного права.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 14.03.2025, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2025, у задоволенні позову відмовлено в зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог, оскільки:
1) наказ ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 01.10.2018 № 6-3942/14-18-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" (далі - наказ Управління від 01.10.2018, наказ № 6-3942/14-18-СГ), який видавався на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02.08.2018 у справі № 0640/3398/18 та на який посилається позивач, стосується зовсім іншої земельної ділянки, кадастровий номер 1825284000:05:000:0001, розташованої в Ружинському районі Житомирської області, тому більш вірогідним є факт того, що ГУ Держгеокадастру у Житомирській області документацію із землеустрою на спірну земельну ділянку, розташовану на території Водотиївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, не затверджувало та рішення про її передачу в оренду не приймало;
2) не маючи достовірної інформації про затвердження документації із землеустрою щодо спірної земельної ділянки Управлінням, яке до 22.12.2018 було розпорядником земель сільськогосподарського призначення, Рада прийняла правомірне рішення про відмову в укладенні договору оренди землі з позивачем;
3) ураховуючи правомірність оспорюваного рішення, не підлягають задоволенню похідні позовні вимоги про зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір оренди спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства терміном на 49 років і передати її в оренду.
Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
На обґрунтовування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 1012-VIII (в контексті наявності в фізичних і юридичних осіб, які до набрання чинності цим Законом (03.04.2016) у встановленому порядку одержали дозволи на розробку проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, права на отримання земельних ділянок державної та комунальної власності без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини 2 статті 134 ЗК України), викладеного в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.03.2020 у справі № 806/37/17, від 02.03.2021 у справі № 806/34/17.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 14.03.2025 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 у справі № 906/618/24 та призначено її до розгляду на 26.08.2025.
Третя особа у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на обставини відсутності видачі та фактичного неіснування наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 01.10.2018 № 6-3942/14-18-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки", просить ухвалити судове рішення на розсуд Верховного Суду.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Судами попередніх інстанцій встановлено такі фактичні обставини:
- з витягу з Державного земельного кадастру від 08.08.2023 убачається, що спірна земельна ділянка сформована та зареєстрована 25.10.2013;
- рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02.08.2018 у справі № 0640/3398/18, яке набрало законної сили, зобов'язано ГУ Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03.05.2018 про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою з метою передачі в оренду земельної ділянки для сінокосіння, кадастровий номер 1825284000:05:000:0001, що розташована в Ружинському районі Житомирської області, та надати такий дозвіл;
- 01.10.2018 на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02.08.2018 у справі № 0640/3398/18 ГУ Держгеокадастру у Житомирській області видало наказ № 6-3942/14-18-СГ, згідно з яким громадянину ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою для передачі в оренду земельної ділянки, кадастровий номер 1825284000:05:000:0001, що розташована в Ружинському районі Житомирської області, для сінокосіння. Копію цього наказу ОСОБА_1 отримав 04.10.2018 що підтверджується витягом із Журналу реєстрації наказів з розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності за 2018 рік;
- наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 22.12.2018 № 6-5020/14-18-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад" передано Раді в комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, зокрема згідно з додатком до акта приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2018 в комунальну власність було передано спірну земельну ділянку;
- 13.05.2019 спірну земельну ділянку зареєстровано на праві власності за Радою, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.03.2025;
- постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 16.05.2016 у справі № 806/550/16, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 27.03.2020, позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано Відділ Держгеокадастру у Брусилівському районі Житомирської області розглянути поданий ОСОБА_1 21.03.2016 проєкт відведення спірної земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів Водотиївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області та прийняти рішення відповідно до законодавства;
- після касаційного перегляду постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 16.05.2016 у справі № 806/550/16, ГУ Держгеокадастру у Житомирській області розглянуло поданий ОСОБА_1 проєкт землеустрою та надало висновок від 30.04.2020 про відмову позивачу в погодженні проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства;
- листом від 19.08.2022 Управління повідомило Раду про те, що наказ від 01.10.2018 № 6-3942/14-18-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" насправді не видавався;
- рішенням Господарського суду Житомирської області від 21.02.2024 у справі № 906/440/23 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною відмову Ради щодо укладення договору оренди спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства та скасовано рішення Ради від 23.08.2022 № 1174 і від 22.10.2021№ 667. Зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.07.2022 (вх. № Г-133). Відмовлено в позові в частині вимог про зобов'язання Ради укласти з ОСОБА_1 договір оренди спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства терміном на 49 років;
- на виконання судового рішення в справі № 906/440/23 Рада 17.04.2024 розглянула заяву ОСОБА_1 від 19.07.2022 вх. № Г-133 та прийняла рішення № 2192, яким відмовила позивачу в укладенні договору оренди стосовно спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства терміном на 49 років і в передачі в користування зазначеної земельної ділянки в зв'язку з відсутністю підтверджуючих документів щодо надання спірної земельної ділянки Управлінням в оренду ОСОБА_1 .
Спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, Рада, приймаючи рішення № 2192 та зловживаючи своїми дискреційними повноваженнями, протиправно повторно відмовила ОСОБА_1 у наданні спірної земельної ділянки в оренду.
Згідно з частиною 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 906/618/24 з огляду на таке.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 1012-VIII (в контексті наявності в фізичних і юридичних осіб, які до набрання чинності цим Законом (чинного з 03.04.2016) фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини 2 статті 134 ЗК України, що виключаються цим Законом.
Крім того, Законом України № 1012-VIII було внесено зміни до частини 2 статті 134 ЗК України шляхом викладення абзацу 16 у такій редакції: "передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва".
Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) (аналогічний висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, від 12.06.2024 у справі № 917/1563/23, від 12.06.2024 у справі № 917/1708/23, від 19.06.2024 у справі № 917/1520/23, від 26.06.2024 у справі № 917/1706/23, від 17.09.2024 у справі № 922/1830/19).
Судами першої та апеляційної інстанцій достеменно встановлено та скаржником не спростовано тих істотних обставин, що наказ Управління від 01.10.2018, яким ОСОБА_1 надавався дозвіл на розроблення документації із землеустрою, стосується зовсім іншої земельної ділянки, кадастровий номер 1825284000:05:000:0001, розташованої в Ружинському районі Житомирської області, тоді як ГУ Держгеокадастру у Житомирській області документацію із землеустрою на спірну земельну ділянку (кадастровий номер 1820980300:04:000:0280), розташовану на території Водотиївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, насправді не затверджувало та рішення про її передачу в оренду не приймало, в зв'язку з чим суди дійшли правильного висновку про те, що Рада прийняла правомірне рішення про відмову в укладенні з позивачем договору оренди спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 1012-VIII (в контексті наявності в фізичних і юридичних осіб, які до набрання чинності цим Законом (03.04.2016) у встановленому порядку одержали дозволи на розробку проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, права на отримання земельних ділянок державної та комунальної власності без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини 2 статті 134 ЗК України), викладеного в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.03.2020 у справі № 806/37/17, від 02.03.2021 у справі № 806/34/17, оскільки за змістовим, суб'єктним і об'єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі (№ 906/618/24) і в справах №№ 806/37/17, 806/34/17 не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов'язаних із правами та обов'язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаної правової позиції під час вирішення цього спору.
Так, на відміну від цієї господарської справи, під час розгляду якої місцевий та апеляційний господарські суди достовірно встановили факт ненадання Управлінням позивачу як до 03.04.2016, так і взагалі дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення саме спірної земельної ділянки, ухвалюючи постанови в справах № 806/37/17 і №806/34/17 (предмет позову ОСОБА_1 - визнання протиправними дій ГУ Держгеокадастру у Житомирській області щодо відмови в укладенні договору оренди та передачі в користування позивача двох земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель запасу та резерву, розташованих за межами населених пунктів Озерської сільської ради Брусилівського району), якими (постановами) було залишено без змін постанови суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив із інших встановлених судами попередніх інстанцій обставин: 1) за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 600 га для ведення фермерського господарства від 02.10.2013 уповноважений орган (ГУ Держземагенства у Житомирській області) протягом місячного строку не надав ані дозволу на розроблення документації із землеустрою, ані мотивованої відмови в його наданні, внаслідок чого позивач у порядку, передбаченому частиною 3 статті 123 ЗК України, замовив розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що в листопаді 2013 року письмово повідомив Управління (тобто відповідні юридично значимі дії вчинялися до 03.04.2016); 2) наявність розбіжностей в частині площі земельної ділянки та неможливість встановлення її точного місцезнаходження, в зв'язку з чим наявні в матеріалах справи докази не дозволяють стверджувати, що проєкт землеустрою був розроблений та поданий відповідачу на затвердження стосовно тієї земельної ділянки, щодо якої позивачем подавалася заява про надання дозволу на розроблення проєкту.
Як наслідок, у підсумку Верховний Суд при ухваленні постанов від 26.03.2020 у справі № 806/37/17 та від 02.03.2021 у справі № 806/34/17 виснував про відсутність правових підстав для застосовування до спірних правовідносин норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1012-VIII, а відтак висновок про відсутність у відповідача повноважень передавати земельну ділянку в користування позивача відповідає вимогам частини 1 статті 134 ЗК України.
Крім того, колегія суддів зауважує, що спірні правовідносини в цій справі не регулюються нормою пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 1012-VIII з тих лише підстав, що позивач не надав і матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження отримання ним дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки саме до 03.04.2016, що є обов'язковою передумовою застосування зазначеної норми матеріального права.
Отже, в цій господарській справі та в адміністративних справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник, суди виходили із різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.
Наведене вище переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання в справі № 906/618/24 та в справах №№ 806/37/17, 806/34/17.
У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність спірних правовідносин у справі, що наразі розглядається, та в адміністративних справах № 806/37/17 і № 806/34/17, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження відповідачем не зазначалися та не обґрунтовувалися в поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 14.03.2025 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 у справі № 906/618/24 на підставі пункту 5 статті 296 цього Кодексу.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 14.03.2025 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 у справі № 906/618/24 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай