27 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/9587/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро ІК-2006/2"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.03.2025 (головуючий - Дармін М. О., судді: Кощеєв І. М., Чус О. В.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро ІК-2006/2"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авентус Дніпро",
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: (1) приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької Оксани Олександрівни, (2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортис"
про вилучення майна, скасування запису про державну реєстрацію права власності та скасування арешту.
(у судовому засіданні взяли участь представники: Відповідача - Безпалько Л. О., Третьої особи-2 - Євтушок Т. А.)
Узагальнений зміст і підстави позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпро ІК-2006/2" (далі - Позивач, ТОВ "Дніпро ІК-2006/2") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авентус Дніпро" (далі - Відповідач, ТОВ "Авентус Дніпро"), в якій просило:
1.1. вилучити у ТОВ "Авентус Дніпро" та передати ТОВ "Дніпро ІК-2006/2" майно (реєстраційний номер 590736212214), загальною площею 1841,3 кв.м, яке знаходиться (розташоване) за адресою: 52005, Дніпропетровська область, Дніпровський район, смт. Слобожанське, вулиця Василя Сухомлинського, 110, і до якого належать: складські приміщення, літ. А-1 з прибудовами літ. А1-І, А2-1, а-1, а1-1, А2-1, навіси АЗ-1, А4-1, сходи літ. а2, а3, а5, пандус літ. а4, душ літ. Ж, тамбур літ. ж1, вбиральня літ. З, побутові будівлі тимчасові літ. К, Л, сторожа літ. М, ґанок літ. м, трансформаторна підстанція літ. ТП, споруди № 1-8, замощення І;
1.2. скасувати запис про державну реєстрацію права власності ТОВ "Авентус Дніпро" у Державному реєстрі речових прав на об'єкт нерухомого майна, р/н 590736212214 від 14.07.2021 за номером 43012285, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Джурук Наталею Володимирівною на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: НРЕ304073, виданого 14.07.2021, видавник: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Н. В.;
1.3. скасувати арешт, що накладений згідно з постановою про опис та арешт майна боржника номер № 67597628, виданою 23.11.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Русецькою Оксаною Олександрівною, номер запису про обтяження 45200971 від 23.11.2021, на майно (реєстраційний номер 590736212214), загальною площею 1841,3 кв.м, яке знаходиться (розташоване) за адресою: 52005, Дніпропетровська область, Дніпровський район, смт. Слобожанське, вулиця Василя Сухомлинського, 110, і до якого належать: складські приміщення, літ. А-1 з прибудовами літ. А1-І, А2-1, а-1, а1-1, А2-1, навіси АЗ-1, А4-1, сходи літ. а2, а3, а5, пандус літ. а4, душ літ. Ж, тамбур літ. ж1, вбиральня літ. З, побутові будівлі тимчасові літ. К, Л, сторожа літ. М, ґанок літ. м, трансформаторна підстанція літ. ТП, споруди № 1-8, замощення І.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ "Дніпро ІК-2006/2" стверджувало про те, що воно на орендованій земельній ділянці за власні кошти збудувало спірне майно, є його законним власником, але ТОВ "Авентус Дніпро" неправомірно зареєструвало за собою право власності на вказане майно, внаслідок чого Позивач був незаконно позбавлений права володіння ним.
Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
3. Розглянувши заявлений позов, Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 19.02.2024 у його задоволенні відмовив.
3.1. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з наявності преюдиційних для цієї справи обставин, встановлених у рішенні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27.01.2020 у справі № 200/13997/17-ц (провадження № 2/175/248/19) про те, що майно, яке ТОВ "Дніпро ІК-2006/2" просить витребувати у ТОВ "Авентус Дніпро" у цій справі є самочинним будівництвом, що відповідно унеможливлює виникнення у Позивача права власності на нього.
3.2. Місцевий господарський суд також констатував, що під час розгляду даної справи ТОВ "Дніпро ІК-2006/2" за допомогою належних та допустимих доказів не спростувало обставин самочинності будівництва спірного нерухомого майна та більше того визнавало факт відсутності державної реєстрації права власності на це майно.
3.3. За таких фактичних обставин, господарський суд першої інстанції виснував, що у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для задоволення позову в частині вимог до ТОВ "Авентус Дніпро" про вилучення (витребування) спірного майна, що, у свою чергу, унеможливлює й задоволення вимог про скасування записів про державну реєстрацію права власності ТОВ "Авентус Дніпро" у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вимог про скасування арешту, накладеного на це майно.
3.4. Окремо суд відмітив, що з'ясування обставин щодо особи, яка побудувала спірне майно, на які посилався Позивач у своїх письмових поясненнях, не входять в предмет доказування у даній справі, однак можуть бути предметом доказування у справі про визнання права власності.
4. Переглянувши рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, Центральний апеляційний господарський суд своєю постановою від 06.03.2025 залишив його без змін.
Касаційна скарга
5. Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, ТОВ "Дніпро ІК-2006/2" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а цю справу направити на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи касаційної скарги
6. Касаційну скаргу подано з підстав касаційного оскарження, передбачених положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
7. Обґрунтовуючи наявність зазначених підстав касаційного оскарження, скаржник зазначає про те, що:
7.1. господарський суд апеляційної інстанції застосував приписи статей 331, 387, 388 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо правильного застосовування вказаних норм, викладених у постанові від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (щодо набуття інвестором, як особою, за кошти якої збудовано об'єкт інвестування первісного права власності на цей об'єкт, а також щодо права інвестора вимагати повернення належного йому об'єкта інвестування від будь-якої особи);
7.2. господарський суд апеляційної інстанції застосував приписи статей 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо правильного застосовування вказаних норм, викладених у постанові від 02.08.2023 у справі № 910/19914/21 (щодо принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди);
7.3. господарський суд апеляційної інстанції прийняв рішення про права, інтереси та обов'язки особи, що не була залучена до участі у цій справі, а саме Токар Ганни Юріївни, за якою станом на час розгляду цієї справи в апеляційному порядку було зареєстровано право власності на спірне майно.
Узагальнені доводи інших учасників справи
8. ТОВ "Авентус Дніпро" у своєму відзиві не погоджується із доводами скаржника. Наголошує на безпідставності усіх аргументів касаційної скарги. З рішеннями судів попередніх інстанцій погоджується і просить залишити їх без змін.
9. ТОВ "Фортис" у відзиві на касаційну скаргу також заперечує проти її задоволення. Стверджує про необґрунтованість доводів ТОВ "Дніпро ІК-2006/2". Висновки судів попередніх інстанцій поділяє, а тому просить оскаржені рішення залишити без змін.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції
10. Верховний Суд ухвалою від 05.08.2025 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Дніпро ІК-2006/2" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.03.2025 у цій справі з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 4 частини другої статті 287 ГПК України.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України
11. Згідно із пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
12. Тобто, відповідно до положень згаданої норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:
(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;
(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
13. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
14. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
15. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
16. Враховуючи наведене, проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах, на неврахування правових висновків в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, а тому підстави для здійснення касаційного провадження у цій справі з покладенням в основу правових висновків із постанов суду касаційної інстанції, на які посилається ТОВ "Дніпро ІК-2006/2" відсутні з огляду на таке.
17. У справі № 359/5719/17 позивачка, як інвестор житлового будівництва, звернулася з позовом про визнання за собою майнових прав на проінвестовану квартиру та витребування її у іншої особи, за якою зареєстроване право власності на цю квартиру.
Перед судом постали питання, які саме права на об'єкт інвестування виникають у інвестора та в який спосіб інвестор житлової нерухомості повинен захищати свої права на проінвестовану нерухомість: шляхом зобов'язання забудовника виконати обов'язок в натурі - після завершення будівництва передати об'єкт інвестування інвестору (зобов'язально-правовий), чи шляхом витребування об'єкта інвестування у власність інвестора (речево-правовий).
Відповідаючи на поставлені питання, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.09.2021 дійшла висновку, що за умови виконання інвестором власних зобов'язань за інвестиційним договором після завершення відповідно до вимог закону будівництва об'єкту інвестування у інвестора виникають права тотожні праву власності, а відтак інвестор може ставити питання про витребування такої житлової нерухомості від інших осіб, які нею незаконно заволоділи.
18. У справі № 910/19914/21 позивач, як постійний користувач земельної ділянки та замовник будівництва, звернувся з позовом про витребування з чужого незаконного володіння майна, яке було збудовано відповідачем (інвестором) в рамках укладеного між сторонами інвестиційного договору, який передбачав, зокрема, розподіл часток у праві власності на новозбудоване майно після завершення його будівництва, однак не був здійснений внаслідок неправомірної реєстрації за відповідачем права власності на весь об'єкт.
Перед судом постали питання про те, хто за наведених умов набуває право власності на збудований об'єкт та чи належним у спірних правовідносинах є спосіб захисту у вигляді вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Відповідаючи на поставлені питання, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 02.08.2023 дійшов висновку про те, що виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності набуває той, хто має речове право на землю і оскільки у справі, яка переглядалася, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що суб'єктом права постійного користування земельною ділянкою є позивач, тобто саме йому надане право будівництва на цій ділянці, погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що лише позивач і набуває права власності на збудовані на такій земельній ділянці об'єкти.
Крім цього, виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин узгодження сторонами в інвестиційному договорі умов про те, що забудовником та замовником будівництва спірного нерухомого майна є саме позивач, а відповідач є власником результатів будівництва лише до прийняття об'єкта в експлуатацію, суд касаційної інстанції погодився і з тим, що саме позивач є тим суб'єктом, який набуває право власності на збудований спірний об'єкт нерухомого майна.
Також, оскільки між позивачем та відповідачем не існує зобов'язальних правовідносин, а спірний об'єкт нерухомого майна вибув з володіння позивача не з його волі, внаслідок неправомірних дій відповідача, суд констатував і належність та ефективність віндикаційного позову у спірних правовідносинах.
19. З наведеного слідує, що в обох проаналізованих справах, судові рішення в яких переглядалися Верховним Судом у касаційному порядку спірні правовідносини сформувалися внаслідок порушення права власності позивачів, законно набутого ними в рамках інвестиційних угод, яке однак не могло бути реалізовано через неправомірну реєстрацію такого права за відповідачами (мало місце вибуття з володіння позивачів поза їхньою волею належного їм майна).
20. Водночас, як вже зазначалося, головною особливістю спірних правовідносин справи № 904/9587/21 є обставини самочинності проведеного ТОВ "Дніпро ІК-2006/2" будівництва спірного об'єкта, який у встановленому законом порядку в експлуатацію не приймався, державної реєстрації права власності на нього задля набуття цим майном статусу об'єкта нерухомого майна, як об'єкта цивільного права, не проводилося.
21. Аналіз наведеного дає підстави для однозначного висновку про те, що спірні правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, адже неподібними є їх зміст, матеріально-правове регулювання, підстави виникнення. Скаржник необґрунтовано ототожнює статус законного інвестора у будівництво чи замовника такого будівництва зі своїм статусом самочинного забудовника, що і призвело до безпідставного цитування ним висновків Верховного Суду із постанов у справах № 359/5719/17 і № 910/19914/21.
22. Суд касаційної інстанції відмічає, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваному рішенні, скаржник мав навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цього рішення, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахував суд попередньої інстанції з урахуванням встановлених ним обставин справи. Незгода скаржника з рішенням суду попередньої інстанції або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішенні, не свідчить про його незаконність.
23. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
24. Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
25. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
26. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
27. Зважаючи на те, що постанови суду касаційної інстанції, на які посилається ТОВ "Дніпро ІК-2006/2" у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження рішення суду попередньої інстанції, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 904/9587/21 правовідносинах, колегія суддів Верховного Суду, на підставі наведеного вище пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Позивача на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.03.2025 у цій справі із згаданої підстави касаційного оскарження
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України
28. Згідно із пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
29. Обґрунтовуючи наявність зазначеної підстави касаційного оскарження, скаржник стверджує про те, що господарський суд апеляційної інстанції прийняв рішення про права, інтереси та обов'язки особи, що не була залучена до участі у цій справі, а саме ОСОБА_1 , за якою станом на час розгляду цієї справи в апеляційному порядку було зареєстровано право власності на спірне майно (на думку скаржника, це випадок, визначений у пункті 8 частини першої статті 310 ГПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд).
30. Здійснивши касаційне провадження у цій справі, колегія суддів Верховного Суду з наведеними доводами скаржника не погоджується і вважає, що у даному випадку підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України відсутня з огляду на таке.
31. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про такі права та обов'язки. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги (такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15, від 15.05.2020 у справі № 904/897/19).
32. Як слідує із встановлених обставин цієї справи ТОВ "Дніпро ІК-2006/2" звернулося з позовом до суду у цій справі, визначивши відповідачем - ТОВ "Авентус Дніпро", оскільки саме за останнім було зареєстровано право власності на спірне майно. В такому статусі Відповідач лишався і на момент ухвалення місцевим судом рішення у цій справі по суті спору.
33. Скаржник стверджує, що під час здійснення апеляційного провадження у цій справі, власником спірного майна стала ОСОБА_1 , але суд апеляційної інстанції до участі у справі її не залучив, а відтак ухвалив рішення про права та обов'язки незалученої особи.
34. Проте, колегія суддів Верховного Суду вказані аргументи визнає необґрунтованими, адже (1) наведений випадок переходу права власності на спірне майно, у разі якщо він і має місце, не охоплюється диспозицією пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України, позаяк у такому випадку мова йде про наявність підстав для процесуального правонаступництва, яке передбачає обов'язковість для правонаступника усіх дій, вчинених в судовому процесі його попередником (частини друга статті 52 ГПК України); (2) не підпадає він і під ситуації, які описані у згаданих вище висновках суду касаційної інстанції (пункт 30). Більше того, під час перегляду справи в апеляційному порядку жодна із сторін не повідомляла суд апеляційної інстанції про наявність підстав для здійснення процесуального правонаступництва у зв'язку із переходом права власності на спірне майно до Токар Ганни Юріївни чи до якоїсь іншої особи, доказів такого переходу суду не подавалось.
35. Посилання ж скаржника на порушення судом попередньої інстанції норм процесуального права шляхом відмови Позивачу відкласти розгляд апеляційної скарги на іншу дату, колегія суддів оцінює критично, адже як вбачається з матеріалів справи у судовому засіданні суду апеляційної інстанції з розгляду апеляційної скарги ТОВ "Дніпро ІК-2006/2" (поза межами приміщення суду) брав участь адвокат скаржника Новицький Дмитро Олексійович (ордер № б/н від 29.01.2024).
36. Поряд з цим, суд касаційної інстанції окремо нагадує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є навіть не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
37. За наведеного, заявлена у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України в межах касаційного провадження у цій справі не підтвердилася. Порушення судом попередньої інстанції норм процесуального права скаржник суду касаційної інстанції не довів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
38. Як вже зазначалося, з огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Позивача у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.
39. Разом з цим, за змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
40. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
41. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, встановлену відсутність іншої підстави касаційного оскарження, визначену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги у цій частині та про залишення оскарженої постанови без змін.
Судові витрати
42. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро ІК-2006/2" з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро ІК-2006/2" з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.03.2025 у справі № 904/9587/21 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І. С.
Судді Берднік І. С.
Зуєв В. А.